Статистика telegram каналу - @ukrainian_about_ukrainian

Логотип телеграм спільноти - Українка про українське 2021-11-22

Українка про українське

Кількість підписників:
1857
Фото:
Відео:
 
Посилання:
97 
Категорія:
Блоги
Опис:
Вітаю!👋 Мене звати Ксенія. Цей Telegram-канал про все українське, що мене цікавить та хвилює. Підписуйся💙💛 Для зв'язку📩: @ksu_cherniaieva

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Одине з зображень історіі логотипів цієї спільноти
2023-06-16
Одине з зображень історіі логотипів цієї спільноти
2022-05-29
Одине з зображень історіі логотипів цієї спільноти
2022-05-24

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Українка про українське - @ukrainian_about_ukrainian

Завела дискусію зі своїм американським другом, який вчить українську, де краще працювати (ми обидва працюємо віддалено). Йому 62, і він каже, що раніше не міг працювати вдома - весь час щось відволікало: домашні справи, члени родини... Тому йому будь-що треба було вийти з дому і працювати в коворкінгу чи кафе, адже це створювало якусь систему. Типу, я прийшов з конкретною ціллю, тому працюю як годинник. А от зараз все змінилося, і дім для роботи йому підходить ідеально. А коворкінги та кафе тільки відволікають.
У мене ж - все навпаки. Дім мене зараз розслабляє (навіть, коли я там сама). Треба закинути прання, щось нашвидкуруч зробити на обід, погладити кота, "о, цікаве інтерв'ю знайшла на Youtube" - ну ви зрозуміли.
Пишу цей допис з кав'ярні, де моя продуктивність пришвидшується🚀
І ще зрозуміла таку цікаву річ. Я люблю людей і мені подобається бути серед них. Те, що англійською називається people-watching. Кав'ярні та коворкінги чудово закривають цю потребу.
Хоча офіси (в часи, коли там працювала) наводили на мене нудьгу, бажання бунтувати проти правил. Ось там серед колег я весь час відволікалася, хотілося простору і втекти кудись у те ж кафе:)
Ви у якому таборі - поділіться🔽

899
23-08-15 08:59

Колись давно (коли ще була російськомовна, простигосподи) я опублікувала в Facebook допис на основі свого дитячого спогаду.
Якщо коротко, він був такий.
Я, 14-річна, приїхала з мамою в Генічеськ на базар. Це було літо і в місті було повно туристів, які в іншу пору року тут ніколи б не з'явились. 
Я підліток, яка не впевнена у своїй зовнішності (а хто у 14 взагалі у собі впевнений?) і для якої Генічеськ - це в першу чергу великий ринок, який замінював у той час всі шопінг моли та масмаркет. Навколо якийсь лютий двіж: купа народу, місцеві "міняли" на вході до ринку кричать "рублі, долари, євро", а нам у цю задуху та спеку ще треба встигнути на найближчий автобус до мого селища.
І тут серед колоритів провінційного Генічеська, задухи та здебільшого зайнятих торгівлею місцевих я бачу ЇЇ. 
Красиву жінку (зуб даю, приїжджу) з довжелезними ногами та босоніжках з синіми стрічками бантиком на щиколотках. У неї широчезний літній капелюх з такими ж синіми стрічками (як стильно!). Вона нікуди не поспішає і купає сигарети в місцевому кіоску. Така собі італійська Моніка Белуччі, яка дивним чином завітала на Азовське море.
Думаю, я дивилась на неї від сили хвилини три, а відчуття, що всі сорок. Вона здалася мені прибульцем, гостем з іншої планети (такими мені тоді були всі міста, що більші за Запоріжжя та Дніпро).
Її манери та стиль так контрастували з усім, що мене оточувало. Я не бачила таких жінок на ринку, в школі, взагалі - у селищі. Я могла тільки фантазувати про її міське "богемне" життя тоді. А фантазія в мене завжди була добра)).
Дуже багато часу пройшло відтоді.
Смішно, бо минулого року я теж купила собі такий капелюх із широкими полями. Не ношу його, але розумію, що цим закрила свій "гештальт".
Бо в дитинстві здавалося, що я ніколи так не зможу. Ніколи не стану красивою. Ніколи в мене не буде коштів на цю шляпу з босоніжками. Ніколи я так елегантно не куритиму сигарети (слава Богу). Тоді навіть мріяти я не могла. Але...
Ось я живу на березі Егейського моря в Туреччині. І часом мені хочеться так само вдягтися, "бути курортніцею", як кажуть у мене вдома. Не для того, щоб когось спокусити чи отримати компліменти. Щоб відчути той невловимий вайб, який я так прагнула відчути 14-літньою. 
І в мене виходить. 
Цікаво, ким була та жінка? Чи була вона дійсно красива? (бо я так і не розгледіла за полями капелюха). 
З якого вона міста? Як склалося її життя?
Чи знає вона, що назавжди залишилась у спогадах маленької дівчини з південного смт?
Чи казав їй хтось, що вона красива?
Якщо побачите її - ви могли б їй це передати?

