Записки пасквілянта

Громадська ініціатива «Стоп-паразит» («Grant Watch Ukraine») попереджає, що скоро в Україні стане на одну «громадську активістку» менше. Як повідомляють ЗМІ, 14 травня 2026 року колишній голова Верховного Суду Всеволод Князєв, якого зараз судять за хабарництва, дав викривальні показання стосовно судді Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду Олени Кібенко. І навіть назвав суму, за яку Олена Рувімівна, будучи членом Великої Палати Верховного Суду, домоглась повернення росіянам Іллічівського морського порту. Ще торік кінокомпанія «СБУ пікчерз», пардон, Bihus.info зняла фільм про те, як у Верховному Суді торгували справами – довірена особа Князєва, сидячи перед телекамерою, розповідає, зокрема, і про історію з Іллічівським морським портом, який відійшов росіянам завдяки продажності судді Кібенко. Більш того, ширяться чутки, що суддя Верховного Суду Олена Кібенко й колишній секретар Великої Палати Віталій Уркевич ось-ось отримають підозри від НАБУ. А найсмішніше в цій історії, що до призначення суддею Верховного Суду Олена Кібенко жодного дня не працювала в судовій системі – навіть секретаркою судових засідань. Натомість на своїй фейсбук-сторінці Олена Рувімівна зазначає, що вона є «громадською діячкою». І, як і належить справжній «громадській активістці», Кібенко на гроші іноземних грантодавців постійно їздить за кордон, де слухає лекції на тему суддівської доброчесності. На відео: сюжет Bihus.info про те, як професійна «громадська активістка» і, за сумісництвом, суддя Верховного Суду Олена Кібенко просувала через Велику Палату Верховного Суду рішення на користь російських власників Іллічівського морського порту.***Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram

29 травня 2026 року Вища рада правосуддя розгляне питання про відсторонення від здійснення правосуддя суддів Верховного Суду Жанни Єленіної, Ігоря Желєзного та Ірини Григор’євої, у яких під час обшуку в травні 2023 року детективи НАБУ знайшли гроші, отримані колишнім головою Верховного Суду Всеволодом Князевим як неправомірну вигоду. Йдеться про $2,7 млн, отриманих Князєвим за винесення Великою Палатою ВС рішення (зазначу – законного рішення!) в інтересах олігарха Костянтина Жеваго в справі Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Хабар мав бути розподілений наступним чином: $1,8 млн Князев планував розподілити між суддями Великої Палати ВС (не забувши, ясна річ, про себе) – для цього частину грошей голова Верховного Суду розклав у 13 конвертів, а $900 тис призначались посередникам (адвокату Горецькому та нотаріусу Горбурову, останній виявився провокатором НАБУ). Тоді ж, у травні 2023 року, детективи НАБУ провели обшуки, у результаті яких були вилучені кошти, що фігурували як предмет неправомірної вигоди, у суддів Єленіної (вилучено $50 тис.), Желєзного (вилучено $10 тис.), Григорʼєвої (вилучено $50 тис.). Ще $2,3 тис вилучені в судді ВС Олександра Прокопенка. Але впродовж наступних трьох років ніяких претензії до цих суддів НАБУ й професійні «громадські активісти» не висловлювали. Єленіна, Желєзний та Григор’єва продовжували відправляти правосуддя, а Прокопенко навіть звільнився у відставку – при цьому жодного кривого слова про них ані член ВРП Маселко, ані його брати по розуму з псевдо-громадських організацій «Автомайдан» та «Деюре» не сказали. І лише зараз, за перебігом трьох років, коли НАБУ, нарешті, вирішило повідомити про підозру чотирьом спільникам Князева, ВРП на подання НАБУ зацікавилось суддями Єленіною, Желєзним і Григор’євою. Враховуючи, що за ступенем корумпованості Вища рада правосуддя аж ніяк не поступається Верховному Суду, а, щонайменше, 6 членів ВРП своїми хлібними посадами зобов’язані Князеву, розгляд питання про відсторонення трьох суддів від здійснення правосуддя має всі шанси перетворитись на фарс. Сподіваємось, що пан Маселко зможе пояснити, чому він три роки не помічав ані вилучені кошти, ані протоколи проведення НСРД стосовно суддів Єленіної, Желєзного та Григорв’євої, натомість розповідав, що такі протоколи, складені стосовно інших суддів, є достеменним доказом дисциплінарного проступку. Не менш цікавим є запитання, куди поділись «мічені» гроші, отримані Князевим для передачі суддям ВС, які так і не були знайдені? Невже Прокопенко, чий син працює детективом НАБУ, обмежився лише $2,3 тис. у той час, як у 13 конвертів Князев розклав по $50 тис? І, головне, навіщо НАБУ знову проводило обшуки в цих суддів в травні 2026 року – щоби що? І як так трапилось, що впродовж трьох років знахідка під час обшуку «мічених» грошей, з точки зору НАБУ, ніяк не перешкоджала суддям Єленіній, Желєзному й Григоров’євій відправляти правосуддя й тільки зараз виявилось, що хабарництво несумісно зі статусом судді? До речі, якщо хто не знає, які знамениті судді проходять у одній справі з Князевим: Наприклад, Ірина Вікторівна Григор’єва головувала в колегії суддів кримінальної палати Київського міського суду, яка 9 грудня 1994 року засудила Олега Валерійовича Ляшка до 6 років позбавлення волі за ст. 86-1 (розкрадання державного майна в особливо великих розмірах), ст. 191 (самовільне присвоєння владних повноважень), ч.1 ст. 194 (підробка документів) КК України в редакції 1960 року.

Побутує думка, що найдохідніший бізнес в Україні – це боротьба з корупцією, точніше – розкрадання міжнародної технічної допомоги, яку отримує наша держава від США та країн Західної Європи, під машкарою «боротьби з корупцією». Насправді так звані «антикорупційні активісти» за рівнем своїх прибутків посідають лише третє місце. Найбільше грошей «представникам громадянського суспільства» приносить «охорона здоров’я», передусім – розкрадання коштів, що надходять в Україну від Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Через один тільки благодійний фонд, очолюваний «активістом» Шерембеєм, тричі засудженим за квартирні крадіжки, за рік перекачується понад 2 млрд грн (це не помилка – йдеться саме про мільярди гривень). На другому місці – «боротьба за права людини». Наскільки вигідно захищати «права людини» видно на прикладі псевдо-громадської організації «Центр інформації про права людини ZMINA» (код ЄДРПОУ 38405259), засновником і директором якої є Печончик Тетяна Іларіонівна. Щоправда, ця псевдо-громадська організація захищає права лише однієї людини – колишнього солдата 207 окремого батальйону ТрО Шабунін, притягнутого до кримінальної відповідальності за шахрайство та ухилення від військової служби. Ані безчинства військовослужбовців територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки, ані порушення прав і свобод військовослужбовців, ані причини масового дезертирства, ані кричущі корупційні злочини, вчинені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Лубінцем, мадам Печончик не цікавлять. Натомість сайт цієї, з дозволу сказати, «правозахисної» організації заповнений розповідями про переслідування «громадського активіста» Шабуніна, який відмовився під час війни захищати Батьківщину, та регулярними закликами закрити кримінальне провадження щодо Шабуніна. Нічим іншим «Центр інформації про права людини ZMINA» не займається. Наскільки вигідно захищати шахрая та ухилянта Шабуніна засвідчує податкова звітність псевдо-громадської організації «Центр інформації про права людини ZMINA». Якщо в 2020 році дохід Печончик і Ко склав 12,2 млн. грн, а в 2021 році – взагалі 10,1 млн. грн., то з початком повномасштабної війни доходи «правозахисників» різко зросли. У 2022 році захисники Шабуніна заробили 30,3 млн. грн, у 2023 році – 48,5 млн. грн, у 2024 році – 69,1 млн. грн, у 2025 році – 82,7 млн. грн. Прогноз на 2026 рік – 114,6 млн. грн доходу. При цьому в 2025 році дохід на одного співробітника «Центру інформації про права людини ZMINA» склав 5,9 млн. грн. Тобто один співробітник цієї псевдо-громадської організації на захисті Шабуніна заробляє 11 тисяч доларів на місяць. Але є нюанс: це – гроші, які були виділені Україні з бюджетів країн-партнерів не для підвищення добробуту пані Печончик та її брехливої камарильї, а для захисту прав людей, що постраждали від війни та свавілля держави. А те, чим займається ця Печончик, називається привласненням коштів шляхом обману та зловживання довірою і кваліфікується за статтею 190 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за шахрайство.***Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram

Загальновідомо, що міжнародна технічна допомога, а також фінансова допомога для виконання антикорупційних програм і програм розбудови демократії, правової держави та громадянського суспільства, яку виділяють Україні Сполучені Штати й країни Західної Європи, розкрадається невеликою купкою людей, що називають себе «представниками українського громадянського суспільства». Йдеться про десятки й сотні мільйонів доларів, які кладуть у свої кишені професійні «громадські активісти». Для цього «активісти» зареєстрували сотні псевдо-громадських організацій, засновниками та бенефіціарами яких є одні й ті ж люди, та побудували розгалужену мережу юридичних осіб, рахунки яких використовуються для розкрадання міжнародної допомоги.Громадська ініціатива «Стоп-паразит» (Grant Watch Ukraine) узагальнила практику розкрадання міжнародної допомоги й описала 10 найхарактерніших способів, які застосовуються шахраями, що називають себе «представниками громадянського суспільства».1. «Відкати» при отриманні грантів. Загальновідомий розмір «відкату» – 20%. «Відкат» треба заплатити в українське представництво грантодавця або корумпованому співробітнику іноземного посольства з числа громадян України (іноземці «відкати», як правило, не беруть і навіть не знають, чим займаються їхні українські колеги). Саме тому гранти видаються тільки «своїм людям».2. Подвійне фінансування. Оскільки при отриманні гранту треба, як правило, заплатити «відкат», грант, здебільшого, видається одному реципієнту, який, за необхідності, залучає субпідрядників. При цьому нерідко один і той же ж видаток, підтверджений одним і тим же ж документом, включається у фінансовий звіт як основного виконавця, так і субпідрядника. Зрозуміло, що грантодавець реальної перевірки фінансової звітності не проводить (не для того він отримував «відкат») і не помічає, що одночасно кілька виконавців заплатили одну й ту ж суму за, наприклад, оренду приміщення для проведення «круглого стола».3. Замовлення послуг для покращення, підвищення, підсилення, підтримання і т.п. Достовірність видатків на подібні послуги неможливо перевірити. Як правило, фінансові звіти про оплату таких послуг подаються у вигляді графіків, таблиць і гістограм, зміст яких ніхто не розуміє (включно з тими «активістами», які ці звіти малюють). Подібні послуги псевдо-громадським організаціям часто надають фізичні особи-підприємці, які одночасно працюють в цих псевдо-громадських організаціях на посадах голів правління, виконавчих директорів, голів наглядових рад і т.п.4. «Мертві душі». Пояснювати не треба, це робиться крізь і практично завжди: виконавцями якихось неіснуючих робіт, передбачених програмою гранту, є люди, які надали свої паспортні дані. Або особи, паспортні дані яких просто вигадали.5. Виплата зарплатні одній і тій же ж людині як основним грантоотримувачем, так і субпідрядниками.6. «Відкати» з послуг, які професійні «громадські активісти» замовляють у сторонніх організацій при виконанні грантових програм. Наприклад, при оплаті оренди приміщень для проведення «круглих столів», послуг готелів і ресторанів з розселення й харчування учасників різноманітних тренінгів і т.п. «активісти», як правило, вимагають «відкат» у розмірі 50% вартості послуги. Для цього вартість послуг штучно завищується.7. «Друзі любі». На роботу в псевдо-громадські організації для, начебто, виконання грантових програм приймаються потрібні люди: чиновники, міністри й навіть прем’єр-міністр України.8. Взаємні послуги. Професійні «громадські активісти» реєструють кілька псевдо-громадських організацій, які залучають одна одну для виконання робіт, передбачених програмою гранту (наприклад, читання лекцій, проведення тренінгів і т.п.).9. Оплата послуг, які не надавались.10. Виплата грошей під надуманими приводами прикормленим журналістам, які за невеликий прайс оспівують професійних «громадських активістів». ***Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram

Виявилось, що суддя Шевченківського райсуду Полтави Лариса Гольник заробляє на поширенні російської пропаганди.

