Я сьогодні слухала лекцію з нейропсихології і зацікавилась науковицею, про яку згадали. Зачепилась за те, що вона народилась у 1918 році і досі викладає. І що завдяки її роботам ми значно більше знаємо про те, як працює наша пам’ять. Бренда Мілнер - канадсько-британська психологиня й нейропсихологиня. Вона народилася в Манчестері. Її батько був музичним критиком і викладачем, мати - музичною педагогинею. Спочатку батько навчав її вдома - він був впевнений, що домашня освіта є найкращою. Після його смерті Бренда пішла до школи. Вона вивчала математику, а пізніше зацікавилася психологією. Її чоловік Пітер Мілнер теж був ученим. Спочатку він був електротехніком, а згодом, уявіть, став нейропсихологом. Вони познайомилися під час роботи у воєнному радарному центрі у Британії. У 1944 році одружилися й переїхали до Канади, Пітер отримав запрошення працювати з фізиками над дослідженнями атомної енергії. Після переїзду до Канади Бренда почала досліджувати зв’язок між мозком і поведінкою. Більшу частину свого професійного життя вона працювала в Монреальському неврологічному інституті. Дітей у Бренди й Пітера не було. У пізніші роки вона говорила про своїх студентів як про своїх «дітей». Вона вела дуже простий спосіб життя, а зі своїх збережень заснувала фонд для підтримки досліджень мозку. Найвідоміше відкриття Мілнер пов’язане з пацієнтом, якого в науковій літературі називали H. M. У нього була важка епілепсія. У 1953 році нейрохірург Вільям Сковілл провів операцію, під час якої з обох боків у пацієнта видалили частину мозкових структур, важливих для пам’яті, зокрема гіпокамп.  Це допомогло з епілепсією, але виникла дивовижна проблема: H. M. втратив здатність нормально формувати нові спогади. Він міг поговорити з людиною, а потім не пам’ятати цієї розмови. Міг познайомитися з кимось -і через деякий час не знати, хто це. Мілнер почала досліджувати його разом зі Сковіллом. І виявилось, що при цьому - H. M. міг навчатися. Наприклад, йому запропонували малювати контур зірки, дивлячись на руку лише в дзеркалі. Спочатку це було складно, але з кожною спробою він виконував завдання все краще. І водночас він не пам’ятав, що вже робив його раніше. Тобто він не пам’ятав самого досвіду навчання, але його мозок зберігав результат цього навчання. Саме це було відкриттям. У середині ХХ століття ще не існувало розуміння того, що пам’ять складається з різних систем. Дослідження Мілнер стали доказом того, що існують різні механізми пам’яті. Це стало основою розуміння того, що ми називаємо експліцитною та імпліцитною пам’яттю: ми можемо свідомо пригадувати події та факти, а можемо не пам’ятати самого досвіду, але водночас зберігати навичку. ЇЇ дослідження взагалі змінили уявлення про анатомію людської пам'яті. Бренді 108 років. Вона й досі залишається професоркою McGill UniversityПодивіться, тут 4 хвилини відео з нею https://www.youtube.com/watch?v=GhfNtyL_Cj0Я була враженаДоброї безпечної ночі ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз