У 1416 році ординці еміра Едигея вщент розграбували та спалили Києво-Печерський монастир. Наступна подібна за масштабом подія сталася 3 листопада 1941 року: нацисти вивезли з Лаври всі цінності, а радянські диверсанти (НКВС) підірвали Успенський собор під час відступу.Києво-Печерська Лавра зазнавала спалень та пограбувань близько 5–6 разів за свою історію. Проте, незалежно від епохи та масштабів руйнувань, монастирський комплекс стояв як і раніше, лише розростаючись і не втрачаючи свого культового статусу. Натомість держави, відповідальні за осквернення святинь, неминуче протягом найближчих кількох років потерпали від численних криз і зрештою припиняли своє існування назавжди.Встань із гробу, о чесна главо, встань і подивися на місто, що сяє, на церкви, що квітнуть, на Християнство, що зростає! Подивися на землю свою і побач: Господь не залишив її, і слава її не згасне, доки стоятиме сонце. Бо Русь — це дім Божий, і вогнем вона хрещена, і силою Його бережена
(с) Митрополит Іларіон@bisovnya
Корочі. По виборах в РГК НАБУ.Чорти скорочують відрив від нашої коаліції. Справжні чорти, оті самі з общаком з АРМИ. І прочі ноунейм тіпи, агітації яких навіть не видно. Як ви розумієте ноунеймам все пофіг, і зрозуміло навіщо вони всі туди йдуть. І це ніякі не активісти, а тупо якісь рішали.Тому ті хто не ще не проголосував, голосуйте.✔️ Список кандидатів:1 АКСЬОНОВ Михайло2 БЄГЛЄЦОВА Юлія 3 БІЛИЙ Михайло 6 ВАХНЕНКО Дмитро7 ГАВРИЛЮК Юлія 14 КАЛЬНИЦЬКА Юлія 23 МИКИТЮК Антон 26 МОСКВІТІН Ігор 30 ПІВНЕНКО Володимир 32 ПРУДКОВСЬКИХ Віктор 37 ТРЕГУБ Олена 40 ЧИЖМАРЬ Василь42 ШАРГОРОДСЬКИЙ Володимир 43 ШВЕЦЬ Антон 44 ШТАНКОВ МикитаЯк проголосувати – покрокова інструкція (це не довго):1. Перейдіть за посиланням https://voting.nabu.gov.ua/2. У вкладці «Кандидати» ознайомтеся з кандидатами3. Натисніть кнопку «Розпочати голосування».4. Ознайомтеся та підтвердіть згоду, поставивши галочки у відповідні блоки. Після цього натисніть «Увійти через ID.GOV.UA»5. Оберіть зручний спосіб авторизації.6 При використанні BankID, оберіть зі списку банк.7. Перевірте коректність даних та натисніть кнопку «Продовжити».8. Оберіть 15 кандидатів та натисніть кнопку «Проголосувати».Нагадую номери кандидатів, яких прошу підтримати:1,2, 3, 6, 7, 14, 23, 26, 30, 32, 37, 40, 42, 43, 44І не забувайте написати + в каментах після голосування, ну і звісно зробити лайк та репост цього поста.