Держспецзв’язок на звернення Департаменту кіберзахисту Національної поліції заблокував анонімний сайт з іноземним хостингом Kritika.news, публікації з якого систематично поширює суддя-аферистка Гольник. Як виявилось, цей сайт контролює колишній народний депутат Царьов, який з 2014 року переховується в Росії, а «статті» для сайту пише колишній помічник Царьова, екс-депутат міської ради Дніпра від ОПЗЖ Сергєєв, найнятий Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Лубінцем для поширення наклепів на відому нідерландську правозахисницю Маріам Ламберт. Очолюваний пані Ламберт бельгійський фонд Orphans Feeding Foundation (нині Emile Foundation) має представництво в Україні, а Маріам Ламберт нагороджена Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та грамотою Верховної Ради України. Попри це Лубінець виманив у неї 18 тисяч євро готівкою – начебто, для повернення на Батьківщину українських дітей, депортованих Росією з окупованих територій. А коли Маріам Ламберт звернулась до президента Зеленського та розповіла, що Лубінець систематично збирає з міжнародних партнерів гроші та автомобілі для вивезення дітей з зони бойових дій (тільки від фонду, який очолює Маріам Ламберт, Лубінець отримав грошей і майна на суму понад 270 тисяч євро), то Лубінець найняв «політтехнолога» з ОПЗЖ. Екс-помічник Царьова написав наклеп на знану в усьому світі правозахисницю, розмістив на анонімному сайті, який контролює Царьов, і найняв суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник, яка стала «розганяти» цей наклеп у соцмережах. До речі, пропозиції підключитись до наклепницької кампанії від колишнього помічника Царьова надходили багатьом, але погодилась тільки суддя Гольник, бо їй дуже потрібні гроші – вона переховує від мобілізації свого чоловіка, Ігоря Гавриленка, який багато років ніде не працює й не має ані броні, ані відстрочки. На замовлення «політтехнолога» з ОПЗЖ суддя Гольник на своєму персональному блозі в інтернет-виданні «Ліга.нет» поширила посилання на російський пропагандистський анонімний сайт Kritika.news 28 жовтня 2025 року, а на своїй офіційній сторінці в соціальній мережі Фейсбук – 24 травня 2025 року, 5 січня 2026 року й 28 лютого 2026 року. До речі, точно так суддя Гольник у перерві між судовими засіданнями на своїй офіційній сторінці у фейсбуці поширює (напевно, також безплатно) статті якоїсь Гальської, яка є працівником російського видання «Комсомольская правда в Донецке», Замдиханова, який живе в окупованому Алчевську та займається антиукраїнською пропагандою та Карачевцева – головного редактора газети «Донецкая республика», який описує, як він допомагає спецслужбам Росії відшукувати в окупованому Донецьку «националистическое подполье». Цих зрадників суддя Гольник називає «фаховим середовищем» і також закликає читати їхню писанину. Але, нарешті, кіберполіція встановила, хто стоїть за наклепами на Маріам Ламберт, і заткнула фонтан красномовства судді Гольник, звернувшись у Держспецзв’язок з поданням про блокування російського пропагандистського сайту.

