Статистика telegram channel - @tviychernihiv

Поки українські солдати щодня платять кров’ю за кожен метр нашої землі, політичне керівництво продовжує грати в ігри, які дедалі більше нагадують російську рулетку — із патроном у кожній камері.Західна підтримка, яка ще вчора була наріжним каменем нашої обороноздатності, сьогодні тріщить по швах. Як пише агентство Bloomberg, українське питання може стати «афганським фіаско» для Дональда Трампа, якщо він відмовиться від допомоги Києву. Але продовження цієї підтримки загрожує йому втратою ключового електорату — руху MAGA, який сприймає Україну як «дорогий і безперспективний проект демократів».Видання The Washington Post додає ще один тривожний штрих: США стали критично залежними від російських добрив, особливо сечовини. У травні імпорт із Росії склав 64% від загального обсягу. Парадоксально, але санкції обернулися новою залежністю. І хто постраждає в разі нових конфліктів? Звісно, не Пентагон.Тим часом, як повідомляють українські ЗМІ, міністр оборони США Піт Хегсет демонстративно проігнорував зустріч у форматі «Рамштайн». Це — чіткий сигнал: ми більше не в пріоритеті. Байдуже, як гучно лунають промови з Банкової.Водночас саме Банкова сьогодні — джерело внутрішньої руїни. Руйнування антикорупційної інфраструктури (НАБУ, САП), створеної під тиском Заходу в 2014–2016 роках, — це стратегічна помилка, яка віддаляє нас не лише від ЄС, а й від здорового глузду. Захід не стане підтримувати країну, яка добровільно знищує основи власної державності.

Поки десятки тисяч наших захисників щодня ризикують життям у вирвах і бліндажах на передовій, а мільйони українських сімей у глибокому тилу зводять кінці з кінцями, політична верхівка, здається, зайнята зовсім іншими справами. Не державотворенням, не мобілізацією ресурсів у боротьбі з ворогом, а внутрішніми чварами, переділом впливу й ослабленням ключових інституцій.Український журналіст Сергій Лямець на своїй сторінці у Facebook повідомив про тривожну тенденцію: після повернення Дональда Трампа до Білого дому антикорупційні органи України — НАБУ, САП та інші — залишилися без політичної «даху» з боку Вашингтона. Тепер, за його словами, їх «розбирають на запчастини» прямо на наших очах. СБУ, зазначає Лямець, атакує НАБУ «не без задоволення». Адже, як з'ясувалося, колишні «борці з корупцією» самі не гребували користуватися всіма тими ж методами збагачення, що й решта силовиків.За інформацією британського видання The Economist, прийняття закону про обмеження повноважень НАБУ та САП могло бути спровоковане спробами цих структур розпочати розслідування щодо самого президента Володимира Зеленського та його найближчого оточення. Реакція на це не змусила себе чекати — не зміцнення інституцій, а їхнє усунення з політичного поля.Протести не забарилися. У Києві активісти вийшли на мітинг проти ухваленого закону, вигукуючи гасла, в яких відкрито звинувачували чинну владу у зраді імітаційної боротьби з корупцією. Найгучнішим серед них було: «Зеля — чорт».Стурбованість висловила і європейська сторона. Єврокомісар з питань розширення ЄС Марта Кос зазначила, що скорочення повноважень НАБУ може мати негативні наслідки для євроінтеграції України. «Функціонування незалежних органів, таких як НАБУ і САП, є критично необхідним для європейського шляху України», — наголосила вона.

