Статистика telegram channel - @vibemag

друзі, чесно? заєбало. прокинувся просто з такою думкою. тому ось вам добірка літня. це мікс перевірених мною секретів «маленького життя» (так чомусь називають літо) в поєднанні з хотєлками. погнали:1. золотий чокер nadiia. уявляти одразу на засмаглій шиї. 2. одразу щодо засмаги — у мене комбо молочка для обличчя bali body і муса st. moriz. працює неймовірно, тільки останній раз я наносив це пʼяним і вийшло так собі. тому наносіть на тверезу. 3. каблучка romantika — не знаю, мені вона досі актуальна. думаю про неї вже пару місяців. 4. худі flying kitten від ksenia schnaider потрапило сюди, бо я глянув за вікно. там сіро. сподіваюсь, худі нам більше не знадобляться цього літа. 5. вʼєтнамки!! мої чорні havaianas зʼїв пес. тому тепер купую собі кольорові. і чорні. і з квадратним носом. але всюди має бути тонка шлейка. 6. шорти hempful. тут без коментарів. білі короткі шорти на літо — маст. 7. браслет nenuphar rubber band від trip:tych. я мабуть уже в сотий раз про нього пишу. 8. окуляри bird&cage. коли ще є час носити веселі окуляри, як не зараз. фух, полегшало після цього посту. так давно нічого життєрадісного не писав, що аж нудить почало від себе. а у мене в запасі ще стільки всього в голові, сумки, румʼяна, бронзер…

я, як людина, яку багато хто памʼятає з оглядів червоних доріжок, точно помітив, що щорічна вечірка інституту костюму в музеї метрополітан – ака мет гала – перестала бути такою цікавою особисто мені – десь після 2023. і це я відчув навіть по кількості переглядів на своїх відео.хоч тепер я і вважаю огляди червоних доріжок slightly derogatory і не планую знімати такий контент найближчим часом, мет галу все ще складно ігнорувати як інфопривід. і завтра першим ділом зранку я полізу дивитися, хто в чому прийшов, бо мені цікава тема – про стосунки між тілом та костюмом. втім, ванесса фрідман (імʼя якої навіть згадали в диявол носить прада 2) випустила дуже цікавий матеріал: ендрю болтон, головний куратор інституту костюму поміж строк сказав, що у 2016 році вони створили власний фонд, куди відкладають гроші, аби назбирати потрібну суму для автономного фінансування музею на невизначений строк (100-130 мільйонів доларів). це означає, що інститут костюму хоче перестати покладатися на мет галу як основне джерело фінансування, і за оцінкою фрідман, назбирали вони вже близько 106 мільйонів доларів.тобто, через 2-4 роки музей назбирає потрібну суму – і що далі? кажуть, що повністю відмовлятися від гала-вечора не хочуть, втім хочуть зняти рівень напруги, який ця вечірка накладає на інститут. окрім цього всього, навколо мет гали з 2020 року збирається багато критики: коли у світі спалахують війни та епідемії, вечірка, вхід на яку коштує $100 000, лише викликає роздратування та незадоволення, нарочито оголюючи соціальну та економічну нерівність. навіть зоран момдані, новий мер нью-йорка, заявив, що не відвідуватиме подію.я думаю, ви теж не раз відчували цю фрустрацію від контрасту між нашим сьогоденням та мет галою. хоч я і згоден з цим почуттям беззаперечно, вважаю, що мода як медіум має мати ось такий відірваний від реальності прояв – він часто рухає її вперед.

yuvi випустила лонгплей «viskra», через що зранку я думав, що сьогодні пʼятниця. але майстерність yuvi — в subverting expectations, тому і тут вона обрала неочевидне. якщо ви ніколи не чули про цю артистку, то не чекайте, що ця музика буде стрибати вам у вуха. творчість yuvi схожа на туманний ліс із мохом, товстими деревами та низькими хмарами. «viskra» виключенням не стає. майте нуль очікувань, щодо того, що станеться, коли ви зазирнете за «наступне дерево», «підіймете цей камінчик», «перестрибнете цей струмок». в цьому вся прекрасність дослідження лісу — віддатися зову його пізнати. артистка не дає жодного гайдлайну до своєї творчості. але у неї майстерно виходить створити атмосферу. з цього і витікає експресіоністська лірика, яка б могла стояти окремо як літературна одиниця. але тут вона доповнює музику. маю щось сказати про звучання — це електронна музика з надзвичайною перкусією. звук ніколи не перевантажений, кожен інструмент на своєму місці. якщо має бути в моменті тільки синт і вокал – то воно тільки там і є. мені сильно подобається ментальна стимуляція, яка відбувається під час прослуховування музики yuvi: коли вам здається, що зараз має бути дроп, то його там немає; а якщо є, то точно не такий, яким ви очікували його почути. структура треків також часто незвична. якщо не знайомі з yuvi, але маєте відкритий розум – це неймовірний лонгплей для першого знайомства. а якщо ви як я, жадібно ковтаєте кожен трек артистки уже роками, то «viskra» – чудова порція того, за що ми любимо yuvi. як на мене, ця робота краща за попередній її альбом.

