Паша Вржещ

До практикуму Медитація залишилося 6 днів.Найважливіше - це те, що медитація дозволяє побачити, як наш розум постійно нас обдурює.Зараз в Україні реально важке життя. Стільки складності. А розум бере і ще до всього цього додає надуману складність: накручує, драматизує, створює багато сумнівів, до реального страху додає вигадані страхи. І, звісно, ми шукаємо спокій.Ми хочемо, щоб світ нарешті заспокоївся. Але цього ніколи не станеться.Зовнішній світ ніколи не заспокоїться.Тому єдиний шлях знайти цей спокій - піти всередину себе.Але все це неможливо зрозуміти в теорії. Саме тому це називається практикою медитації. Ми будемо практикувати.Як це все буде?У нас буде три вечори. Три онлайн-ефіри.Спочатку - надихаюча теоретична частина. Щоб відчути цей смак і бажання: «Я хочу цьому навчитися. Я хочу цим займатися».Потім ми будемо практикувати. Обговорювати, розбирати, що вдалося, що не вдалося, як у кого було.Потім знову медитуватимемо. І знову повертатимемося до обговорення.Так, крок за кроком, ми будемо прибирати всю цю надуману складність, упередження і внутрішній спротив, який створює розум, поки не залишиться просто медитація.Тому що коли людина відчуває смак справжньої медитації, вона перестає здаватися чимось складним.Вона стає місцем, куди ти завжди можеш повернутися і відчути легкість та силу.Запрошую.11-13 серпня Онлайнmeditation.pasha.com.ua‎

Чому я так люблю і так топлю за медитацію?Після Віпасани, де ми багато медитували, я вперше в житті відчув справжню легкість. Зрозумів, що до цього ніколи по-справжньому не видихав на повну.І раптом зняв із себе якийсь неймовірно важкий тягар, який завжди був, і був зі мною так давно, що став нормою. Я ніби все життя ніс за спиною важкий рюкзак, про який навіть не знав.Очікування від себе, відчуття провини, видатні досягнення, незадоволеність собою, хибна відповідальність - усе це було усвідомлене й відпущене.Я зрозумів, що вже 20, а може навіть більше, років не відчував цієї легкості - просто бути. Я ще пам'ятаю, як записав собі, як повернувся, що я ніколи не міг так відпочити та набратися сил у жодній відпустці, що тепер хочу всі відпустки так.Сталося головне усвідомлення: такий стан можливий, він існує, і я можу в ньому бути. Стався прямий досвід.Я ніс важкий тягар життя і миттєво побачив, що ніякого тягаря немає, що це життя мене несе, дурного, а не я його. І несе легко й граючись.

Чому ми можемо навчити наших дітей? Я вже писав про дитячий табір у Карпатах, куди ми їздили і де я навіть був трохи вожатим.Мені здається, такі події відкладаються в дітях дуже глибоко, закладають цінності, які впливають на все життя. Мій син каже, що це одна з найкращих подій у його житті, і постійно запитує, коли буде наступний.Але й дорослі повертаються з нього іншими. Окрім роботи з дітьми, Зарей навчав і нас.«Чому ми можемо навчити наших дітей?»Саме з цього запитання він почав наші бесіди.Для багатьох із цих дітей уже половина життя - це життя під час війни. Діти війни - це вже не термін із підручників історії. Це стало нашою реальністю.Світ навчить їх жорстокості, злості, вбивати, мститися, ненавидіти. Цього зараз удосталь.Але як ми зможемо передати їм добро, любов, уміння прощати, віру в красу і справедливість світу, якщо самі не знайшли цього для себе?Ми говорили про те, як часто у світі виховання дітей будується через страх і заборони. І як мало вчителів, які виховують відкритим серцем. Через любов.Як ми можемо допомогти нашим дітям не розгубити їхню безпричинну радість, входячи в доросле життя? Не стати тими вічно втомленими дорослими.Як казав великий італійський педагог Франко Намбріні: «Головне завдання виховання - не сформувати дитину, а самому стати дорослим, у якого є сенс життя, яким можна жити».Такий важливий досвід хочеться запам’ятати.

