Мікросвіт із кульбабки ❄️ Залевський

Фінансова іригація і регенеративна колаборація спільнот 🌾Почув ці терміни з поміж десятків інших на зʼїзді регенераторів. І все це мені дуже заходить, бо це те, чим ми фактично зараз займаємось.Мислити пулами і колабамиУ світі регенеративних фінансів ReFi зараз розквітає пора пулів і колаборацій. Якщо у тебе один проєкт на якусь точкову підтримку чи розробку — ти почуватимешся достатньо самотньо. У нас їх вже десятки Набагато розумніше долучитися до пулу, який збирає такі проєкти в єдину екосистему.І вже ці пули заходять у раунди, а штучний інтелект чи механізм квадратичного фінансування після зборів розподіляє кошти відповідно до рейтингу проєктів усередині. Це і є «фінансова іригація» — коли система каналів постійно адаптується і розподіляє вологу ресурсів туди, де вони потрібні для зростання.Ми заходимо в ReFi мережею еко поселень (land-based проєктів)Я ділюсь нашими кейсами буквально з усіма кого зустрічаю.У нас це проєкти по встановленню систем збору дощової води, висадці дерев, відновленню ґрунтів, встановленню сонячних станцій, розбудові спільних просторів і підтримці веломайстерень.Всі ці ініціативи ми пов’язуємо толоками, ваучерами та нарахуванням токенів учасникам. В одну велику транзакційну блокчейн історію. Пов’язуємо в проєкти, з’єднуємо в пули. А пули вже подаємо на раунди.Мисли позитивно! Відносись до фінансування, як до гри!Давай зростати разом!Це лозунги, які притягують сюди все більше людей і проєктів.Фінансова іригація для мене — це про легку підтримку ініціатив через постійну співучасть у взаємних раундах із багатьма партнерами та схожими проєктами.Ти додаєш їх у свій пул — вони додають тебе у свій.У результаті збори розподіляються й наповнюють усі проєкти. Невеличкі суми органічно конвертуються у звітність і капіталізацію впливів.З часом усі стають друзями і кличуть одне одного, нарощується історія транзакцій і рейтинги, які формують платформи. Все це має кумулятивний ефект — що більше вливаєш, то сильніше зростає мережа.Сьогодні ми вже працюємо з кількома пулами, підживленими раундами дофінансування від різних фондів: Sarafu, Hypercert, Giveth, Gitcoin.Це відчуття, коли вода з іригаційних каналів доходить до кожного поля, а наші екопоселення вже не поодинокі острівці, а цілісний живий ландшафт.Ось така гармонічна картинка можлива, якщо трішки вийти за рамки наших реалій. І не перейматись традиційними грантами, де у нас факапи, вигорання, тертя і відмови.Але для цього багатьом з нас для такої зміни парадигми потрібна просто терапія і жива психологічна підтримка.Взагалі, я вже давно прийшов до думки, що економіка і фінансовий добробут проєктів це виключно емоційно психологічне здоровʼя людей. Відкритість і довіра. Все решта технічні моменти.Але люди приходять і йдуть, занадто незвично, надто мало коштів.І це прекрасно. Бо ми в цей час ростемо 🌱 є більше місця під сонцем. Крапельний полив теж не зразу зайшов.Всім дзен.

