Інформація та статистика Telegram-канала Українка про українське - @ukrainian_about_ukrainian

Всі: Тобі там супер живеться, це ж Туреччина!
Я в Туреччині: 😐

529

23-07-14 11:07

У вирі подій останніх років хочу, щоб ми не забували з якою метою створювався цей канал.
Ваша авторка тоді шукала підтримку, адже тільки но перейшла на українську. Тому я багато писала тут про мої складнощі, відчуття, роздуми на цю тему. З часом на каналі з'явилися історії людей, що повернулися до української. Рубрика #мій_перехід - досі моя улюблена♥️
Знаю, що з початком Повномасштабного вторгнення бажання бути україномовними у багатьох підсилилось. Хтось перейшов на українську, хтось - думає про це зараз.
Одна з підписниць мого каналу (філологиня за освітою та майстриня енергопрактик за своїм призначенням) створила цікаву ініціативу у себе на каналі - УКРАЇНОмовний клуб.
📌Для кого він?
Для всіх без винятку українців, які хочуть покращити мову, знайти цікавих співбесідників, обговорити разом актуальні теми.
📌Які умови проведення?
Клубні зустрічі проводяться раз на тиждень, четвер або неділя о 19:00. Поки клуб у тестовому режимі, умови участі - це донат (сума залежить тільки від вас).
Кожна клубна зустріч передбачає:
🔱Тему, на яку спікери висловлюються експромтом. Адже тему дізнаються лише під час зустрічі.
🔱Можливість висловитись КОЖНОМУ. Адже мета зустрічей - практика.
🔱Різноманітні вправи, які теж сприяють мовленню: для свідомості, підсвідомості, мовного апарату, дихання, дикції, голосу тощо. Адже ще одна наша мета - розвиток.
Для запису на курс переходьте в групу⬇️

386

23-07-12 14:30

Web версія

Пряме посилання

Українка про українське

Навздогін попередньому допису.
Мої 20 vs 30.
Як на мене, я зараз краще😀

449

23-07-10 11:19

Web версія

Пряме посилання

Українка про українське

Інколи наш фільтр, через який ми бачимо життя, важливіший за все, що з нами відбувається.
Я не перестаю дякувати Всесвіту і Богу за те, що маю. За місто, країну, умови. Я жила в різних умовах, але мені було добре в моменті "тут і зараз".
Мені було кайфово в дніпровському гуртожитку з купою людей. А потім здавалося справжнім щастям переїхати в хрущовку у спальнику на краю міста. Однушку у чорта на рогах, але без постійного шуму і коменданта!
Мені було круто (хоч і трохи страшно) починати все спочатку в Києві. У арендованій кімнаті (не квартирі) на Позняках. А потім вдвох із подругою переїхати в інший спальник (центр чи щось біля центру ми не могли собі дозволити). Це була квартира навпроти торгового центру. Лівий берег, Харківський масив (кияни, ви мене розумієте?). Але ми мали традицію пити каву (а на свята вино) в грузинському ресторані неподалечку. Ходити за круасанами та свіжим хлібом в "Сільпо", який з'їдали дорогою додому.
І хтось би сказав, що це не найкраще місце, але я мала інший фільтр. Я не дивилась на життя через рожеві окуляри, я просто не драматизувала. Я знаходила хороше. Я ніколи не вчилася цьому, мені здається я просто завжди це мала.
Потім війна. Переїзд. Я опинилася в Стрию на Львівщині. У кімнати в міні готелі зі спільним туалетом і кухнею на весь готель, повним тимчасових переселенців. Проте мені дуже сподобалося це місто. Одна місцева пані, коли я хвалила їй Стрий, щиро сказала: "Це провінція, це ж не Львів..." Пам'ятаю, як тоді здивувалась. Чому провінція не може бути прекрасним містом? Невже всім потрібен Львів або Київ?
Попри всі нещастя, які звалилися тоді на нас, я була щаслива в тому місті. Знайшла улюблені кав'ярні. Багато гуляла - роздивлялася архітектуру. Почала ходити в греко-католицький собор. Я була в моменті "тут і зараз". Хто зна, може, якби не війна, я б ніколи не дізналася про це місто?
Потім я переїхала в Туреччину. Тут у мене було кілька джоб інтерв'ю, де мене традиційно запитували - де я зараз. І коли ейчари дізнавалися, що я живу в місті на березі Егейського моря, не змовляючись казали "як вам пощастило".
Так, я вважаю себе щасливою. Але знаєте що? Я зустрічала тут українців, які жаліються на турецьку спеку та "турків, які не дають проходу та дурять приїжджих". Яким тут не смачно/брудно/нудно/дорого - потрібне підкреслити. І так, ми з цими людьми живемо в одному й тому самому місті - у зеленій гавані в оточені гір і пальм, де фрукти увесь рік і ніколи не буває снігу.
Таких людей я бачила й раніше. В Дніпрі це були ті, хто ненавидів радянський спальник, в якому жив (і нічого, бляха, з тим не робив!). А в Києві люди, які жалілися на Лівий берег чи Академмістечко, бо це "жопа світу". І зараз тут, в Туреччині, вони продовжують жалітися на життя. Але чи буде добре закордоном, коли їм ніде не добре?
Я не маю співчуття до тих, кому завжди погано. У кого винні держава, родичі, колишні, погана погода. Я знаю, що людина завжди має вибір. Піти з аб'юзивних стосунків, переїхати в інше місто, знайти іншу роботу, врешті - піти на психотерапію.
Все наше життя - це низка наших виборів. Є купа зовнішніх факторів: війна, сімейні обставини, випадковості. Але є ми. І якщо ми ставимо себе в центр, виходимо з позиції жертви та беремо відповідальність за своє життя - зміни не змусять себе чекати.
І, звісно, ваш суб'єктивний фільтр на життя. Він вирішує.
Але це дуже залежить від нас самих.

608

23-06-30 07:41

Web версія

Пряме посилання

Українка про українське

Оновлювала сьогодні плейліст для тренування в залі. Знайшла альбом Pink - Funhouse - 2008 року. Послухала буквально пару пісень і мене так накрило приємною ностальгією.
Я старшокласниця, яка після школи з подружками катається на роликах.
Мій найбільший страх - ЗНО, яке щоденно наближається. Його треба здати або померти. Тому англійська з репетитором (а з нею увага до історії України, мови та літератури) стрімко входять в моє життя.
Мені подобається хлопчик зі школи, який навіть не в курсі, що він мені подобається.
У мене мій "перший нормальний" мобільний, де пам'яті вистачає тільки на 1-2 пісні. І я то видаляю, то завантажую цю пісню Pink.
Спогади - це легальний досвід стати трохи щасливіше. А музика - провідник в ті часи😌

550

23-06-26 15:55

Web версія

Пряме посилання

Українка про українське

Нещодавно розмовляла з колегою із Києва в Zoom. Знаючи, що я в Туреччині, він багато розпитував мене про життя тут, кількість росіян і таке інше. Зловила себе на думці, що те, що для мене здається очевидним (бо я живу тут і всі все знають) для когось є питанням. То ж подумала трохи розказати про найбільш актуальні запитання, що мені ставив колега про життя в Туреччині.
Чи допомагає Туреччина українцям, що переїхали сюди через війну?
Ні. Туреччина не надає ніяких пільг чи виплат від держави. З економічної точки зору, мабуть, це не найвигідніша країна для експатів (особливо, якщо зважати на коливання ліри та ріст цін зараз). Проте тут досить легко можна отримати туристичну візу українцю. На додачу море, сонце, гори (в моєму регіоні Муґла), всього 2 сезони (літо та осінь), відсутність холодів як таких - додатові плюси.
Чи багато тут росіян?
Рік тому було значно більше. Фактично, Туреччина роздавала їм посвідку на проживання так сама легко, як і нам. Зараз умови для них ускладнилися. Треба доводити наявність доходу на картку (зарплату), а це не завжди можуть зробити в парі обидві сторони (коли чоловік має постійний дохід, а жінка, наприклад, в декреті і не працює). Тому росіян (на щастя) поменшало.
Як росіяни ставляться до українців тут?
Я б сказала, вони намагаються бути приязними. Щиро чи ні - я не знаю. Жодного разу за життя тут не стикалася з агресією з їх боку. Часом можуть заговорити (коли чують українську), щось спитати. Та далеко не всі українці хочуть говорити з ними. Росіяни є росіяни, ви розумієте.
Більш того, за бійку між іноземцями тут передбачена депортація, тому їм не дуже хочеться повертатися додому, і вони поводять себе як мишки.
Чи можна жити в Туреччині без знання турецької?
Так, якщо ми говоримо про курортні міста (Стамбул я б теж в цей список віднесла, як найбільше туристичне місто). Якщо ми говоримо про нетуристичні міста - там лише турецька. Що логічно:)
Жити в Туреччині дорого?
Припускаю, що в світлі чергової економічної кризи в Туреччині - так. У порівнянні навіть із минулим роком ціни значно піднялися. Проте все залежить від вашого рівня життя та витрат. Думаю, якщо порівнювати з рядом європейських країн - тут досить економно.
P.S. Раптом у вас є додаткові питання про життя тут - пишіть у коментарі, по можливості відповідатиму.
#турецькі_нотатки

776

23-06-19 11:20

Web версія

Пряме посилання

Українка про українське

Друзі, хочу провести перекличку.
Що вам подобається на каналі? Чого б хотілося більше/менше?
Буду вдячна за вашу думку в коментах.

556

23-06-15 09:41

Web версія

Пряме посилання

Українка про українське

- How are you? - запитує мене бариста в кав‘ярні, де часто буваю.
- Fena değil - відповідаю турецькою. Типу «бувало і краще»
- So.. what happened?
- You know.. Some small troubles. Nothing special.
- I see. Just life. It‘s called life - сміється бариста.
Щоб з вами не відбувалося зараз - It’s called life🤍
#турецькі_нотатки

348

23-06-14 10:54

Web версія

Пряме посилання

Українка про українське

У моєї улюбленої етнографині Ірини Ігнатенко вийшла нова книга - «Тіло, секс, шлюб. Історія інтимних стосунків в українських традиціях». Зараз на неї відкрито передзамовлення у «Віхолі».
У Ірини є дар писати про етнографію легко, не «грузити» читача. А те, що вона спрямувала свою наукову діяльність на дослідження сексу в Україні на межі 19-20 століть - за це їй дісталась своя порція хейту в науковому колі. Хоча саме завдяки їй можна дізнатися про незавидну роль дівчини в українському селі в ті часи (хто цікавиться, дуже раджу її книгу «Жіноче тіло у традиційній культурі українців»)
Коротше, нова книга має бути не менш цікавою. Якщо прочитаєте її перші за мене - не спойлеріть😄
https://www.vikhola.com/product-page/tilo-seks-shliub-book

304

23-06-13 15:23

Web версія

Пряме посилання

Українка про українське

Життя закордоном дозволяє по-новому подивитися на речі, про які вже склав враження.
Наприклад, є таке поняття як gap year. Воно не так поширене у нас, проте багато європейських чи американських випускників ним користується. Це коли ти береш "рік на пошуки" себе/професії після закінчення школи та перед вступом у коледж. Як правило, в цей час вчорашні школярі подорожують, придивляються до сфер, в яких хотіли б працювати, й проживають (як заведено вважати) найкращий час свого життя.
Я завжди вважала gap year унікальною можливістю, яку й нам треба перейняти. Багато моїх знайомих у 17 років (а хтось і в 16) були занадто молоді задля того, щоб вирішувати своє майбутнє. Я знаю випадки, коли за фактично ще дітей вирішують батьки (і ті потім 5 років ненавидять навчання і батьків). Була в мене знайома, яка вступила на факультет з вивчення географії, бо там була найменша черга серед абітурієнтів.
Отже, рік на роздуми - це круто і правильно.
Проте нещодавно я мала розмову зі своєю репетиторкою англійської (вона з Нідерландів), яка заявила, що рік на пошук себе - це круто, тільки не коли тобі 17. Бо фактично, ти шукаєш себе цілий рік за кошти батьків (мало хто заробляє в цьому віці нормальні гроші). І з її досвіду, багато вчорашніх випускників так захоплюються цим роком, що вже не хочуть повертатися до навчання довжиною у вічність.
Gap year затягується на роки.
Я замислилась: почати рано - це точно погано? Точніше - чи завжди це погано?
Тут у Туреччині, мені пощастило знайти жіноче комьюніті, де майже всі приблизно мого віку. Це класний досвід, побачити, як живуть свої 30 жінки з США, Канади, Британії. І ось цікавий факт - багато хто з них взагалі не роблять ставку на успіх. Успіх, який є таким у моєму розумінні. Тобто, не мають довгострокової мети.
Раніше я подумала б "і це круто!", а зараз зовсім у цьому не впевнена.
Наприклад, одна моя знайома американка у свої 28 вирішила, що більше не хоче працювати. Маючи певні заощадження вона приїхала в Туреччину, де живе своє краще життя - спить до обіду, розважає себе коктейлями та пошуками пригод. Чи думає вона про кар'єру, планування сім'ї та старості - не дуже. Чи ок їй з цим? Абсолютно.
Інша знайома британка (їй 32) подорожує по світу із чоловіком і котами. Їй не хочеться відкладати гроші, працювати та вдосконалювати свої хард скілс. І їй також це ок.
Ці приклади я навела не для засудження їх способу життя. Я поважаю чужі вибори.
Річ у тім, що порівнюючи їх із собою, я розумію - це не для мене. Ніби я з іншого світу, де час цінний. Де у гедонізму є межа.
Ніхто не наказує мені як жити, проте я не можу дозволити собі погладшати (серйозно так погладшати, не на 5 кг). Або не працювати. Або не вдосконалювати англійську в надії, що мого рівня і так вистачить. Або їсти все підряд, не думаючи про наслідки такого харчування для організму. Я не можу собі дозволити не думати про майбутнє. Так, зараз все розпливчасто, але я все одно планую. Не знаю чи здійсниться, але планую.
Часом у мене виникає відчуття, що деякі дорослі люди застрягли в цьому gap year. Ніби все попереду, не треба поспішати.
Так, але у нас у всіх невідворотно буде старість - як ми житимемо в ній?
Можливо, я гіперболізую, але мені ближче моє бачення. Мені дивно сприймати людей, які все життя себе шукають і так і не знаходять.
Є такий жарт у стендап комікеси Наталі Гаріпової про тип хлопців, які в 35 починають пошуки себе, а потім чомусь усі стають баристами (баристи - без образ!😀).
Моя головна думка - можливо, ми переоцінили процес довгого пошуку себе? Що, як світ простіший і часом треба просто робити. Не розмірковувати, не тікати від реальності, не "давати собі ще трохи часу" - а робити?
Ви що думаєте?

458

23-06-08 07:29

Web версія

Пряме посилання

Статистика telegram каналу - @ukrainian_about_ukrainian

Українка про українське

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Історія змін назви

Історія зміни типу аккаунта

Історія зміни статуса

Стіна канала Українка про українське - @ukrainian_about_ukrainian