в одязі, який гленн мартенс робить у maison margiela немає душі. але не так, як ви подумали. по-перше, спіймав себе на думці, що одну колекцію мартенса я в голові порівнюю із всім масивом напрацювань попередніх дизайнерів, що працювали в бренді, включаючи мартана — так не треба робити. по-друге, ті уривки, які я бачив в інтернеті, перед тим як повноцінно подивитися колекцію, склали погане враження. бо мені не подобалося. а якщо говорити про «бездушність», то я скоріше мав на увазі англійське слово inanimate (anima — душа з латини). не вперше ловлю себе на думці, що колекції гленна виглядають як оживший інтерʼєр занедбаного маєтку: свічі, посуд, шпалери, дивани, стільці. в цьому сенсі його робота нагадує hodakova. я не памʼятаю такої послідовної апокаліптичної холодної ворожості в колекціях мартана — втім, це лише погляд нового креативного директора, але він на перших парах викликає відразу. все ж робити маржели мені запамʼяталися любовʼю, камерністю та теплом, яка ховалася за відчуженістю. а гленн на відчуженості цій не просто зупиняється, а робить весь акцент. безумовно, часи вже інші, бренд сам перестав бути «камерним», тепер це великий бізнес. і в цьому розрізі «бездушність» як свідомий творчій вибір гарно нам про це нагадують.

мій музикальний метч з джамалою стався в 2019 році, коли я випадково потрапив на її концерт в києві. я був на ньому сам, це був мій другий день після переїзду в київ, а з пісень джа я знав тільки хіти. я стояв близько до сцени, дивився на цю магічну співачку та думав: я сам, навколо велике і лякаюче місто, але поруч є музика. можливо саме тому я дуже люблю всю дискографію джа. а можливо, бо це дійсно надзвичайно якісна музика. найкращі продюсери країни, найкращий вокал, чуттєві тексти, спільна втрата криму. ми навіть росли з джа в одному місті, але в різній час. сьогодні у неї вийшов альбом «рух мій» — я послухав його вже 4 рази. в ньому очевидно дві настроєві арки, а центральною темою стала самотність, музикальна та особистісна. втім, не лякайтеся — з джа навіть самотність може бути енергійною, плавною, надихаючою, теплою. пройшло багато років з того 2019, змінилося все і водночас нічого: ось сьогодні зранку я сам, навколо велике та лякаюче місто, та поруч все ще є музика. така самотність мені подобається.

навколо нового chanel відбувається тотальна істерія – або chanelmania, як це назвала ванесса фрідман. уже впевнено можна сказати, що у матьє блазі все вийшло. в магазини ось-ось поступила для продажу його дебютна колекція для модного дому (показ з планетами, памʼятаєте?), а зараз під час paris fashion week була показана друга колекція. і сталося те, чого давно не було в моді: журналісти, стилісти, інфлуенсери та клієнти – всі як один пішли голосувати за роботу блазі не сторіз, а гаманцем. я давно не бачив в стрічці стільки фотографій з одних і тих самих магазинів в парижі, всі, за ким я слідкую, бігали між флагманським простором на rue cambon, до магазинів на avenue montagne, та влаштували полювання за взуттям. квадратний мис, туфлі-човники, товстий підбор, красиві, свіжі кольори – це ідеальна пара для fashion people. останнім цвяхом в шаленому успіху chanel стало друге шоу блазі для дому – ще краще, ніж його дебют. так приємно спостерігати за тим, як матьє не просто знайшов собі місце під сонцем, а починає повністю формувати уявлення про сучасну, модну жінку. ну і авжеж, чекайте взуття з квадратним носам на поличках всіх брендів різного калібру. mark my words!