Про стани тривожності 🌾Десь близько року тому я виявив, що у мене зранку живе тривожність. Думки хапаються за різні ситуації і намагаються їх «докручувати».Зазвичай, я пишу це в текстах. Постах, де закладені емоції. Це не завжди негатив, інколи це доволі контрастні протилежні речі. Але в кожному разі - це реакція на тривожність всередині. І це було мабуть досягнення минулої осені, бо тоді якраз був ретрит Стежка на Теплій горі.На знак вдячності за це досягнення я підтримав Стежка цього року. І вона пройшла вже без мене. Кажуть було круто.Я завжди стараюсь бути вдячний місцям і людям, які допомагають мені в моїх запитах.Учора я прокинувся достатньо рано, десь о 4.І почав виписувати свою тривожність - спочатку один пост. Потім другий. В якійсь мірі я розумію загальний фон суспільного виснаження і мій теж. Останні контрастні коментарі з постами мене досі тримають в тонусі напруги. Я втратив хороші знайомства з лідерами думок. Через свою позицію, з якою не міг справитись. Це важко доволі.Тому я не постив їх учора. Я уявив собі можливі реакції і спитав подумки наскільки я готовий зараз справлятись з реакцією. Зрозумів, що не готовий.Виклав абсолютно інший третій вже за ранок пост.Не менш заряджений. Але більш як на мене нейтральний. І вже до ранкового зідзвону я фактично відпрацював робочий день.Робота з ранковою тривожністюДля мене це робота. Така ж повноцінна, як і вся інша. Не завжди я виходжу з неї в стані спокою.Учора ми продовжили в зумі розмовою про УКУ і студенткою ЛГБТ.І моя позиція була в тому, що якраз ми мали б мати якусь позицію. Як представники альтернативних спільнот.Але поки це лише була моя позиція.Проте повірте ніщо резонансне не проходить повз.Просто це питання ресурсу людей команд спільнот. В умовах війни і втоми. А ніяка не пасивність.І коли щось таки реально вибухає, то це лише наслідки, які накопичуються роками. Ніхто не спить. Ніхто не пасивний. І з цим не варто гратись. Країна схожа на динаміт. Я це саме так відчуваю.І звісно моя тривожність дуже про цю накопичену втому несправедливості.З хорошого після цієї частини у нас вчора було чимало викликів. Зідзвони йшли до пізна і завершились критикою і емоціями.з якими ми справлялись невеликою командою. Було за що, було за що.Але я був спокійний і підтримував розʼяснював не занурювався в обурення. Хоча мені було, що сказати і що втрачати.Сьогодні я можу зайняти роль спостерігача. Моїх тривожній станів.Відокремлювати їх. Управляти ними.Це дуже круто.Я вже всіх попереджаю про те, що у мене є такі стани і я можу емоційно щось понаписувати в чати. Зранку особливо.Здається, ми могли б навчитись приймати одне одного з такими станами.Бо я знаю, що я не один такий. Зі станами тривожності, панічних атак в тд.Далеко не один. І кожен може наговорити тут всякого, і отримати відповідну реакцію. Я потім шкодую і вибачаюсь.І кого я ранив десь своїми гострими випадами. Вибачте мене.Бо я дійсно про це шкодую.Колись я прийняв для себе позицію не матюкатись в публічному просторі. Але останнім часом матюкаюсь.Це не ок. Я хочу повернутись до стану розміреного спокою і знову стати укробуддистом, який оспівує наші кейси історії з екопоселень.Сподіваюсь щось з того вийде. Але це не точно.Всім дзен.Пишіть, як ви справляєтесь з тривожністю. Коли у вас це трапляється. Чи є в когось саме зранку такі стани.Всіх обійняв.

Трохи про велотури кочівників 🇺🇦🌾Довелось мені зустріти тут, поблизу України, чимало людей різного віку, які подорожують велосипедами через материки і континенти.Ні, це зовсім не якісь айронмени, а звичайні люди, які інколи планують такі подорожі по кілька років, сидячи за своїм лаптопом.Вони довго готуються, збирають все необхідне, для ночівлі десь на природі. Але також шукають маршрути, на яких проходять тематичні фестивалі, зʼїзди чи відкриті локації. Екопоселення вони теж залюбки відвідують.Інколи збирають інформацію по ходу справ в хостелах. Де збираються такі ж номади.Тут на світлині одна пара з Німеччини, яку я зустрів на гезерінгу. Вони відгукувались на мій запит приїхати до України та підтримати наших поселенців.Окремо розпитували мене наскільки це може бути безпечно, особливо для чоловіків. Так як чули історії про нашу мобілізацію. Просили контакти інших іноземців, які мають вже такий досвід відвідування України в умовах війни.На іншій світлині дівчина з Брюсселю. Яка додає вдень всього не більше 30 км. І таким чином за два місяці доїхала до Будапешту, в якому зависла на кілька днів в хостелі перепочити та попрати речі.Я давно мрію про той час, коли маршрути велотурів екопоселеннями європи, а такі є і досить популярні, отримають продовження і через Україну.Це буде прекрасна і безпечна мандрівка.Тут у хостелі Будапешту, де я зупинився на кілька днів, я навіть зустрів двох новозеландців, які прибули саме сюди, щоби почати свою подорож на Балкани і можливо навіть аж до Казахстану.Ми багато спілкувались про Україну і причетність різних країн до нашої війни.Насправді до нашої підтримки причетні буквально усі. І навіть в новій зеландіі є програма прийому українських біженців і якась військова техніка, яка нам відправлена.Ця війна, Украіна - це не виключно наша біль. Ми не одні. Нас підтримують. До нас направлена увага багатьох простих людей.Їм страшно, але вони намагаються побороти свій страх і зробити кроки назустріч.Вони не зобовʼязані. Але вони обирають приїхати до нас. Так більшість після війни. Приїхати і домогти відбудовувати, допомагати простим людям.І це те, що я вважаю важливо знати нам усім.Всім дзен.#велотури #кочівники #простежиття

Зʼївши, переманивши та абсорбувавши всі кращі кадри які у нас були.Коли у нас майже немає спільнот, немає екопоселень, в традиційному європейському сенсі, немає соціократіі. Я просто персоналії, активісти, яким це треба трохи більше, ніж іншим.Комусь просто немає куди діти енергію і яких вже давно викинули з інших організацій.І зовсім небагато тих усвідомлюють те що відбувається насправді.Ми є та команда з фільму манібол. На її першому етапі. Коли є сильні команди, є слабкі, за ними 15 метрів лайна і потім ми.І ось ми винайшли тут на дні свій власний манібол, який ще ніхто не зрозумів.Цінність, яку ми сформували і яка зараз еквівалентна мільйону євро. Який нам пропонують у класичних грантах. А ми не маємо як їх узяти.Доволі суттєво виросла наша капіталізація. Саме в той момент, коли з нас практично нічого вже не залишилось. І всіх кращих переманили чи перейшли добровільно в інші команди.Коли всі вже пересрались. Зі своїми високими соціократичними і управлінськими Стандартами.І втомились мені пояснювати яким послідовним повинен бути справжній лідер, і командним і виваженим.І я пішов у соло.Просто обійшов це лабіринт умовностей і прийшов до його іншого виходу з іншого боку, як мене завжди цьому вчили.З достатньою кількістю ресурсів, щоби почати відкриту розмову, ким ми є, а ким ні. І що можливо ми не є вашими партнерами взагалі.А от поряд є пермакультура і вони чудово лягають у ваш концепт. Без жодної соціократіі і консенту, спільнототворення і ненасильницького спілкування. Який виїдає мені мозок останні 3-4 роки.Дуже цікаво мені чим же закінчиться наш діалог, коли рішення треба дати до завершення цього зʼїзду.Я розслаблений, бо мені тепер байдуже. Я створив за цей рік мовчання і очікування на заявку, нову базу контактів, нову мережу партнерів і джерел надходження ресурсів.У мене є чим ділитись з кейсами та історіями успіхів. І навіть зробити революцію для економіки інших мереж екопоселень. У чомусь я хакнув і обіграв цю шахматну дошку за рахунок нових технологій і фінансових інструментів, які нестримно наступають і змінюють ці сталі екосистеми.Де політики, фонди в першу чергу, а далі за ними безліч виконавців встановили і адаптувалися до цієї гри в демократію.Встановлення власних вимог і правил інколи додуманих які розвалюють інколи цілі екосистеми з метою чи без виїсти звідти найкраще - ідеї проєкти кадри.З іншого мені звісно сумно. Що зі мною ніхто не хоче говорити відкрито. Хоча мабуть я роблю все можливе, щоби мене не сприймали всерйоз. І люди починають сприймати, лише коли розуміють наскільки серйозно втрачають. Через мій вихід з їх гри.Інколи неусвідомлення, інколи пиха та амбіції і якісь ідейні переконання стають на заваді. Це не моя проблема, не мої дедлайни. Не мої іпотеки і зобовʼязання.Я пішов на поступки. Як завжди. Я чекаю зуму команди, з якою не спілкуємось місяцями. Бо я люблю людей. І не в моїй культурі когось провчити і залишати з наслідками один на один, як це зазвичай чинять зі мною. Особливо ті найсердечніші і наймиліші.Мені боляче і сумно. Але не так вже критично, як це було рік-два тому. У нас є план Б.Всім дзен. І привіт від Рікардо.

Не всі на Заході можуть дозволити собі м’ясо, навіть раз на місяць.На фото ви бачите досить успішну (за мірками США, звісно) родину. У них є дах над головою і навіть щось схоже на м’ясо на столі. Але придивіться уважно до цієї картинки уявного добробуту.1. На фото немає ложок і виделок, лише дерев’яні прибори. Прості американці не можуть собі дозволити купити металеві столові прибори, і глава сім’ї змушений витрачати свій вільний час на виготовлення дерев’яних.2. Вони ліплять пельмені удвох, і на фото немає холодильника. Знаєте, що це означає? Їм доводиться ліпити пельмені в чотири руки, щоб заощадити час і не дати продуктам зіпсуватися, адже холодильника немає. Зелена гичка цибулі схоже була вирощена на вікні в стакані.Можливо, це вечеря не для однієї родини, а для цілої громади, яка змогла зібрати гроші на кілька кілограмів свинини.3. На фото немає жодної побутової техніки. Зверніть увагу: ми бачимо на знімку розетки, але немає ні чайника, ні кухонного комбайна, ні мікрохвильовки.4. На голові сім’ї — потерта футболка, що дісталася йому від батька, і яку він ніколи не зможе замінити на щось новіше. Сіра кофта на дружині відзеркалює всю сірість їхнього рутинного життя. 5. І найголовніше свідчення крайньої бідності сім’ї на фото — відсутність штор на вікні. Чи можете ви уявити таке у нас, щоб люди не мали за що купити штори?Як ми вже багато разів говорили, не довіряйте першим оманливим враженням так званого «добробуту» західного суспільства. Якщо ви придивитеся трохи уважніше, ви самі зможете багато побачити й зрозуміти.Щиро бажаємо родині на фото подолати життєві труднощі та міцного здоров’я. Колись і вони зможуть дозволити собі холодильник та іншу побутову техніку, яка є в кожній сім’ї. Сподіваємося, чоловікові на цьому фото не доведеться змарнувати на це найкращі роки життя на нелюбій роботі з жахливими умовами праці та ненормованим робочим днем.via Михайло Вейцман

Як виміряти реальний розмір мережі екопоселень?Зазвичай ми оцінюємо мережу через кількісні показники: кількість поселень на карті, учасників у чатах чи активність у соцмережах. Але справжній розмір мережі вимірюється інакше — через якість і щільність горизонтальних зв’язків, через взаємну підтримку і турботу.Раніше ми міряли нашу мережу через кількість подій і швидкість переміщень між ними (тури, зʼїзди, навчання). Але війна, ковід та вигорання команди внесли корективи. Ми вже не можемо діяти за старою формулою швидкості турів та інтенсивності подій.Зараз ми поступово перейшли до економіки турботи й принципу горизонтальних звʼязків.Мережа стала дворівневою — з’явилися регіональні кластери поселень, де близькість дозволяє частіше зустрічатися й інтенсивніше взаємодіяти.Також виникли нові інструменти, зокрема крипто-платформи (Sarafu, Ecocert), що дають змогу розподіляти ресурси через пули толок, ваучери та токени екосертифікації.Фактично, ми перейшли від формули централізації:S = v • t(де розмір мережі визначався добутком швидкості пересування активу в турах і часу між подіями)до формули кількарівневої децентралізації та горизонтальної зв’язності:R = c / (d • f)де: • R — рівень стійкості та життєздатності мережі • c — щільність і якість координації, заснованої на турботі (зуми, обміни, взаємодопомога, довіра, ваучери) • d — середня дистанція між осередками (географічна, організаційна, культурна) • f — частота зовнішніх і внутрішніх викликів і подій (толоки, курси, гранти, мобілізація, кризи)⸻Що це означає практично:🔸 Чим частіше ми взаємодіємо (толоки, курси, зідзвони, ваучери), тим вища стійкість мережі (c↑ → R↑).🔸 Чим більша ізольованість між осередками, тим складніше реагувати на виклики, і стійкість падає (d↑ → R↓).🔸 Якщо події відбуваються хаотично й часто, а реакція неузгоджена або індивідуальна, ми швидко виснажуємося, і мережа слабшає (f↑ → R↓).⸻Приклад простого розрахунку:Маємо 8 поселень: • щотижневий зум, добра координація (c = 8), • велика відстань, майже немає обміну людьми (d = 5), • три великі виклики щомісяця (зірвані гранти, мобілізація, вигоряння активу поселення — f = 3)Рахуємо: R = 8 / (5 • 3) = 0,53Тобто маємо низьку стійкість за великого навантаження.Що можна зробити, щоб підвищити R?✅ Зменшити d: більше обмінів людьми між локаціями, регіональні зустрічі, спільні проєкти.✅ Збільшити c: регулярні зуми, запуск спільних платформ (Ecocert, Sarafu), ваучери, довіра, спільні бази знань.✅ Структурувати f: не робити все одночасно, розставити пріоритети, створити календар спільних подій.⸻Ці формули — не зовсім математика, а швидше дорожня карта внутрішнього розуміння координації мережі. Вона не дає точного числа, але допомагає наповнювати мережу сенсовими зв’язками, а не грантовими позиціями.Так ми поступово переходимо від формату екстенсивної роботи до децентралізації та економіки взаємної турботи.Що з цього вийде побачимо згодом.Поки просто готуюсь до виступу на щорічній асамблеї екопоселень GEN Europe.

Цікаве партнерство між GainForest і Sarafu Network 🌱💱Зараз з’явилась дуже цікава синергія між GainForest і Grassroots Economics (Sarafu Network), яку ми як мережа екопоселень вже частково практикуємо.GainForest забезпечує верифікацію екологічних дій — наприклад, посадку дерев, догляд за луками, збереження вологи — через супутникові дані, AI і фотофіксацію. А Grassroots Economics (через Sarafu) дає нам інструмент для запуску власних локальних токенів і кооперативних пулів зобов’язань.І ось тепер це об’єднується:економіка турботи + екосертифікація = відновлення з ресурсом.⸻Що це означає для насМи вже:– запускаємо власні токени в Sarafu (наприклад, для толок, волонтерських проєктів і робіт по водозбору),– ведемо верифікацію екологічних дій на локаціях (через фото, відео, описові звіти).Тепер ми можемо: 1. Підтверджувати екологічні дії (наприклад, завершену толоку) через GainForest як milestone — з супутниковими даними або AI-фотоаналізом. 2. Прив’язати токен до реальної екосертифікованої дії.Наприклад: якщо ми зробили відновлення струмка, це підтверджується в GainForest, і наш токен (наприклад, Toloka.GENUkraine) отримає додану вартість як «екосертифікований». 3. Накопичувати історію впливу — кожен пул токенів може містити набір екологічних впливів, які можна показувати партнерам, донорам, DAO чи глобальним ReFi-платформам.⸻Чому це важливоБо це:– мінімізує фейкову звітність: все підтверджується незалежними даними,– дозволяє нам говорити не лише про «волонтерську етику», а про економіку, що ґрунтується на догляді,– створює нову модель економіки взаємної турботи з доказовим екологічним впливом.⸻Ми вже тестуємо це на прикладі наших 9 локацій, де запущені токени в Sarafu, а екодії пройшли часткову верифікацію (через звіти та фотопідтвердження) на двох ЕкоСертифікатах з висадки дерев та систем збору водиНаступний крок мабуть технічна інтеграція з GainForestТакож ми узгодили з фондом Ma Earth та платформою Sarafu участь ваучерів наших поселень в пулі регенерації землі напряму. І це теж сподіваюсь буде цікаве продовження горизонтальної економіки.Думаю ми можемо розгорнути зараз кілька спільних пілотів на цих платформах.Головне включеність нашої Мережі у цю Web3 економіку.

