Журавлем підіймаюсь у небо,Легко так у вишину небес...Так, з легкістю, дивлюся навкруг себе,І бачу так усе життя своє.І бачу через що проходжу зараз,А так воно нелегко є усе...Та всеодно так легко підіймаюсь,Лечу спокійно, світло так навкруг мене.Та раптом ось здійнявся сильний вітер.Так дме, неначе сильний ураган.І з силою ламає мої крила,Вже до землі здається притиска.Та я тримаюсь, хоч мені і важко,А дощ змочив всі рани на крилі.І вишина небес не мила стала,І опустились геть крила мої...Я починаю падати все нижчеІ розумію, що не полетіть...Бо зовсім вже в мені не стало сили,Та все ж потрібно силу віднайти.Та все ж потрібно з силою збиратись -Про це, все наче каже у мені.І тут з'явилась сила, щоб піднятись,Розправилися знов крила мої.Поламані, поранені, болючі...Та все ж летять у неба голубінь.Яскраву, неосяжну і зовучу,У рідну мому серцю далечінь.А це є стан душі моєї певноУ цій земній, нелегкій боротьбі.Душою я лечу постійно в небо,Та бурі і вітри все впереді.Та мій Господь врачує мої крилаВсе благодаті із небес дощем:Лети і будь спокійна, дочко мила,З тобою разом в небо увійдем. Л. Шпак