​​Сучасному керівнику України достатньо володіти англійською, як основною міжнародно. мовою, щоб порозумітися із колегами з інших країн, але зовсім не так було у Гетьманщині триста років тому.

Через те, що українські землі знаходились на перехресті культур, не могло йти й мови про єдину міжнародну мову спілкування. Часи військових ватажків минули, і гідному керівнику треба було знати як европейський придворний етикет, так і мусульманські правила поведінки й московитські звичаї, й бажано ще й володіти відповідними мовами. Так, найвідоміший гетьман Богдан Хмельницький був не лише воїном, але й хитрим дипломатом, якому весь час свого гетьманства доводилось крутитися між самими різними країнами, від Османської імперії до Швеції. Як і належало шляхтичу, він добре знав польську мову й звісно, латину, а перебування в полоні у Криму дало йому можливість опанувати й татарську мову. Потім, як ми всі пам'ятаємо, саме зв’язки із татарами та можливість вільно спілкуватись із ними допомогли йому отримати військову перевагу у період Визвольної війни.

А ось знання іншого відомого гетьмана Мазепи були вже більш значними, бо й часи були вже іншими. На відміну від інших гетьманів він почав свою кар'єру не із шаблею, а зі служби при дворі короля Речі Посполитої, який поміж іншим посилав його із дорученнями до західних європейських країн, тому й мав ширший кругозір, ніж попередники. Окрім вже згаданих вище польської та латини він непогано знав голландську мову (в цій країні він вивчав артилерію), а також сам зізнавався, що говорити не міг, але розумів французьку та італійську. Вже під час гетьманства Мазепи до його резиденції приїжджало багато майстрів та культурних діячів із Західної Європи, що дозволяло гетьману через спілкування з ним долучатись до культурних та деяких технічних надбань цих країн та запроваджувати їх у себе. Таким чином через обізнаність гетьманів як представників еліти можна подивитись, з яких джерел землі Гетьманщини отримували культурний вплив, сліди якого збереглись навіть після зросійщення еліти.