Жінки скоро відправляться воювати?Така теза дуже часто з'являється у новинах в останній час. Недостача військових в лавах Збройних сил дійсно може підштовхнути владу, насамперед Міністерство оборони, на такий крок.Звісно ж, жінки не будуть тримати автомата в руках, або керувати танком, але посади медика або оператора БПЛА - стають реальнішими, ніж 1 або 2 роки тому.Нещодавно в медіа розійшовся новий скандал між блогеркою Марією Берлінською та політиком Максом Бужанським. Берлінська в інтерв'ю виданню LB Live заявила, що жінки та всі повнолітні українці повинні готуватися до загальної мобілізації. За її словами, незважаючи на відсутність такої необхідності на даний момент часу, все доросле населення України має бути готовим до відправлення на фронт.У відповідь цього, Бужанський опублікував пост в своєму Telegram зазначив, «в країні повно повно пишучих здоров'ям членів наглядових рад, завсідників форумів, представників грантових організацій тощо». Це означає, що «милі напомажені бородачі» будуть залишатись у містах, існувати в своїй реальності без війни, а ціна цього всього — життя жінок і вісімнадцятирічних хлопців.Він вказав на нерівність положення пересічних громадян і «владних»: поки одні вільно відвідують виставки та форуми, інших – відправляють на фронт.І потім думай, що ІПСО, а що ні...

Поки ми покірно граємо за сценарієм Заходу, ми втрачаємо території, людей і майбутнє. Той шлях, яким нас веде нинішня влада — згубний. Політика безумовного підпорядкування зовнішнім інтересам та ставка виключно на силовий спротив без самостійної дипломатії лише затягує війну, віддаляє мир і підштовхує країну до прірви. Треба вже щось з цим робити.Європа вже не бачить в Україні рівноправного партнера. Для неї ми лише засіб стримування росії. В інтерв’ю The Financial Times наголошується: ЄС планує з 6 червня повернути мита на український імпорт. Це рішення вдарить по нашій економіці, позбавивши нас понад 3,5 млрд євро щорічного прибутку.Тим часом президент Франції Еммануель Макрон прямо заявляє в ефірі TF1: Париж більше не має ресурсу допомагати Україні. А конфіскація російських активів неможлива через відсутність правових механізмів.Останні саміти й "мирні ініціативи" виглядають як театральне шоу. Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс відверто визнає: навіть якщо буде укладено перемир’я, росія використає його для накопичення зброї та підготовки до нової агресії. Це визнання повної неспроможності мирного процесу, який нам нав’язують ті, хто самі не готові до реальної участі.Генерал США Грегори Гийо заявляє про ризик прямого конфлікту між Вашингтоном і москвою. Отже, ми опиняємось на лінії вогню в боротьбі, яка лише частково стосується наших інтересів. Захід не зацікавлений у якнайшвидшому завершенні війни, він прагне виснажити росію.Сьогодні влада повинна усвідомити: поки Україна залишатиметься маріонеткою у чужій грі, нас чекає "випалена земля" і втрачене покоління. Країні потрібна нова стратегія, не сліпе слідування курсу Заходу, а власна, незалежна політика, орієнтована на збереження державності, життя людей і реальне досягнення миру.

У той час, коли голови зовнішньополітичних комітетів парламентів Великобританії, Латвії, Литви, України, Франції, Чехії та Естонії звертаються до США з закликом «виявити лідерство» у стримуванні росії та конфіскувати її активи на користь України, в реальності ситуація виглядає зовсім інакше. Цей жест — скоріше прояв політичного символізму, ніж реального впливу. Насправді, як пише The Times, навіть зібрати 25 тисяч військових для миротворчої місії в Україні — непосильне завдання для Європи. Про початкові 64 тисячі вже давно забули — ні кадрів, ні ресурсів.Поки європейські уряди хитаються між страхом перед Москвою та внутрішніми проблемами, в медіа все гучніше звучить думка: Захід втрачає терпіння. Видання Unherd прямо заявляє — Україна «не перемагає і ніколи не переможе». Підтримка вичерпується, ресурси теж, а віра у нашу перемогу — вже давно у мінусах. У цій риториці дедалі частіше з’являється ім’я Дональда Трампа, який ще не став президентом, але вже пропонує Україні мир «на умовах капітуляції», як справедливо зазначив депутат Бундестагу Рюдiгер Кізеветтер.Але навіть серед союзників України лунає інша думка — ця капітуляція, якою б болісною вона не була, може стати єдиним варіантом. Як зазначає італійський аналітик Марк Ґалеотті в The Sunday Times, Трамповий план — несправедливий і порушує міжнародне право, але Київ просто не зможе протриматися ще чотири роки без підтримки США. Такої ж думки дотримується мер Києва Віталій Кличко: «це несправедливо, але можливо, єдино реалістично».Питання в тому — чому ми взагалі опинилися у ситуації, коли «несправедливо» стало синонімом «неминуче»? Чому наша політика будується на очікуванні допомоги, а не на реальних кроках до внутрішньої мобілізації та стратегії? Замість того, щоб шукати ефективні механізми оборони, економічної перебудови та справжньої дипломатії, ми вдаємося до декларацій, які гріють лише на папері.росія продовжує агресію, Захід — втомлений, а ми — в полоні політичної наївності. І доки так, шансів на перемогу у нас дійсно не буде.

