ТИПОВИЙ МЕДИК

Багато хто з вас помічав, що у покійників носи стають гострішими, ніж при житті. Давайте розкладемо по поличках цю посмертну ринопластику. Що ж насправді відбувається:Зневоднення. Уявіть собі виноградинку, яка перетворюється на родзинки, ось приблизно те саме відбувається з тілом після смерті. Волога випаровується, шкіра усихає і ніс, втративши свій обсяг, стає схожим на гірську вершину.Гравітація. Кров, яка раніше бадьоро бігала судинами, тепер ліниво стікає вниз. В результаті ніс витягається, наче намагається дістати небес.Ригор Мортіс. Це модне слівце означає трупне задублення (або заклякання). М'язи, які раніше дозволяли нам рухатися, скорочуються та застигають. Ніс, опинившись у цьому посмертному спазмі, може змінити свою форму, ставши ще більш загостреним.Звичайно, ступінь загострення у кожного свій. Тут все залежить від індивідуальних особливостей, часу, що минув зі смерті, і навіть від температури навколишнього середовища. І якщо ви коли-небудь помітите, що ніс у покійного став схожим на шпиль, не дивуйтеся - це лише посмертний тюнінг від матінки-природи.

Останнім часом отримую багато запитань про судово-медичні аспекти смертельних наркотичних отруєнь. Тема непроста, але важлива. І сьогодні пропоную поговорити про один із найнебезпечніших механізмів дії наркотичних речовин — пригнічення дихання.Чому людина помирає?Багато наркотичних речовин, зокрема опіоїди (морфін, героїн та їх аналоги), впливають на структури головного мозку, які відповідають за автоматичний контроль дихання.У нормі організм сам стежить за рівнем кисню та вуглекислого газу в крові й постійно надсилає сигнали дихальним м'язам. Але під впливом наркотичних речовин цей механізм поступово пригнічується.Дихання стає рідкісним і поверхневим, а в тяжких випадках дихальний центр може повністю припинити надсилати необхідні сигнали. Саме гостра дихальна недостатність найчастіше стає безпосередньою причиною смерті.З часом у людей, які регулярно вживають наркотичні речовини, формується толерантність — для досягнення того самого ефекту потрібні дедалі більші дози.Дехто помилково сприймає це як міцність організму. Насправді ж толерантність є небезпечним явищем, яке значно підвищує ризик передозування та розвитку смертельних ускладнень.Як проявляється отруєння?Для гострого опіоїдного отруєння характерні:🔹 виражена сонливість або втрата свідомості;🔹 різке пригнічення дихання;🔹 звуження зіниць ("точкові" зіниці);🔹 блідість або синюшність шкіри;🔹 зниження температури тіла та артеріального тиску.Саме пригнічення дихання становить найбільшу небезпеку, адже нестача кисню дуже швидко призводить до незворотних змін в організмі.Що бачить судово-медичний експерт?Цікавий парадокс полягає в тому, що під час розтину далеко не завжди виявляються специфічні зміни, які одразу дозволяють встановити наркотичне отруєння.Часто ми бачимо лише загальні ознаки гострої смерті та кисневого голодування організму. Саме тому величезне значення мають обставини події, медична документація та результати судово-токсикологічного дослідження.Іноді саме лабораторний аналіз стає тим вирішальним фрагментом, який дозволяє встановити справжню причину смерті.Судова медицина це не лише про встановлення причини смерті. Це ще й можливість зрозуміти механізми, які призводять до трагедії.Іноді одна речовина здатна за лічені хвилини порушити роботу системи, яка підтримує життя з першого нашого вдиху. І найголовніше, судова медицина вчить не боятися фактів, а розуміти їх. Саме тому я говорю про смерть у всіх її проявах. Не заради сенсацій, а заради розуміння цінності життя. Бо лише усвідомлюючи його крихкість, ми починаємо по-справжньому цінувати кожен день, який нам відведено.Бережіть себе та своїх близьких 🤗

