Поки русня закидує нас ракетами, я читаю «В одну річку двічі» фінської письменниці Софі Оксанен. Коли почалася повномасштабна війна, я найбільше боялася окупації і зґвалтувань. І це ще до новин з Бучі та інших окупованих на той час територій. Я навіть читала інструкцію, що робити, якщо тебе ґвалтують… Бо де є російські військові, там точно є ґвалтування. Есей Софі Оксанен «В одну річку двічі. Мізогінія як зброя Росії» — це розповідь про те, як пережите одного разу сексуальне насилля пронизує болем не одне покоління, і як десятки років потому воно може відгукнутися здавленим криком вже в тобі.Шукаючи походження німоти в своєму родові, авторка розповідає, що таке імперська Росія. Країна, яка окуповує території, знищує народи, застосовуючи щоразу одні й ті самі методи, в тому числі зґвалтування. Пише Олеся Біда (журналістка відділу розслідувань воєнних злочинів англомовного медіа The Kyiv Independent, авторка документального фільму-розслідування «Він прийшов знову» про сексуальні злочини російських солдатів в Україні) в передмові до книги. Софі Оксанен розповідає про власну родинну трагедію: її бабусину сестру на початку другої окупації Естонії Радянським Союзом забрали на допити, після чого вона більше не розмовляла.Зґвалтування, замовчування, безкарність - ось що притаманно для російських військових протягом останнього століття:З перспективи Естонії війна в Україні відчувається так, ніби ми знову проживаємо події 1940-х років, і хтось увесь час натискає кнопку повтору, поки Росія користується тим самим посібником, що й за своїх попередніх загарбницьких війн. Все це ми бачили й переживали раніше: терор цивільного населення, депортації, катування, русифікацію, пропаганду, інсценізовані судові процеси, фіктивні вибори, обвинувачення жертв, потоки біженців, знищення культури.Утім, поширене здивування серед західних країн засвідчило те, що російський посібник із імперіалізму вивчено недостатньо добре. Саме цей подив демонструє, чому слід говорити про попередні воєнні злочини, чому їх варто досліджувати, й чому вони мають бути частиною нашої постійної культурної памʼяті. Авторка детально і чітко пояснює, чому зґвалтування - це не випадкові дії військових, а спрямована тактика росіян. Вона використовує різні дані, статистику, інтервʼю, статті та дослідження, підтверджуючи свої тези.Так, тема важка. Але якщо чесно, я здивована, що це так швидко і навіть легко (в емоційному плані) читається. Софі Оксанен з такою повагою пише про людей, які пережили досвід зґвалтування: без емоційних маніпуляцій, без надмірної жалості, але і не холодно. Вона повертає цим людям голос, адже розповісти про це - це вже хоробрість.Це сильно!Отож не будьмо байдужими й не ховаймо очей.