Мені дуже пощастило працювати останні сім років з міжнародними та національними мережами малих альтернативних спільнот, де, попри питання впливу на довкілля, є також питання громадянського активізму, колоніалізму, соціальної та гендерної справедливості. Питання війни і миру, світоглядної перспективи. І перші роки я взагалі не розумів значення ні цих слів, ні нашого впливу—маленької мережі наших мікроспільнот, які ми створили, ні на зовнішній, ні на внутрішній світ. Ну є тай є. Якась там мережа. Щось там робимо—зʼїзди, зібрання, фестивалі. Та це ж взагалі мізер і немає ніякого впливу. Аж допоки не прийшла повномасштабна війна і мої пости не почали перекладати та не читати по школах дітям у Данії, пояснювати контекст того, що тут відбувається насправді. Через мою призму бачення. Поки наша Зелена дорога не стала історією всіх європейських мереж. І на кожній зустрічі не згадується як робочий кейс. Аж поки не стали контролювати буквально, щоби мій виступ відбувся на міжнародних зідзвонах. І десь в лісах Амазонки розказують, як не втрачати надію, курва! Коли вона вже давно втрачена. І випалена напалмом. Бо виявляється, поки ми тут за чашечкою ранкового лавандового лате горюємо, гортаючи рілси, як у нас все втрачено і що ці скакання з картонками—це повний наївняк, у світі є тисячі малих народів і спільнот, яким цей молодий наївняк дає надію! Для яких навіть ця війна з щоденними обстрілами - це норма життя. Лиш Петріотів навіть звичайних систем ППО у них немає в кого попросити. Бо вони не достатньо «цивілізовані» для цього. І ми для них саме той кейс! Що ще не все втрачено! Не все давно переділено! Правила гри можуть змінюватись навіть через 500 років колонізації! Імперії, клани, синдикати і картелі — не вічні! Світ може змінюватись! Змінюється все! І так теж можна було! Просто на картонках написати! І винести на вулицю свою позицію! Світ оцифрувався, і ось те, що було секретом, стало розголосом. І ось вже всі знають, що ми знаєм і ми не мовчимо. І репутаційні ризики, виявляється, можуть покласти на кін фінансові потоки, з яких живиться диктатура. Упс! А виявляється, все мірило їх влади тримається на хитких ногах! Ой, а що це—карткові схематозні будиночки можуть розсипатись! Розголос має значення! І при цьому можна просто підсвічувати й відʼєднувати від нелегальних транзакцій і залишати далі працювати. Виявляється, можна просто нагадувати про правила і створювати умови їх дотримуватись. І йти далі. Можна демократичні важелі використовувати і ставати кращими й достойними бути в тому колі серед таких же цивілізованих країн, без мʼясних штурмів на Банковій. Без тітушок, розпʼятих мальчіків в трусіках і наколотих апельсинів. Побачимо, звісно, час покаже. Руку нам подають щодня. І ми подаємо її іншим. У цьому є велика справа синхронізації виходу з колоніальних криз і автократичних колапсів. Ми вільні громадяни. Ми маємо права і ми вимагаємо дотримуватись правил. І ваша влада разом із зовнішньою підтримкою, на якій стоїть ваше виживання, залежить від нашого голосу. І ми не будемо мовчати.