— Вайпер не... - почав її знайомий незнайомець, але було вже запізно.Вона стояла абсолютно нерухомо, як ідіотка, коли Вайпер, як, очевидно, його звали, підскочив - насправді, бляха, підскочив - до неї і обійняв її всім тілом.Її очі широко розплющилися, а в голові було абсолютно порожньо, але це не завадило її тілу відреагувати.Сама того не бажаючи, вона витягла пістолет і притиснула його до ребер ще до того, як він повністю обхопив її руками.Повністю ігноруючи зброю, що впивалася йому в бік, дуже великий, дуже м'язистий чоловік, який смачно пахнув кривавими апельсинами, медом і корицею, обвився навколо неї, як довбана анаконда, і зарився обличчям в її волосся.Якого хріна! Це... це... це... навіть мило, насправді. Не дивно, що люди весь час обіймаються. Боже, як він смачно пахне.Це були найповніші обійми, які вона коли-небудь відчувала у своєму житті. Те, як він, вищий за неї більш ніж на фут, примудрився притиснутися до неї від чола до щиколоток, кидало виклик законам фізики.Треба його пристрелити. Зачекай. Нюхни його ще трохи, а тоді стріляй. "Двір позолоти і тіні"Стейсі Джонс та Харпер Вайлд