Статистика telegram channel - @veseliy_pip

Відповідь о. Івана Овчиннікова на рсь цей пост https://t.me/veseliy_pip/8923:«Любі друзі, Слава Ісусу Христу,слава Україні!Дуже сумно, що ви і мене вважаєте учасником кремлівської пропананди, так само як і прихід свт. Миколая у Дюссельдорфі. Вони зробили свій усвідомлений вибір – припинили поминання Кирила Гундяєва. З цієї причини, зокрема, я не вважаю для себе «зашкваром» взяти участь у Божественній Літургії цієї громади. Тим більше, що їхній правлячий архієрей відкрито порушує указівки Чистого провулка, благословляючи своїм клірикам співслужіння із Вселенським патріархатом, а також ясно і недвозначно засудив російську агресію проти України, і набагато чіткіше хочу зауважити, чим УПЦ засудив Кирила.Щодо Андрія Десницького, кримнашистом він не був НІКОЛИ. Це брехня і неправда.Щодо мене. Ви маєте право мене засуджувати, бо я чудово розумію, що кожен громадянин країни-агресора – це біль для українця. До речі, саме з цієї причини я уникаю відвідування українських парафій за деякими винятками – не хочу завдавати нікому болю своєю присутністю…Засуджувати мене за мою позицію Ви маєте право. Приймаю зі смиренністю, щоправда відзначу, що повністю дотримуюся позиції Вселенського Патріархату і особисто свого отця і патріарха Варфоломія.Будь-які претензії на мою адресу можете надіслати моєму священноначалію.Прошу ваших святих молитовз любов'юнегідний диякон Джон❤️❤️❤️»

Ярослава Міщенко:Почитала я, що до Львова повернеться крісло митрополита Андрея Шептицького, яке спер нині покійний митрополит РПЦ (УПЦ МП) Нікодим (Руснак).Подивилася біографію покійного, півтора десятки церковних орденів, дві панагії. Крісло поцупав, коли йому було вже 60 рочків, тоді на Львівській кафедрі був. А через пару років очолив комісію з канонізації святих УПЦ МП.Якщо це правда, бо обмовляти покійного таке, може він і покаявся, то мені цікаво: нащо йому це крісло? Йому б в Москві нове зробили за всі антиукраїнські заслуги, можливо, навіть краще за графське. Що він знав про графа-митрополита? Що він хотів на цьому кріслі висидіти? А може це було як зробити "горшок" з кришталевої вази назло царю (графу тобто)? А може він думав, що там голка, де заховано серце УГКЦ? А може він думав, що це один з дванадцяти стільців, де граф заховав статки-маєтки? А може він зумів оцінити дизайн (хоча навряд, провінційний хлопець, я бачила його фото грудь в орденах, не виглядає на шляхту).Цікаво, що йому сказав митрополит Андрей, коли той барабанив у Двері Царства Небесного? Я знаю, що сказав.Митрополит Андрей подивився і сумно мовив. - Проходьте, владико. Знаю про крісло, не ображаюсь. Добре, що послужило. Це дрібниця порівняно із тим, скільки фур вивезуть з Києво-Печерської Лаври ваші співбрати. Це все земне... За тим жалю не маю. Маю за іншим.- За чем вы жалеете? - спросит осмелевший Никодим.- А вы, друзья, как не садитесь, в митрополиты не годитесь, - перейшов на російську граф.- Виноват, кир-Андрей, - схилив голову РПЦ-шник. - Простите.-Бог простить, - відповів кир Андрій, - до слова, крісло назад повернуть за кілька років. Господь любить порядок.PS тут мене виправили, що вл. Нікодим у побуті говорив українською.

Початок⤴️Але не переживайте за отця Володимира Головакова. Антімінс на парафії у нього хоч і з Кірілом, але його закреслили!!! А Великдень 2024 року він вже зустрічав разом із номінальним очільником Західноєвропейського вікаріатства УПЦ єпископом Веніаміном.Висновок і з історії з о. Володимиром Головаковим, і з о. Димитрієм Лукіяном простий - Сурозька єпархія РПЦ стала першопочатковою базою для відкриття згодом парафій Західноєвропейського вікаріатства УПЦ. Певно, що свою руку до такого сприяння доклав і о. Миколай Данілєвіч, і його вірний протеже - о. Віталій Поліщук. Отці спокійно служили з РПЦ, а потім коли прийшла команда - то очолили ввірені їм парафії Західноєвропейського вікаріатства УПЦ. І ніхто з них не розказував росіянам з Сурозької єпархії, що вони представники майже автокефальної УПЦ, що собор у Феофанії вирішив ітд. Ці казки були для внутрішнього споживача в Україні. Про моральний бік такий їхніх дій - промовчимо...Дякуємо за увагу і просимо поширити цей матеріал! #серйозніновини #osint

