Статистика telegram каналу - @trynewspaperua
2024-07-14
Економічний Вісник
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Економічний Вісник - @trynewspaperua
Колись давно я описував, в серії з 4х текстів, китайську кризу. Зводячи до суті те невелике дослідження: на тлі демографічного буму та припливу західних інвестицій зростала економіка Китаю, особливо бурхливо будівельний сектор, разом із боргами. При нинішньому уповільненні зростання і падінні прибутку, а також продовженні масової забудови, 25% ВВП КНР, а саме стільки важить будівельний сектор, ризикує впасти в рецесію і потягнути за собою всю економіку.
Основною причиною накопичення боргів стало те, що доходи населення зростали меншими темпами, ніж нові квартали.
Тож в цьому тексті ми розберемо борг Китаю та темпи його зростання.
За останні 5 років державний борг Китаю до ВВП зріс більш ніж на 158% і на 283% з 2008 року.
Китайський держборг (борг до ВВП): 28% у 2008 році, 36% у 2013 році, 53% у 2017 році, 50% у 2019 році і ось вже 79,4% ВВП.
Саме після 2008 року відбувається різкий стрибок зростання держборгу, коли китайська партійна номенклатура почала спроби стимулювання економічного зростання, яке знижувалося із року в рік за деякими винятками.
Я вже писав, що криза 2008 року є передвісником і фактичним початком деглобалізації, скорочення світової торгівлі та інвестицій, від чого сильно постраждав Китай.
Для підтримки економіки уряд вдався до нарощування боргу шляхом розміщення облігацій, який мав подвійну функцію — забезпечення вливань в економіку та підтримку фінансового сектору через ринки капіталу. Так, основними власниками боргу місцевої влади є китайські банки — 80%, нефінансовий сектор 10% і всього 10% нерезиденти, тобто 90% — це внутрішній борг.
Борг місцевої влади має частку в 34% від загального державного боргу.
Найбільші власники державного боргу (консолідований державний борг) Китаю: нерезиденти — 25%, Центральний банк Китаю — 30%, китайські банки — 25% і нефінансовий сектор КНР — 20%, 3/4 боргу належить внутрішнім інвесторам.
Тобто, випуском облігацій влада намагалася вбити двох зайців: і платити відсотки власникам боргу, і фінансувати програми стимулювання одночасно. Так, банки отримують гроші для кредитування, а уряд кошти для фінансування проектів.
Але все ж таки, вбити двох зайців одним пострілом не вийшло: фіскальний важіль, нарощування державного боргу та заходи щодо стимулювання економіки не можуть врятувати Китай від дефляційної спіралі та уповільнення темпів зростання на тлі перевиробництва та скорочення світової торгівлі.
Жоден фінансовий важіль не може врятувати від ринкової циклічності. Тенденція до протекціонізму з 2008 року тільки набирає обертів. Нова торгова війна неминуче призведе до стагнації економіки з великими ризиками для подальшого розвитку на тлі скорочення населення.
Економічна міць Китаю будується на вільній торгівлі та великих обсягах експорту.
Торговельні війни та тарифи и безпосередньо збоку США відріжуть Китай від великого ринку збуту.
За рахунок експортних надходжень Китай фінансує свої незліченні проєкти, в т.ч. по врятуванню крупних компаній від боргового ярма, в яке вони потрапили.
Торгові війни відріжуть і значні експортні надходження.
Перевернути торгові відносин з ніг на голову, або діалектика розвитку США
Завдяки тарифам, спочатку накладеним та потім скасованим, США давлять на своїх союзників, щоб вибити своїм компаніям преференції, ущемляючи при цьому ринок союзників.
На красномовному графіку, що вище, відображене світове промислове виробництво, де Китай є безперечним лідером, маючи показник вдвічі більший за США.
Але не тількі він є конкурентом США, ЄС також є таким, на ринку так чи інакше царює конкуренція.
Тож, Європу розглядають як жертву для американської промисловості, яка допоможе і боротьбі з КНР та відродженню промисловості США.
Ця жертва полягає в тому, за задумом адміністрації в Вашингтоні, щоб переманити європейські компанії до США, паралельно підтримувати свої та завдяки цьому взяти першість у передових технологій, впровадити їх у виробництво та перетворити Європу на ринок збуту, закидавши її американськими товарами та навʼязати залежність, безпосередню.
Як це робить Китай, коли хвиля дешевої продукції змиває усю конкуренцію та захоплює монополію над ринком, разом з цим знищуючи конкурентів.
В цьому плані, США хочуть компенсувати відкат від моделі, від якої вони відійшли у 1971-1975 році, коли скасували золотий стандарт та почали виводити виробництва в Китай.
Тоді США були світовою фабрикою і рушієм глобалізації, бо для нарощування могутності ця фабрика повинна продавати більше товарів, що і забезпечує глобалізація.
Зараз такою фабрикою є Китай. Відповідно, щоб протистояти економічному наступу КНР, Америка повинна мати для цього інструмент.
Який? Якщо битва йде на мечах, кумедно та дурно було б взяти в руки айфон або мікрочип.