Мені дуже пощастило працювати останні сім років з міжнародними та національними мережами малих альтернативних спільнот, де, попри питання впливу на довкілля, є також питання громадянського активізму, колоніалізму, соціальної та гендерної справедливості. Питання війни і миру, світоглядної перспективи.І перші роки я взагалі не розумів значення ні цих слів, ні нашого впливу—маленької мережі наших мікроспільнот, які ми створили, ні на зовнішній, ні на внутрішній світ.Ну є тай є. Якась там мережа. Щось там робимо—зʼїзди, зібрання, фестивалі. Та це ж взагалі мізер і немає ніякого впливу.Аж допоки не прийшла повномасштабна війна і мої пости не почали перекладати та не читати по школах дітям у Данії, пояснювати контекст того, що тут відбувається насправді. Через мою призму бачення.Поки наша Зелена дорога не стала історією всіх європейських мереж. І на кожній зустрічі не згадується як робочий кейс.Аж поки не стали контролювати буквально, щоби мій виступ відбувся на міжнародних зідзвонах. І десь в лісах Амазонки розказують, як не втрачати надію, курва! Коли вона вже давно втрачена. І випалена напалмом.Бо виявляється, поки ми тут за чашечкою ранкового лавандового лате горюємо, гортаючи рілси, як у нас все втрачено і що ці скакання з картонками—це повний наївняк, у світі є тисячі малих народів і спільнот, яким цей молодий наївняк дає надію!Для яких навіть ця війна з щоденними обстрілами - це норма життя.Лиш Петріотів навіть звичайних систем ППО у них немає в кого попросити. Бо вони не достатньо «цивілізовані» для цього.І ми для них саме той кейс!Що ще не все втрачено! Не все давно переділено! Правила гри можуть змінюватись навіть через 500 років колонізації! Імперії, клани, синдикати і картелі — не вічні! Світ може змінюватись!Змінюється все! І так теж можна було! Просто на картонках написати! І винести на вулицю свою позицію! Світ оцифрувався, і ось те, що було секретом, стало розголосом. І ось вже всі знають, що ми знаєм і ми не мовчимо. І репутаційні ризики, виявляється, можуть покласти на кін фінансові потоки, з яких живиться диктатура. Упс! А виявляється, все мірило їх влади тримається на хитких ногах! Ой, а що це—карткові схематозні будиночки можуть розсипатись! Розголос має значення!І при цьому можна просто підсвічувати й відʼєднувати від нелегальних транзакцій і залишати далі працювати. Виявляється, можна просто нагадувати про правила і створювати умови їх дотримуватись. І йти далі. Можна демократичні важелі використовувати і ставати кращими й достойними бути в тому колі серед таких же цивілізованих країн, без мʼясних штурмів на Банковій. Без тітушок, розпʼятих мальчіків в трусіках і наколотих апельсинів.Побачимо, звісно, час покаже. Руку нам подають щодня. І ми подаємо її іншим. У цьому є велика справа синхронізації виходу з колоніальних криз і автократичних колапсів. Ми вільні громадяни. Ми маємо права і ми вимагаємо дотримуватись правил.І ваша влада разом із зовнішньою підтримкою, на якій стоїть ваше виживання, залежить від нашого голосу. І ми не будемо мовчати.

Бо спочатку перемога, а потім «Вот ето вот всьо».І рашка лише цього чекає як розвалити нас із середини.А задача більшості просто «пересидіти» цю війну і нарешті вийти і почати жити як було. І пофігу вже під яким це буде прапором. Лиш би не при цій владі.Причому це мрія багатьох людей по обидва боки фронту. Та всі, здається, на планеті хочуть вже повернути все взад.То розумієш, що єдиний неврахований варіант, якого просто ніде не чути — це прийняття реальності. Спостерігаю зараз якесь абсолютне відторгнення минулого, теперішнього і жодного сценарію майбутнього. Окрім перемоги звісно. Все відкладається на після перемоги, а поки давайте просто пломбувати і банити всіх, хто не відповідає нашій уяві чистої України. Без совка, корупції, рускоязичних, суржика й ідіотів водіїв на дорогах. І ще бажано взагалі без податків, тцк і ментів.Є така індіанська філософія — не бачити білих колонізаторів. Тобто ходити по вулицях так, ніби білих тут не існує. Ось це дуже схоже про нас всіх навколо.І це навіть схоже на такий собі кодекс чистого українця. Є білий список, є сірий і є список невидимих. І в тому списку 60% реальності країни, яка нас оточує, просто у кожного вона своя.Для когось це сучасна молодь, яка вічно бісить своєю незаангажованістю, для когось російськомовні, для когось усі айтішники і дорогі кафешки, для когось усі чиновники влада та уряд, для когось бідність і старіючий неповороткий совок, який дивиться єдині новини по телевізору і російськомовні серіали.Просто не бачити закрити очі і от цього немає, а ось це є. Жити в своїй бульбашці. Фільтрувати і транслювати лише свою реальність і вірити, що лише вона і є. Ось це справжній українець, а цей не справжній. Для декого і досі війна існує лише в новинах, чужих новинах людей, які колись були рідними, а тепер ніби взагалі з іншої планети.Бо розказують як їх бомблять, а мене ні.І ось ці люди з відфільтрованою реальністю стають експертами і пишуть сценарії, для своїх адептів. Які хочуть в неї вірити. У відфільтровану чисту Україну. Без жодних похибок.І коли приходить реальність зазвичай ці люди просто закриваються в собі або виїжджають з країни. Консервують там свою зручні і затишну Україну у своїх спогадах. Що теж частина нашої реальності. Розміром вже більше ніж в 10 мільйонів.І ще мільйон на фронті і в окупації, які теж мають своє сформоване уявлення тієї України на зараз. І ті хто повертається з відпусток чи лікарняних кажуть нерідко що її там немає і повертатись фактично нікуди. І єдина адекватна Україна це тут серед побратимів. Я не був на протесті хоча якби мав інформацію куди йти у своєму місті, то вийшов би. Кажуть на цей протест прийшла переважно молодь, яка ще не застала майдану і вони хочуть свою Україну. І я би підтримав саме їх.Я взагалі переконаний у необхідності смертності людей і нових генераціях які єдині мабуть приймають реальність якою вона є з чистого листа. А не нашим зашореним поглядом минулих досвідів.Я точно знаю що Україна зараз переписує дуже багато сценаріїв і методичок. Але за це ми всі можемо потрапити в бан імперій, які нас оточують. І тієї мілітаристської войовничої імперії, яка народжується всередині нас з амбіціями Київської Русі. Такий ризик теж існує.Ми йдемо по краю і дуже хочеться того позитивного сценарію майбутнього, і щоби нас просто залишили в спокою. Але, мабуть, історія вибрала нас не для цього.

Люди з різних куточків: Донецьк, Бердянськ, Запоріжжя, Черкаси, Київ, Івано-Франківськ. Це лише маленька частина тих, хто тут зібрався на горбах карпатських гір. І кожен по суті картинка всієї країни.Тут скоро не буде взагалі місцевих, каже один лікар з тактичної підготовки. Це якась взагалі інша реальність. Я навіть не знаю як це усвідомити.А мені в Бельгії сказали, каже одна учасниця. Дивись у нас на півдні німецька на півночі французька. Ми просто зібрались і домовились. А ви що так не можете?А ми каже не знаємо, як донести наскільки живий інакший той наш контекст реалій і що він чи не щодня стає іншим.І там збоку з дивану завжи все видається таким простим і очевидним, треба просто сісти і домовитись. А воно щось ніяк не виходить.Тут Кожен зі своїми долями. Від втрати дому до еміграції. Кожен проходить свою ініціацію. Ми всі спілкувалися українською, хоча для більшості це мова, яку їм довелося вивчити.І інколи ми просто підказували українське слово, яке не вдалося згадати замість більш звичного російського.Ми говорили про сенси. Про право на горювання, бо в кожного є за чим. Про колоніалізм імперськість і націоналізм. Про право на прояви емоцій і про втрату вимушену відмову від власного минулого.І коли ми сміємось, жартуємо, співаємо чи танцюємо — це про наше спільне проживання горя. Яке з боку виглядає не так, як це транслює токсичне середовище соцмереж, вириваючи слова з контексту й накладаючи власні сенси.Я не знаю, скільки ми ще проходитимемо цей тунель ініціації. Але однозначно ми зараз у ньому.Мені хочеться вірити, що нам вдасться переосмислити значення слів «інституції і ідентичність». І це не про чистоту української мови, якою я ніколи чисто не говорив, вбивання в собі совка і відмови від пісень, які співали раніше, не про міністерства чи відомства, і етику правильних партнерств, а про живі добровільні децентралізовані низові спільноти, які плетуть, організовують власні мережі, закладають нові сенси, вибудовують поступово нові ланцюжки і сценарії Для нового підґрунтя нової реальності, яка ще на відміну від протертих шаблонів немає навіть назви.Так, нас ігнорують і витісняють із середовища екоактивізму, і я відчуваю це буквально спиною і тілом. Але прийняття і любов — це те, що переможе, якщо життю ще залишиться місце в нашій доктрині війни.