Aparecium_books

✨#Анонс✨Назва: Віддалене Серце / Distant HeartСерія: Жорстокий Валентин / Vicious ValentineАвтор: Чані Лінн Фінер / Chani Lynn Feener.Ніч Кор наближається.Це та сама єдина ніч у році, коли навіть університет заохочує клан Темних Сердець потурати своїм порокам. Але Ілля Кармін не зацікавлений у цьому... рівно до того моменту, поки не бачить, як Рекстон Ксіфус переступає поріг Університету Сакрум Кор.Те, що починалося як легка цікавість, швидко переростає у відчайдушне полювання за правом власності, поки Ілля вистежує Рекстона крізь натовп на вечірці. Проте у Рекстона на думці власна гра, і він не збирається так просто піддатися небезпечно привабливому Темному Серцю. Жоден із них не готовий відступити, але для Ночі Кор існує лише одне правило:Будь жорстоким у своїх пороках.---Попередження: Це самостійна новела у жанрі «темний роман», що містить теми, які деяким читачам можуть здатися тривожними. Серед них, зокрема: секс із сумнівною згодою, насильство, серйозно одержимий головний герой, таємниці та відвертий сексуальний контент, не призначений для всіх читачів. Будь ласка, обов’язково прочитайте примітку автора для повного списку попереджень! Гарантований Хепі-енд!Дякнути тиць-тиць.

– Пояснюй.Він здригнувся від мого крижаного тону і заплющив очі.– Я думав… вони сказали мені, що ми лише збиралися поговорити з вами.Я на мить остовпів, не впевнений.– Що було такого важливого, щоб нас потрібно було викрадати? – вимагав я.Його насупленість поглибилася.– Я не знав, що план полягав у тому, щоб забрати вас проти вашої волі, – наполягав він. – Я знав, що ми поїдемо в те місце, щоб поговорити, проте думав, що ви всі прийдете охоче… Мені не повідомили, що ми покидаємо Діван.Його пояснення звучало настільки щиро, що я був змушений йому повірити.– Отже, вони тебе переконали.– Так, – сказав він, виглядаючи присоромленим. – Після того, як ти заснув, вони сказали, що ніхто з вас не прийде охоче. Ось чому… але я все ще був упевнений, що це має бути лише тимчасово.Холод пробіг по всьому моєму тілу, аж до кінчика хвоста.– Уже ні? – запитав я.Він похитав головою.– Ні.Я заплющив очі, починався головний біль.– Адді, – простогнав я. – Що ти накоїв, нерозумний ти йолопе?! “Заповітний Омега Інопланетянина” Сієнна Свей

– Ти прокинувся, – сказав Адді, виповзаючи з нашої імпровізованої спальні, сонно потираючи очі. – Я так чекав, коли прокинуся з тобою.Я поблажливо усміхнувся.– Зараз середина дня, – вказав я. – Мені ставало занадто спекотно і пітливо. Не кажучи вже про те, що мені дуже потрібно було привести себе до ладу... Заходь до мене.Він сонно засміявся, помітивши, як мої очі простежують його оголену форму. Як мені так пощастило?Не скаржачись, він зайшов у воду, трохи здригнувшись, перш ніж повністю занурився.Я зустрів його обіймами й поцілунком, насолоджуючись відчуттям нас, під водою, коли наші вуста торкалися.– Як мені так пощастило? – дивувався він уголос.Я засміявся, і він завмер, піднявши брову.– Просто ти завжди говориш те, що я думаю, – пояснив я, і він тепло усміхнувся, притискаючись для ще одного поцілунку.– Я думав, що бути з тобою означало, що я найщасливіший насса, – задумливо сказав він, – але ти якимось чином змушуєш мене відчувати, що це взаємно.– Так і є, – рішуче сказав я. – Наші мрії збулися. “Заповітний Омега Інопланетянина” Сієнна Свей.

- Ти руйнуєш все, до чого торкаєшся, - звинуватив я. Відчай, хіть і біль, що прозвучали в моєму голосі, самі по собі були сповіддю. - Кожну частину мого життя ти затьмарюєш своєю присутністю. Залиш мене в спокої! Ронан хихикнув, і цей темний, глибокий звук пройшов крізь нього й вдарив просто мені в яйця. «Бляха, Mon Pur. Вже не такий чистий, чи не так? Ти благаєш про мій дотик. Молишся про власне прокляття». Я знову похитав головою, і лише тоді відчув пекучий біль у руці — з порізу на долоні по плитці стікала кров. «Підкорись мені, Еліасе». Він стиснув рукою свій потужний член. Відвернувшись, я боровся із бажанням втупитися, як він гладить м’яку шкіру від кінчика до основи. Я... хотів спробувати його на смак. Тепло розквітло в моєму животі, і цей вогонь охопив мене з голови до п’ят. Моє тіло взяло верх, насолода пронизувала мене знову і знову. - Ні... ні. Я не хочу цього! Я не хочу тебе, - промовив я, відчайдушно відступаючи від примарного образа Ронана та його променистої посмішки. «Занадто пізно, Mon Pur.» Я з жахом простежив за його поглядом. Стіна душової кабіни була пофарбована спермою, біла субстанція стікала з головки мого члена, немов сльози, що падали в сток. Неважливо, чи змив я це. Гріх таврував мене так само сильно, як і жар, що пропікав мене наскрізь. Я... не був чистим. Вже ні. Можливо, і ніколи не був. "Під його сутаною" С.К.Прінц