Вітаю, дорогі читачі 🤗Сьогодні мені справді трохи непросто. Вже достатньо довгий час я перебуваю у стані повної невизначеності. З початку червня моє право підпису зупинене через бюрократичні процедури, і жодних чітких термінів чи перспектив від комісії Міністерства наразі немає.Чесно кажучи, я неймовірно втомився. Втомився не від роботи, просто хочу працювати і виконувати свої обов'язки. Нажаль, коли ти стаєш просто пунктом у реєстрі, якому система не дає працювати, це виснажує.Особливого "оптимізму" додає і ставлення керівництва, яке замість підтримки, здається, очікує лише одного — моєї заяви за власним бажанням.Чомусь згадуються слова батька, який віддав своє здоров'я і все своє життя, працюючи машиністом на електропотязі: "Де шукаєш справедливості, там пиши заяву за власним бажанням". Сьогодні вони звучать особливо гостро. Іноді ловиш себе на думці, що ти лише використаний матеріал для системи, якій байдуже до того, хто ти і що ти.Навіщо я це пишу? Можливо, щоб бути чесним перед собою та вами, особливо перед тими, хто запитує "як ти?".Ваша підтримка це єдине, що сьогодні має справжнє значення. Дякую вам та деяким колегам, хто залишається на зв’язку.Попри все, я продовжую чекати і вірити, що здоровий глузд та професіоналізм зрештою переможуть. А поки просто тримаюся.Ps: пости буду виставляти тепер не за графіком як раніше, вранці і після обіду, а як буде бажання і можливість.Всіх обійняв 🫀

Судово-медична експертиза новонароджених проводиться у випадках:— виявлення трупа невідомої дитини;— народження та смерть дитини вдома або по дорозі до лікувального закладу;— неправильні дії медичного персоналу, що призвели до смерті дитини;— тілесні ушкодження.Зазвичай перед судмедекспертом ставляться наступні питання:1️⃣Новонароджена чи не новонароджена дитина?2️⃣Народилося немовля живим чи мертвим?3️⃣Доношена чи недоношена дитина?4️⃣Життєздатне чи нежиттєздатне немовля?5️⃣Скільки часу він жив після народження?6️⃣Чи немає ознак, що вказують на відсутність догляду за дитиною?7️⃣Яка причина смерті?8️⃣ Наявність ушкоджень їх характеристика та ступінь тяжкості? Сьогодні постараюся розповісти вам, яким чином визначається новонародженість і як судмедексперти визначають, була жива дитина чи ні.Фото 1 (верхнє)Проба Галена К. (Galeni C.) - гідростатична (або "плавальна) проба з легенями трупів новонароджених немовлят проводиться для встановлення їх живо-або мертвонародженості.Перев'язують трахею, вилучають легені разом із серцем та вилочковою залозою, єдиним комплексом. Все це поміщають у ємність із водою та відзначають, чи плаває виділений комплекс органів чи ні. Потім відокремлюють легені і роблять те саме. Потім ще раз, але вже зі шматочками легень.Проба вважається позитивною якщо весь органокомплекс і його фрагментами — плавають, це означає, що дитина була народжена живою та дихала. Наглядний приклад на фото 1Фото 2 (нижнє)Проба на живонародженість Бреслау Б. (Breslau B.). Заснована на явищі заковтування повітря та проникненні його в харчовий канал немовляти одночасно з початком дихальних рухів.На цей раз у ємність з водою опускатимемо кишечник. При цьому обов'язково перев'язують шлунок біля входу та його виходу, а також петлі кишківника, де передбачається наявність повітря. Потім шлунок і кишечник вилучають із трупа і опускають у посудину з чистою водою. За наявності повітря органи плавають. Шлунок і кишечник проколюють у воді, спостерігаючи, чи з'являться бульбашки. Вважається, що тонкий кишечник заповнюється повітрям протягом перших 6 годин життя, на 12 годину життя заповнюється і товстий кишечник. При наявності гнилістних змін проба не є достовірною.На фото 2 ми спостерігаємо як плаває тонкий кишечник, отже дитина жила 6-12 годин. Якщо ж кишечник не плаває, дитина жила менше 6 годин або народилася мертвою.Судова медицина не знає емоцій, вона знає факти. І ці факти дозволяють розкрити справжню картину, навіть коли намагаються приховати те, що сталося насправді.