#діти_вихованняНещодавно ми їздили до Флоренції з другим класом середньої школи. На другий день поїздки ми обідали перед монастирем Сан-Марко. Діти накинулися на їжу, але незабаром ми помітили, що, наївшись, вони почали кидати один в одного залишки хліба, годувати ним голубів, грати апельсинами у футбол. Спочатку ми з іншими викладачами розсердилися, тому що це очевидно абсурдна марнотратність, а також дуже поганий вчинок, позбавлений елементарного розуміння реальності та виховання. Але потім ми подивилися один на одного й поставили собі питання: як ми можемо виправити дітей у цю мить? Роберто згадав, що, проходячи площею Притулку невинних, помітив там багато бездомних. Тоді ми з трьома чи чотирма викладачами взяли порожні пакети й почали збирати залишені апельсини та бутерброди. Ми набрали чотири пакети, покликали кількох хлопців, які перед цим кидалися хлібом, і наказали їм слідувати за нами. Вони подивилися на нас із певним подивом, але пішли. Разом ми понесли пакети на сусідню площу. Діти йшли за нами з певною тривогою, не до кінця розуміючи, що відбувається. Замість того щоб читати їм нотації, ми просто вели їх за собою. Ми підійшли до першої пари бездомних – це були двоє підлітків, і наші учні трохи ніяковіли перед ними. Ми запитали молодих людей, чи візьмуть вони в нас трохи їжі. Вони були дуже задоволені, широко нам усміхнулися й узяли бутерброди та апельсини. Потім ми запитали, чи потрібна їм вода, але вони показали нам маленьку пляшку, наполовину наповнену, й відповіли, що в них вона є. Пізніше наші учні сказали: бездомні, мабуть, подумали, що вода може знадобитися ще комусь, і тому відмовилися. Ще нас вразило те, що діти, супроводжуючи нас, побачили три різні способи отримувати. Перший – той, про який я вам розповів. Потім у якийсь момент я відчув, що хтось тягне пакет із моїх рук. Це була ромка, яка, лаючись, почала кричати, що в неї шестеро дітей і що ми зобов’язані віддати їй бутерброди. Перш ніж ми встигли отямитися, вона вихопила пакет із моїх рук і втекла. Так несподівано в нас із дітьми з’явилася тема для роздумів. Дійсно, це два різні способи отримувати: перший – глибоко людяний, а другий – коли ти навіть не дивишся в обличчя тому, хто дає; це нелюдяно, і ти насправді нічого не отримуєш. Третій випадок був таким: у певний момент ми відчули сильний запах алкоголю, і тут же побачили бездомних, які, тільки-но помітивши нас, кинулися назустріч і почали запитувати, чи ми з якоїсь благодійної організації. Ми відповіли, що ми зі школи й приїхали до Флоренції на екскурсію. Вони, ще до того, як отримати від нас що-небудь, захотіли розповісти нам про себе: один із них родом із Венето, інший колись брав участь у святкових заходах неподалік від Бергамо... Коли ми поверталися до групи, весь негатив ніби зник і поступився місцем чомусь важливішому – і розмова вже йшла не про поганий вчинок наших учнів, а про те, що сталося після. У ситуацію втрутилося щось більше, що очевидним чином виправило попередній негатив, і жодних повчань не знадобилося. Коли ми повернулися, Роберто вирішив, що про нашу пригоду варто розповісти всім іншим. І тепер на тих, хто пережив це, дивилися – не те щоб як на героїв, але як на людей, з якими сталося щось справді величне.Франко Небріні, «Від тата до сина»

