Kafidova in the artland

«Ми починаємо серію публікацій,присвячених роботам, створенимспеціально для виставки Близький Схід, Далекий Захід у Музеї сучасного мистецтва у Варшаві в рамках Київської бієнале 2025. Перша публікація присвячена роботі української художниціЛесі Васильченко.Робота "Плач верби, вирізьблений у світлі" слугує меморіалом, що належить до уявного майбутнього та досліджує, як памʼять і скорбота зберігаються у технологічному, культурному та екологічному вимірах. Центральне місце у ньому займає плакуча верба, яка в українському фольклорі символізує циклічність часу, памʼяті та відродження.У роботі поєднано дані SAR, фольклор, оповіді про привидів. У ній досліджуються вербові ліси, які сьогодніростуть на місці, де колись була вода, - дерева, як свідки, живі архіви насилля, опору та памʼяті, вкоріненої у сплюндрованій землі. У скульптуру вміщено супутникове фото Каховськоговодосховища, виконане за допомогою радару SAR (synthetic-aperture radar)після зруйнування греблі в Новій Каховці 6 червня 2023 р., а також оптичнийприлад для зберігання даних у форматі 5D - «вічний кристал памʼяті» - створений для збереження данихпротягом мільярдів років. Завдяки тому, що він закодований світлом, прилад перевершує папір, плівку і жорсткі диски та виступає водночас метафорою й епітафією глибинного часу: скамʼяніле світло, що переносить памʼять у майбутнє, яке ще не настало. Усередині звучить українська народна пісня про плакучі верби, наспівана голосом бабусі мисткині, голосом, збереженим завдяки технології, створеній для того, щоб пронести його далеко поза людськімасштаби часу.Замовлено Музеєм сучасного мистецтва у Варшаві, Центром дослідження візуальної культури та RIBBONInternational для Київської Бієнале 2025.За підтримки ОСА Norway.» джерело

Якщо ви ніколи не були патроном на Патреоні - раджу почати 🎀Рік тому (плюс мінус), я підписалась на патреон TheNakedroom і навіть мала отримати за це щось, але забула, що там є така опція і не сильно заходила перевіряти. Просто знала, що роблю якийсь мікро внесок у те, щоб він був. Нещодавно підписалась на патреон Артслукера, а вчора - на АтельєнормальноЯ сильно заохочую вас обрати для себе комфортний розмір щомісячної підтримки для тих, хто підтримує розвиток української культури, митців та мистецтво В залежності від розміру внеску у вас будуть різні додаткові цінності, про які ви можете прочитати в описах Я вважаю, що один з найпотужніших інструментів руйнації - ігнорування. Незгадування, не називання імен, не включення, коли чогось просто немає у просторі. У мистецькому полі це часто використовується як інструмент маніпулювання або тиску. Від початку війни я ігнорую російську культуру і мистецтво, за рідким випадком, коли це має відношення до українського контексту, але загалом - мені щиро все одно. Мені дуже хочеться спрямовувати максимум свого ресурсу на розбудову і збільшення увагу до того, що я вважаю цінним і потрібним.Артслукер - медіа про мистецтво, яке я читаю регулярно. Якісне, зацікавлене, круте, якщо ви мало звертали на нього уваги - зверніть більше Ательєнормально - студія для митців з синдромом Дауна і без, я дуже дуже хочу, щоб проєкт розвивався. Колись я слухала, як Катя Лібкінд говорила про нейровідмінних людей, це вразило мене і я почала слідкувати за студією Дякую вам!

Want to know a secret - артбук Олесі Саєнко Сьогодні була на презентації книги Олесі Саєнко про секретЯ дуже люблю практику Олесі, і не могла не піти,і хоча вона на презентації сказала, що не бажає надавати занадто велику кількість інтерпретацій до фото і проєкту, я хочу написати трохи більше про книгу, думаю, це важливо для читачів і глядачів) Історія починається з відео, яке скріншотами представлено на перших сторінках. Це архівне відео її подруги, яким вона поділилась з Олесею і коли та вперше його дивилась, то подумала, що з дівчинкою має щось трапитись Так починається детективне розслідування, зафіксоване у чорно-білих кадрах з неочікуваною кінцівкою, і на полароідах, які не були включені у книгу У книзі також є вступне слово Норберта, що придбав цю серію і допомагав видати книгу, англійською І вірші, написані німецькою мовою, авторства Міку, що розмірковує над словом «secret” як над секретом, тобто виділеннями, що таємничо приховані у тілі. До них є переклад, створений Олесею з Гугл транслейт, але також дуже цікаво перекладати їх українською за допомогою того ж Гугл транслейтуДизайн книги було створено у співавторстві з Катею Лесів, вона додала кольорові блоки наприкінці книги, які одразу викликали у мене дві реакції - як жінки і як художниці (Сіграм Муралс Ротко)А що трапилось з дівчинкою? Можна дізнатись, купивши артбук і проаналізувавши його, враховуючи всі надані мною підказкиПродається у збірці 🖤