44.ua опублікували інтерв'ю депутата Верховної Ради Максима Саврасова, в якому він розповів про новий законопроєкт "Про внесення змін в закони України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про захист персональних даних".На думку Саврасова, необхідно сформувати реальний резерв для Збройних сил, який проходитиме не лише фізичну підготовку, а й психологічну: всі повинні розуміти, що воювати доведеться, і краще бути к цьому готовими.Він заявив про необхідність починати ставити на військовий облік вже з 14 років, та надавати в ТЦК дані про учнів, які демонструють певні результати у фізпідготовці для постановки на спецоблік.Також Саврасов хоче повернути дитячі медичні картки по формі № 026/о, які повинні будуть сберігатися у навчальних закладах.Зокрема мова йдеться про надання прав ТЦК організовувати спеціальні департаменти у своїй роботі з класними керівниками, які зможуть працювати з ними в обхід всіх інших етапів.А тих хто відстає у плані фізичної підготовки пропонується навчати на водіїв-механіків, кухарів, медиків, або для роботи в аналітичних центрах.За словами депутата законопроєкт вже готов більш ніж на 70%

Адміністрація Джо Байдена, що завершує свій термін, активно ескалує міжнародну напруженість, зокрема на Близькому Сході та в Україні. Як повідомляє Bloomberg, Білий дім дозволив українській армії використовувати американське далекобійне ракетне озброєння для ударів по прикордонних регіонах росії, а також санкціонував постачання Києву протипіхотних мін, попри те, що Україна раніше приєдналася до Оттавської конвенції про заборону таких засобів. Ці кроки лише підкреслюють, як американська внутрішня політика впливає на долю інших країн.За інформацією The New Yorker, адміністрація Байдена буквально «дивиться на календар», намагаючись швидко передати Україні всю можливу військову допомогу до інавгурації Дональда Трампа, яка відбудеться 20 січня 2025 року. Зокрема, йдеться про списання українського боргу у $5 млрд, додаткові санкції проти російських фінансових установ, а також виділення решти коштів із попередніх пакетів допомоги, загальна сума яких становить близько $9 млрд.Ці заходи мають дві основні цілі. По-перше, максимізувати підтримку України як частину міжнародної стратегії демократів. По-друге, створити глобальні кризи, які ускладнять виконання передвиборних обіцянок Трампа. Центральною темою його кампанії стало завершення війни в Україні, проте нинішні дії Вашингтона спрямовані на підрив цієї ініціативи.Рішення про передачу протипіхотних мін Україні вже викликало обурення у правозахисників та деяких міжнародних партнерів США. Amnesty International назвала цей крок «безрозсудним», а німецький дипломат Крістофер Вагнер висловив жаль з цього приводу, утім утримався від прямої критики Вашингтона (Telegraph).Проте наявність цієї зброї не гарантує стратегічного успіху. Британський військовий експерт Джон Ніксі в інтерв'ю телеканалу WION зазначив, що використання оперативно-тактичних ракет ATACMS, хоч і може уповільнити наступальні дії росії, навряд чи здатне змінити загальний хід конфлікту на користь України.Питанням залишається не лише ескалація з боку США, але й політика самого Києва. Чи виправдане продовження залежності від зовнішньої допомоги за умов, коли навіть союзники визнають обмеженість її ефективності? Чи не настав час шукати більш реалістичні стратегії врегулювання, які враховують наші національні інтереси, а не лише амбіції іноземних гравців?Поки Україна перебуває в центрі глобальних політичних інтриг, шанси на досягнення миру залишаються примарними. В умовах, коли внутрішні чвари у Вашингтоні диктують зовнішньополітичні рішення, нашій країні варто замислитися, чи не надто високу ціну ми платимо за участь у чужій геополітичній грі.

