Статистика telegram channel - @starlev

Джон Бойн "Усі ті розбиті місця", Видавництво Старого Лева 🌟Це книга-продовження «Хлопчика у смугастій піжамі», про яку писала тут. Історія життя сестри Бруно — Ґретель. Я чекала, що книга буде як мінімум того ж рівня. Але вона сподобалась мені набагато більше, бо глибша, складніша, багатошарова."Дев’яностооднорічна Ґретель Фернсбі вже декілька десятиліть мешкає в елітному будинку в Лондоні. Її життя тихе та спокійне, проте за плечима жінки темне минуле. Вона нікому не розповідає про свою втечу з нацистської Німеччини у віці дванадцяти років, про важкі повоєнні роки, які збувала у Франції з матір’ю. Та найменше вона воліє згадувати про свого батька, який був комендантом одного з найбільших концтаборів, та сімейну трагедію.Одного дня у квартиру поверхом нижче в’їжджає нова сім’я. Несподівано для самої себе Ґретель заводить дружбу з маленьким хлопчиком, хоча його присутність пробуджує сумні спогади з минулого. На позір щаслива сім’я має свої скелети у шафі, дізнавшись про які, Ґретель ризикує розкрити секрети, які вона все життя оберігала..." Оповідь вибудувана у двох часових лініях:✔️юність та молодість, на які героїня озирається, і цей погляд — не виправдання, не сповідь, а радше спроба прожити пам’ять до кінця✔️теперішній час, коли в 90+ життя мало б уже заспокоїтися, але події знову починають розгортатися, і доволі несподіваноРоман сповнений несподіваними поворотами і подіями. У дитинстві Ґретель була донькою коменданта Аушвіца. Потім — втечі, переховування, інше ім’я, інше життя. Її доля ніколи не була простою. Тож героїня стала неоднозначною, непересічною особистістю. Але не менш цікаві внутрішні процеси героїв: почуття провини, сорому, страху, заперечення, особистісні конфлікти людей, які є «дітьми зла», але водночас — дітьми.Це дуже сильний психологічний роман. Про те, як живеться дітям нацистів. Про відповідальність і неможливість її з себе зняти. Про пам’ять, яка не має терміну давності. Про вину, що переслідує навіть тоді, коли здається, що вже все позаду."Почуття провини не давало спати вночі або, якщо таки щастило заснути, отруювало сни. Почуття провини вторгалося в кожну щасливу мить, нашіптуючи тобі на вухо, що права на задоволення ти не маєш. Почуття провини переслідувало тебе на вулиці, перериваючи найбуденніші справи спогадами про ті дні й години, коли ти могла щось зробити, бодай спробувати якось запобігти трагедії, але вирішила не робити нічого." Є тут і тригерна тема домашнього насильства в сучасних умовах — важка, але дуже органічно вписана. Також книга поглиблює розуміння «Хлопчика у смугастій піжамі», додає нові смисли й ракурси, змушує інакше подивитися на знайому історію.А фінал мене справді здивував. Деякі моменти здалися трохи неправдоподібними, але загалом від цього фінал не програв. Особисто я отримала задоволення від того, як все склалось 👍Читати цю книгу зараз, у час війни, може бути боляче. Вона змусить думати про наше майбутнє і травми. Але для мене це був сильний і глибокий читацький досвід."...Там усе ще відбудовується, принаймні так пишуть у газетах. Після всіх цих неприємностей тобто.Я мало не розреготалася. То був вельми оригінальний спосіб окреслити шість років війни, незліченні мільйони смертей і всі ті розбиті місця, що залишилися позаду." Рекомендую всім, хто любить психологічні та історичні романи, тему Другої світової війни, складні моральні питання. Якщо ви читали «Хлопчика у смугастій піжамі» — цю книгу варто прочитати обов’язково. Якщо не читали — читайте одразу дві ☺️#кт_відгукКниготерапія📗Підписатись

