Якось я раніше писала про те, що завжди так не буде.
Не знала чого це стосується, але ця думка була постійна, чітка і ясна.
Вона мене лякала, бо страшно залишатися без того, що було завжди, страшно, коли щось іде по-новому.

Але зараз ця думка вже не викликає дискомфорт, а навпаки мир і навіть зацікавленість.
Спілкуючичсь з людьми і спостерігаючи за іншими я зробила висновок, що низка людей переживає щось подібне, коли ти наче вперлась в стелю, коли все, що колись працювало не працює, коли ти вже не можеш, як колись.

Тому нормально хотіти більшого.
Нормально робити зупинки.
Нормально проходити виховання.
Нормально зупиняти те, що вже не працює, хоча працювало завжди.
Нормально не оживляти своїми силами те, що вже втратило життя.
Нормально йти у щось нове, залишаючи старе, хоча воно зовсім не знайоме і до кінця не зрозуміле.
Нормально йти у новий сезон, позбувшись усього, що заважає.

Якщо тобі це відгукується, то це нормально бути в перехідному періоді, бо одного дня ти перейдеш.
Перейдеш з Господом у новий етап.
І вже точно все так не буде, як зараз.