Гортав сьогодні свій архів і натрапив на це фото, і вмить занурився у спогади, якими хочу поділитися з вами)Ви коли-небудь пробували побачити Всесвіт у краплі води? Або почути розмову вітру з листям? На цьому фото з далекого 2014 року — один із тих рідкісних моментів, коли Всесвіт вирішив відкрити мені свою таємницю, наче хтось нарешті дозволив підглянути за лаштунки вічності.Я завжди був мрійником. Мій погляд, ще з того часу, коли я міг вміститися у батькових долонях, незмінно піднімався догори. У школі фізика й астрономія не були для мене просто предметами, вони були вікнами в інші світи, де зорі розмовляли своєю мовою, а ми, маленькі люди, просто слухали. Як і всі хлопчики мого віку, я мріяв стати космонавтом, бо хто ж не хоче літати?Але життя, мов мудрий дорослий, вирішило по-іншому. Я став лікарем. Вибрав шлях, який вимагає тверезого розуму, точності та щоденного зіткнення з земними проблемами. Але ви знаєте? З роками я зрозумів, що дорослість це не відмова від мрій, а лише інший спосіб їх бачити. Я зрозумів, лікар це теж космонавт. Тільки ми досліджуємо Всесвіт усередині людини. Кожна клітинка — це зірка, кожна хвороба — це метеорит, а ми — навігатори на цьому складному шляху.І ось цей агрегат який ви бачите на фото, є моїм телескопом... Він, це моя здійснена колись дитяча мрія, моя маленька зірка, яку я зміг купити собі, коли виріс. Можливо, хтось скаже, що це занадто дитячий подарунок для поважного лікаря, але я переконаний, мрія це єдина валюта, яка має цінність у будь-якому Всесвіті. Коли я вперше зазирнув трохи далі, ніж може побачити око, я відчув той самий трепет, який відчував хлопчик, що колись марив польотами. Це було відчуття абсолютного спокою і величі, наче Всесвіт прошепотів: "Ти все правильно робиш".Сьогодні ми дивимося в небо з болем. На жаль, ми всі дивимося в небо з інших причин — із тривогою та болем. Це правда. Але, мої любі читачі, я закликаю вас, чуєте? Ніколи, ні за яких обставин, не втрачайте надію, людяність, і що найважливіше, не втрачайте здатність мріяти. Мрія це те, що тримає нас на плаву, коли земля тікає з-під ніг.Мрійте. Я, наприклад, і досі не полишаю мрію колись полетіти в космос. І не просто побачити зірки, а особисто побачити Землю звідти, згори. Я хочу побачити її саме такою маленькою, вразливою, але водночас такою важливою, рідною і незбагненно красивою. Я мрію побачити її мирною, без жодного відблиску вогню чи тривоги, якою вона, на жаль, наповнена зараз. Адже мрія це не розкіш, це необхідність, як дихання, що дозволяє нам вірити в кращий завтрашній день.Залишайтеся мрійниками. Нехай цей світ, часом жорстокий і складний, ніколи не зможе згасити світло у ваших очах. Бо ми — це і є мрія 🔭🌍✨

Пригадую випадок, який стався на початку судово-медичної кар'єри мого колеги. Усе було в маленькому містечку, на подвір’ї приватного будинку, де жило молоде подружжя з дочкою ангельської краси на ім'я Оленка.Був самий розпал літа. Оленка з друзями грали у дворі, гойдалки, наздоганялки — усе як зазвичай. Батьки займалися своїми хатніми справами, зрідка поглядаючи за дітьми. Ніхто тоді не думав, що такий сонячний день закінчиться жахливою трагедією. Територія садиби була величезною, з невеликим сараєм, садом та городом. Діти грали в хованки. Оленка сховалася так добре, що інші діти довго не могли її знайти. Вирішивши, що вона втомилася і пішла додому, вони теж розійшлися у своїх справах.Батьки підняли тривогу, коли не побачили доньку у дворі, адже вона ніколи не йшла з дому без дозволу. Насамперед вони оббігли довколишні райони, розпитали сусідів та друзів, з якими вона грала. Коли діти сказали, що грали в хованки, батьків охопив жах. Вони боялися перевіряти старий радянський холодильник, що стояв у дворі, адже ручка цього холодильника влаштована таким чином, що зсередини його неможливо відкрити.Дівчинка сховалася в холодильнику, а вибратися не змогла. Причиною її смерті стала механічна асфіксія внаслідок обмеженого доступу кисню в замкненому просторі. Ця справа була дуже важкою, на місці події плакали не тільки батьки Оленки, а й навіть слідство ледь стримувало емоції. Батьки відмовлялися вірити в те, що сталося, обіймали тіло дитини, яке вже почало остигати... А ти стоїш і не знаєш, які слова з себе видавити і чи потрібно взагалі щось говорити...Я розповідаю це не для того, щоб нагнати страху. Я розповідаю це як нагадування, безпека дітей це не лише про огорожі чи вікна. Це про розуміння небезпеки в предметах, які ми вважаємо звичними та "мертвими". Старий мотлох на подвір’ї це часто пастка, яка чекає своєї миті. Перевіряйте те, що оточує ваших дітей, бо іноді трагедія ховається там, де її найменше очікуєш побачити.

