Літо я почала з доволі літньої книги. Але, як на мене, то це не та книга, яку береш на пляж чи відпочинок. Адже вона сповнена печаллю.І звісно ж, це “Привіт, печале” Франсуази Саґан (1954). Я обожнювала цю авторку в свою ранню молодість. Прочитала купу її книжок, але “Привіт, печале” найбільше запало в серце.Мені було страшно перечитувати цей роман, але насправді даремно. Оскільки я знову проживала цю історію, як вперше…Літо, Французька Рив’єра, вілла, купання, перше кохання, поїздки до Канн, казино, поїздки на кабріолеті, ресторани та бари. Легкість і безтурботність. Ось як проходить відпочинок 17річної Сесіль. Вона разом зі своїм батьком та його коханкою насолоджується кожним днем.Але їхню ідилію порушує Анна - стара подруга матері Сесіль, яка приєднується до їхнього відпочинку. І все змінюється…А перед нами тим часом уже зав'язувалася драма: спокусник, жінка легкої поведінки і розсудлива леді. Для мене ця книга - як купання в океані. Океан холодний, бажаний, ти весь потний, знемагаєш від спеки. Занурюєшся в нього - відчуваєш полегкість та насолоду. Але буквально через кілька хвилин холод пронизує тіло. І ти швидко вибігаєш з води. Зігріваючись під сонечком, ти сидиш, дивишся на цей океан і думаєш…Так і ця книга. Сюжет, мова, психологізм, влучні спостереження одразу захоплюють. Роман читається на одному диханні. Але поступово починає поглинати тривога. Тривога. Недовіра. Та невже? Невже вона наважиться? Фінал же бʼє під дих. А потім ти знову і знову повертаєшся до книги, щоб зрозуміти героїв, їхні дії, їхні життя…Авторці було лише 18 років, коли вона написала цей роман. І він став сенсацією, адже в ті часи така відверта та провокативна книга шокувала. Мене ж шокувало те, що авторка так вміло, так гостро, так відкрито, так вишукано пише в свої 18. Як можна так розбиратися в людях в такому юному віці? Я вражена глибоким психологізмом. Тим, як препарує своїх героїв: їхні думки, їхні почуття, їхні дії… Просто шикарно!🧡“Привіт, печале” про дорослішання та про помилкиале так легко було піддаватися своїм пориванням, а потім шкодувати про них… Про помилки та їхні наслідки. І саме тому остання сторінка шокує, адже ніхто ніяких висновків не зробив.Книга читається швидко і легко. Раджу всім.до чужих недоліків призвичаюєшся, якщо не маєш наміру їх виправляти. Я досі памʼятаю смак тих заспаних наївних поцілунків і гупання Сирілового серця поруч з моїм у ритмі ударів хвиль на піску... Один, два, три удари серця, і мʼякий шурхіт піску, один, два, три... один: він переводив подих, поцілунок ставав упевненішим, наполегливішим, я більше не чула шуму моря, лише відлуння швидкого пульсування своєї крові. ну гарно ж…5⭐️Додаю в улюблене.#Анка_прочитала#Анка_рекомендує