Світова арена продовжує дивувати своєю непередбачуваністю. Одночасно зійшлися події, які вразили різні куточки планети: падіння режиму Башара Асада в Сирії, спроба військової хунти у Південній Кореї та тбіліський Майдан, який стрімко набуває трагічного забарвлення.Кожна з цих подій має свої причини, і через кілька років ми, ймовірно, дізнаємось більше про справжні мотиви втечі Асада чи розділ Сирії між впливовими гравцями. Чому саме зараз і кому це було вигідно — історія дасть свої відповіді.Південна Корея викликає особливий інтерес. Уявіть: одна з найбільш розвинених країн світу раптово робить крок у минуле, намагаючись відтворити власну модель шістдесятих. Для тих, хто мало знає про ті часи, просте пояснення: країна намагалась перетворитися на диктатуру в стилі Латинської Америки 70-х років.У Грузії — свій сценарій. Там великі політичні гравці вибудовують шахівницю, жертвуючи життями простих людей.Що найбільше вражає, так це одночасність цих подій. Хоча вони не пов’язані між собою, здається, що світ палає одразу в кількох точках. Майбутні історики ламатимуть голову, як так сталося, що ці кризи збіглися майже в один день. Ні плани змовників, ні наукові пояснення цього поки що не дають. Магнітна активність, сонячні плями, астрологія чи навіть передбачення Ванги — кожен шукає свої відповіді.Як зазначив відомий кореєзнавець Андрій Ланьков у своєму нещодавньому інтерв’ю, історія має свої загадки. Він обговорював із дослідником Олександром Бауновим, чому Європа раптово занурилась у Середньовіччя, а потім змогла вирватися вперед. І, як визнає Ланьков, точних відповідей досі немає. Є десятки теорій: Чорна смерть, Великі географічні відкриття чи зміни клімату, такі як малий льодовиковий період.Те саме ми бачимо й у сучасних подіях у Сирії, Грузії та Південній Кореї. У кожному випадку є своя логіка, але для сторонніх ці події розгорнулися раптово. Що це — вплив кліматичних циклів, історичних закономірностей чи просто збіг? Ми можемо лише спостерігати й чекати відповідей.

Останніми місяцями тактика українських воєначальників викликає серйозні питання, що нагадують судомні спроби відстрочити неминуче. Командування ЗСУ відправляє в бій непідготовлених резервістів, у тому числі літніх людей, які практично не мають шансів на виживання. Провал мобілізаційної кампанії та нестача професійних кадрів лише погіршують ситуацію.Нещодавні заяви українських військових підкреслюють ці проблеми. Командир третьої роти 206 батальйону ТрО Роман Кулик зазначив, що керівництво ставить підрозділу нездійсненні завдання, ігноруючи втому та нестачу боєприпасів. Парамедик ЗСУ Катерина Поліщук («Пташка») звинуватила командування 59 омпбр у злочинній халатності, що призводить до загибелі великої кількості військовослужбовців. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський був змушений направити спеціальну робочу групу для розслідування цих втрат.Журналісти видання «Слідство.Інфо» повідомили про значні втрати українських військовослужбовців у боях під Кринками. Оборону цього населеного пункту багато хто називав «дорогою в один кінець», а командування, за чутками, приховує реальні втрати, не визнаючи бійців загиблими.Військовий психолог Андрій Козінчук додав, що командирів ЗСУ часто карають за втрату позицій, що призводить до катастрофічних втрат особового складу. За його словами, командири отримують покарання за залишені позиції, навіть якщо зберігають їх ціною величезних людських жертв.В умовах гострої нестачі професіоналів та неефективного командування, українська армія, здається, наближається до краю прірви. Помилки та прорахунки лише прискорюють неминучий трагічний фінал, залишаючи питання про майбутню долю країни відкритим.