в одязі, який гленн мартенс робить у maison margiela немає душі. але не так, як ви подумали. по-перше, спіймав себе на думці, що одну колекцію мартенса я в голові порівнюю із всім масивом напрацювань попередніх дизайнерів, що працювали в бренді, включаючи мартана — так не треба робити. по-друге, ті уривки, які я бачив в інтернеті, перед тим як повноцінно подивитися колекцію, склали погане враження. бо мені не подобалося. а якщо говорити про «бездушність», то я скоріше мав на увазі англійське слово inanimate (anima — душа з латини). не вперше ловлю себе на думці, що колекції гленна виглядають як оживший інтерʼєр занедбаного маєтку: свічі, посуд, шпалери, дивани, стільці. в цьому сенсі його робота нагадує hodakova. я не памʼятаю такої послідовної апокаліптичної холодної ворожості в колекціях мартана — втім, це лише погляд нового креативного директора, але він на перших парах викликає відразу. все ж робити маржели мені запамʼяталися любовʼю, камерністю та теплом, яка ховалася за відчуженістю. а гленн на відчуженості цій не просто зупиняється, а робить весь акцент. безумовно, часи вже інші, бренд сам перестав бути «камерним», тепер це великий бізнес. і в цьому розрізі «бездушність» як свідомий творчій вибір гарно нам про це нагадують.