Як то кажуть, «клин клином вибивають». Тож, вертаючись до наведеного графіку, США будуть мобілізовувати ресурси (за рахунок зменшення рівня життя громадян, фіскальних та кредитних стимулів, що також ляже на плечі населення) та створювати свій «економічний меч».
Тобто переходити від моделі економічних відносин, коли США отримують товари за фіатні гроші, що діє зараз, до моделі, коли США отримують іноземну валюти за свої товари.
Зараз з США йде відтік грошей через імпорт, і значна їх частина йде в Китаї, що фактично підтримує китайську економіку й до того призводить до зростання американського боргу.
Це привезло до того, що за період дії цієї моделі Китай виріс в рівного конкурента США.
І так як тількі американського ринку недостатньо для розбудови конкурентної промисловості, США необхідні іноземні.
Це ЄС, Японія, Корея, Індія та інші союзнику, які США розробляють як опору американській глобальній фабриці.
У Китаю така опора є — його ТНК захопили ринки Африки, на білішій частині Азії домінує китайський капітал, він же з кожним роком все глибше проникає в Європу.
США також необхідні такі ринки. А тарифи вже необхідні для того, щоб знищити промисловість залежних від США країн, а потім зайти на їх ринки.
Наскільки це важливо та актуально, показує наведена картинка, яку я вже не вперше згадаю.
Причому, графік цей відображає номінальні показники. Тобто, якщо б автори рахували показник по ПКС, відрив Китаю був космічним та він би закрив усі інші країни.
Про майбутнє Європи в цьому контексті планує окремий текст.
Риторика змінилася. Тепер США на словах запрягаються за всі країни світу, на яких «наживається» Китай. Коротше кажучи, США говорять між рядків своїм союзникам, і не тількі, — «прийміть наші умови торгівлі, щоб виправити наше торгове сальдо, і ми захистимо вас від Китаю та інших загроз, а якщо не приймете, у нас все ще найсильніша економіка та армія у світі».
Звідки випливає висновок, що США загрожують своєю могутністю іншим країнам? Ну, все насправді просто: а) Трамп і його команда прямо кажуть, що буде гірше тим, хто наважиться вставити слово поперек, б) сьогодні і вчора Трамп активно піарив американську армію і якусь «супермегазброю, якої ніхто не має».
Все це прикривається словами про «нечесний у торговлі, поганий Китай. На це закону увагу.
У світі софістики та пропаганди прийом (який використовує Трамп, коли говорить про Китай, «який наживається на всіх інших») використовують, щоб створити ілюзію або вказати на цілком реальну спільність.
У своєму тексті (додається зверху) Трамп каже, що ми, США, і всі інші піддаються експлуатації, пограбуванню Китаю (на словах формує спільність США з іншими країнами), і що США більше не дозволять цього робити (нібито захищають країни світу від Китаю, виступаючи щитом від «поганого ворога, який всіх грабує»).
Ну а отже, хто не з ними, той проти них. І ось так виглядає вся картина: США залишаються першою армією та економікою, під приводом протистояння Китаю намагаються змусити країни прийняти свої умови, що означає прийняття на «американський корабль».
Неприйняття цих умов означає, відповідно, що вас залишать поза бортом.
В цілому, ця зміна риторики дає розуміти наміри США до своїх союзників та інших країн. Якщо раніше не до кінця було зрозуміло, чому США вводять тарифи проти всіх і це здавалося дивним, то тепер зрозуміло, що це інструмент тиску та примусу до переговорів.
Сьогодні Трамп призупинив тарифи на 90 днів, і все зійшлося.
Коротше кажучи, нову риторику Трампа і скасування тарифів слід трактувати так: США хочуть втягнути якомога більше країн у протистояння з Китаєм, прикриваючись вказаною риторикою, а саме — «Китай — головний ворог і світовий експлуататор», «хто не з нами, той проти нас».
Аятолла Хаменеї, Верховний лідер Ірану, привів збройні сили до бойової готовності.
Тегеран розіслав Іраку, Кувейту, ОАЕ, Катару, Туреччині та Бахрейну повідомлення про те, що підтримка можливого нападу США буде розцінюватися як ворожий акт.
Можливе надання військових баз, території або використання власних збройних сил цих країн проти Ірану може і буде використовуватися як привід для нападу на американські військові, і не тільки, об'єкти в зазначених країнах.
США ж збирають війська на Близький Схід: з Гуама в околиці Ірану перекидають авіаносець Carl Vinson, на авіабазу Дієго-Гарсія прибули шість стелс-бомбардувальників B-2 Spirit. Війська з Азії та Європи також перебазуються в регіоні.
Час закінчується, а червоні лінії стерті. Тепер починається класична гра на нервах, «хто поступиться першим?». Але ніхто не поступиться, відносини напружені до межі, тим більше, що США ведуть війну проти союзних Ірану хуситів, а сама країна загнана в кут на міжнародній арені — вісь опору фактично впала.
Війни не уникнути, все вже вирішено — залишилася лише невизначеність дати.