Звиняйте, не втримаюсь, люблю античні байки, а до теми про Єрмака і астрологиню ну прямо напрошується історія, що має стосунок до «величного стоїка» Марка Аврелія)Був собі такий «син божий», повелитель змія в перуці і взагалі капець успішний скамер Олександр з Абонотиха. Його культ мав прям таки імперський рівень – Публій Муммій Сізенна Рутіліан, колишній консул і губернатор провінції Азія, одружився на його доньці (матір'ю якої була нібито богиня Селена). Багато відомих людей того часу повелись і звертались до Олександра як до пророка. Виключенням не став і Марк Аврелій, який був не надто вправний у військовій справі. Під час Маркоманської війни йшла битва на Дунаї, становище війська було так собі. Імператор послав запит до мага, на що той наказав кинути двох живих левів у річку, обіцяючи, що це принесе перемогу. Левів кинули, вони допливли до ворожого берега, де «варвари» забили їх палицями, прийнявши за дивних собак. Одразу після цього римська армія зазнала нищівної поразки (загинуло близько 20 тис. воїнів).Олександр використав класичний трюк Дельфійського оракула: він сказав, що пророкував перемогу, але не уточнив, чию саме 😅
Хто тут по мистецтву? У "Стилета і стилоса" вийде книжка про українського художника Всеволода Максимовича, з репродукціями його картин: як найвідоміших, так і ексклюзивних. Частина з цих репродукцій вперше презентована назагал, адже сто років вони не мали встановленого авторства Максимовича і були заховані в музейних фондах. 🤯.Книжка називається "Всеволод Максимович. Вічна молодість мистця". Написала мисткиня, київська художниця-графікеса Надія Харт (вона, до речі, була співавторкою книжки «Столиций Київ»). Як не дивно, це перша книга, написана про цього художника. В ній сплелися його біографія, історичний контекст і мистецтвознавчі пригоди дослідниці.Ким насправді був драматичний і вічно юний художник Всеволод Максимович? Кого з українських аристократів ми легко могли б зустріти в «саду богів» і що ми знаємо про полтавський декаданс? Читайте! (або хоча б купіть і подивіться репродукції, а прочитаєте якось потім 🌚). Ціна за передзамовленням – 550 гривень (потім буде 650). Приїде з друку наприкінці травня.Замовляйте на сайті. пост #направахреклами
Хотіли іншого, коли були в раю.Адаму нудно, особливо Єві.Торкались Бога, слухали змію.І з нами змії в кожному едемі.Ми гнані звідусіль, услід за вами.І кубляться думки, і цикають ідеї,Лускаті мрії, заповзають зваби,Які лякають кожного, проте іПритягують. Кому той страх завадив?Попи помоляться, помиляться юдеї.Людина прагне вгору до небес —Долина смерті приготована для неї.Багато — це ніщо, тому що — ще не все.На завтра захват стане позіханням,Свою змію Адам з Едему унесе.Змія — Адама. Та невже заранняНе зрозумілий вислід заборон?Пиляє ґрати перша і останняЛюдина. І над нею вир ворон.Вперед — завжди униз. Тюрма хоробрим.Нам даний розум, аби він зборовЗдоровий глузд. Бігом туди — за обрій!Прокинеться змія, відколи страх засне.Все набридає. Бог занадто добрий.Все набридає швидко: небо весняне,Що падає листва, що заметіль злітаєІ млосність літа нашого. Я неЗабуду ту, яка єдина ТА є,Коли втечу від неї уночіДо тих нових, яких іще не знаю,Що гірші, ніж вона була, та чиЦе спинить грішника від свіжої спокуси.Змія шипить: скуштуй, шукай, втечи!Відмінності спокуси від спокути —Це літера одна і три цвяхи.Свободою ув’язнений і скутий.Лиш тільки де диктує Дух Святий —Кайдани падають і янгол нас виводить.Я йду за ним, куди б не вів. А ти?Земля благословенна там і води.Співають канти на свята,Святим складають оди.Корчинський | Співпраця | Мерч | Книга | Актуальний збір
Джессі Вейр зробила це знову — записала офігенний альбом. Кажуть, що двічі в одну річку не війдеш, але Вейр робить це втретє. Здавалося б, що можна ще сказати в контексті постдиско? Але вона продовжує копати вглиб і знаходити ще більше вагомих приводів не відходити від цього джерела. Не можу їй заборонити та і не хочу.Superbloom, як вже зазначили у відгуках, найближче підступився до ретро настрою. Посиланням на Studio 54, тогочасний фанк, переповнений радістю та сонцем й лискучий соул на кшталт Мінні Ріпертон із флейтами та грайливими конга-джембе ритмами. Але із цими акцентами, альбом все одно не звучить, немов запилюжена платівка з горища. Вейр круто обігрує класичні акценти. Впізнаєш їх, але розумієш, що вони добре лягають в траєкторію сучасної попмузики.