НАР - ефективна політична махіна, яка працює з виборцями не в рік виборів, а щодня, щогодини. Апостоли і пророки отримують від Бога вказівки, за яких кандидатів голосувати, які полісі наближатимуть Царство Боже. Вони складають списки, роблять розсилки, проповідують. Велика кількість подкастів, каналів проповідників та стрімінгових шоу виросли у медіа-імперію Царства Божого. Саме вони були основним джерелом мобілізації голосів за Трампа у 2024-му від "low-propensity" виборців - тих, що були за Трампа, але раніше не брали участь у виборах з тих чи інших причин. Особливо у swing states.І медіа, і демократи, і помірковані республіканці повністю провтикали цей рух і його вплив на виборців. Авторка сама пише, що до останнього думала, що весь "правий" релігійний двіж за Трампа відбувався у середовищі баптистів.Платформа руху багато в чому співпадає з християнською правицею - повна заборона абортів, заборона шлюбів між геями та всіх ЛГБТ-прав. Традиційна сім'я - фундаментальна одиниця досконалого Божого порядку. Ну і соціальна підтримка та захист меншин не потрібні, бо в Царстві Божому всі будуть рівними і дбатимуть одне за одного. Зараз спостерігається злиття руху НАР із MAGA - апостоли і пророки секти підтримують все, що заявляє Трамп, і відкидають всю опозицію. І це чудова основа для авторитаризму. (І Путін з російським "православ'ям" це чудово показав.) Ну і Маск теж відвідує богослужіння і збори НАР, виступає перед ними. Окрім політичної підтримки, економічна платформа НАР - руйнування/захоплення держави та лібертаріанський капіталізм - дуже зручні концепти для техноолігархії. А тепер переосмисліть, наприклад, тезу "нам треба працювати з євангелістами, які дуже впливові у США". Дуже впливові тепер - НАР. Але вони майже прямо декларують повалення секулярних демократій, як шлях до Царства Божого. В такій ціннісній рамці Путін є праведним лідером, який це Царство Боже наближає, і співпрацювати треба саме з ним, а не з цими противними українцями, які воюють за якусь демократію і прогнилі європейські цінності.»*На фото - релігійні лідери, включно з ключовими фігурами Нової Апостольської Реформації, моляться з Трампом у Білому Домі, 2019-й рік.

о. Богдан Огульчанський з ПЦУ коментує:«Ну, що тут сказати? Для мене як людини "в полях", яким я був певний час, наявність потужного фінансування багатьох напрямків діяльності в Упцмп, багатьох конкретних очільників єпархій, монастирів ... - це Капітан Очевидність.Водночас мені не були зрозумілими ще з 2014 р. (і досі незрозумілі) залаштункові "тьорки" державних і церковних можновладців упродовж десятків (насправді, з 90-х) років, які старанно уникають публічності.Адже значну частину усіх цих фінансових і матеріальних потоків держава могла би не лише контролювати, але й робити публічною, як кажуть, "за вушкО та й на сонечко").Я пам'ятаю один невеличкий приклад: десь у році так 2016 К-Печ. Лавра везла вагон краму із "престольної", а точніше, із Софріно (так, тоді ще потяги до оркостану ходили). Вагон був причеплений до рейсового (здається) потягу. І от наш митник якось там ненароком в районі Хутора-Михайлівського окрім краму, знайшов у цьому вагоні незадекларовані пару сотень тисяч (це по пам'яті) зелених папірців. І про це написали навіть у парочці ЗМІ.Ну і, як мені потім сказала знаюча людина, звісно ж, цього митника звільнили з посади (нагадую, на 3-му році війни, при Порошенку). Але ж такі вагони (і фури, мабуть) ходили регулярно, і ми (посполиті) про них нічого не знали, не знаємо і знати не будемо.Ну, і до теми: ці 10 млрд грн, тобто десь чверть мільярда доларів - це , звісно ж, не власні кошти Новинського. Якщо це річний бюджет - то це менше , або стільки ж, як рф витрачає на війну на 1 день. Тому фінансування своїх вірних служок на ворожій території - цей духовний фронт для них дріб'язкова частка глобальної війни проти нас. А ще є й купа діаспорних парафій Упцмп , якими отець Вадімій керує безпосередньо зі свого європейського штабу. І фінансування для них окреме...»

