“На еміграції Василь Шульгин захопився Беніто Муссоліні та називав себе «російським фашистом». Попри всю цю запальну риторику, Шульгин ніколи не відстоював насильства та грабежів як політичну стратегію. Підтримуючи військову диктатуру задля відновлення порядку в зруйнованій війною сільській місцевості, він вважав її тільки тимчасовим варіантом. Шульгин тужив за відновленням напівконституційної монархії за зразком Столипіна, а не за новим, необмеженим авторитаризмом. Врешті він був занадто легітимістським і консервативним, як на справжнього (прото-)фашиста. Хоча Шульгини виявили здатність адаптувати свої політичні практики до революційних обставин та громадянської війни, їхня програма була недостатньо гнучкою. Ідеологія, орієнтована на приватну власність, історично законні ієрархії та єдність держави, була продуктом відносно спокійного пізньоімперського періоду. У час, коли будь-якій політичній силі потрібно було завоювати революційних селян та бунтівних солдатів, їм не вдалося перетягти маси на свій бік.Перша світова війна та розпад Російської імперії поглибили наявні політичні напруження, включно з конфліктом між російським і українським націоналізмом. Василь Шульгин, відчуваючи відчай через імперську бюрократію, шукав союз із лібералами у національно-демократичному Прогресивному блоці й навіть допускав відмову від монархії задля підтримки військових зусиль Росії. Згодом він вдавався до поляризаційної риторики проти українських націоналістів і нібито єврейських більшовиків. Олександр Шульгин та інші українські активісти відмовилися від свого традиційного федералізму, коли через розпад царської влади українська незалежність стала більш придатною альтернативою. Націоналізм не був причиною розпаду імперії. Навпаки, розпад держави відкрив нові можливості для націоналістів і посилив відцентрові тенденції. У Києві, де частка робітничого населення була невеликою, національна демократія стала популярним різновидом революційної політики. Українські партії змогли перетворити Центральну Раду на основний орган революційної влади в регіоні. Вона зацікавила частину інтелігенції та багатьох солдатів із гарнізону, а також селян, яким подобався її радикальний підхід до земельної реформи. Олександр Шульгин, і меншою мірою його брати та сестра, скористалися терміновою потребою у кадрах для роботи в новостворених українських інституціях. Шульгин, раніше невідомий студентський активіст, став політичним лідером завдяки своєму націоналістичному вихованню, риторському таланту та енергійній роботі”. Читайте про те, як Василь Шульгин намагався адаптувати свої погляди до революційних умов і як це вплинуло на його ставлення до національних конфліктів та політичних трансформацій у книзі “Розділена династія. Родинна історія російського й українського націоналізмів” → https://publishing.localhistory.org.ua/product/rozdilena-dynastiya/