Вдячний за можливість написати передмову до українського видання «Процесу Присутності».Ми, як людство, забули, як це — бути в присутності. Бути присутніми у своєму житті.Ми постійно зайняті, відсторонені, постійно в думках. Так, краса, відчуття та переживання моменту стають для нас недоступними. Життя проходить, але не проживається. Наш розум нон-стоп зайнятий обслуговуванням того образу, за яким ми хочемо, щоб нас сприймали інші. Ми забули, як це — бути живими, що це значить — бути собою.Справжній спокій і справжня радість повертаються у життя тільки тоді, коли ми можемо зупинитися й усвідомити, що жодні зовнішні обставини та події не визначають те, ким ми є. І що істинна свобода — це стан, коли мені більше не потрібно нікому нічого доводити й ні від кого нічого приховувати.Повертаючись у момент «зараз», у момент присутності, ми знаходимо дещо дуже-дуже велике і важливе. Ми знаходимо того себе, якого так давно шукали. Того себе, якого так сильно любимо і за яким так сильно скучили.Коли я вперше прочитав цю книгу, я зрозумів, що тут, на цих сторінках, відбувається не просто читання — тут відбувається зустріч. Та сама зустріч, на яку я так давно чекав.І якщо мені вдасться не закритися, не розвернутися, не втекти, вдасться бути в цій зустрічі всією своєю увагою і всім своїм серцем, то ця зустріч нарешті відбудеться.Я поставився до проходження Процесу Присутності вкрай уважно — як до читання, так і до самого процесу глибокого дихання, який пропонує автор. І вже на другому тижні почав помічати й усвідомлювати, що, можливо, ті, хто казали гучні слова, що «ця книга змінює життя», справді мали рацію.Пам’ятаю, як я почав помічати «посланців» (мені дуже подобається, що в Майкла є цей термін — посланці, які приходять у наше життя) і можливість відокремлювати їх від послання. Це тоді дуже мене вразило і вплинуло на те, як я сприймаю різні потрясіння й складні події й досі.З часом я прочитав книгу вдруге, а потім і втретє. Друзі, яким я її радив, повертались із великою вдячністю. Тоді я зрозумів, що ця книга обов’язково має бути перекладена українською. Що зараз вона дуже потрібна нам усім. Вона може підтримати, допомогти й провести кожного до місця особистої тиші, любові та спокою.Я розповів про цю ідею видавчині Кірі Кос. Вона її підтримала і взяла на себе всю роботу, повʼязану з виробництвом, за що я їй дуже вдячний. Рік пішов на перемовини, придбання прав, переклад, верстку, дизайн та друк. І ось книга у ваших руках. Обкладинку прикрашає фотографія дуже важливого місця присутності для всіх українців — Карпати, Говерла. Фотографію зробила Ріна Зайченко.Кілька років тому Ріна захворіла на онкологію, пройшла через це і продовжила жити повним і щасливим життям. Її вміння бачити та передавати красу — ідеальна ілюстрація до цієї книги. Я запрошую вас у подорож Процесом Присутності. Там, у кінці шляху, на нас чекає щось дуже красиве, там на нас чекає наша суть.Бажаю вам, щоб ця зустріч відбулася.Паша Вржещ, майндфулнес вчитель, філософ

Мій вчитель Зарей проводить дитячий кемп у Карпатах. Те, як Зарей вміє бути з дітьми, розкривати їх таланти, закохувати їх у природу, життя та красу цього світу - це щось неймовірне.Я теж буду там зі своїми і буду допомогати в команді організаторів.Саме про такий табір я мріяв у дитинстві, але тоді у нас таких не було. А зараз він є.Є люди, які роблять це не заради прибутку, а з великої любові до дітей - щоб радість і кайф від життя залишалися в них назавжди.04-12 червня. Маленька група. Вік дітей 8-12 років. 🪁ми дуже хочемо за цей тиждень поділитися з дітьми тим,якою прекрасною є наша планета,яким дивовижним чиному ній переплітаютьсявсі найменші деталі.ми хочемо познайомити їхз основними правилами гри 🙂з балансами, циклами, закономірностями.але найголовніше,до чого дуже хочеться,щоб вони доторкнулися -як чудово брати участь у цій грів людській формі.який це неймовірний дар -просто бути Людиною.якщо ви відчуваєте,наскільки це важливо для вашої дитини,для будь-якої людини,то зараз ще є місцявартість кемпу невисока,тому що кемп некомерційний.-Зарей-—————————Умови та записатися можна тут https://t.me/poetryoftheordinary/174Досвід на все життя. Дуже раджу. Тут навіть сумнівів немає.До зустрічі!

Шість стадій пробудження любові до себе. Частина 2. 4.Дружба.Після полегшення і згоди з’являється нова інтонація - рівна, спокійна, як у справжній дружбі.Ти більше не сперечаєшся і не свариш себе.Це стадія близькості без драми.Ти вперше почав ставитися до себе як до близького друга: не вимогливо, не захоплено, а з присутністю, увагою і турботою.Голос внутрішнього критика стає ніби недоречним. Так не можна з близькою людиною.З’являється стабільна доброта до себе без емоційних гойдалок. Формується довіра. «Я за себе», «Я поруч із собою, навіть якщо нічого особливого не відбувається».Я у себе завжди є. І в успіху, і в поразці. І навіть, можливо, більше в поразці, коли я собі особливо потрібен.Невловимий ефект справжньої дружби - коли присутність цієї людини поруч просто якось особливо наповнює.Тут народжується тепла постійна вірність собі.Не за успіхи, не за досягнення, а просто за сам факт існування.І вже на цій основі починає розпускатися радість відкриття дивовижності світу - і тебе як його частини.5. Захоплення. Любов як поклоніння перед життям у тобі.Краса душі. Захоплення дивовижністю тебе як живої істоти.Ти захоплений тим, яка дивовижна природа і ти як її частина.Як хвиля усвідомлює, що вона частина океану.«Ти - диво. Живе проявлення чогось великого».Тут любов стає духовною, виходить за межі особистості.Ти відчуваєш, що ти - не просто “я з набором рис”, а жива істота, пов’язана з життям як таким.Ти помітив у собі щось більше, ніж тіло і здібності, і це щось тебе зачарувало.Зустрівся із справжністю. Ти починаєш бачити в собі природу, глибину, таємницю, велич, незалежно від зовнішньої поведінки. Ти починаєш усвідомлювати, наскільки все складно й напрочуд дивно у тобі все влаштовано.Це захоплення не егоїстичне - воно радше екзистенційне.Тут з’являється багато вдячності за можливість бути живим.Ти приходиш у захват від того, який це подарунок - життя.Ти розумієш: бути живим - уже диво.І ти - носій цього дива. І це торкає.Самотність стає бажаною, тихий момент зустрічі з чимось більшим.6.Розчинення. Як Бог любить своє творіння. Зникає поділ на того той, хто любить, і той, кого люблять. Розчиняється. Ти стаєш любов’ю.Ти перестаєш дивитися на себе ззовні.Ти — присутність.У відчутті «Я люблю себе» зникає та розчиняється «себе», і залишається тільки «Я - люблю». Але оскільки зникає, кого або що люблю, тоді ще точніше — «Я - любов».Тут уже складно писати і знаходити слова. Ніби будь-яка спроба пояснити псує, дає викривлення.Любов просто є. Просто є. Як лампочка, вона світить у всі боки, не може відділити і вибирати, кому саме подарувати свій промінь.Це не ейфорична любов, а глибокий спокій. Тиша.Ти стаєш домом для самого себе.————Кожна стадія - це не рівень, якого потрібно досягти, а радше природна фаза пробудження стосунків із собою.Що відчуваєте? Де себе знайшли?

