Люди не знають, що вони не знають, хто вони. Ось так усе сьогодні заплуталося. Коли ти дуже молодий, питання «Хто я?» ніби й не постає - якась дивна абстракція. «Я - це я, що тут незрозумілого?»Але трохи поживши, поробивши, розумієш, що це найголовніше питання життя. Усвідомити, хто ти є в цьому світі. Я хочу. Я прагну. Я взаємодію. Я стараюся. Я хвилююся. Але хто цей «я», який усе це проживає? Коли люди представляються, вони називають ім’я, професію, звідки вони. Це частина досвіду, уміння, історії. Так, це все є, але це - не вони. Усе це умовності. Я не можу бути просто умовністю. Я є. І я це точно знаю. Це мій прямий досвід. Я можу відкинути всі імена, ролі, звички, навіть усі спогади. Але є те, що відкинути неможливо - там я себе і знайду. Я хочу розвиватися, пізнати свої здібності, зрозуміти свій інтерес, розкрити свої таланти. Але ще до всього цього вже є «я», до якого це все прикріплене. Є початок, з якого проростає все інше. Повернутися в це відчуття себе, яке в усіх було в самому дитинстві. Дуже давно. Коли ти був собою на сто відсотків. Коли ще нічого штучного ще не встигло створитися. Це відчувається так, ніби ти пішов з дому і вже дуже довго ходиш, уже забув дорогу назад, забув, де дім і як його знайти. Але відчуття, що ти не вдома, не зникає, не забувається. Повернутися додому - це знайти себе. Але дім не фізичний. Ти не можеш сказати, чого тобі не вистачає, але знаєш, що ти не вдома. Тобі скажуть: ліжка нема? Ні, ліжко є. Стін нема? Стіни є. І квартира класна, і шпалери ті самі, і все є. А чого нема? Не воно. Не вдома. Ось так само і з собою. І коли ти повертаєшся додому, повертаєшся до того, ким ти є і завжди був, уся важкість і складність, яку ти так довго ніс, спадає. Ти вдома. ХТО ТИ?‎