“Реконструювати подробиці плану вбивства в Сараєві ерцгерцога Франца Фердинанда непросто. Убивці зробили все можливе, щоб замести сліди, які вели до Белграда. Головна роль у розробленні плану належала Апісові, але ідея замаху, мабуть, належить його колезі Раде Малобабичу, сербові, народженому в Австро-Угорщині, який кілька років шпигував для “Народної оборони”, збирав інформацію про австрійські укріплення та переміщення військ і передавав її сербським прикордонникам (оперативникам “Чорної руки”), а через них — сербській військовій розвідці. Ймовірно, саме Малобабич першим поінформував Апіса про те, що в червні 1914 року до Сараєва планує приїхати спадкоємець австрійського престолу Франц Фердинанд. Варто наголосити, що ерцгерцог став мішенню змовників не через якусь вигадану ворожість до слов’янських меншин в Австро-Угорській імперії, — навпаки, за словами його вбивці Гаврила Принципа, “як майбутній суверен, він міг би завадити нашому об’єднанню, провівши певні реформи”. Принцип натякав на загальновідому ерцгерцогову підтримку структурних реформ у монархії, після яких слов’янські землі одержали би більшу автономію. Багато кому з-поміж сербських іредентних кіл ця ідея видавалася потенційно катастрофічною для їхнього об’єднавчого проєкту. Якби Габсбурзька монархія успішно перетворилася на тристороннє утворення, якою б керували з Відня, а Загреб став би столицею на рівні з Будапештом, то Сербія ризикувала би втратити свій передовий статус південнослов’янського П’ємонту. Отже, замах на ерцгерцога ілюструє один з основних принципів логіки терористичних рухів: реформаторів і поміркованих треба боятися більше, ніж відвертих ворогів та непримиренних прихильників жорсткої лінії. Трьох молодих боснійських сербів, які стали ядром відправленого до Сараєва загону вбивць, найняв колишній комітаджі Воя Танкосич. Трифкові Ґрабежу, Неделькові Чабриновичу й Гаврилові Принципу було по дев’ятнадцять років. Усі походили з бідних родин та неблагополучних домівок. Хлопці довго розмірковували про страждання сербського народу, у яких звинувачували кого завгодно, окрім самих сербів, і всі образи та приниження співвітчизників переживали як власні. Постійною темою розмов була економічна деградація їхніх боснійських співвітчизників під австрійською владою (при цьому не враховували того факту, що Боснія насправді була більш індустріалізованою і процвітаючою, зважаючи на дохід на душу населення, ніж більша частина центральної частини Сербії). Головною ідеєю, майже фетишем, була самопожертва. Принцип навіть знайшов час і вивчив напам’ять «Гірський вінок» — величний епос Петровича-Неґоша, присвячений самовідданому тираноборцю Мілошеві Обиличу. На суді Принцип розповів, що незадовго до вбивства мав за звичку ходити на могилу вбивці-самогубці Богдана Жераїча: “Я часто проводив там цілі ночі, думаючи про нашу ситуацію, про наші жалюгідні умови та про [Жераїча], і так сталося, що вирішив скоїти це вбивство”. Чабринович теж розказав, що коли прибув до Сараєва, одразу пішов на могилу Жераїча. Заставши її недоглянутою, поклав туди квіти. За словами Чабриновича, саме після таких зустрічей на могилі Жераїча в ньому визрів намір померти подібно. Для всіх убивць Белград став середохрестям, що радикалізувало їхні політичні погляди й навернуло до возз’єднання Сербії”. ▶️ Про підготовку та мотиви вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда і роль молодих боснійських сербів читайте у книзі “Сновиди. Як Європа ввійшла у війну 1914 року” Крістофера Кларка → https://publishing.localhistory.org.ua/product/snovydy-yak-yevropa-vvijshla-u-vijnu-1914-roku/