Стійкість для стійких

Я зараз працюю над новою розробкою, пов’язаною з квітами. Вам вже трохи розповідала про неї. Є квіти, які ми постійно бачимо і можемо не знати, скільки в них неочікуваної сили. Уявіть, Магнолія - одна з найдавніших квіткових рослин на Землі: її рештки датуються понад 90 мільйонами років. Вона з'явилася набагато раніше за бджіл - її запилюють жуки. Саме тому квітки магнолії мають міцну будову й витримують дотик комах, які значно важчі за сучасних запилювачів. А назва Нарцис пов’язана з грецьким narke - «заціпеніння, оніміння» - через сильний запах і те, що квітка отруйна. Це одна з небагатьох цибулинних рослин, яку рідко пошкоджують гризуни: вона містить алкалоїди. Сама рослина існувала задовго до того, як закріпився міф про Нарциса як символ самозакоханості. Я чомусь не знала, що шафран - найдорожчу пряність у світі, отримують з одного з видів Крокусу. Для одного кілограма потрібно зібрати десятки тисяч квіток вручну.Збираю інформацію про квіти і відчуття, що сама вкорінююсь.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Я зараз читаю книгу Данила Лубківського «Подвиги Геракла. Стратегія перемоги у міжнародних відносинах». Пан Данило - дипломат-міжнародник. І ця книга не про міфологію, а про міжнародні стосунки, але побудована на міфах про подвиги Геракла.Я вирішила пригадати сам міф: Геракл був сином бога Зевса і смертної жінки Алкмени. У самому його імені закладено сенс його життя та всіх його подвигів. Ім'я Геракл буквально складається з двох частин: Hera - ревнива зла дружина Зевса, і kleos - слава, прославлення. Тобто буквальний сенс імені: «той, хто прославляє Геру». Геракл був позашлюбним сином її чоловіка, і Гера ненавиділа й переслідувала його все життя.Давні греки вірили, що в імені закладено долю. Навіть якщо Гера його ненавидить, він усе одно «належить» до її історії. А вона - до його....Ми так часто пов'язані з тими, кого ненавидимо, і з тими, хто ненавидить нас. І іноді наші «подвиги» можуть бути саме для того, щоб нас прийняли «до Олімпу». Прийняли ті, хто нас ненавидить.І так важливо стежити за тим, щоб ми не присвятили все життя «славі наших ворогів».Після всіх своїх 12 подвигів і після смерті Геракл стає безсмертним і підноситься на Олімп. Там відбувається несподіване: Гера більше не ворогує з ним. За деякими версіями, вона навіть приймає його як свого сина й віддає за нього заміж свою доньку Гебу.…Якби не її переслідування, Геракл, можливо, так і залишився б просто дуже сильним напівбогом.І для мене тут дві важливі полярності: не жити заради визнання ворога. І - іноді саме ворог запускає твій розвиток.Я думаю, що ця стерво Гера, можливо, - наша внутрішня фігура. Уособлення голосів наших внутрішніх критиків, які мучать нас зсередини. Іноді саме вони спонукають нас шукати свій справжній голос і ставати героями у власному житті, щоб уже не залежати від їхньої оцінки. Щоб ставати самим собі богами на власному Олімпі.Доброї безпечної ночі. З власною силою і славою ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» нова #практика для м’язів шиї. І не тільки. У цій вправі важливий не лише рух шиї. А ще й поєднання руху, дотику, дихання й уваги.Видих - торкаємось чола, вдих - потилиці. Починаємо з видиху, щоб одразу активізувати парасимпатичну нервову систему. Чоло часто асоціюється з нашими думками, планами, турботами. Потилиця - з відчуттям простору, опори та контакту з тілом. Переміщуючи руку від чола до потилиці й супроводжуючи цей рух диханням, ми ніби створюємо місток між думками і відчуттями. Водночас працюють м'язи шиї. При нахилі голови розтягується її задня поверхня. При русі назад залучається передня поверхня шиї, і зокрема платизма, про яку ми вже говорили. А скеровування уваги при переміщенні рук повертає нас і до тіла, і до відчуття поточного моменту. Наша техніка безпеки: спочатку готуємо м’яз до роботи, всі рухи і доторки повільні та комфортні. Наступний тиждень присвятимо жувальним м’язам і щелепній групі.Відновлення ❤️ @stijkist Світлана Ройз