Нотатка про звук 002.Новий світ для мене - світ звучання. І що для мене особливо цікаво - як звук розкривається в просторі і як він відчувається тілом.Ці дивні мультисел-рупори Altec з’явилися як рішення проблеми: як же так зробити, щоб відчувалося, що музика грає не в колонках, а в кімнаті. Multicell вміє дати обʼєм і відчуття присутності.Виникає це неймовірне відчуття, що виконавець стоїть і співає прямо тут, зараз, перед тобою в кімнаті.Рупор зроблений так, що замість одного каналу звук проходить через багато невеликих клітинок, кожна з яких має трохи інший кут розкриття. У тебе наче багато дудок, які формують ширше поле звуку.Звук більше не здається маленькою точкою між колонками. Стає об’ємом, який ніби заповнює простір. Більшим, тілеснішим, ближчим до того, як ми сприймаємо звук у реальному житті.Мені подобається, що у старої школи мультисел є своя нерівність, своя текстура. Вона не ідеальна. Це ближче до аналогової фотографії, ніж до бездоганно чистої цифри. Там є відтінок, зерно, і це додає якоїсь справжності чи що.

Дякую за продовження доступу. На вихідних жадібно передивлялася запис аби встигнути, поки ще є доступ, а тут такий подарунок. Кожен раз як слухаю відкривається щось нове: слова звучать інакше, з’являються нові сенси.Вже була на Пашиній Дивності і Страху - захоплення... Вже ж чула про соціальне тіло, і не раз, але відразу відкидала — бо це не про мене, це про інших. І так легко було бачити соціальне тіло в інших, в я була впевнена, що в мені цього немає або є мінімально.Але як же я помилялася. І тільки на Хто ти нарешті дійшло — і вдалося побачити своє соціальне я, і як його багато. Тішуся, що вдалося це розкопати, розгледіти.Дякую, Паша, що ділишся знаннями й спостереженнями. Це дійсно дарує можливість зупинитися і пожити, а не тільки бігти.Відразу після повторного перегляду прочитала новий допис Паші на сабстак, все там краса, але оце: Помив руки, витер, не зрозумів чому, намочив ще раз, залишив мокрими…І справді — чому? Краса. Намагаюся помічати більше такого й також відчувати ці установки: намочив руки — витер.І після усвідомленого, як би мені хотілося, щоб моя дитина не почала жити цим соціальним я і так перейматися всім, що важливо соціуму. Якщо придумаєте лекторій майстер-клас для батьків — я перша в черзі ♥️Дякую, команда і Паша, ви — краса 🥰

Привіт, Океане, розкажи мені про труд. ( 2/2 частина 1 частина ) Терапевтка, що просиджує в кабінеті по 10 годин на день, вона зцілена.Зцілена через щоденне віддавання своєї уваги, своїх здібностей, своєї чуйної присутності. Вона не ставить собі питання: «може, треба подумати, закритися, почекати?». Вона рада і вдячна, що може полегшити день іншому. І за це вона винагороджена рідкісним багатством - задоволеністю життям.Вона молода, вона красива, вона могла б іти далі й заробляти більше. Але вона сидить у кабінеті. Вона тут щодня. Крізь сніг і лід пробирається замерзлими дорогами. Вона тут і вона на місці свого труду.Вона не дозволяє своїй красі вкрасти в неї можливість трудитися. Вона не думає: от я могла б у цей час сидіти в кафе, бути на процедурах, кататися курортами.Вона знає, що красивим труд приписаний подвійно. Лише так у них залишається можливість встояти проти величезної сили, яку несе краса, що тисне на дівчину і позбавляє її можливості знайти свій труд, своє місце користі в цьому світі.Краса відриває від землі, відриває дівчину від реальності, від можливості рости й трудитися. Краса робить її особливою і підсаджує на гачок легких речей, легкого життя, легких виборів.Ціна такого життя - загубленість.Краса оманливо говорить: «У тебе все є. Тебе всі хочуть. Лише захоти - і все до тебе біжить». Але де є все, там немає головного. Немає шляху звільнення душі.Коли в голові дівчини оселяється думка: «я виторгую красою легке життя», починається довгий і важкий шлях зради себе. Вона не бачить, що краса, яка не знайшла свій труд, роз’їдає порожнечею зсередини.Краса каже: просто нафарбуйся, віддай себе обраним і насолоджуйся. Краса не знає, який це дар для людини - знайти себе в усерді, в результаті своїх важких трудів, зустрітися з собою справжньою, створюючи користь.Усердя. Рідкісне слово наших днів. Усердя походить від слова серце, і ми це забуваємо.Людина, що пожила, знає: безділля - це прокляття.У безділлі людина зустрічає все найгірше в собі. Бур’яни тривог, сумнівів, критики проростають такою стіною болю, що не залишається жодної крихітної ділянки для цвітіння доброти.Замість життя починається нескінченне обдумування життя.Той, хто пише, знає: його труд - фокус, його плуг - концентрація, яка ряд за рядом проходиться, спахуючи пустий аркуш паперу, щоб зійшли плоди його творчості.Є так багато іншого, що він міг би робити, аби не тягнути цей такий нестерпний плуг. І з друзями зустрічатися, і шукати натхнення в книгах, і тривожити душу стосунками. Але він знає: лише плуг і поле чистого аркуша дають йому можливість поєднатися з цим світом, поєднатися з правдою про себе.І якщо в ньому немає вдячності за можливість виходити в поле і пропахувати суть від бур’янів, від соціальних переконань, якщо він вірить, що дар - це означає проживати творче життя, як у кіно, з безкінечною випивкою і веселощами, вражаючи оточення гостротою свого інтелекту, тоді він назавжди залишається прикутий до нестерпної туги й розчарування..Повільне читання на Substack https://substack.com/home/post/p-187410419

Вітаю! Хочу залишити відгук.До останнього вагався чи записуватися на курс, адже дуже заклопотаний (на курсі дізнався, що це про мене каже) утім подумав, якщо в записі то ок. Заявлена тема видалася дуже актуальною бо відчував, що не справляюся зі своїми соціальними ролями. Я радий бути батьком, чоловіком, сином, другом, переважно роблю те що подобається, але всередині відчуваю претензії до себе, наче у кожній ролі роблю недостатньо. Не допомагають ні інструменти з особистої ефективності, ні тайм-менеджмент. Вже все правильно сплановано, і виконую все вчасно; лягаю до 12-ї і не вживаю алкоголь; і навіть попри те що я батько трьох хлопців (двоє — трирічні двійнята) знаходжу час на себе і свої захоплення. Все як книжка пише, але чогось наче бракує.Було важко налаштуватись на неспішний темп Павла і довгі діалоги. Хотілося пошвидше зрозуміти «концепцію Паші», адаптувати під структуру свого щоденного розпорядку і піти далі. Утім «метод Паші» змусив сповільнитися і прислухатися — до лекторію, а потім до себе. Я все ж таки не став чинити опір своєму мозку і зробив для себе максимально стислий опис найважливішого з почутого для мене: «залишити лише свої соціальні ролі, прийняти себе в них і проживати їх на повну, через усвідомлену присутність, впізнаючи красу та знаходячи цікавість». Утім зараз я розумію, що якби Павло просто відразу щось таке проголосив, це б не зазвучало в мені. Наприкінці останньої лекції було запитання вдячність, і я подумав, що це також про те, щоб не бути мудаком, який не дає іншим бачити красу і ламає їх цікавість. Ми з хлопцями вже другий день не поспішаємо в садок, вчора роздивлялися пожежну машину, а сьогодні — тінь від диму на будинку. Сподіваюся зможу так і надалі.Дякую Павле і дякую усім, хто зробив цей досвід можливим!