Сьогодні дорогою в селі я побачила такий камінь у формі серця. А розмова сьогоднішнього дня була про те, що робити, коли серце стає «каменем». Здається, що чутливість, можливість відчувати, проявляти співчуття, любити, радіти - втрачена. Ми говорили про те, що одна з захисних стратегій нашої нервової системи - знеболення. Це рятівна стратегія, щоб ми взагалі могли витримати те, що занадто інтенсивне та болюче. Іноді, щоб продовжувати працювати, виконувати дії, нам потрібен такий «глушник» для відчуттів. Цей стан іноді описують як емоційне оніміння або «numbing», коли нервова система знижує інтенсивність переживань, щоб захистити нас від перевантаження.Часто такий стан виникає після тривалого стресу або травматичних подій, коли психіка обирає не відчувати, щоб зберегти цілісність.Але у цього є ризик - бо разом з болем ми втрачаємо доступ і до ніжності, радості. І якщо такий стан затягнеться, він може стати нашою «новою нормою». Якщо взяти метафору каменю: нам потрібно не розтоплювати його, не розколювати своїми інтенсивними діями, а дозволити йому дуже поступово «нагріватися».Наше завдання: повертатися до відчуттів так, щоб залишатися у межах «вікна толерантності» -стану, де ми ще можемо відчувати і не перевантажуємось.Через дуже повільні, обережні, мінімальні дії, коли ми звертаємо увагу на смак, запах, звуки. Через залучення тіла - дотики і розрізнення різних температур, руху - сенсорні відчуття безпечніші для нервової системи, ніж сильні емоції. І найголовніше - це було б ідеально - ми «оживлюємось» через надійну присутність іншої людини. Надійна присутність іншої людини - це те, що в психології називають співрегуляцією. Коли наша нервова система «позичає» і спирається на стабільність іншої.Я сьогодні думала про те, що серце може оживлюватись через серце.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз