Про стани тривожності 🌾

Десь близько року тому я виявив, що у мене зранку живе тривожність. Думки хапаються за різні ситуації і намагаються їх «докручувати». Зазвичай, я пишу це в текстах. Постах, де закладені емоції. Це не завжди негатив, інколи це доволі контрастні протилежні речі. Але в кожному разі - це реакція на тривожність всередині. І це було мабуть досягнення минулої осені, бо тоді якраз був ретрит Стежка на Теплій горі. На знак вдячності за це досягнення я підтримав Стежка цього року. І вона пройшла вже без мене. Кажуть було круто. Я завжди стараюсь бути вдячний місцям і людям, які допомагають мені в моїх запитах. Учора я прокинувся достатньо рано, десь о 4. І почав виписувати свою тривожність - спочатку один пост. Потім другий. В якійсь мірі я розумію загальний фон суспільного виснаження і мій теж. Останні контрастні коментарі з постами мене досі тримають в тонусі напруги. Я втратив хороші знайомства з лідерами думок. Через свою позицію, з якою не міг справитись. Це важко доволі. Тому я не постив їх учора. Я уявив собі можливі реакції і спитав подумки наскільки я готовий зараз справлятись з реакцією. Зрозумів, що не готовий. Виклав абсолютно інший третій вже за ранок пост. Не менш заряджений. Але більш як на мене нейтральний. І вже до ранкового зідзвону я фактично відпрацював робочий день. Робота з ранковою тривожністюДля мене це робота. Така ж повноцінна, як і вся інша. Не завжди я виходжу з неї в стані спокою. Учора ми продовжили в зумі розмовою про УКУ і студенткою ЛГБТ. І моя позиція була в тому, що якраз ми мали б мати якусь позицію. Як представники альтернативних спільнот. Але поки це лише була моя позиція. Проте повірте ніщо резонансне не проходить повз. Просто це питання ресурсу людей команд спільнот. В умовах війни і втоми. А ніяка не пасивність. І коли щось таки реально вибухає, то це лише наслідки, які накопичуються роками. Ніхто не спить. Ніхто не пасивний. І з цим не варто гратись. Країна схожа на динаміт. Я це саме так відчуваю. І звісно моя тривожність дуже про цю накопичену втому несправедливості. З хорошого після цієї частини у нас вчора було чимало викликів. Зідзвони йшли до пізна і завершились критикою і емоціями.з якими ми справлялись невеликою командою. Було за що, було за що. Але я був спокійний і підтримував розʼяснював не занурювався в обурення. Хоча мені було, що сказати і що втрачати. Сьогодні я можу зайняти роль спостерігача. Моїх тривожній станів. Відокремлювати їх. Управляти ними. Це дуже круто. Я вже всіх попереджаю про те, що у мене є такі стани і я можу емоційно щось понаписувати в чати. Зранку особливо. Здається, ми могли б навчитись приймати одне одного з такими станами. Бо я знаю, що я не один такий. Зі станами тривожності, панічних атак в тд. Далеко не один. І кожен може наговорити тут всякого, і отримати відповідну реакцію. Я потім шкодую і вибачаюсь. І кого я ранив десь своїми гострими випадами. Вибачте мене. Бо я дійсно про це шкодую. Колись я прийняв для себе позицію не матюкатись в публічному просторі. Але останнім часом матюкаюсь. Це не ок. Я хочу повернутись до стану розміреного спокою і знову стати укробуддистом, який оспівує наші кейси історії з екопоселень. Сподіваюсь щось з того вийде. Але це не точно. Всім дзен. Пишіть, як ви справляєтесь з тривожністю. Коли у вас це трапляється. Чи є в когось саме зранку такі стани. Всіх обійняв.