Акт Смута-Хоуллі в 1930 році підвищив торговельні мита на продукцію, що імпортується в США, тарифи підняли на понад 20 тисяч товарів. Закон, проти якого виступали тисячі економістів різних мастей, у тому числі найвідоміші, обвалив імпорт США на 66% у 1933 році до 1929 року.
Попередником і причиною Акту Смута-Хоуллі була Велика депресія, яка почалася за рік до, в 1929 році.
Як і зараз, торгова війна в 30-х роках минулого століття почалася через посилення економічної конкуренції, світову кризу.
Як показує вже історія, і в 1930, і учора жодного економіста, думок чи порад президент і влада не послухали. Тому що такої мети не було.
Подивіться, наприклад, на спонсорів передвиборчої компанії Трампа. Там бігтех і нафтовики. Перших атакують в Європі на тлі глобальної конкуренції за технологічну першість, других ущемляють «зеленим» порядком денним. Тому саме Трамп в цей час здобув перемогу — людина з його поглядами приємна кон'юнктурі.
Економісти виступають як провідники власної волі, бажань, міркувань тощо. Але ж не вони фінансували кандидатів. Які не можуть ігнорувати закономірності та економічні закони.
Мета держави тоді, в 30-х, і зараз — захистити вітчизняний великий бізнес від зовнішньої конкуренції.
Тому що тоді, що зараз публіку ніхто не слухає. Знову ж таки, немає такої мети.
І тому введеним тарифам не слід дивуватися, питання було лише в часі. Про те, що наближається масштабна торгова війна та міжнародна ескалація відносин я послідовно писав та попереджав ще з початку 2023 року. Раніше я цього не робив лише тому, що каналу не існувало.
Тож це закономірність, а не щось несподіване. Цього не змініть і те, що тарифи були запроваджені за випадковим способом, як і процент мит.
Важлива суть того, що відбувається, але не її форма: те, що адміністрація Трампа ввела тарифи проти островів з пінгвінами, не має значення, хоча це і смішно. Це взагалі відображає агресивність нової американської влади та її затятий ізоляціонізм, що вже не дуже смішно, враховуючи, що торгові війни, як правило, передують цілком справжнім.
Попереду заходи у відповідь з боку Китаю та ЄС, а отже і загальний світовий шок. Як і в 30-х, починається період хаосу і замикання в собі країн і союзів, для «вирощування» всіх «потрібних» виробництв вдома і підготовки до майбутніх воєн.
Яструбина політика Трампа може спровокувати посилення економічного співробітництва між Китаєм та Іраном. Яким воно може бути і в яких сектрах?
Для початку, характеристика іранської економіки: низький рівень продуктивності праці, висока частка сільського господарства, відносно високе безробіття та частка нафтогазового сектору.
Низький рівень продуктивності і нерозвинене виробництво також означають низькі витрати на оплату праці, цей фактор є важливим.
Китай може розміщувати прямі інвестиції в Ірані, з більшою рентабельністю завдяки дешевій робочій силі.
Крім того, в Ірані її багато, населення країни вже більше 90 мільйонів осіб, багато з яких зайняті в сільському господарстві.
У сільському господарстві зайнято 15% населення, що обумовлено низьким рівнем розвитку економіки, через що населенню немає місця на виробництво (самозабезпечення в сільському господарстві).
Наявність великої кількості населення в с/г, в якому генерується 10% ВВП, створює запас робочої сили для індустріалізації. Цих людей можна буде «витягнути» зі своєї ділянки в міста для промислового виробництва.
Плюс безробіття в Ірані 9,3%, що знову ж таки вигідно: це база для розширення виробництва, що значно підвищує рентабельність для аутсорсингу трудомістких підприємств.
І не забуваємо про дуже дешеву нафту і газ. Загалом в Ірані дуже дешева робоча сила плюс дуже дешева нафта і газ, а це досить привабливі умови для зовнішніх інвесторів. Звичайно ж, з Китаю.
Окрім функції майданчика для розширення виробництва китайських ТНК, Іран важливий і як джерело сировини. Але його нафтогазовий сектор сильно відстає в технологічному розвитку, що посилюється санкціями, направленими проти іранського нафтогазовому сектору (опосередковано проти КНР).
Гроші китайських інвесторів, їх масштабні інвестиції значно збільшать видобуток нафти і газу в Ірані, що розширить сировинну базу для Китаю — іранські ресурси будуть експортуватися до Піднебесної. Тим більше, що для зростаючої економіки Китаю життєво важливо забезпечити енергетичними ресурсами.
І крім усього іншого, Іран — це країна з відносно швидким зростанням населення. Зростання населення становить 1-1,2% на рік.
Тож всі умови для китайських інвестицій, справа за «відмахом Вашингтона». Потрібно лише розірвати відносини, щоб Китаю не було чого втрачати (через прямі або вторинні санкції) і він зважився інвестувати в Іран. Вже в 2024 році інвестиції зросли в 10 разів з 200 млн до 2 млрд дол! А це ще тільки початок. Вітер глобальних змін у світовій економіці та торгівлі точно занесуть китайські інвестиції в Іран.
