На наш поштамт прийшла відповідь від одного з братії Почаївської Лаври.

Чи не боїмося ми Бога? Нас досить часто намагаються засоромити, що не монашеське діло викривати публічно гріхи намісника і т.д. Ми намагались достукатись до нашого священноархімандрита у Феофанію, але все марно. Всі про все знають, але десятиріччями мовчать. Хтось куплений грошима, хтось подарунками, хтось ще чимось. Боїмося Бога і саме тому боремось за обитель щоб вона знову стала обителлю а не колгоспом імені намісника. Якби не боялись, то прилаштувались би також під цю історичну реконструкцію-гру в монашество. Про це казав свт. Ігнатій Брянчанінов як про печальне акторство і душепагубну комедію. А те, що гріхи бояться публічності ми також знаємо і поки Господь нас покриває ми будемо діяти. Крапля камінь точить і кожна крапля може стати останньою для нашого деспота, який насправді колосс на глиняних ногах. З молитвами за всіх Почаївські монахи які жаждуть правди. Назвати свої імена не можемо, бо нам тоді не буде життя. Нас намагаються вичислити, а Божа Матір покриває. Ходять поруч і не бачать. P. S. Одне питання до тих тільки хто питає нас чи ми не боїмося Бога. А ви владиці Володимиру задавали це питання? Може Іосифу, Ніфонту, Онуфрію, Юстиніану? Ні? Слабо? Якщо задавали, то яка відповідь? Ви пишіть, а ми в коментарях почитаємо.