господи, друзі, я сам не можу повірити, наскільки безрезультатно пройшли останні 3 години мого життя. історія наступна: влітку 2024 balenciaga випустили ідеальну червону футболку з ізабель юппер. я впевнений, що писав про неї на каналі. я тоді не встигнув її взяти, а зараз вона на рісейлі коштує 1200$… з того моменту я шукаю ту саму ідеальну червону graphic tee — трошки зістарену, правильного крою та довжини, з класним принтом. зараз я прийняв вольове рішення сісти і цілеспрямовано витратити час на те, щоб щось знайти як альтернативу цій сраній футболці. я витратив 3 години часу і нічого не знайшов, що б ідеально закрило цю мою потребу, але результатами пошуку поділюся:1. why me “please do not touch”2. авжеж, jul «чорні очі, карі брови»3. cuprum depot “mentally unstable but talented”4. syndicate “golden gate” 5. m0d 44 (ця хоча б червона)бачите, вони всі класні, але в мене вже є ідеальна чорна, я хочу червону!!! з принтом!!! ніколи б не подумав, що напишу це, але мені не вистачає футболок з принтом на ринку!!!!!! можливо в коментарях ви мені скажете «ну ось же ідеальна така яку ти хочеш, от лінк» — я вас розцілую. тільки давайте не за 1200$.

"ми можемо поговорити про одяг, будь ласка?" – такий сьогодні отримав на пошту матеріал від стефф йотки, яка зараз працює в журналі i-d. хоч сам текст починається з того, що під час london fashion week всі жаліються на загальний так-собі рівень, бо звикли до розваг на показах, в цілому стефф пише про те, що ніхто більше не хоче дивитися на, власне, одяг.навіть мене це протверезило: я в моді, бо в першу чергу люблю одяг. а більшість контенту навколо моди зараз говорить про стрітстайл, front row, які селеби прийшли на показ, який вайб бренд має та з чим він асоціюється. тут ми певно упираємося в парадокс: контент – це основне джерело генерування уваги, а сам по собі одяг, здається, все ще цікавить дуже обмежене коло людей. тож інституції, які опікуються модою – тобто видання – мають акумулювати цю увагу, бо вона приносить їм гроші. нещодавно для skvot писав матеріал про те, чому мода стала модною. цей пост – продовження цієї рефлексії. здається, що поступив call from inside the house. за традицією, популярність моди мала різко спасти після піку, який ми очевидно спостерігаємо останні декілька років. раз вже industry insiders починають про це думати, то мабуть скоро так і станеться. залишуться тільки задроти і фрікі, як було раніше!!

дякую всесвіту, що є документаліст лоік пріжан та його відео про окремі колекції. днями вийшло відео про кутюр dior від джонатана андерсона, яке відкриває очі на титанічну роботу аж двох ательє бренду. джонатан андерсон поділився, що частина колекції натхнена роботами керамістки магдалени одундо — я вам сильно раджу пошукати в інтернеті її роботи, це неймовірно. відповідно від натхнення керамікою у колекції зʼявилися шедеври конструкторського мистецтва — структурні обʼємні сукні. ось це я називаю роботою з референсом, а не коли ми робимо футболки та в сотий раз кажемо, що надихалися бранкузі. щиро кажучи, я думаю, що нам з вами, тобто інтернет-любителям моди, формувати думку про кутюрну колекцію варто тільки після такого детального відео-пояснення, як зробив лоік. бо haute couture — це в першу чергу лабораторія з винаходу тканин, технологій та феноменальної роботи конструкторів. це треба дивитися наживо, або хоча б у дуже детальному відео. бо коли споживаєш це 2-д зображенням, колекція авжеж видається несерйозною.

хочу почати цей день з поста про труси. спідня білизна впливає на ваш мозок. і ця проста істина остаточно сформувалася в моїй голові тільки сьогодні.не тому, що на 14 лютого починаєш думати, чи планує хтось сьогодні бачити твої труси, а тому, що зранку мені трапився substack ліани сатенштейн на цю тему. там вона ділиться щиро своїм досвідом, який, я впевнений, резонуватиме багатьом. якщо коротко: потрібно позбутися ієрархічного розділення спідньої білизни (я, до речі, вважаю, що і у звичайному гардеробі його не має існувати, але про це пізніше). навіть в день, коли ви не те що не плануєте світити спіднім, а й взагалі виходити з дому — носіть щось гарне та зручне. чому ми хочемо вразити когось гарною білизною, але не використовуємо можливість щодня вражати себе?це про повагу та любов до себе, до свого комфорту, це придає впевненості та навіть свободу в якійсь мірі. спідня білизна — це основа вашого гардеробу, а не біла футболка та джинси. от би ще хтось порадив в коментарях, де можна купити гарну чоловічу спідню білизну (тільки не skims)…