"Ті, хто творять диво"Вечір. Втома після робочого дня, але думки не відпускають. Я – лікар судово-медичний експерт-криміналіст, і моя робота починається там, де для когось історія вже закінчилася. Я бачу наслідки, бачу, що залишається після боротьби за життя. І сьогодні мені захотілося написати щось важливе:Медицина це не тільки стіни лікарень, халати та гудіння апаратів. Це люди. Ті, хто залишають свої проблеми за дверима, щоб допомогти іншим.Медсестра лагідно поправляє ковдру й каже: "Не хвилюйтеся, зараз стане легше." І пацієнт, відчуваючи цю турботу, вже починає вірити в одужання.Санітар вночі тихо проходить коридором, змінює постіль, приносить чистоту і комфорт, яких так не вистачає в лікарняних стінах.Фельдшер швидкої встигає прибути саме в ту мить, коли кожна секунда вирішує долю.Лікарі які довго сидять над аналізами, історіями хвороб, шукають рішення, перевіряють ще раз — бо знають, що за цифрами на папері стоїть чиєсь життя.Молодша медсестра, лаборант, реєстратор та всі-всі, кожен із них робить більше, ніж просто виконує свою роботу. Вони рятують, підтримують, вселяють віру.Звучить як казка, правда? Наче всі працюють у комфортних умовах, мають вдячність, підтримку та гідні умови праці. Але реальність складніша. Я знаю це, бо часто бачу, коли допомоги не вистачило, коли хтось не встиг, коли медицина програла.Але навіть попри це, медицина тримається не на міфах, а на людях, які попри втому, нестачу ресурсів і безсонні ночі залишаються вірними своїй справі.Я горджуся тим, що ношу білий халат. Це не просто одяг, це символ відповідальності, турботи і віри в те, що кожна людина заслуговує на гідне лікування. Дякую кожному, хто щодня робить більше, ніж просто працює. Дякую за витримку, людяність і віру в те, що навіть у найважчих умовах можна творити справжнє диво.

Мистецтво, що стає доказом.Поки світ сперечається про естетику татуювань, я дивлюся на них крізь призму зовсім іншої реальності. В умовах, де ідентифікація стає складним викликом, саме малюнки на шкірі часто стають тим ключем, що допомагає розкрити таємницю, яку приховує тіло.З погляду судово-медичної експертизи це не просто самовираження. Це один із найцінніших маркерів для ідентифікації особи. Особливо коли ми говоримо про репатріацію тіл, де час, умови та обставини не завжди на нашому боці. Татуювання нерідко дозволяють швидко впізнати людину та значно полегшують подальшу ідентифікацію. Тому, як би дивно це не звучало для когось, а для нашої професії тату це не "псування шкіри", а справжня знахідка.Але давайте подивимось на реальність без рожевих окулярів.На першому фото те, у що перетворюється татуювання після розтину. Буду відвертим, коли постає питання проведення судово-медичної експертизи, я не розглядаю тіло як арт-об'єкт. Ніхто не буде ювелірно підганяти краї розрізу, щоб зберегти малюнок у первозданному вигляді. Повноцінне дослідження та доступ до тканин завжди залишаються пріоритетом.А що після смерті? Якщо тіло проходить через процеси гниття, шкіра з татуюванням розкладається так само, як і чиста. Жодної консервації малюнка не відбувається.Інша справа — муміфікація. Малюнок залишиться, але естетика, м'яко кажучи, постраждає. Подивіться на друге та третє фото. Навіть якщо майстер був генієм, час і висихання шкіри перетворюють картинку на деформовані силуети. Ті музейні експонати з татуюваннями, якими багато хто захоплюється, це результат складної хімічної обробки та вичинки шкіри. Процес не найприємніший, але саме він дозволяє зберегти це своєрідне полотно.Проте найцікавіше це наша професійна судмедкриміналістична "кухня". Мені не раз доводилося відновлювати татуювання на клаптях шкіри навіть при виражених гнилісних змінах. Існують спеціальні розчини, які дозволяють зробити пігмент знову контрастним і повернути видимість малюнка.І, мабуть, найбільша професійна винагорода це бачити, як завдяки відновленому татуюванню родичі можуть упізнати свого близького та отримати відповіді, яких так довго чекали.Як ви знаєте, я ставлюся до татуювань безсторонньо. Але їхня практична користь — безперечна. Іноді саме маленький малюнок на плечі чи передпліччі стає тією ниточкою, яка допомагає повернути невстановлену людину додому, до рідних.Тож, якщо ви вже вирішили прикрасити тіло татуюваннями, не шкодуйте на якість роботи. Це важливо не тому, що ви будете думати про це після смерті, а тому, що ваші вчинки стануть історією, яку читатимуть інші. До того ж, якісний пігмент має значно більше шансів пережити свого власника. Можливо, одного дня саме цей малюнок стане тією деталлю, яка допоможе близьким упізнати вас і знайти спокій.

Ви теж помітили, що люди перестали поважати одне одного? Куди поділося слово? Куди поділася честь? Куди поділася гідність?Зараз кожен другий, герой лише на словах. Обіцяв не зробив, сказав — забув, зрадив і живе далі, наче нічого й не було. Це стало нормою. Люди не бояться втратити повагу, тому що самі її не цінують.Як лікар, я щодня бачу зворотний бік людського життя. І повірте, там, де панує брехня, не залишається місця для істини. Сьогодні простіше злитися, простіше збрехати, простіше вдати, що нічого не було, ніж відповісти за свої вчинки. Але перед обличчям смерті або правди, яку я шукаю в деталях, усі ці маски миттєво злітають.Честь це чинити правильно, навіть коли ніхто не бачить. Гідність це не опускатися, навіть якщо вас провокують. Але для цього потрібен характер. А він є не в усіх. Тому навколо багато шуму і так мало справжніх людей.Запам’ятайте, вас будуть перевіряти, ламати, провокувати. І в цей момент вирішується все, хто ви є насправді. Або ви залишаєтеся Людиною, або стаєте ще одним із натовпу.Вибір завжди за Вами.

Привіт мої тепленькі читачі! Сьогодні хочу зачепити тему, навколо якої роками плетуться найхимерніші легенди."Продаж органів на чорному ринку"Скільки разів я чув це в кулуарах та бачив у фільмах? Багато. У суспільній уяві патологоанатоми та судмедексперти це завжди суворі м’ясники, які десь у напівтемряві, байдуже колупаючись у нутрощах, плетуть свої темні справи.Давайте я спробую розвіяти цей міф раз і назавжди.Судмедексперт це насамперед людина. Так, можливо, ми трохи інакше дивимося на смерть, ніж пересічний обиватель. Ми не пропускаємо кожну трагедію крізь себе (ну майже), бо інакше неможливо втриматися в цій професії. Часто це сприймають як цинізм, але насправді це професійна "шкіра", яка стає грубшою з роками. Чи стаємо ми байдужими? Ні. Просто ми вчимося дистанціюватися, щоб мати сили працювати далі.До речі, цей образ похмурого чоловіка часто руйнується, коли бачиш, скільки талановитих жінок які працюють в судовій медицині. Повірте, варто один раз побачити, як тендітна дівчина впевненим, вивіреним рухом витягує органокомплекс і всі стереотипи про слабку стать миттєво зникають.А стереотип про їжу прямо біля розкритого трупа? Це, мабуть, улюблена байка серіалів. Насправді ми люди культури, етики і охайності, і у нас є нормальна кімната де є холодильник та мікрохвильовка. Ми не живемо в морзі, ми там працюємо.Ще один кіношний фейк, миттєве визначення часу смерті на око. На жаль (чи на щастя), це не магія, а кропітка робота, де похибка вимірюється годинами, а іноді й днями.А щодо "чорного ринку"… щоразу хочеться посміятися від душі. Якщо хтось із вас знає, де ці таємні майданчики — маякніть мені, а то я, мабуть, не в тих колах обертаюся! 🤣Звісно, робота залишає свій відбиток. Мабуть, моя єдина професійна деформація це звичка мимоволі сканувати перехожих. Коли я дивлюся на людину то автоматично вгадую, які в неї проблеми зі здоров’ям, чи подумки складаю опис тих чи інших ушкоджень, які бачу на тілі. Така от професійна оптика.А в іншому, мої дорогі читачі, ми — звичайні люди. А от чи змінилися ми з часом, чи стали іншими — з боку, напевно буде видніше тільки вам)На цій ноті я зупиняюся, мирних та продуктивних вихідних. Обійняв 🫀Ps: цікаво було б дізнатися вашу думку, які стереотипи про таких лікарів ви чули ви зустрічали? Що вас найбільше дивує чи лякає в роботі таких спеціалістів як я? Чекаю на ваші відповіді в коментарях! До нових зустрічей 🤗