Хотіли іншого, коли були в раю. Адаму нудно, особливо Єві. Торкались Бога, слухали змію. І з нами змії в кожному едемі. Ми гнані звідусіль, услід за вами. І кубляться думки, і цикають ідеї,Лускаті мрії, заповзають зваби,Які лякають кожного, проте іПритягують. Кому той страх завадив? Попи помоляться, помиляться юдеї. Людина прагне вгору до небес —Долина смерті приготована для неї. Багато — це ніщо, тому що — ще не все. На завтра захват стане позіханням,Свою змію Адам з Едему унесе. Змія — Адама. Та невже заранняНе зрозумілий вислід заборон? Пиляє ґрати перша і останняЛюдина. І над нею вир ворон. Вперед — завжди униз. Тюрма хоробрим. Нам даний розум, аби він зборовЗдоровий глузд. Бігом туди — за обрій! Прокинеться змія, відколи страх засне. Все набридає. Бог занадто добрий. Все набридає швидко: небо весняне,Що падає листва, що заметіль злітаєІ млосність літа нашого. Я неЗабуду ту, яка єдина ТА є,Коли втечу від неї уночіДо тих нових, яких іще не знаю,Що гірші, ніж вона була, та чиЦе спинить грішника від свіжої спокуси. Змія шипить: скуштуй, шукай, втечи! Відмінності спокуси від спокути —Це літера одна і три цвяхи. Свободою ув’язнений і скутий. Лиш тільки де диктує Дух Святий —Кайдани падають і янгол нас виводить. Я йду за ним, куди б не вів. А ти? Земля благословенна там і води. Співають канти на свята,Святим складають оди. Корчинський | Співпраця | Мерч | Книга | Актуальний збір