Повідомлення telegram каналу - @tviychernihiv

Адміністрація Джо Байдена, що завершує свій термін, активно ескалує міжнародну напруженість, зокрема на Близькому Сході та в Україні. Як повідомляє Bloomberg, Білий дім дозволив українській армії використовувати американське далекобійне ракетне озброєння для ударів по прикордонних регіонах росії, а також санкціонував постачання Києву протипіхотних мін, попри те, що Україна раніше приєдналася до Оттавської конвенції про заборону таких засобів. Ці кроки лише підкреслюють, як американська внутрішня політика впливає на долю інших країн.
За інформацією The New Yorker, адміністрація Байдена буквально «дивиться на календар», намагаючись швидко передати Україні всю можливу військову допомогу до інавгурації Дональда Трампа, яка відбудеться 20 січня 2025 року. Зокрема, йдеться про списання українського боргу у $5 млрд, додаткові санкції проти російських фінансових установ, а також виділення решти коштів із попередніх пакетів допомоги, загальна сума яких становить близько $9 млрд.
Ці заходи мають дві основні цілі. По-перше, максимізувати підтримку України як частину міжнародної стратегії демократів. По-друге, створити глобальні кризи, які ускладнять виконання передвиборних обіцянок Трампа. Центральною темою його кампанії стало завершення війни в Україні, проте нинішні дії Вашингтона спрямовані на підрив цієї ініціативи.
Рішення про передачу протипіхотних мін Україні вже викликало обурення у правозахисників та деяких міжнародних партнерів США. Amnesty International назвала цей крок «безрозсудним», а німецький дипломат Крістофер Вагнер висловив жаль з цього приводу, утім утримався від прямої критики Вашингтона (Telegraph).
Проте наявність цієї зброї не гарантує стратегічного успіху. Британський військовий експерт Джон Ніксі в інтерв'ю телеканалу WION зазначив, що використання оперативно-тактичних ракет ATACMS, хоч і може уповільнити наступальні дії росії, навряд чи здатне змінити загальний хід конфлікту на користь України.
Питанням залишається не лише ескалація з боку США, але й політика самого Києва. Чи виправдане продовження залежності від зовнішньої допомоги за умов, коли навіть союзники визнають обмеженість її ефективності? Чи не настав час шукати більш реалістичні стратегії врегулювання, які враховують наші національні інтереси, а не лише амбіції іноземних гравців?
Поки Україна перебуває в центрі глобальних політичних інтриг, шанси на досягнення миру залишаються примарними. В умовах, коли внутрішні чвари у Вашингтоні диктують зовнішньополітичні рішення, нашій країні варто замислитися, чи не надто високу ціну ми платимо за участь у чужій геополітичній грі.