WAS. Популярна Історія

У 1942 році в лісовому масиві біля с. Гуйва недалеко від Житомира для рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера спорудили ставку СС «Гегевальд». Комплекс розташовувався неподалік ставки Гітлера «Вервольф» під Вінницею та складався з понад 80 будівель і укріплень на площі близько 120 гектарів. Будівництво вели німецькі військові та примусово залучені робітники. Територію оточили кількома лініями охорони, мінними полями та системою спостережних пунктів. Основні бункери мали залізобетонні стіни товщиною до 2,5 метра та перекриття, розраховані на захист від авіабомб.«Гегевальд» використовували як польову штаб-квартиру Гіммлера під час його перебування на окупованих територіях України. Комплекс був обладнаний системами зв’язку, автономним електропостачанням, водогоном, вентиляцією, опаленням, радіостанціями та службовими приміщеннями для охорони й персоналу СС. На території також діяли казарми, склади, гаражі та залізничний вузол. Після війни більшість об’єктів поступово розібрали або засипали.Більше про бункери

"Агент з ведмедиком" - нова книжка колишнього головного редактора WAS, історика, дослідника архівів КГБ Едуарда Андрющенка. Це історія українського вченого Віктора Петрова (він же письменник Домонтович, він же агент спецслужб “Іванов”). Тут є перехід лінії фронту, зникнення безвісти, "пoхoвання живцем", зв'язок із загубленими агентами, Великий терoр, Холодна війна, дружба, кохання і зрада. Книжка не лише про Петрова, а й про інших відомих діячів культури й науки - Юрія Шевельова, Івана Багряного, Омеляна Пріцака, Максима Рильського… Попри те, що праця повністю документальна, її написано простою та зрозумілою мовою. Автор не переказує зміст архівних справ, а будує на їх основі сюжет, що захоплює читача (зрештою, хіба міг екс-головред нашого канала написати нудну книжку?)."Агент з ведмедиком" вже отримав схвальні відгуки сотень читачів, а також колег, серед яких Владлен Мараєв та Володимир В’ятрович. Перший наклад книжки швидко розкупили - вже готовий другий.У книжці 672 сторінки, понад сотня фото та ілюстрацій.Ви можете замовити примірник "Агента з ведмедиком" безпосередньо у автора. Кожен замовлений примірник Едуард підпише та відправить вам "Новою поштою". Ціна така ж, як у видавництва Vivat, у якому вийшов "Агент з ведмедиком" - 569 гривень.Замовляємо тут!

У 1941 р. в Німеччині з ініціативи індійського політичного діяча Субгаса Чандри Боса (на першому фото) був сформований Індійський добровольчий легіон СС «Вільна Індія» (Indische Freiwilligen-Legion der Waffen-SS). Основу складу становили індійські військовополонені, захоплені німецькими військами в Північній Африці, а також добровольці з індійської діаспори в Європі. Формування розглядалося як частина політичної стратегії, спрямованої на боротьбу проти британського панування в Індії.У 1943–44 рр. підрозділ використовували для охорони Атлантичного валу у Франції. Після висадки союзників у Нормандії в червні 1944 р. легіон відступав разом із німецькими військами через Францію до Німеччини, зазнаючи втрат у боях і під час сутичок із підрозділами французького Опору. Наприкінці війни залишки підрозділу здалися союзним військам. Більшість його учасників передали британській владі. Частину з них судили за співпрацю з ворогом, інші були звільнені без тривалого ув’язнення. Втім, в Індії бійців зустріли як героїв.

29 квітня 1918 р. в Києві на Всеукраїнському з’їзді хліборобів (на фото) Павла Скоропадського було проголошено гетьманом України. Того ж дня він оприлюднив «Грамоту до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України», якими скасував повноваження Центральної Ради та зосередив владу в своїх руках. Переворот відбувся за підтримки німецького військового командування. Скоропадський спирався на частину адміністрації, офіцерства та землевласників, сформував уряд Української Держави.Гетьман створив мережу українських дипломатичних представництв, заснував Українську академію наук і низку університетів, нормалізував фінансову систему та адміністративну структуру. Ініціював повернення землі приватним власникам, що викликало конфлікти з селянством. У листопаді 1918 р., після поразки Німеччини у Першій світовій війні та втрати підтримки з її боку, в Україні розпочалося антигетьманське повстання, організоване Директорією. 14 грудня 1918 р. Павло Скоропадський зрікся влади і залишив Київ.

8 травня 1945 р. Герман Герінг вийшов на контакт із американськими військами в Австрії і заявив про намір здатися саме їм, наголошуючи на своєму статусі рейхсмаршала і найвищим керівником Німеччини. Він наполягав на зустрічі з Дуайтом Ейзенхауером і намагався вести розмову як політичний і військовий керівник, звертаючись до американських офіцерів у відповідному тоні. 9 травня він опинився під контролем американців і був доставлений (на фото) до штабу 36-ї піхотної дивізії США в готелі Grand Hotel у Кіцбюелі. У перші години він спілкувався з офіцерами в неформальній обстановці, підтримував розмову і поводився як високопоставлений військовий, демонструючи звичні для себе манери.У штабі він пообідав і навіть випив із генералами Джоном Дальквістом, Робертом Стеком і Волтером Гессом. У спогадах згадується, що подавали курку, картопляне пюре та зелений горошок. Втім, доволі скоро Герінга перевели під стандартний режим утримання військовополонених, а потім відправили на суд (про це ми докладно розповідаємо).

19 квітня 1930 року в Харкові завершився судовий процес у справі так званої «Спілки визволення України» — вигаданої органами НКВС підпільної антирадянської організації. Процес відбувався в будинку Харківського оперного театру з березня 1930 року і став частиною кампанії проти української інтелігенції. Слідство стверджувало, що організація нібито готувала повалення радянської влади та створення незалежної держави, однак звинувачення будувалися на примусових зізнаннях і не підкріплювалися фактичними доказами.Серед 45 засуджених були, зокрема, академік Сергій Єфремов, теолог Володимир Чехівський, історик Йосип Гермайзе, літературний критик і письменник Андрій Ніковський, письменниця Марія Прохорова, академік Михайло Слабченко, лікар Микола Кудрицький, мовознавець Михайло Кривинюк, а також інші науковці, педагоги та священнослужителі. Вироки передбачали різні терміни покарання — від умовного до 10 років ув’язнення. Частину засуджених згодом відправили до таборів, інші згодом були репресовані повторно.

Тут преса повідомляє, що Пентагон погрожував нунцию (послу) Ватикана у США через надто миролюбні промови папи Лева. Американці навіть згадали про Авіньйонський полон. Пояснюємо.У 1305 році папою обрали француза Климента V. Він злякався їхати до Рима через сутички в місті та небезпеку для папської курії. Климент V переніс резиденцію до Авіньйона (Франція). Упродовж наступних десятиліть папська адміністрація діяла саме там; у місті перебували сім пап, всі вони були французами. Звісно, їх не утримували силою, але певна залежність від французької корони точно була. У цей період було збудовано папський палац (фото), а Авіньйон у 1348 р. перейшов у безпосереднє володіння папства.У 1367 році папа Урбан V повернувся до Рима, але 1370 року знову виїхав до Авіньйона. У 1377 році папа Григорій XI остаточно переніс резиденцію назад до Рима. Після його смерті 1378 року обрання папи Урбана VI в Римі та альтернативного папи Климента VII в Авіньйоні призвело до Західної схизми, коли одночасно існували дві папські лінії.

9 квітня 1940 року Німеччина розпочала операцію «Везерюбунг» і одночасно атакувала Норвегію з моря та з повітря. Десант висадився в Осло, Бергені, Тронгеймі та Нарвіку, відбувалося захоплення аеродромів. До того Норвегія зберігала нейтралітет, але її стратегічне значення визначалося маршрутами постачання шведської залізної руди через норвезькі порти. У ніч на 9 квітня норвезькі берегові батареї в Осло-фіорді потопили німецький важкий крейсер Blücher, що затримало захоплення столиці.Король Гокон VII, уряд і парламент відмовилися прийняти німецькі вимоги про призначення уряду під контролем окупантів і залишили Осло, евакуювавшись на північ країни. Після початку бойових дій норвезькі сили разом із британськими, французькими та польськими підрозділами чинили опір, зокрема в районі Нарвіка. 7 червня 1940 року король і уряд евакуювалися до Великої Британії. Організований опір на території Норвегії припинився 10 червня 1940 року.На фото - солдати Вермахту біля фортеці Акерсхус в Осло 9 квітня 1940 року.

7 квітня 1952 року на обкладинці журналу Life з’явилося фото Мерилін Монро, підписане як «The Talk of Hollywood». Редакція винесла її на обкладинку в момент, коли вона стрімко переходила з епізодичних ролей у розряд найпомітніших нових зірок. У самому матеріалі зазначалося, що її поява у фільмах "Все про Єву" і "Асфальтові джунглі" вже зробила її темою №1 у Голлівуді, а студійні кола заговорили про неї як про нову велику гламурну зірку. У супровідному інтерв'ю Мерилін реагувала на власний екранний образ стримано і говорила, що майже не думала про «чисту сексуальну привабливість», бо якби їй довелося про це постійно думати, це б її налякало.Реакція публіки була дуже помітною. Це були часи, коли телевізори ще не стали звичним явищем, а отже, цю обкладинку сприйняли як справжню сенсацію. Вона стала одним із ранніх загальнонаціональних образів Монро. Пізніше біографи Монро визнали цей номер початком її великої зіркової кар’єри і формування публічного образу, з яким її пов’язували в 1950-х.

У вересні 1960 року Роберт Оппенгеймер відправився до... Японії! Він здійснив лекційне турне, виступав у Токіо, Кіото та Осаці перед заповненими залами, говорив про науку, державну політику та стосунки між ученими, владою і суспільством. Поїздка від самого початку була контраверсійною, бо через 15 років після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі до Японії приїхав фізик, який створив атомну бомбу. Організатори маршруту свідомо не включили до програми ці міста, намагаючись уникнути політичного й морального загострення.В Токіо Оппенгеймера зустрічали спалахами фотокамер і натовпом репортерів. Журналісти прямо ставили йому питання про відповідальність за страждання, спричинені атомними бомбардуваннями. На це він відповів, що приїзд до Японії не змінив його відчуття болю через власну роль у цій історії, але й не змусив його шкодувати про відповідальність за технічний успіх проєкту. У самих лекціях він неодноразово говорив про незворотність наукових відкриттів і про небезпеку знання, яке вже неможливо «скасувати».