Є книги, яких я дуже чекаю і вірю, що вони будуть написані Історія українських виставок, ще одна книга про Реп, повніша, аналітичніша ніби, книга про Худраду, про Опен груп, про Херарт, про Машницького, про взаємодію бізнесу і мистецтва і всі токсичні і хороші прояви цього, про Оксану Чепелик, про комеморацію, про архіви, цей список дуже і дуже довгий насправді, внутрішній, він виходить з цікавості і нестачі ґрунту десь, десь з любові У інтервʼю, лінк на яке вище, Ліза Корнійчук говорить:Сьогодні, щоб говорити про радянську спадщину, треба її реабілітувати в очах суспільства, а значить підчистити або проігнорувати політичні погляди авторів або їхні інші політичні вчинки. Наприклад, АРВМ стають дисидентами і аутсайдерами в системі, хоча ми розуміємо, що це було не зовсім так. Шестидесятники стають однозначними політичними борцями. У нас лишається усе менше простору для того, аби ускладнити дискусію про радянський період в Україні.  Я дуже чекаю і цю книгу, про складність і контекст, мені дуже не імпонують фрагментарне знання і вибіркова повага, підчищення історії призводить до повторювальних проблемних паттернів у суспільстві, мистецькому полі тощо Які книги ви чекаєте? А які читаєте? ))

Co-author, Єва Кафідова, 2023Єва Кафідова, мисткиня, авторка каналу Kafidova in the artland, народилася і виросла у Новій Каховці (Херсонська область). Наразі живе й працює у Києві. У своїй практиці працює з різними медіа, звертається до теми пам'яті та спогадів.Я побачила цю роботу Єви на діючій виставці «Я памʼятаю це місце, бо воно памʼятає мене» (триває у Києві) і попросила розповісти про неї.Єва Кафідова про свою роботу:«Це чотири роботи з серії, яка складається з двадцяти роздрукованих на цифровому принтері сканів чотирьох оригінальних малюнків. З технічної точки зору, мені хотілось пограти з тим, наскільки серйозною, традиційною і складною має бути робота, наскільки багато ручного вкладено, щоб вона мала ціну і цінність. Знаєте, як покласти голову у ксерокс і зробити такий друк? Принцип був такий самий. Оригіналів немає, я їх знищила, тому що мені було важливо, щоб нічого не «конкурувало» з цима роботами, вони самі по собі всі unique pieces. Насправді, техніка абсолютно ідентична звичайним графічним на офортному станку. Вони експоновані так, у вертикальну лінію, бо мені хотілось створити певне порівняння між кадрами, це додатковий рух, де насправді руху немає — фігура не особливо переміщується, не крокує. Війна закінчилась і вона йде на залізних ходулях до себе додому, минаючи степове море Херсонської області. Відсилає до книг Туве Янссон.Є частина цього образу, про яку я не завжди говорю — на залізних ходулях насправді неможливо важко рухатись, тому це ілюзія повертання додому. Коли помирає близька тобі людина, а ти з якоїсь причини не потрапляєш на похорон і так і не бачиш тіла, то продовжуєш десь всередині вірити, що вона просто зникла і в якийсь момент може знову прийти до тебе. Те саме відбувається тут — я живу спогадами про дім, тому що насправді від мого дому вже нічого не залишилось і я десь всередині себе не хочу потрапити на похорон і побачити тіло, побачити місце, у якому провела більшу частину життя абсолютно чужим»[email protected]