Не те, щоб нинішнє диско було позбавлено почуттів. Але в руках Джессі воно стає більш відкритим, емоційним, позбавленим скутості. Диско може бути не тільки про денс ол найт, сітуейшеншипи чи гарний настрій. Все це має місце і зберігає впевненість, сексуальність та водночас оповідає про щось особисте і близьке. В випадку із Вейр, це сімʼя, діти (пара записів на диктофон тут є) та чоловік, з яким вони разом ще з дитинства. Тобто, те, що вона хотіла розповісти на Glasshouse, їй чудово вдалося тут.З новим матеріалом Вейр демонструє себе в піку adulthood. І, власне, диско дуже допомагає їй у цій демонстрації. Оскільки вона з диско, як муха з липучкою — створені одне для одного. Дивитися, як вона сяє у праймі ось вже шість років — одне задоволення. Їй буде 42 восени, але вона далека від категорії бумерів. Джессі все так само крута і запальна. Голос стає все дужчим. На Superbloom можна почути одні з найкращих її перформансів. Не обійшлося і без легкої крінжинки. Це я про трек Sauna. Але крінж — це не тільки про сором, а ще й про веселе. На це Джессі має повне право. Як і влаштовувати перше прослуховування Superbloom для фанатів саме в сауні.Я ще багато можу писати про Superbloom. Про його різнобарвність, квітучість та нестримність. Вдалі колаборації із Лапслі чи Томом Макфарлендом з Jungle. Том тут на одній пісні, але загалом в кількох треках відчувається їхній настрій. Про велику кількість вокальних хуків чи про те, як трошки мурашить від гармонізації беквокалу. Багато можу писати, так. Тож просто йдіть і слухайте прямо зараз, а я вас ще протягом кількох днів встигну ним дістати.https://www.youtube.com/watch?v=25gfgt3OTG0
2 роки тому на Донеччині загинув Павло Петриченко — аеророзвідник, сержант 59-ї бригади, громадський активіст, Герой України.Паша не любив, коли ниють. Тому сьогодні ми пригадуємо його не лише гарними словами, а й ділом. Пропонуємо вам чек-лист з 5 задач, якими ви можете вшанувати пам’ять Паші.1. Сходіть на футбольний турнір пам’яті Паші.Паша любив футбол — і ви можете розділити цю його пристрасть на вже другому всеукраїнському футбольному турнірі для дітей та дорослих «Меморіал Героя України Павла Петриченка», який відбудеться 25 квітня у Києві. Деталі — за посиланням2. Подивіться фільм про Пашу.16 квітня Паші мало виповнитися 34 роки. До його дня народження рідні та друзі підготували фільм-спогад про нього. Стрічка вийде завтра на YouTube-каналі Євгена Проніна. 3. Задонатьте на збір пам’яті Паші.Підрозділ «Хижаки висот» у складі 59-ї окремої штурмової бригади, де служив Паша нині потребує 3,5 млн грн на транспорт. Задонатити можна за посиланням.4-5. Зберігайте оптимізм та продовжуйте жать.Напевно, ці два пункти є найскладнішими до виконання. Та ми не маємо іншого вибору, бо, як казав Паша, в цій війні правда за нами. А за ким правда, той точно має перемогти.
OK, so you know this wonderful Sufi joke, *schniff*. A guy goes to a master and says proudly, ‘I have realized the truth—I am nothing.’ And the master replies, ‘Look who is saying he is nothing!’Here, *shirtpull* you have the entire problem of ideology.But, but how? You see, the guy thinks he has reached ultimate humility. But the very form of the statement—I am nothing—already presupposes a subject who enjoys saying it.‘I am nothing! Look how wonderfully nothing I am!’This *schniff* is the purest form of narcissism.Because you see *adjusts turban* the subject is already a kind of nothing—a gap, an emptiness in the symbolic order of creation. The mistake of the student is to treat this nothingness as an achievement. Mein Gott, you were nothing from the beginning! There is nothing to achieve!This is how the inner side of shirk, you know, that thing we call ideology and so on and so forth *beard stroke*, functions today. Nobody says ‘I believe in ideology.’ They say, ‘I am just being realistic,’ or ‘I am just doing my job.’ The ego survives precisely in the gesture of renouncing the ego. This guy, the student—and my God, he is really perverse, really—doesn’t just say he is nothing. He enjoys it. He is saying ‘I enjoy being the one who knows he is nothing.’ The master, he knows this trick of selfhood, you know. He is not saying the man is still too much of a self.He is saying something *schniff* much more terrifying.The subject is nothing already—and the problem is that we try to turn this nothingness into a positive identity.This is why I am always suspicious of spiritual humility. The moment someone tells me he has transcended the ego, or the old Hallajian narcissism, you know the one I am talking about—I am God, God is me, I am nothing and truth and so on—I think: my God, has this guy read Ghazali?
