​​Постать матері, день якої сьогодні святкують у світі є об’єктом пошани у багатьох народів, навіть у суперпатріархальних культурах. Що вже казати про українську, де положення жінки завжди було доволі високим, особливо у порівнянні із сусідніми народами. Шанувалися як і вже “діючі” матусі, так і вагітні жінки, відношення до яких навіть в умовах нелегкого селянського побуту було особливим.

Про те, як шанувалася жінка при надії в українському селі у дослідженні Марка Грушевського “Дитина у звичаях і віруваннях українського народу”:

“Як вагітніє жінка, то не думає про те, що доведеться ій стерпіти. Лише часом каже, що чоловікам легше Бог призначив, або: “А я б не хотіла чоловіком бути”. А то ще й радіють, що матиме дитину. На своє жіноцтво не жаліються і закону свого тримаються. Чоловіки ще й шанобливіше поводяться з жінками, ніж з дівками. Може, зрідка хтось жінку міняв на жінку, але й то, ховаючись од людей і своєї совісті. Гірко стає, якщо нема де подітися людині з дітьми, але то інше: чоловіки люблять череватих жінок, а череваті жінки не ремствують за це ні на себе, ні на Бога. Це, на думку людей, не грішне, не стидке, не погане і не осоружне, а величність наче є.
У житті дотримається вагітна жінка певних звичаїв. Од людей їй пошана, скрізь свобода і ніяких заборон нема. Лише такі жінки не бажають іти у волость, на скарги, зводини, не понесуть і дитини хрестити, як просять їх у куми, і не присягаються. Божитися не будуть, кажуть - не можна... Скрізь можна жінці бути, але й тут треба знати закон...
Як же поводяться хатні з вагітною молодицею?... Лише вже як череватою стане, то кожен почне з більшою повагою дивитися на неї. Якось так стається, що ніби старшою в сім’ї вона стає й повага до неї з’являється. І сердитий буде хтось із сім’ї, а вже не так гримає не неї, особливо якщо вперше ходить череватою. За наступним - то вже й недивно, що поважають: вже вона більше жила і більше лиха знала. Звісно, як хороша людина зачеревотіє, то її ще більше тоді люблять, жаліють, і навіть як не дуже любима молодиця завагітніє, а й тоді знайдеться ласка для неї. Батьки приязніше до неї ставляться і в роботі допомагають... Якщо далеко кудись або важке щось робити і є кому замінити, то замінить, а як не схоче, то хтось сбоку скаже “а тобі нема сорому й підмінить, самому зробіть без неї!”... Свекруха часом не шкодує - хіба дуже люба їй невістка, але це не скрізь, бо давно вже їй хотілося, щоб уся її робота перейшла до невістки. То тут уже, кажуь люди, треба розуміти синові. Часом і сварка здійметься. Але недовго так буває, бо старші один за одним одділяються від батьків та братів, а неодружені брати часом самі допомагають невістці. Якщо б’є чоловік вагітну жінку - а буває і таке, - то батьки, чи брати, та й люди соромлять його. Брати, буває, й обороняють словами або й силою...
У жінки, що має народити на днях у хаті всі допомагють їй: чи зроблять їй якусь приємність, чи на поле, чи до злих людей в хату не пустять, , чи прилагодять усе потрібне, щоб не бігати опісля... Так саме й чоловік на все звертає увагу, , тільки що один більше, другий менше. Чоловік переймається станом жінки і наче живе її життям.”