​​Велике повстання під проводом Богдана Хмельницького, що почалося у 1648 році, серед багатьох своїх наслідків мало ще й спробу соціального експерименту. Не знайшовши визнання своїх прав у Речі Посполитій, де привілеї мали лише шляхта, козаки як нова військова еліта та головні бенефіціари цього повстання спробували утворити свою державу, де б вони мали максимум прав, які можливі були у ті часи.

Пише історик Орест Субтельний: «З самого початку Великого повстання на Україні суперничали між собою дві різні концепції суспільного устрою — егалітарна та елітарна. Спочатку переважала перша концепція. Польську знать як пануючий клас замінило козацтво, а, за традицією, стати козаком міг кожний. У буремний час 1648 —1656 pp. до козацьких лав влилися тисячі міщан, селян та православних священиків. Згідно з неповним московським переписом 1654 p., близько половини дорослого чоловічого населення становили козаки. Для селянина чи міщанина, здатного на власний кошт нести військову службу, не складало труднощів записатися до козацького полку й претендувати на такі привілеї, як право землеволодіння, звільнення від податків та право обирати й бути обраним козацьким старшиною. Відповідно козак, який не міг купити власного військового спорядження чи втратив бажання воювати, звичайно повертався до стану селянина чи міщанина. Так чи інакше, 1648 рік спричинився до того, що межі між суспільними станами стали дуже розмитими, а ідеї соціальної рівності набули небаченого для Східної Європи поширення.»

На жаль, експеримент не міг точитись довго, бо це були часи максимального розквіту європейського абсолютизму, та й московський царат теж мав плани на своїх нових підданих та зовсім не збирався давати їм багато волі. Так в Гетьманщині почали виділятись нові пани, козацтво розшаровувалось на старшину, що потім стане російським дворянством й сірому, що мала радіти, що не потрапила під закріпачення, як селяни. Так у XVIII столітті разом із втратою Гетьманщиною автономії було скінчено й з рештками волелюбності, а стани та їх обов’язки були чітко окреслені. Однак десятиріччя волі не могли не зберегтися у національній пам’яті та наклали не аби який відбиток на характер та традиції українців.