Боже помилуй! Який же жалюгідний факт сьогоднішнього співслужіння єпископами УПЦ на річниці інтронізації недопатріарха Кирила. Ваші єпархії бомблять з благословення цього білокукольного чорта, адже частина окупована, а частина на лінії бойового зіткнення. І ви з посмішками на обличчі вітаєте цього співучасника вбивств вашого, чи справді вашого, народу. Хто ви? Без роду, без племені?Я бачив Краматорськ, Дружківку, я бачив і чув прильоти. Скільки крові пролито і проливається з благословення цього невіруючого недоумка в білому куколі. Ще покійний мій дорогий митрополит Софроній казав, що в Кирила є два шляхи, або стати святим як митрополит Філіп, або стати маріонеткою. Він вибрав сите життя і путінське лизоблюдство. Як ви, архієреї які давали клятву вірності УПЦ можете зрадити свою Церкву? Як ви можете так цинічно плювати на всіх заради свого комфорту в окупації. Я вас не знаю, навіть тих з ким був знайомий. Мені боляче усвідомлювати це все. Ваш вибір, але за цей ваш вибір несе тягар вся УПЦ. І мені прикро що всі мовчать... Зрадливо мовчать...

Дарʼя Морозова про древній церковнмй фемінізм:«СПІВАЙ У СЕБЕ В ВАННІЙ(Єроним і Пелагій чубляться за жіночі голоси) Знайшла цікавезний уривок, де Єроним шпетить Пелагія за фемінізм у богослужінні)) Контекст такий. У IV ст. православні діячі починають заводити солодкоголосі жіночі хори, щоб не відставати за кількістю переглядів від медійних гностиків, маркіонітів та інших єретиків. Пальма першості тут належала сирійцям: найбільш відомим є хор дів св. Єфрема Сирина, який дозволяв собі навіть писати ортодоксальні кавери на хітові мелодії єретиків Бардесана і Гармонія. Але уже наприкінці IV ст. гору бере токсично-маскулінна течія, що велить жінкам замовкнути. Мене особливо вбила пропозиція Кирила Єрусалимського, щоби жінки, підспівуючи під час Літургії, лише «ворушили губами», аби їх зовсім не було чути. І от на цьому тлі обурений Єроним пише своєму "ліпшому ворогу" Пелагію:Поправді твоя ліберальність (liberalitatis*) така велика, що, аби здобути прихильність своїх амазонок (Amazonas), ти пишеш інде, буцімто «жінки також мають володіти знанням Закону» – хоча апостол навчає, що жінкам у церкві належить мовчати, а якщо чогось не знають, хай запитують удома своїх чоловіків. І тобі мало надавати своїм вірянкам знання Писань, ти ще й насолоджуєшся їхніми голосами та співом! Ти навіть наводиш веління (зі Святого Письма) в тому сенсі, що і жінки повинні співати Богові. Авжеж, хто не знає, що жінкам належить співати (psallendum) у своїх спальнях – подалі від скупчення чоловіків і натовпу конгрегації? Поістині ти дозволяєш те, чого не личить: вони притязають із авторитетом учителя на те, що мали би робити сором’язливо, без жодних свідків.Єроним, Contra Pelagianos 1, 25; PL 23:519.*Цікаве слово liberalitas вказує не лише на лібералізм, а й на спосіб мислення вільної людини, великодушність, доброзичливість, люб’язність. Тобто Пелагія чи то обзивають «ліберастом», чи то дражнять «джентельменом»)) Квастен - у якого я й поцупила цю красу - перекладає: “you are so gallant” (J. Quasten, Music and Worship in Pagan and Christian Antiquity, 1983, 82, 112).Іл.: Амазонка з мозаїки в Едессі (нині Шанліурфа, Туреччина), V-VI ст.P.S. Мене спитали, про яких "амазонок" мова. Висловом "Amazonas tuas" Єроним вказує на дівчат і вдовиць із найзнатніших римських родин, типу Аніціїв, що становили "цільову аудиторію" Пелагія. Доти монополію на духовну опіку над знатними дівчатами зберігав якраз Єроним...»

