1947 року указом Президії Верховної Ради СРСР 1 січня оголосили вихідним днем. 1953-го партійні лідери почали записувати новорічні радіозвернення. А наступного року запровадили ритуал запалення вогнів на “головній ялинці країни” у Кремлі. Святкування Нового року мало затьмарити інший день – Різдво, що для "нового ладу" вважали неприйнятним анахронізмом. Радянська святковість замислювалася як засіб “прискорення етнічної консолідації та інтеграції народів СРСР”. Типовий сценарій родинного свята зустрічі Нового року, поширений на всій території СРСР теж передбачав інтернаціональне виховання. Грузини, таджики, литовці, молдовани, як і українці, мали на святковому столі обов’язкові страви, слухали новорічне звернення Центрального комітету комуністичної партії Радянського Союзу, загадували бажання під бій московських курантів, стоячи з келихом шампанського. Усі дивилися “Блакитний вогник” з виступами переважно російських артистів і активно обговорювали цю передачу кілька днів потому. Дитяче свято під портретом Леніна, з осяяною ялинкою і пакунками цукерок западало глибоко в дитячу душу, стаючи основою лояльності до тоталітарної влади. Що ще зробив Радянський Союз, щоб люди полюбили Новий рік – розповідаємо у матеріалі ↓https://localhistory.org.ua/texts/statti/sotsialna-inzheneriia-radianskogo-novogo-roku/