- Ти чув постріл? - запитав я, випроставшись поруч із Віктором. - Так, не маю уявлення, що це було. Каплиця знаходиться... - Він обернувся, витягнувши руку, щоб показати, куди нам слід іти, але коли ми всі вдивилися крізь стовбури секвой, між ними пробіг чоловік. Він прорвався крізь чагарник, а потім швидко зник серед дерев. Він ніс рушницю, але це було не найдивніше в ньому. - Ти це бачив, правда? - запитав Зі. - Щойно пробіг якийсь чоловік з голим членом? - Так, - підтвердив Віктор. Я замислився, чи не примарився мені той голий чоловік. Ще один шум у кущах праворуч, і другий голий чоловік пробіг повз нас. Ще один вискочив з кущів і побіг геть. Потім жінка, також гола, кинулася в тому ж напрямку. Зі обернувся, а потім знову повернувся. - Це ж насправді відбувається, так? Ти їх точно бачиш? - Так. - Вони всі були голі і всі мали зброю. - Вони нас не помітили? - Помітили, - сказав Віктор. - Але у них на думці важливіші справи. Наприклад, виживання. Рівний тон Віктора змусив Зі та мене озирнутися. Він не був здивований нічим із цього. - Це полювання, - сказав Віктор, а в його сріблястих очах блищали зірки. "Готель SOS: Немає спокою грішникам" Адам Векс

- Як щодо нової гри? - Аксель кладе лікоть на плече Кілліана, коли їхні погляди стають хижими. - В хованки? - Моя улюблена. - Кілліан з полегшенням зітхає і починає обережно закочувати рукави. - Нагадаєш мені правила? - Моя посмішка розтягується в нервовому очікуванні, а розум зосереджується лише на брудних намірах, про які мені кричать їхні очі. - Ми з Кілліаном зазвичай змагались, хто першим знайде подарунки, які наш батько ховав на Різдво. Це була весела традиція, яка тримала нас у тонусі. - Аксель хрустить шиєю з боку в бік, його м’язи, здається, ростуть, коли він готує своє тіло до гри. - А якщо ти переможеш брата? - Я роблю крок назад до коридору, нервові клітини пропікають мою шкіру, я готова тікати. - Тоді він перший пограється зі своїм даром, а інший буде чекати і спостерігати. - Аксель знизує плечима, коли вони обидва роблять крок ближче до мене. - Зазвичай я вигравав, тож коли я знайду тебе... я насолоджуватимусь твоїм солодким, блядь, смаком, а йому просто доведеться знову спостерігати.Кілліан тихо зітхає, відкидаючи голову назад: - Ти не знайдеш її першим, брате. У нас ніколи не було такого подарунка, як вона. - Він випрямляє комір, ігноруючи те, як Аксель повільно переводить на нього погляд, і загроза в його очах ще більше прискорює моє серцебиття. "Виклик" Шелбі Мануель

Ну що ж, грішна спільното, час підбити підсумки року. *Тут міг бути величезний пост на три повідомлення, але мені цього не дозволили, тому якось так.* Одразу попереджаємо: каятися не будемо, але цифрами 🤏 похизуємось 😌За цей рік ми: — виклали 69 перекладених книг 📖🔥— 99 анонсували 📢 (баланс — не наш кінь);— роздули список ОПГР до таких масштабів, що він уже має власну орбіту 🫠— починали рік у складі 4 перекладачок, а фінішуємо з 2,75 😅— десь по дорозі підчепили Ярославу з Immortals After Dark 🖤 — і жодного разу не пошкодували;— наразі розпочато близько 20 книг 📚👀Штош. Ми дамочки запальні.Наші особисті фаворити року: — Madness — Chantel Tessier 😵‍💫— The Mercenary and the Mortician — Alexandria Saint-Pierre ⚔️🖤— Jaga and the Devil — Layla Fae 🔥🌿Найважчі книги цього року (якщо чесно — інколи вони ледь нас не здушили 😅):— Caught Up — Navessa Allen (через частоту вкурвлень)— Моє прекрасне нещастя — James McGuire (всесвіт явно був проти цієї книги)— Devil’s Doom — Layla Fae (розкажемо пізніше 🤫)Дякуємо вам, грішна спільното 🖤За активність.За терпіння.За любов до сумнівних історій.За те, що цей канал — не просто стрічка, а живе місце з коментарями, реакціями й регулярними істериками в особистих.Без вас це була б просто папка з файлами.З вами — повноцінне місце книжкового гріхопадіння 😈У новому році ми: — обіцяємо надолужити згаяне 💪— але… це не точно 🤡— точно буде більше перекладів, більше ризиків і більше приводів для ❤️ під постами.З любов’ю, самоіронією і легким почуттям провини Aparecium_books 🔥🖤

– У нас є книжковий клуб, який збирається щомісяця. Ми збираємося в когось удома й обговорюємо прочитане. – Клара дивиться на мене з надією.– Ну, ми намагаємося говорити про книгу, – втручається Вінні. – Але з чотирьох годин, які ми зазвичай проводимо разом, лише близько двадцяти хвилин присвячено книзі. Решту часу ми виговорюємося, пліткуємо та насолоджуємося їжею.– І вином! – додає Санні, її посмішка стає ширшою.– Суть у тому, – продовжує Клара, явно намагаючись утримати розмову в руслі, – якщо ти захочеш до нас приєднатися, наступна зустріч відбудеться в суботу. Вона буде в моїй квартирі, яка, до речі, знаходиться над цією кав’ярнею. Один із власників – мій двоюрідний брат, тому я маю хорошу орендну плату. Книжковий клуб збирається о шостій і зазвичай триває приблизно до десятої.Я втрачаю дар мови. Моє мовчання, мабуть, затягується на занадто довго, тому Вінні втручається, явно відчуваючи мою тривогу і намагаючись її полегшити.– Звісно, якщо ти зайнята, тобі не обов’язково...– Я б із задоволенням! – трохи занадто завзято перебиваю я її. Її очі розширюються, але вона ледь помітно посміхається.– Чудово! – радісно вигукує Клара, не звертаючи уваги.– Тобі нічого не треба приносити, оскільки це твій перший раз, – запевняє мене Вінні.– Книга, яку ми читаємо, – «Омега Кракена», – каже Клара. – Це мій вибір.– Але якщо ти не встигнеш закінчити її до наступної суботи, ми зрозуміємо, – додає Вінні. Клара робить недовірливе обличчя. Очевидно, вона не зрозуміє, якщо я не закінчу. "Зграя Затишку" Вероніка Самек.

– Ти пробачив мене, Співочий Птаху? – Лейку не варто було питати це, він знав, але питання все одно вирвалося з нього, і вони обидва завмерли, як тільки воно було озвучене.Повільно очі Нікса відкрилися, хоча він не повернув голови, дивлячись на вікно. Чи то він оцінював свої власні почуття, чи просто намагався придумати найкращий спосіб відмовити Лейку, було незрозуміло, але врешті-решт він порушив власну тишу.– Ні. – Рука Нікса відскочила назад, схопившись за передпліччя Лейка, перш ніж той зміг відсторонитися. – Не зупиняйся.– Нікс…– Мені не обов’язково пробачати тебе, щоб хотіти тебе, – наполягав він. – Я мав на увазі все, що сказав. Нам це потрібно. – Він завагався, а потім тихішим голосом додав, – Мені це потрібно.Сексуальна хімія між ними завжди була поза межами розуміння. Лейк був одержимий з моменту, коли вперше побачив його, і Нікс відповідав взаємністю, усвідомлював він це на той час, чи ні. У багатьох сенсах секс був найлегшою річчю між ними, тим, що тримало їх зв'язаними, навіть коли Нікс хотів чинити опір.Навіть якщо Лейк не зміг заволодіти розумом і серцем Нікса, він вже давно знав, що мав його тіло. "Святий / Saint" Чані Лінн Фіннер.

- Не хвилюйся про них. Вони не зашкодять тобі. Я знаю, що у нас було кілька непорозумінь, але вислухай нас, добре? Ми знайшли вампірів які... - Джиммі сикнув на Віктора.- Правда, - погодився Зі. - Маленький чоловічок каже, як є.- ...забрали твою родину як подарунок, - продовжив я. - Зі мною теж таке трапилося, тому я знаю, як ти себе почуваєш. І ми допоможемо тобі їх повернути. Але для цього нам потрібно знати твоє справжнє ім'я. Якщо ти, е-е-е... маєш таке?Джиммі заричав, стискаючи губи.Це буде складно. Чи мають піксі взагалі імена? - Я знаю, що ти засмучений. Але нам дійсно потрібно твоє ім'я або якийсь спосіб відрізнити тебе від інших піксі.Його великі очі кліпнули. - Грр-дг.- У нього щось застрягло в горлі? Дізнатися ім'я у піксі - це все одно, що змусити Себастьяна зізнатися, що він мудак. Піду вип'ю. Фантастичні Ікла, хочеш ще одну Сучку?- Ні, дякую, я вже одну маю.Зі ахнув. - О, блядь, що?! Ти щойно... Ти щойно назвав мене сучкою?!Віктор посміхнувся, ніби він був лише на сімдесят відсотків невинним.Зі швидко кліпав очима, а його думки поверталися назад. - Чому я такий, блядь, збуджений? Уф. - Він махнув крилами і хвостом і попрямував до бару.Навіть маленький Джиммі посміхнувся. - Грр-дг, - повторив він, коли помітив, що я дивлюся на нього. "Готель SOS: Немає спокою грішникам" Адам Векс