Глосарій: Yes, but «Глосарій — список понять в специфічній області знання з їхніми визначеннями. Традиційно, глосарій знаходиться в кінці книги і включає терміни в межах цієї книги, які є або недавно введеними, або, як мінімум, незвичайними.» Зустріла обурення повʼязане з назвою - думаю, виправдане) багато обурення щодо селекції авторів - але для мене це також повʼязано з назвою, бо вона ніби має на увазі охопити значно, значно більшу кількість інформації і імен. Особисто мені здався дивним таймлайн на колі другого поверху - не дуже розумію, навіщо він і не зовсім зрозуміла чому саме така інформація. Некомфортним було розташування експлікацій, здивувало, що у багатьох немає безпосередньо коментарю до роботи - тільки назва і паспортні дані. У Кадана, доречі, чудові описи. Якщо мається на увазі доступність до глядача, який не володіє професійними знаннями у галузі, то це неоднозначне рішення. Я чула розмови людей, які не могли розібратись, про що роботи. Люди, які прийшли на виставку, багато знімали і шукали (деякі тексти розташовані на підлозі), впадали у якусь фрустрацію і жарти навколо теми, мені зазвичай від цього щиро сумно і хочеться допомогти розібратись. Інша сторона питання: мистецтво візуальне на те і візуальне, щоб дивитись + тексти на видних місцях і сильно помітна втручаються у простір і змінюють його. Але я думаю, що описи і додаткові коментарі, пояснення все рівно дуже важливі і мають бути написані простою мовою - це суттєво впливає на глядачів, яким це ще потрібно. Колись мені Христина Мельник сказала, що вона вже в цілому може не читати тексти на виставках - і без того розуміє, про що йдеться. На момент розмови я не розуміла, як це можливо, зараз розумію, але на це потрібен час і досвідДобірка робіт дуже для мене була цікавою, багато чого зустрічала за останні роки, чогось взагалі ніколи не бачила, багато що бачила тільки онлайн. Візуально простір Укрдому вирішений, як на мене, найвдаліше за всі три останніх роки, взагалі все експонування мені сильно сподобалось, шлях зрозумілий і інтуїтивний, особливо красива сенсово і візуально зала де Синиця, Алійник, Саєнко, Кадирова далі. І зала з Мельник. І перший поверх. І всі, зрештоюч Правда, зручно і цікаво візуально, але текстово складно. І тому зрештою ніби не дуже ясно сенсово - про що проєкт. Можливо, зайду третій раз, або на кураторську, щоб розібратись ліпше Загалом, я дуже раджу сходити і скласти власне враження, поділіться потім! Або поділіться, якщо вже були) 🖤😙Ось тут перелік кураторських екскурсій на вихідних

«Інсталяція поєднує дві відеороботи — "Ніч" і "Тахіонесс". "Ніч" — це документація української ночі, починаючи з 1918 року і аж до лютого 2025-го. У "Тахіонессі" (в теоретичній фізиці "тахіон" — це частинка, що може рухатися швидше за світло) понад тисяча зображень сходів сонця над Україною — з 1990 року, року мого народження, до 2022-го — зібрана в єдину відеопослідовність за допомогою технологій штучного інтелекту. Схід сонця тут — це результат більше ніж людського погляду, це момент, коли око машини спостерігає за людською реальністю та мріє про власний світанок. Штучний інтелект конструює образи світанку, що формуються з архівів людського бачення. Тут 35 років світанків показані як одна подія.Разом ці відеороботи формують простір, у якому час не лінійний, а одночасний. Він тут рухається водночас уперед — до світанку — і назад, у минуле, в темряву незадокументованого, непочутого; у простір потенційного — того, що ще не набуло форми, що ще не стало інформацією. Я хотіла створити ситуацію, де глядач стає частиною цього майбутньоминулого — не просто свідком, а співучасником формування теперішнього моменту.»Повний текст читати тут:

Архів мистецьких робітЧому взагалі захотіла його зробити: я двічі ледь не продала вже продану роботу, про продаж якої забула, зʼясувала, що похибка у вимірах деяких паперових робіт дорівнює 10 см і що почала губитись у кількості робіт,, що у якому році було створено, де воно знаходиться і скільки його взагалі) Архівні проблеми і потреба їх вирішення зʼявляються, коли кількість загальна робіт переходить десь 100 шт, думаю, але чесно, я би починала цим займатись якнайраніше, від початку, бо чим довше це все не є організованим, тим важче потім змусити себе лупати цю скалу Протягом місяця поступово організовувала все і водночас «користувалась» архівом, і можу сказати, що це суттєво полегшує всю роботу: знайти розміри, роботу, назву, фото, мені потрібно через день, або кожен день. Принципи і нюанси мого архівування: Найперше, що я зробила - у фотоплівці телефону по папкам розклала повністю всі фото робіт, які маю. Таким чином у подальшому я могла ідентифікувати, у якому році було створено кожну (бо у моєму випадку іноді це було важливо і надскладно зрозуміти).Потім створила цифровий архів, і вже по цифровому упорядкувала фізичний 🤓1) Фізичний архівЗначна кількість моєї практики на даний момент - роботи на папері, які погано переносять регулярне торкання рукамиТому я маю папки формату А3 з вшитими у них 20 файлами, у які розклала роботи по рокам. Використовувала папір приємного мені відтінку, на якому часто малюю, фабріано 90 мг, щоб робити «паспарту», підложку, для робіт меншого за А3 формат вирізала кутики з 2 сторін (це видно на фото і відео). Папки мають маркування по роках і важливо ! - роботи розкладені у такому ж порядку, як і в діджитал архіві, для полегшення пошуку. Більші формати - у папках більшого розміру, полотна окремо, їх у мене не так багато поки. В ідеалі, звісно, хочу у майбутньому тумбу для горизонтального зберігання більших паперових робіт 👾2) Діджитал архів Є табличка у google sheets, яка містить наступну інформацію: Порядковий номер / ID - мій складається з 7 цифр рік + 001, 002 і тд. Тобто наприклад 2022001 - перша робота, створена у 2022 році. Порядковий номер я використовую також у google drive папках, у яких по роках розкладені зображення всіх робіт у кращій якості, це видно на скріншотах. З Гугл шітс не можна завантажити фото, тому я дійшла такого рішення. Якщо на 1 роботу приходиться декілька фото, то додаю якісь (1), (2). Фото (так просто візуально мені легше, але можна залишити тільки ID)Дата створення (це я відновлювала завдяки фотоплівці і своїм 50К фото, вписую місяць і рік, дуже рідко - конкретну дату, потім саме за цим стовпчиком реформатую всю дату з таблички, що все встало по порядку) Матеріал/техніка Розміри (у міліметрах для паперових робіт, максимально точно зазначаю одразу) Доступність (містить такі категорії у вигляді дроп лист: продано / в майстерні у Києві / вдома у Києві / у Новій Каховці / подаровано або віддала за збір / незрозуміло де) Локація (якщо продано, у якій країні та місті знаходиться. У мене є окрема табличка з колекціонерами, де це все детальніше фіксується, але тут теж зручно і важливо мати цю інформацію, складає повне враження) Додаткове (будь які потрібні примітки, кому продано, або чи обрамлена робота, інше) Велику кількість фото треба буде перезняти або відсканувати задля кращої якості, і це у майбутньому легко заміняється у папках, завантажується нове фото і міняється назва файлу. Сподіваюся, вам було це корисно прочитати 🖤і можливо ви також маєте архів, і могли би поділитись, як його організували!)

