Коли читаєш статті о. Серафима, то складається враження, що праці святих отців впали з неба. Вони просто існують і все. Подібний погляд на патристичну спадщину призводить до абсолютно некритичного її сприйняття. Отець Серафим майже не враховує історичний контекст появи патристичних творів. Наприклад, він абсолютно буквально сприймає ті архаїчні уявлення про будову світу, які містяться в творах візантійських екзегетів. Відомо, що о. Серафим намагався спростувати сучасні наукові погляди на світ, посилаючись на твори святих отців.
Однак, добре відомо, що, наприклад, св. Василій Великий у своїх творах щодо будови світу спирався на уявлення свого часу (античні за походженням). Так само, як і св. Григорій Ниський у трактаті «Про будову людини» активно запозичував ті уявлення про людське тіло, які існували в середовищі античних (ще дохристиянських) письменників. Тому сьогодні вже не можна читати ці твори, не враховуючи тих докорінних змін, яких зазнали з того часу наукові знання. Той фундаменталістський підхід до читання патристичних творів, який пропагував о. Серафим, є не просто невірним, але й прямо шкідливим, оскільки не дозволяє диференціювати суттєве (те, що стосується самої суті Божественного Одкровення) від другорядного (того, що стосується іншого роду уявлень і не має прямого відношення до спасіння).

Не можна не сказати і про ще одну характерну рису світогляду о. Серафима (Роуза). Маю на увазі його своєрідне «російське месіанство». Найбільш послідовно воно викладене у лекції «Майбутнє Росії та кінець світу» (1981).
Ієром. Серафим вкрай негативно оцінює комуністичну ідеологію і жовтневий переворот, який відбувся у Росії у 1917 р. Він визнає, що Росія потрапила під владу атеїстичного комуністичного режиму. Ієром. Серафим також повністю поділяє погляд РПЦЗ на вбивство царя Миколи ІІ. Він вважав, що «царевбивство» було гріхом, провина якого лягає на весь російський народ. Ієром. Серафим писав, що після вбивства царської родини прокляття лягло на всю «руську землю». І позбавитися цього прокляття можна лише шляхом прославлення в лику святих царської родини. Хоча у статті ієром. Серафима ми не зустрічаємо тих крайнощів, які стали типовими для шанувальників царя Миколи ІІ у 1990-ті рр. і призвели, зокрема, до виникнення руху так званих царебожників, все ж в його працях можна бачити ідейну основу для крайнощів сучасного православного монархізму.
Незважаючи на вкрай жорсткі оцінки революції 1917 р. та комуністичного режиму, який був встановлений в Радянському Союзі, ієром. Серафим разом з тим писав, що події, які відбувалися в Росії в роки його життя, «привертають увагу усього світу». Він вважав, що в СРСР починається духовне відродження, яке має призвести до звільнення Росії з «атеїстичної пастки». Тому, на думку ієром. Серафима, в майбутньому саме Росія має «принести особливу звістку світу». Він вважав, що західна цивілізація поступово поринає у безбожжя, а Росія, навпаки, от-от звільниться від атеїзму і займе «центральне місце» в світі. Тому майбутнє усього світу залежить саме від Росії.

Оскільки, ієром. Серафим вважав, що світ уже увійшов в останню стадію своєї історії, а кінець світу вже дуже близький, місія Росії в його уявленні є есхатологічною. Ця місія «як у фізичному, так і в культурному значенні» має безпосередній зв’язок з кінцем світу, який насувається. І саме з Росією пов’язана «поява нової, майже райської епохи».

Однак тут ми бачимо очевидну підміну Церкви державою. Роуз, як і багато прихильників ідеї російського месіанізму, говорить передусім про Російську державу, а не про Руську Церкву. І це вже навіть не просто своєрідний православний імперіалізм. Йдеться про значно радикальнішу підміну: місце Церкви посідає державоцерква (саме так, одним словом. Коли держава настільки зливається з Церквою, що перебирає на себе сакральні функції й фактично підміняє і замінює собою Церкву. Як тут не згадати застереження Сергія Фуделя щодо небезпеки формування темного двійника Церкви — своєрідної антицеркви!!).