Сьогодні була цікава тема з дитиною, яка боїться лісу. Тут переплелися навіть дві теми: страх великих об’єктів, який є у багатьох дітей і дорослих, та страх загубитися.Страх великих об'єктів називають мегалофобією - від грецького megas - великий. Людину можуть лякати дуже великі предмети, будівлі, дерева, пам’ятники, величезні іграшки, навіть новорічні ялинки, і люди в костюмах ростових ляльок.Мозок відчуває невідповідність масштабів. Людина ніби раптом усвідомлює власну незахищеність поруч із чимось величезним. І це може загострювати відчуття вразливості та небезпеки.Нейропсихологи припускають, що наш мозок постійно оцінює розміри об'єктів щодо власного тіла. Коли об'єкт надзвичайно великий, системи просторового сприйняття можуть сигналізувати: «Це небезпечно». І тоді у нас виникають реакції, схожі на реакції на стрес.Для дітей страх великих об'єктів часто має ще кілька причин: незрілість системи оцінки небезпеки, новизну та їхню прекрасну уяву. Часто такий страх є частиною нормального розвитку. Звісно, слова «не бійся» не працюють. Краще допомогти дитині у відчутті захищеності поступово дослідити те, що лякає.Щоб було безпечніше, ми спочатку створили Хранителя, який супроводжував дитину в лісі. Він був приблизно таким, як на малюнку. Сила, що захищає, має бути не меншою за «силу загрози».А потім ми малювали дерева, вигадували імена лісу та його рослинам. А далі уявляли, скільки зростів дитини чи дорослого може вміститися в одному дереві. :-) Так ми залучали префронтальну кору та просторове мислення.Наша задача - не позбутися страху, а перетворити його на цікавість. Допомогти мозку перейти з режиму «це капець як страшно» в режим «а що ж це таке?».Якщо говорити дуже спрощено, замість реакції, пов'язаної зі стресом і кортизолом, ми намагалися активувати цікавість, дослідження і дофамін.Ну і Хранитель прекрасний 😊 Доброї безпечної ночі! З Хранителями ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в книзі «Із ким я живу» Оксани Галан прочитала цікаве: «Є деякі види метеликів, які п’ють сльози у черепах. Таким чином вони задовольняють потребу в натрії та інших мінералах. Своєю чергою черепахи отримують регулярний догляд за очима».Скільки ж ми знаємо прикладів такого дивовижного симбіозу в природі!І ще - про те, як близькість до людини змінювала собак. У книзі є факт: «Для того, щоб було простіше виживати поруч із людиною, собака розвинув у себе новий м’яз, який підіймає внутрішній куточок брови і робить вираз морди таким, що ймовірність отримання того, що йому потрібно в цей момент, зростає в рази».Уявіть: у процесі одомашнення, коли собаки у відповідь на поведінку отримували більше уваги, турботи чи смаколиків, поступово закріплювалися навіть анатомічні зміни. Мордочка змінювалася. На відміну від вовків, у собак став більш розвиненим м’яз, завдяки якому вираз мордочки стає більш милим, схожим на дитячий, і викликає у нас трохи дурацьку усмішку й бажання піклуватися.Милота за допомогою однієї брови – як еволюційна стратегія 😊Дивовижно, як стосунки здатні змінювати всіх, хто в них перебуває.Доброї безпечної ночі! З милими усмішками ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Коли я записую відео для наших «2 хвилин для себе», наша кішка дивиться на мене так, ніби хоче сказати: «Свєта, я за тебе хвилююсь». І вже готова викликати екзорциста. Я її заспокоюю: Шира, все добре.А сьогодні, коли я дістала з морозилки своє саморобне безлактозне морозиво (пам’ятаєте, цього тижня писала, що його готую) і спробувала його - у мене, мабуть, був такий вираз обличчя, що Шира просто одразу втекла.Не розумію, як можна було зробити настільки несмачне морозиво з таких смачних ягід і фруктів.Вийшла заморожена водичка з легким присмаком банану. Хочеться розморозити, додати варення і заморозити знову 😊Цього тижня я проводила експеримент - усі наші практики були присвячені одній темі.Чи було вам так зручно? Наступний тиждень я думала присвятити практики м’язам шиї або жувальним м’язам.