Дмитро Вербицький: «Тому шо треба не всякой х*йньой заніматься, а жити інтєрєсно: бути шпіоном і їздити на порше з красівими тьолками, получать удовольствіє». 13 травня 2026 року волелюбний український народ відсвяткував знаменну дату – сплинуло два роки з дня реєстрації в НАБУ кримінального провадження за статтею 368-5 КК України (незаконне збагачення) стосовно колишнього заступника генерального прокурора Дмитра Вербицького. Зрозуміло, що великих неприємностей пану Вербицькому це кримінальне провадження не завдало – хіба, довелось позолотити ручку директору НАБУ. А позолотити в Дмитра Анатолійовича є чим. Два роки тому, роблячи Вербицькому пропозицію, від якої той не зміг відмовитись, НАБУ передало своїм власним кореспондентам Бігусу та Бабінець докладну інформацію про нетрудові доходи заступника генпрокурора – про те, що Вербицький оселився в котеджному містечку «Коник» у Києві в будинку, що був придбаний за ціною в 6 разів нижче ринкової. А цивільна дружина Вербицького, Христина Ільницька, купила автомобіль Porsche Macan і будинок площею 240 кв.м в тому ж «Конику» – разом на 52 млн. грн при тому, що її офіційні доходи на 10 років склали лише 360 тис. грн. Попри те, що Київський окружний адміністративний суд повністю відхилив позов Вербицького до НАЗК, визнавши законним висновок про виявлення у нього 37,5 мільйонів «зайвих» гривень та елітного майна, за два роки НАБУ не спромоглось притягнути екс-заступника генерального прокурора до кримінальної відповідальності. Злі язики називають не тільки суму, яку Вербицький заніс у НАБУ, але навіть посередника – свого близького друга, керівника Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу генерального прокурора Бориса Індиченка, чий батько, також Борис Індиченко, очолює знаменитий Другий підрозділ детективів НАБУ. Переконавшись у власній безкарності, Вербицький дав розлоге інтерв’ю виданню «Конфлікти і закони» з розповіддю про те, який він білий та пухнастий.  Обвинувачення в незаконному збагаченні Вербицький пояснив підступами російських спецслужб. Виявляється, Вербицький – не корупціонер, на якому нема де тавра ставити, а патріот, «якому надходили пропозиції від країни-агресора». І що публікації про його нетрудові доходи – це спецоперація  Кремля, обуреного тим, що Дмитро Анатолійович відмовився працювати на російську розвідку. Враховуючи, що Вербицький мав допуск до держтаємниці по формі №2, залишається лише здогадуватись, чому екс-заступник генпрокурора повідомив про цей факт своєї біографії не в СБУ після першого ж контакту з іноземною розвідкою, а читачам «Конфлікти і закони» за два роки після того, як його звільнили з посади. Незадекларований автомобіль Porsche Macan, Вербицький пояснює тим, що він, як культурна людина, сідав за кермо автівки, щоби дати можливість своїй дівчині вільно розмовляти по телефону. Судячи з того, що відео-система «Безпечне місто» регулярно фіксувала екс-заступника генпрокурора на водійському сидінні Porsche Macan, йдеться не про культурний рівень Вербицького, а про фактичне користування автомобілем, який пан прокурор зобов’язаний був зазначити в декларації. Тим більше, що автівка оформлена на його цивільну дружину. А намагання виправдати нульові податкові декларації супутниці тим, що вона «не звітувала з 2020 року після смерті чоловіка, хоча гроші від продажу яхт у неї є», взагалі тягне на визнання в ухиленні від сплати податків. Не кажучи вже про те, що Вербицький зобов’язаний був декларувати доходи своєї співмешканки  незалежно від її податкової звітності. Не менш сміховинно виглядає й розповідь Вербицького про нерухомість у Туреччині, оформлену на  матер-пенсіонерку. Вербицький стверджує, що покійний батько був капітаном дальнього плавання й добре заробляв. Проте «матір викинула ці документи», тому передати їх НАЗК він не зміг. А квартиру не зазначив у декларації не тому, що він корупціонер, а з метою ввести в оману російські спецслужби. Напевно, після такого пасажу НАБУ не просто закриє провадження щодо Вербицького, а ще й принесе йому вибачення.

