Журавлем підіймаюсь у небо,Легко так у вишину небес... Так, з легкістю, дивлюся навкруг себе,І бачу так усе життя своє. І бачу через що проходжу зараз,А так воно нелегко є усе... Та всеодно так легко підіймаюсь,Лечу спокійно, світло так навкруг мене. Та раптом ось здійнявся сильний вітер. Так дме, неначе сильний ураган. І з силою ламає мої крила,Вже до землі здається притиска. Та я тримаюсь, хоч мені і важко,А дощ змочив всі рани на крилі. І вишина небес не мила стала,І опустились геть крила мої... Я починаю падати все нижчеІ розумію, що не полетіть... Бо зовсім вже в мені не стало сили,Та все ж потрібно силу віднайти. Та все ж потрібно з силою збиратись -Про це, все наче каже у мені. І тут з'явилась сила, щоб піднятись,Розправилися знов крила мої. Поламані, поранені, болючі... Та все ж летять у неба голубінь. Яскраву, неосяжну і зовучу,У рідну мому серцю далечінь. А це є стан душі моєї певноУ цій земній, нелегкій боротьбі. Душою я лечу постійно в небо,Та бурі і вітри все впереді. Та мій Господь врачує мої крилаВсе благодаті із небес дощем:Лети і будь спокійна, дочко мила,З тобою разом в небо увійдем. Л. Шпак