одного разу в бретані xiv століття вмер пекар. ну, вмер то вмер, із кожним буває, це ще не причина потрапити в рукопис, який потім зберігатимуть у національній бібліотеці франції (і писатимуть про нього статті). але подальші події таки підштовхнули якогось збирача переказів дістати перо й чорнило, бо, бачте, пекареві в труні не лежалося.як і годиться в середньовічній родині, дружина і діти пекаря займалися тим самим ремеслом. і коли вони невдовзі після похорону встали до світанку, щоб спекти хліба, до них приєднався колишній глава сім’ї. він теж закасав рукави до ліктів і став до діжки місити тісто, а що, здається, не дуже усвідомлював, що він тут уже не начальство, то ще й покрикував на живих, підганяючи їх і картаючи за недостатню беручкість.звісно, дружина й діти злякались і повтікали. на їхні крики зійшлися сусіди — та ще й не просто стояли, дивлячись на чудасію, а гуртом прогнали мерця. про те, чи вдалося того дня таки спекти хліб, переказ мовчить, зате розповідає, що наступними ночами покійний ще не раз повертався після півночі, та ще й не прямою дорогою з цвинтаря, а через найбільші мочарі, тож був до пояса виквецяний у багнюці. він, схоже, зрозумів, що роботи в нього більше нема й сусіди йому не раді, тому близько до людей не підходив, зате кидав у них каміння.зрештою хтось здогадався піти перевірити його могилу. розкопавши за дня гріб, люди побачили, що покійник справді по пояс вкритий багном, а на руках позасихало тісто. але інструкцій, як бути з такими випадками, вони ще не мали, то просто засипали гріб назад. зрозуміло, що скоро мрець став приходити знову. тоді сусіди помізкували, ще раз викопали труну, переламали пекареві ноги — і відтоді більше його не бачили.коли жан-клод шмітт покликається на цей епізод у дослідженні «les revenants. les vivants et les morts dans la société médiévale», то зазначає, що він дуже нетиповий для середньовічних історій про повертанців з того світу. але вам деякі сюжетні ходи можуть здатися напрочуд знайомими, бо пекар — то цілком упізнаваний упир. звісно, середньовічні бретонці слова такого не знали, бо воно, по-перше, наше, а по-друге, документально зафіксоване аж десь у xvii столітті. та якби вони звірили свої нотатки із записами українських чи польських етнографів, то побачили б, що відмінностей не так уже й багато, зате способи справитися з неспокійним мерцем є значно ефективніші.у 1870-х роках оскар кольберг, наприклад, писав про упирів, які «приходять до свого колишнього дому, лагодять огорожі, молотять, косять сіно — одне слово, роблять усе, що й за життя. вони можуть навіть спати з дружиною і зачати з нею дитину, але щойно запіє півень, мусять повертатися в могилу». то жінці пекаря, в принципі, пощастило, що він обмежився місінням тіста. у хіх столітті всі вже знали й про надійніший спосіб позбутися непроханого гостя — відтяти йому голову в труні; існували навіть різні версії того, що з нею потім робити: чи в ноги покласти, чи повернути на сто вісімдесят градусів, щоб дивилася в подушку. щоправда, й самі упирі стали наполегливіші — один кам’янець-подільський єпископ, подейкують, після такої процедури все одно вставав із гробу, тільки відтоді носив голову під пахвою. але то вже пізніші історії, а в бретані xiv століття і живі, і мертві були в цих справах іще цілковито недосвідчені.у рукописі з 1470-х років мерці, здається, теж прийшли лагодити огорожку, але їхньої ініціативи ніхто не оцінив.#мертвілюди
TGLIST.COM.UA