Сьогодні вранці ми говорили з вами про «квіти для себе». Я не зривала квітку в саду і не купувала, але вдягла брошку з квіткою. Чи вдалося вам сьогодні зробити подарунок ДЛЯ СЕБЕ?Доброї безпечної ночі та вихідних. Нас попереджають про уважність найближчими днями. .Дякую за цей тиждень разом. До понеділка ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Я сьогодні проводила практикум. Раділа, що в ньому взяли участь понад 700 людей. А після вийшла в сад відпочити. Сиділа на гойдалці й раптом відчула, що на мене хтось дивиться. Перевела погляд- а це наша кішка сиділа у вікна й уважно за мною спостерігала.Я задумалася про нашу дивовижну здатність відчувати погляд інших. Для мене це схоже на дотик або на відчуття чиєїсь присутності поруч.Уявіть: мозок справді має спеціалізовані ділянки, які дуже швидко обробляють напрямок погляду іншої істоти. У скроневій корі мозку знайдено нейрони, які по-особливому реагують на прямий погляд.Це частина давнього захисного механізму, який є у багатьох ссавців. Відчути погляд хижака чи ворога означало вижити. Тому мозок навчився надавати цьому сигналу надзвичайно високий пріоритет. Взагалі мозок завжди «бачить» більше, ніж ми усвідомлюємо. Він безперервно аналізує величезну кількість сигналів, яких ми не помічаємо. Між тим, що потрапляє на сітківку ока, і тим, що стає свідомим висновком, існує величезний проміжок.У людей із підвищеною сенсорною чутливістю або високою уважністю ці сигнали можуть оброблятися й інтегруватися дуже швидко й давати дуже сильне відчуття: «у моєму полі з’явився хтось».Погляд - це форма присутності іншого. А присутність іншого може давати нам відчуття безпеки або загрози.Скронева кора аналізує напрямок очей і голови, мигдалина оцінює емоційну важливість та безпеку, а тім'яні й лобові ділянки допомагають уже зрозуміти наміри іншого….і ми відчуваємо «дотик». Я про все це думала і дивилась на небо. І подумала, що процес погляду завжди двосторонній. Ми дивимося на світ, але й світ дивиться на нас. Чи відчуває небо зараз мій погляд? І можливо, небо теж дивиться на мене. Доброї безпечної ночі. З добрими поглядами. ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Вчора у нас була онлайн-зустріч із кінологинею. Я ще на 100% не впевнена, що у нас буде собака, але цей досвід підготовки й занурення в зовсім нову сферу мені дуже подобається. Я сама почуваюся собакою, мозок якої постійно має зустрічатися з чимось новим, наче я харчуюсь знаннями, інформацією і перетравлюю її в енергію.Завжди, коли я переживала складні етапи, моєю стратегією подолання стресу було йти вчитися. Чомусь новому в професії чи взагалі чомусь зовсім незнайомому - і це несподівано додавало важливу грань і до професійної частини.Взагалі копінг-стратегії можуть бути різними.☀️ Проблемно-орієнтований копінг - коли ми намагаємося змінити ситуацію: шукаємо інформацію, плануємо, вирішуємо проблему крок за кроком, навчаємося, просимо про допомогу. ☀️ Емоційно-орієнтований - його завдання зменшити внутрішню напругу. Це регуляція емоцій: їх усвідомлення, проживання, дихальні й тілесні практики, заземлення, самопідтримка.☀️ Копінг через уникання -коли ми тимчасово не зустрічаємося з тим, що напружує: відволікання – це і серіали, і скролінг, відкладання, втеча в іншу діяльність або іншу реальність. У короткостроковій перспективі це може знижувати напругу, але ж точно не вирішує задачу☀️ Соціальний копінг - опора на інших: розмови, близькі, друзі, фахівці, спільнота, спільне проживання досвіду.☀️ Смисловий копінг - надання значення тому, що відбувається: переосмислення досвіду, інтеграція його в особисту історію, метафори, пошук сенсу, особливо в ситуаціях, які взагалі складно змінити напряму.Цікаво, що творчість може бути присутня в кожному з цих пунктів – вона допомагає надати нашому досвіду форму. Одна й та сама стратегія може бути і ресурсною, і виснажливою, якщо стає єдиною. Наприклад, навчання для мене - дуже сильний проблемно-орієнтований і смисловий копінг. Але якщо не давати собі можливості зустрічатися і проживати емоції, частина напруги може не розряджатися. А у собак є свої способи регуляції стресу. Вони, звісно, не рефлексують, але реагують через тіло, дію, рух, контакт і зміну поведінки....