Як Девід Боуі колекціонував мистецтво?У моєму ранку зʼєднались нове відео від scorned by muses, дуже від мене далеке по суті своїй, де Тейлор (автор каналу) висловлює своє бажання знищити мистецтво, говорить про Марксизм та Мікеланджело, та відео про колекцію мистецтва Девіда Боуі, цікаве, надихаюче тим, як комплексно він підзходив до своєї колекції. Лінк на відео про Боуі я вам залишу, але вирішила винести сюди текстом зміст на обміркування (особливо, якщо дивитись англійською некомфортно): У Девіда була куруюча колекцію, Beth Greenacre (Бет Ґрінакр). Вона доглядала за його колекцією мистецтва, розвивала її, займалась придбаннями нових арт обʼектів. Колекція зберігалась у Лондоні, але частину робіт постійно обертали між Лондоном і квартирою Боуі в Нью-Йорку. Після смерті Боуї у 2016 році Ґрінакр організувала розпродаж близько 65% колекці, яка містила скульптуру Марселя Дюшана, спін-пейнтинг (spin painting) — картина, створена Боуї разом із його другом, британським художником Демієном Герстом, Жана-Мішеля Баскія, і багато іншого. "The Head of Gerda Böhm" Френка Ауербаха була єдиною роботою, яку Боуі наполягав завжди мати у своїй квартирі в Нью-Йорку. Він говорив про неї як про щось майже живе: “I want to sound like that painting"( Я хочу звучати так, як виглядає ця картина".)Він не ховав свою колекцію, навпаки - прагнув підвищити видимість британських художників, які для нього були важливими. Боуі не просто збирав роботи, а вивчав, проживав, будував із ними стосунки. Колекція для нього була процесом навчання і співпереживання, не символом статусу. У середині 1970-х Девід Бові переїжджає до Берліна, щоб вирватися з темного, наркотичного періоду в Америці. Саме в Берліні він записав легендарний альбом Heroes і спродюсував альбом для свого сусіда по квартирі - Іггі Попа. Обкладинки обох альбомів були натхненні картиною Еріка Геккеля - одного з художників німецького експресіонізму, членом групи Die Brücke.Після карʼєрних успіхів 1980-х Боуїі занурюється в мистецтво глибше — починає не лише збирати, а й писати про нього у журнал Modern Painters. У середині 1990-х, під час роботи над новим альбомом, Боуі поїхав до Відня, відвідав інститут Гуґґінг (Gugging Institute) - психіатричну лікарню, де пацієнтів заохочували займатися мистецтвом як формою терапії, і придбав кілька робіт австрійського художника Йоганна Фішера, колишнього військовополоненого в американському таборі. А також "Національне свято Австрії" Паули Фішер, виконана лише олівцем та кольоровими олівцями, але з переплетеними реченнями, які віддзеркалюють метод Боуі - він користувався "cut-up" технікою (вирізання та переаранжування слів), створював колажі з текстів, шукав у словах випадкову поезію - так само, як ці художники інтуїтивно малювали своє внутрішнє. І коли альбом вийшов — він отримав назву, натхненну самим мистецьким рухом, який надихнув увесь процес, Outside (1995). ( Я слухаю його поки збираю цей текст) Одночасно з релізом Outside Боуі вирушив до ПАР на фотозйомку з дружиною. Він відвідав Йоганнесбурзьку бієнале (Afrikas), про яку згодом писав у Modern Painters. Там зустрів Ромальда Хазуме - художника з Беніну, який на той час не мав репрезентації у великих інституціях і придбав у нього маску під назвою Alexandra. Маски Хазуме — це іронічні, гротескні об’єкти, які грають зі стереотипами, критикують колоніальні уявлення про африканську ідентичність, часто створені з повторно використаних матеріалів (наприклад, пластикових каністр, шнурів, дротів).

Чи може музей зберігати запахи?Музейангл. MuseumУстанова, що збирає, вивчає, зберігає, осмислює та популяризує музейну колекцію серед професійної публіки та широкої аудиторії на локальному і глобальному рівнях, формуючи суспільний дискурс навколо досліджуваної тематики.Вітчизняні музеї, організовуючи свою діяльність, спираються на Закон «Про музеї та музейну справу» (1995), зокрема: «Музей — це науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини».Проте це визначення обмежує музейників у роботі, адже за такого розуміння інституція виглядає як «мовчазний склад речей, який вариться сам у собі», що не відповідає викликам сьогодення. Поза вітчизняним законом сучасні музеї можуть посилатись на офіційне визначення Міжнародної ради музеїв (ICOM, 2001), яке дозволяє значно розширити поле для дій. Відтак музей трактується як «некомерційна стабільна організація, яка служить розвитку суспільства і займається збиранням, зберіганням, дослідженням матеріальної і нематеріальної спадщини людства та оприлюднює колекцію і напрацювання для освітньої, наукової діяльності і дозвілля».Відтак музей розвивається від основної функції «збиральництва і презентації» до формування осмисленого дискурсу, що відкриває нові гносеологічні можливості. Наприклад, поняття «нематеріальної» спадщини уможливлює потрапляння до музейних колекцій таких нематеріальних артефактів, які не завжди мають фізичний вимір — традиції, пісні, рецепти страв, враження, запахи тощо.У 2019 році ICOM запропонував запровадити нове визначення, яке відповідало б запитам сучасності і підкреслювало суспільно-формуючу роль музею. У ньому з’являються нові завдання для інституції:– формувати демократичний простір, де є місце інклюзії та багатоголоссю думок;– сприяти розвитку критичного мислення, осмислювати минуле і майбутнє;– забезпечувати рівні права та доступ до культурної спадщини;– зберігати «ідеальні» артефакти;– вивчати конфлікти та реагувати на виклики часу;– працювати не задля прибутку;– будувати свою діяльність прозоро та взаємодіяти з різними середовищами;– працювати задля людського блага, гідності, справедливості, рівності;– збирати, зберігати, вивчати, інтерпретувати і презентувати найрізноманітніші уявлення про світ.Наразі трактування знаходиться на стадії обговорення у професійній спільноті, але музей уже поступово перетворюється із «місця збереження речей» на якісне поле для зустрічі різних точок зору в дискусії навколо прав людини й людського загалом. (Ольга Гончар)Джерело: глосарій past future art