У штабі Порошенка почалась блювота калом після мого інтерв’ю Наталії Влащенко, де я трохи розповів, як у перший день повномасштабного вторгнення Порошенко намагався приватизувати 206 окремий батальйону ТрО (військова частина А7375) і прилаштував на фіктивну службу біля 40 своїх кунаків, зокрема 8 генералів (генерал-майор Турчинов, генерал-майор Бурба, генерал-майор Яцюк і т.п.), штабних лицедіїв, депутатів Київради від «Удару та «ЄС» та істот типу старшого лейтенанта запасу Ю. Луценка й капітана запасу Омеляна. А за це Порошенко надав для штабу батальйону приміщення в своєму офісі на вулиці Лаврській. За три тижні по тому, коли Порошенко став вимагати, щоби Збройні Сили України оплатили заборгованість за оренду його офісу за три попередні роки, штаб батальйону знайшов собі інше приміщення, на Виноградарі, а 12 квітня 2022 року взагалі вибув з Києва під Миколаїв. При цьому комбат заборонив допускати Порошенка в зону відповідальності батальйону. Тим не менш, Порошенко та його камариль’я упродовж 4 років стверджують, що 206 батальйон, начебто, був створений на базі партії «Європейська Солідарність», що батальйон під орудою Порошенка й за участі чоловіка Сюмар, начебто, брав участь у боях за звільнення Бучі та Ірпеня (брехня повна – чоловік Сюмар рахувався в штабі 206 об ТрО фіктивно, батальйон почав виконувати бойові завдання тільки з 16 квітня 2022 року під Миколаєвом, а в Києві він лише формувався й участі в боях не брав), що молодший лейтенант Бровді (називає себе «Мадяром» і очолює Сили безпілотних систем), якого прилаштував у батальйон Луценко (Бровді та Юрій Віталійович близько познайомились, коли генеральний, прости господи, прокурор закривав кримінальне провадження за фактом участі Бровді в розкраданні 1,5 млрд. доларів китайського кредиту), начебто, очолював штурмовий взвод цього батальйону (такого взводу в батальйоні ніколи не було, як і міфічного підрозділу «Птахи Мадяра») та звільняв Ірпінь – і безліч іншої подібної брехні, що навіть занесена на скрижалі Вікіпедії. З огляду на таку бурхливу реакцію давнього соратника Медведчука, треба буде записати з Наталією ще одне інтерв’ю – спеціально присвячену історії цього батальйону. Я можу докладно розповісти, як «жму руку обнімаю» Порошенко намагався використати 206 окремий батальйон ТрО, щоби йому погасили борги по оренді за офіс, як упродовж 3 тижнів, доки штаб і склади батальйону знаходилися в офісі «Європейської солідарності», порошенківські депутати брали військову форму та автомати й фотографувались для соцмереж на «доказ» того, що вони, начебто, захищають Батьківщину. Як командир батальйону не пускав Пєтю на позиції під Миколаєвом: щоби відігнати соратника Медведчука, який приїхав фотографуватись біля окопів, комбат особисто підірвав гранату Ф-1 (до речі, мотузку до кільця гранати прив'язував Саня Свистун, з яким пізніше я служив у одному взводі і який зробив ось цю мою фотографію)... Переконавшись, що використати для пропаганди 206 об ТрО не вдасться, Порошенко влітку 2022 року домовився із Залужним про створення 251 окремого батальйону ТрО з дислокацією в м. Канів, куди з 206 батальйону у вересні-жовтні 2022 року була переведена порошенківська гвардія – Луценко, Омелян, Бровді й ще десятки подібних «воїнів». А окрасою мого інтерв’ю буде розповідь про те, як заступник начальника штабу 251 об ТрО капітан Ю. Луценко, проживаючи в Києві, поширював у соцмережах відео, що він, начебто, є простим солдатом і воює під Бахмутом (на зйомки цього зворушливого кіна Юрій Віталійович кілька разів приїздив у Часів Яр, який на той час був глибоким тилом). І як «стрілок ТрО» Луценко різко захворів та звільнився з фіктивної військової служби, коли його батальйон, дійсно, перекинули з Канева в Бахмут у березні 2023 року. Оскільки в 206 окремому батальйоні ТрО я служив з перших днів повномасштабки впродовж 3 років 2 місяців і 5 днів, мені є що розповісти. Гуляти – так гуляти.

Повідомляють, що в Києві на території Шевченківського району ТЦК-шники жорстоко побили ветерана Артема Мороза, який пересувається на протезах. https://kyiv.tsn.ua/kyiv/byly-po-holovi-predstavnyky-ttsk-ta-kopy-napaly-na-veterana-na-protezakh-v-kyyevi-3089372.html З Артемом я служив у одному взводі з перших днів війни. 14 вересня 2022 року, коли наш окремий батальйон (військова частина А7375) виконував завдання на Херсонському напрямку, а наш взвод перебував на позиціях біля с. Правдине, Артем разом з ще шістьма моїми побратимами потрапив під мінометний обстріл. Троє – Юра Балашов, Руслан Демідов і Мар’ян Матвєєв – загинули. Артем залишився без обох ніг, ще троє – Сергій Рожков, Антон Юшков і Олександр Свистун – були тяжко поранені (Антона взагалі спочатку поклали до загиблих, бо в нього була розтрощена голова).  Я не був тоді з хлопцями, бо за день до того померла моя матір і командування відпустило мене в Київ на похорон. Артем, попри відсутність ніг та інвалідність І групи, залишився на військовій службі (на відміну від ухилянта Шабуніна, який фіктивно рахувався в сусідньому батальйоні й тепер симулює поганий зір). Тобто, ТЦКшники побили чинного військовослужбовця з явними ознаками інвалідності.

Хочу порадувати читацьку громадськість історією про чергову шалаву в мантії. Є дві медіа-проститутки, яких професійні «громадські активісти» найняли, щоби поширювати про мене брудні наклепи. Причому, обидві – чинні судді. Одна – це суддя-аферистка з Шевченківського районного суду Полтави Лариса Гольник, стосовно якої розслідувалось кримінальне провадження за шахрайство через те, що «її честь» намагалась привласнити гараж, який належав її психічно хворій сусідці. Для цього чоловік Гольник – такий собі Ігор Гавриленко, який ніде не працює і якого Гольник вже чотири роки ховає від мобілізації – підсунув на підпис старенькій, що не усвідомлювала значення своїх дій, договір купівлі-продажу гаража. Після чого Гольник через суд, у якому працює, намагалась легалізувати свої претензії на майно сусідки. Друга – це суддя Верховного Суду Олена Кібенко, яка до того, як потрапити в Касаційний господарський суд у складі ВС, жодного дня не працювала в судовій системі і яка на своїй фейсбук-сторінці вказує, що вона є «громадською активісткою». Так ось, цих двох представниць найдавнішої професії до поширення наклепів залучила «політтехнологиня» Федорів. Раніше ця Федорів проводила місцеві вибори в Київській області на гроші воєнної розвідки Росії, які клієнтам Федорів передавав помічник Деркача – такий собі Ігор Колєсніков. Але після арешту та засудження в 2022 році Колєснікова за державну зраду, Федорів прибилась до Шабуніна, Шабунін їй допомагає отримувати гранти, а Федорів на подяку за це наймає істот на кшталт Гольник і Кібенко для поширення наклепів. До обох медіа-проституток – Гольник і Кібенко, які зі слів Федорів стверджують, що мене завербував Медведчук для викриття Шабуніна, що мій телеграм-канал «Записки пасквілянта» є анонімним і фінансується московським кремлем, що справжніми авторами мого телеграм каналу є покійний Портнов та екс-міністр юстиції Лукаш – я подав позови. Позови розглядаються «без призначення судового засідання й без виклику сторін» (уявляєте, як буде здивований Європейський суд з прав людини, коли узнає, що становить собою судова влада в Україні?). Так ось, недавно екс-голова Верховного Суду Князєв дав показання, що Кібенко за