1000
23-08-14 09:44

Телеграм цікавий тим, що не має всіх цих інста та ФБ алгоритмів, які ховають нові дописи. Але в чому великий мінус - це те, що люди постійно відписуються🤷🏼‍♀️ Я - новий допис, Телеграм мені - відписку, так і живемо.
У всіх у нас бувають не найкращі дні в емоційному плані. У вашої авторки сьогодні саме такий.
Тому, якщо хочете підтримати мене словами в коментах або віртуальною кавою на карту (наберуся сміливості, та закину її врешті-решт), зробіть це.
Якщо ви також емоційно зараз десь у глибокій ямі, поділюсь історією з подкасту, яку нещодавно почула. Можливо, це те, що саме зараз вам варто почути.
Отже, в цій розмові у подкасті психолог навів цитату: "У часи великих випробувань нам не потрібні філософські трактати, нам потрібні короткі мантри". Треба обрати речення чи фразу, яку можна повторювати у моменти відчаю.
Психолог розповів історію парамедикині, яка під час сильного обстрілу на передовій повторювала десятки разів: "Скільки б небес на нас не впало, нам належить жити".
І звісно, вона живе. І ми житимемо♥️
P.S. Моя карта:
4441114469628596

1500
23-08-08 11:00

Запитання для українців, які наразі закордоном.
Чого вам найбільше не вистачає в повсякденному сенсі? Це може бути від спілкування українською на вулиці до булочок із Сільпо.
P.S. У мене це офлайн спілкування з українцями, Нова Пошта з усіма її привілеями, український діджитальний сервіс, Карпати (і Захід України як місце сили).

1500
23-08-07 10:10

Раптом хто тут з моїх підписників теж любить «ВІдьмака»🧑‍🦳
Тут прямо зараз прямий ефір з його автором Анджеєм Сапковським за посиланням
https://www.youtube.com/watch?v=d9kkfOq_Wdo
PS: Паралельно в ефірі збирають банку для «Госпітальєрів» - можна паралельно зробити добру справу.

1900
23-08-03 17:19

Проте, геї та лесбійки в Україні досі не можуть одружуватися - і це неприйнятно. Вічно хтось підіймає ці релігійні теми та "про шкідливий вплив на дітей". До речі, моя особиста думка (не хочу нікого образити), але християнство тут тільки шкодить. Забороняючи все від дошлюбних стосунків (ви серйозно?) до гомосексуальних стосунків воно тільки відрізає від себе гіпотетичну частину парафіян. Дуже поганий спосіб комунікації (кажу, як піарниця).
Нещодавно я подивилася кілька документалок про ЛГБТ пари, які емігрували до інших країн з ціллю одружитися та створити сім'ю. Як результат, вони залишилися жити в Аргентині та Нідерландах просто тому, що там вони можуть бути собою  і мати майбутнє (юридичне також). Хто б що не казав про наш рівень сприйняття і низький рівень негативу до представників ЛГБТК+ спільноти в Україні, поки вони не мають рівних прав із гетеросексуальними парами - це все пусті слова.
"Так, ми вас сприймаємо, але одружуватися вам - зась!"
Днями я мала розмову з голландською знайомою, яка вже багато років живе в Туреччині. Вона розповіла про її інакшу знайому українку, яка переїхала до Нідерландів і там одружилася зі своєю дівчиною.
"А в Україні це неможливо, виходить?" - запитала вона.
І я, посьорбуючи свою каву, кивнула.
Дуже хочеться, щоб рівність існувала у всьому. Ми часто порушуємо це питання сьогодні щодо жінок і чоловіків. А як щодо пар чоловік-чоловік або жінка-жінка?
Вірю, що на моєму віку вийде закон про дозвіл на одностатеві шлюби. Точніше, хочу вірити.

1500
23-08-02 09:44

Так влучно, що додати нічого😄
Забрала в https://t.me/kitilampa

1100
23-08-01 15:26

У медіа зараз дуже розгойдують тему щодо українців, які закордоном. От сьогодні прочитала допис Ярослави Кравченко з Дикого театру, пішла в коменти, а там... Одним словом, кожен впевнений, що він знає, як краще. Більш того - кожен впевнений, що тільки його/її думка правильна.
В індивідуальній психотерапії одним із базових понять є прийняття. Є речі, на які можна вплинути: власні думки, дії, рішення. А є, на які не можна: погода, глобальні політичні зміни, природні катаклізми, інші люди. Так - інші люди.
Наші друзі, знайомі, родичі - це окремі індивіди, думки яких неможливо прочитати. Їх часто неможливо переконати, бо тільки їм відомо про причини власних слів і рішень.
Я ніяка не "просвєтльона" в цьому питанні. Самій досі складно приймати, коли інші люди роблять не так, як мені хотілось би. Але що це, як не мій власний егоїзм? Дитяча позиція, де "або ти мені купуєш морозиво, або я зчиняю крик".
І можна що завгодно казати, кричати, заперечувати - люди роблять так, як вважають за потрібне.
Ті, хто вже зараз підіймає шум про "українців, яких нам треба повертати" вважають, що в них є надможливості вплинути на інших. Причому, через навіювання відчуття провини та сорому (не найкращий механізм, якщо що).
Причин, через які українці повернуться або не повернуться в Україну - сотні. 
Знаю українок тут, у Туреччині, які хоч зараз готові повернутися додому. Бо в них там власні квартири, родичі, всі друзі. Тут же вони свідомо не створюють собі оточення і шукають недоліки в турецькому  менталітеті. Але через те, що їх міста зараз обстрілюють - не їдуть.
Кілька моїх знайомих виїздили до Європи на початку війни. Десь місяця за чотири повернулися до чоловіків. І я дуже їх розумію. Не уявляю, як це складно підтримувати стосунки на відстані. Одна навіть кілька місяців тому народила другу дитину.
Я знаю, що багато українців (ще живучі в Україні) були незадоволені рівнем медицини (я зараз не кажу про приватні клініки, де після здачі крові дають шоколадку та де лікар з увагою слухає твої скарги). Я кажу про державні заклади - впевнена, що і у вас з ними теж є купа історій.
Окрема річ - корупція. Так, навіть під час війни.
Окрема річ - непристосованість міст до людей з інвалідністю. Ви помітили, що на вулицях міст і сіл майже немає людей на інвалідному візку? І це точно не тому, що в Україні таких людей немає. Це тому, що вони не мають можливості вільно пересуватися, заходити в магазини чи громадський транспорт. 
Що мені особливо болить - життя пенсіонерів. Українські пенсіонери економлять на всьому і це біль. Біль зустріти старість отак.
Багато українців зараз ставлять собі питання: як (і головне - де?) будувати своє життя надалі. Ніхто не хоче ставити життя на паузу через війну. Люди хочуть працювати там, де за це добре платять та є можливості для розвитку. Там, де буде комфортно їх дітям чи старим батькам. Там, де вони почувають себе безпечно.
І вибір тут - часто індивідуальний. Я можливо зараз скажу єрєсь (з точки зору нинішньої політичної повістки), але коли людина приймає доленосне рішення, вона в першу чергу думає про себе. Не про країну. Не про статистику.
Немає жінки, яка б вирішила народити першу/другу/п'яту дитину тільки через те, що вона переживає за демографічну ситуацію в країні. Це робиться для себе. Як і все в цьому житті ми робимо в першу чергу - для себе.
Українці, які вирішать повернутися додому або залишитися закордоном, зроблять так лише тому, бо це їхній оптимальний вибір. Вони зважать всі "за" і "проти". Вони обміркують свої перспективи в обох випадках (робота, народження/виховання дітей, старість, безпека, зручність). Тут не буде статистики - тут буде виважене рішення.
Перепрошую, що так багато, але мала потребу виговоритися. Моя головна думка - немає зараз "правильних" і "неправильних" українців. Ми не суспільство колективістів, ми нація індивідуалістів, де є свобода думки та прийняття рішень. Кожен українець в першу чергу - людина. А далі вже інші соціальні ролі.
Відповідаймо за себе з "Я позиції". Без ярликів. Без злості на тих, хто не поділяє нашої думки.

1400
23-07-25 08:49

Не знаю як ви, я в часи коли мені не дуже ок - дивлюся/слухаю Подерв’янського. А враховуючи, скільки в нього матеріалу - настрій у мене довго буде хороший😄
Є тут ще поціновувачі сучасних матюків?) Поділіться, що ваше улюблене у класика?

542
23-07-20 10:12

Днями прийшла до необхідного (для когось очевидного) усвідомлення щодо чесності із собою. Зараз, коли ми всі у війні, це ще більш актуально.
На початку повномасштабної ми часто запитували один одного "як ти?". Та як часто ми ставили це питання собі? 
Як я? Як я можу про себе сьогодні потурбуватися? Чим я можу себе порадувати?
Війна оголила сліпі зони. У багатьох людей з мого оточення сталося переосмислення свого життя. 
"Я те роблю в житті? Я з тим/тою, з ким хочу бути все життя? Я серед своїх людей?"
Вчора дивилася відео про емігрантів, які закордоном почали все з нуля у новій для себе сфері. Креатори, режисери, лікарі та соціологи стали пекарями, зварювальниками, гідами та кухарями. Десь - це про справу, якою хотілося займатися попри соціальний тиск "престижності" професії або настанови батьків про "правильну" роботу та власний тиск "мені потрібно підтримувати свій спосіб життя". Десь - необхідність і один із перших кроків адаптації.
Але в цьому відео точно не було сорому або жалю. І я подумала - яка чесність. І як багато сміття у моїй картинці про "ідеальне" життя.
Пам'ятаєте в "Атлант розправив плечі" Айн Ренд теж була ця думка: люди, які працюють руками, мають отримувати більшу зарплатню. Але в нашому світі люди вирішили інакше.
Ще я згадала одну свою колишню колегу, яка поза очі сміялася над своєю одногрупницею. Вони обидві вивчилися на щось "велике" (якийсь чи то математичний, чи то фізико-технічний факультет). А потім моя колега дізналася, що її одногрупниця займається шугарінгом, і довго сміялася з того, як "низько" та скотилася. Я ще тоді подумала - а що в цьому поганого?
На певному етапі житті так важливо зізнатися собі - для кого я все це роблю? Я тут працюю для чого? Я з цією людиною живу для щастя чи для зручності? Я з цими друзями спілкуюся, бо вони мої рідні люди, чи ті, з ким можна вбити час?
Такі прості й водночас складні запитання.
Я думаю, що в часи, коли так гостро постає питання життя і смерті - саме час поставити їх собі. 
Коли як не зараз? Ідеальний час для чесності.
#хроніки_війни

372
23-07-19 07:17