Сьогодні у мене була розмова про копінг-стратегії, і ми досліджували, яку стратегію ми обираємо найчастіше, а якої уникаємо. Це ж теж важливо. Щоб наша звична стратегія не стала єдиною.Впізнали, що обираєте ви?Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Я готувала матеріали для практикуму. Там буде запитання: який аромат для вас найбільш комфортний - той, що нагадує про захищеність, радість.Аромати - особливо чутлива тема в наш час. Нюхова інформація обробляється мозком дуже швидко, майже без свідомого аналізу. Вона частково обходить «фільтр» таламуса і одразу потрапляє до лімбічної системи. Таламус в нашому мозку розподіляє сенсорні сигнали і передає їх у кору для обробки та усвідомлення. Але саме запахи спочатку йдуть в емоційні структури - до лімбічної системи, і лише потім частково стають усвідомленими.Тому з ароматами пов’язано стільки тригерів, як позитивних, так і негативних.Як це працює:Коли ми вдихаємо аромат, молекули запаху потрапляють у носову порожнину і «сідають» на нюховий епітелій у верхній частині носа. Там є спеціальні рецептори - кожен із них реагує на певні типи молекул. Далі те, що відбувається, для мене завжди виглядає як магія: хімічний сигнал стає електричним імпульсом. А це вже мова нервової системи.Сигнал одразу потрапляє в нюхову цибулину - структуру мозку, яка розташована буквально на вході до центральної нервової системи. Нюхова система передає сигнал лімбічній - амігдалі (емоційна реакція) і гіпокампу (пам’ять, асоціації). І запах майже миттєво викликає емоцію і може одразу спровокувати спогад.Завдяки цим зв’язкам між нюховою цибулиною і гіпокампом аромат нам щось нагадує, але ми не завжди можемо одразу зрозуміти, що ж саме.Чим вищий рівень втоми, стресу чи тривоги - тим чутливіше ми можемо сприймати запахи. Я, коли йду в місце, де буде багато людей, або знаю, що може бути душно, або припускаю високу нюхову чутливість у людей поруч - взагалі не користуюсь парфумами, обираю дезодоранти без запаху. У вологому повітрі аромати стають інтенсивнішими і ще сильніше перевантажують сприйняття і так гіперзбуджених людей....Я шукала свій аромат - той, що додає мені сил і стабілізує, і не втомлює. Зрозуміла, що це базилік. У мене навіть улюблені парфуми з його нотами. І тепер - як моє власне домашнє завдання, яке я планую дати на практикумі: у мене на підвіконні росте базилік. Коли проводиш пальцями по листочках, він одразу розкриває свої ефірні олії. І стає так, ніби я на сонячному морському узбережжі:одразу виринають смак оливок, моцарели та відчуття солоного вітру.Який аромат вам нагадує про затишок та радість?Доброї безпечної затишної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» - практика для розвитку міжпівкульної взаємодії. Починаємо тиждень із підживлення мозку. Взагалі вирішила цей тиждень присвятити саме цьому блоку вправ.Подібні практики впливають на активність мозолистого тіла - своєрідного «мосту» між півкулями мозку. Під дією стресу його активність може зменшуватися, і робота мозку стає менш інтегрованою. Такі вправи допомагають створювати нові нейронні зв'язки, підтримують нейропластичність мозку - здатність відновлюватися та навчатися.Вони допомагають повернути відчуття контролю, залучають увагу, посилюють усвідомлення власного тіла. Їх пропонують і дітям, і дорослим, наприклад, щоб легше перемикатися із задачі на задачу, повертати концентрацію уваги та знижувати рівень тривоги.Такі вправи використовують навіть у програмах відновлення після акубаротравм. Їх також часто пропонують травматерапевти як практику стабілізації та інструмент в опрацюванні травматичного досвіду.Придивіться: у цій практиці ми працюємо вказівним пальцем і мізинцем. У вас точно вийде! ❤️@stijkist Світлана Ройз