хабар, будучи членом Великої Палати ВС, домоглась повернення росіянам Іллічівського морського порту. Бігус вже навіть зняв про це фільм – довірена особа Князєва розповідає, зокрема, і про цю справу. Більш того, ширяться чутки, що суддя Верховного Суду Кібенко й колишній секретар Великої Палати Віталій Уркевич ось-ось отримають підозри від НАБУ і що саме з цим пов’язаний терміновий виїзд Олени Рувімівни за кордон. Тож я думаю: суддя Дніпровського районного суду Олена Гаврилова, яка розглядає мій позов до Кібенко без призначення судового засідання й виклику сторін, мабуть, щось знає про те, чим, насправді, займається відповідачка. Бо якщо Кібенко буде обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а, враховуючи фабулу, цілком можливо, що Олені Рувімівні буде повідомлено про підозру також і в державній зраді), викликати відповідачку в судове засідання, дійсно, немає сенсу. На відео: розповідь Бігуса про те, як медіа-проститутка Кібенко просувала через Велику Палату Верховного Суду рішення на користь російських власників Іллічівського морського порту.

Передаю палкі вітання старшому детективу НАБУ Родіону Бірюкову. Родіоне Геннадійовичу, Ви мене вже, мабуть, забули. А я Вас – ні. Тож інформую, що 21 травня 2026 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва скасував постанову слідчого ДБР про закриття кримінального провадження за фактом розголошення Вами й адвокатом Рокунем даних досудового розслідування. А на майбутнє майте на увазі: повідомляти дані досудового розслідування слідчий/детектив може виключно учасникам кримінального провадження, а не Міші Ткачу, Бігусу чи Вашому другу Рокуню. По-друге, розголошувати дані досудового розслідування особа, якій ці дані були повідомлені, може тільки з письмового дозволу слідчого/детектива або прокурора. А Ви, коли передавали Рокуню протоколи допиту Ситника та Новікова, такого дозволу не надали. Для читацької громадськості публікую одним pdf-файлом постанову про закриття кримінального провадження, яка слідчим суддею була визнана незаконною та скасована, і нагадую, що відбулось. Родіон Геннадійович вже майже два роки «розслідує» (беру це слово в лапки, бо щось розслідувати він явно не здатний) кримінальне провадження, зареєстроване в НАБУ за моєю заявою за фактом зловживання екс-головою НАЗК Новіковим і його колишнім заступником Ситником службовим становищем в інтересах колишнього солдата 207 окремого батальйону ТрО Шабуніна. Коли Шабуніну в липні 2025 року слідчий суддя Печерського райсуду Києва обирала запобіжних захід за підозрою в шахрайстві та ухиленні від військової служби, адвокат Шабуніна пан Рокунь звернувся до Родіона Геннадійовича з проханням скопіювати для Шабуніна матеріали провадження щодо Новікова та Ситника – мовляв, Рокунь хоче їх долучити до справи по обранню запобіжного заходу. Бо Рокунь чомусь вирішив, що це допоможе Шабуніну уникнути кримінальної відповідальності. Старший детектив Бірюков, не довго думаючи (а думати там явно нема чим), скопіював матеріали справи, виготовив супровідний лист, зареєстрував у канцелярії НАБУ та надіслав Рокуню… Ну, що тут сказати. Родіоне Геннадійовичу, серед Ваших знайомих є тільки одна людина, з якою можна мати справу, це – я. Що стосується Рокуня, то всі знають, що він дебіл. Навіщо Ви взагалі влізли в цю історію? Чи Ви досі впевнені, що Вам за це нічого не буде? Шабунін думав точно так, а, бачте, як воно повернулось з моєю допомогою...