Водночас священники УПЦ, які належать до братства, опублікували «10 запитань» до митрополита Онуфрія щодо нинішнього статусу їхньої церкви і того, що вона робить для розриву з Москвою. Понад тисячу вірних УПЦ одразу ж підписалися під цими запитаннями, але відповідей так і не отримали. Коли ж автори («отці-підписанти») звернулися до митрополита Онуфрія з проханням про зустріч, їм відповіли, що він приймає ванну. Поки предстоятель здійснював омовіння, спільнота офіційно засудила війну Росії проти України, озвучивши позицію більшості православних українців. Наступного року Софійське братство звернулося до помісних церков із закликом засудити злочинні дії патріарха Кіріла. Деякі зі звернень було опубліковано на сайті «Public Orthodoxy».Звісно, ці відважні заяви керівництво УПЦ сприйняло вороже. Однак з літа 2024 року в УПЦ почалися деякі зрушення. З тих чи інших причин, політичних чи внутрішніх, керівництво цієї церкви нарешті «почало зауважувати» і навіть обережно схвалювати рух діалогу. Причин для цього не бракувало. З одного боку, уряд ухвалив закон про заборону приналежності релігійних організацій до Росії. З іншого боку, у серпні Київ відвідала делегація Константинопольського патріархату, яка провела переговори з усіма сторонами міжцерковного конфлікту. Деталі переговорів поки що не розголошують, але Софійське братство у цьому процесі теж відіграло свою роль. Члени братства, ініціюючи зустріч із делегацією, поділилися з нею своїми думками про примирення, які вони роками виношували в роздумах і дискусіях. Представники Константинополя пообіцяли взяти до уваги ці думки.Звичайно, остаточний результат цих переговорів залежатиме насамперед від волі керівництва УПЦ, а з «волею до змін» у цій структурі, безумовно, проблеми. Але принаймні серед шляхів вирішення ситуації в керівництва УПЦ з’явилися варіанти, де діалог приймають як можливий, і воно навіть допускає звернення до зовнішніх посередників, у тому числі до Константинопольського патріарха (з яким УПЦ, слідом за Москвою, у 2018 році розірвала спілкування). Схоже, що незауважений та ігнорований рух діалогу раптом виявився наріжним каменем.Усі ці процеси показують, що церковне життя в Україні аж ніяк не зводиться до конфлікту між «канонічними» і «патріотичними» православними християнами. Приглянувшись ближче, бачимо, що більшість українських вірних є проукраїнськими, і багато з них опираються намаганням ієрархів розділити їх на церковні партії. За статистикою 2023 року, 67% українців вважають міжконфесійні відносини спокійними або дружніми, і лише 11% визнають, що є міжконфесійна напруженість. Отже, українські вірні, за винятком жменьки прокремлівських єпископів і клириків, не потребують захисту одні від одних: усі вони потребують захисту від російської агресії.

Сергій Чапнін пише:«Некоторое время назад меня очень удивило, что митрополит Онуфрий не то, что не заступился, но даже ни полслова не сказал ни про задержание митрополита Павла, ни про задержание и тюремный приговор митрополиту Ионафану.Почему так? Долгое время мне казалось , что главной версией должен быть страх. Замкнутые от страха уста - это вполне понятная картина. Но что-то здесь не клеилось...И только недавно я нащупал другую версию: на самом деле главным мотивом было полное безразличие. Ему совершенно наплевать на судьбу и того, и другого. Мол, взрослые люди, - старцы! - сами в яму свалились, пусть сами и выгребают. Здоровый-провинциальный-архиерейский индивидуализм.(И ведь прав был - выгребли! Один так, другой сяк)»О. Петро Зуєв з ПЦУ відповідає Сергію Чапнину:«Я думаю там другая логика. МО [митрополит Онуфрий] разделяет епископат на "спасаемых" (благочестивые старцы, монахи и пр.) и "безнадежных" (немонахи, неблагочестивые, не старцы). Первые - свои, "верующие мужики", вторые - случайные люди в Церкви, МО их не преследует, не люстрирует (а жаль), но они для него чужие. То есть в УПЦ есть "спасаемый остаток" и "балласт". Епископы из группы "балласт" (ментально чужие) спасаются (в социологическом смысле) сами по себе. Отсюда и стратегия молчания - старцам полезно претерпеть "гонения" ради монашеского самосовершенствования, а "балласту" полезно претерпеть, чтобы уверовать в Господа Иисуса Христа. Уверуют - хорошо, тогда им полезно претерпеть гонения как верующим. Не уверуют - пусть пожинают плоды своего неверия и неблагочестия (пусть пострадают здесь, на земле, чтобы принять менее жестокий приговор на Страшном Суде). PS. Я сейчас изложил теоретическую часть, вопрос о том, насколько такая схема гуманная/человечная и пр. мною не рассматривается.»Сергій Бортник з УПЦ додає:«Я думаю, Вы ошибаетесь. В конце 2022, когда БМО сказал, что коллаборанты были самыми настоящими героями, с этого начались большие проблемы для УПЦ. Чтобы не пойти по второму кругу, лучше промолчать.»