«Вісім ідеальних вбивст» 🌟🌟серійні вбивства за мотивами книг🌟ненадійний оповідач🌟книжкова крамниця / книжкова атмосфера🌟повільне наростання напруги🌟інтелектуальний трилер🌟літературні відсилкипочинається все з доволі моторошної ідеї.список ідеальних убивств, складений для книжкового блогу, раптом починає оживати в реальності. і кожне нове вбивство підозріло точно повторює сюжети з відомих детективів і трилерів🌟окремо хочеться відзначити сам задум.🤌🏻він для мене виявився абсолютно новим. раніше я ніде не зустрічала ідею, де вигадані «ідеальні вбивства» з книжкового списку починають відтворюватися в реальності. було цікаво стежити не лише за розслідуванням, а й за тим, як автор крок за кроком реалізує цю концепцію.🌟🌟🌟🌟🌟 згадані 🌟🌟🌟🌟🌟 книги: список «ідеальних вбивст»:🖤А. А. Мілн «Таємниця червоного будинку» (1922)🖤Ентоні-Берклі Кокс «Злий умисел» (1931)🖤Аґата Крісті «Убивства за абеткою» (1936)🖤Джеймс М. Кейн «Подвійне страхування» (1943)🖤Патриція Гайсміт «Незнайомці в потягу» (1950)🖤Джон Д. Макдональд «Потопельниця» (1963)🖤Айра Левін «Смертельна пастка» (1978)🖤Донна Тартт «Таємна історія» (1992) сподобалося, як автор грається з читачем.тут багато літературних відсилок, атмосфера холодна й тривожна.а ще тут є класний рижий котик🐈і події відбуваються у засніженому Бостоні, що додає ще більше атмосферності для читання 🌨️загалом, це розумний, атмосферний і дуже нетиповий трилер. без поспіху, без кліше, зате з відчуттям, що задум тут важливіший за ефектність.9/10⭐️

Вівці цілі — 4/5 ⭐️ #прочитанедля мене улюбленою книгою Євгенії Кузнєцової все одно залишається Спитайте Мієчку. але Вівці впевнено посіли друге місце 🐑🌟мені здається, ця історія ідеальна, щоб колись — через 10–15 років після закінчення війни взяти її у новорічні свята й знову поринути в атмосферу того, як ми живемо зараз❄️ я люблю жанр slice of life і мені подобається, як пише Євгенія. роман торкається душі й робить трохи боляче, бо тут є все: рідний військовий приїхав на свята, генератори, різдвяні традиції, працює ППО, хтось їде закордон, хтось готується до служби…єдине, що я не зрозуміла — чому ця книга вийшла навесні, адже вона ідеально підходить саме під період закінчення року. рада, що відклала її та прочитала саме заразнайбільше відгукнулись ці цитати:«Карла на це казала, що все, що отримуєш малими дозами, здається кращим: “Тато хороший, бо його мало і він сидить у своїх очеретах, а мама погана, бо зі мною ти ходиш у школу”.» «Вперше за довгий час Максима не підняла о шостій тривожність — така, ніби він щось комусь пообіцяв, забув, ніби з кимось посварився і тепер з живота до горла підіймається щось чорне, розлите всередині, і перебиває дихання. Так буває, коли засинаєш із поганими новинами, зранку прокидаєшся і ще не знаєш, чому тобі недобре, а потім усвідомлюєш.»

«Дарунок» – це моя перша книга у Сесілії Ахерн і я дуже радію, що відкрила для себе творчість авторки саме з такою щемкою та цінною історією❤️‍🩹Книга написала легко, тому доволі швидко читається. Дуже важливими є і головні думки, а саме важливість сім'ї та підтримки, взамодопомога й переосмислення часу. Головний герой – це чоловік на ім'я Лу Сафферн. Останні роки він максимально зосереджений на своїй кар'єрі, тому готовий робити все, щоб досягнути запланованого. І дуже часто, йому доводиться жертувати часом, який він міг провести з рідними. Одного дня він зустрічає безхатька Ґейба, який змінить його життя на 100% та покаже, що насправді є найціннішим.В процесі читання ви розумітимете, наскільки важливо правильно розставити пріорітети, а останні сторінки можуть по-справжньому розбити вам серце💔Зберегла для себе ще декілька цитат, якими хочу поділитися і з вами:• Люди, як і будинки, бережуть свої таємниці. Часом таємниці живуть у них, а часом вони живуть у своїх таємницях. Огортають їх руками й міцно притискають до себе, зав’язуючи язики навколо правди. Але з плином часу правда виходить на яв і підіймається над усім. Вона звивається й сіпається зсередини, допоки набряклий язик більше не може триматися зав’язаним довкола брехні. Приходить час, він випльовує слова назовні, і правда вистрілює у повітря, врізаючись у світ. Правда й час завжди по один бік.• Сигналами до пробудження можуть стати дуже різні речі, проте тільки ті, що мають найбільше значення.• Бути першим не більш важливо, ніж бути середнім, що так само не більш важливо, ніж бути останнім. Усі ці стани – це просто буття. А от те, як людина почувається в тому чи іншому стані або чому вона до нього прийшла, насправді важить.• Немає сенсу тяжко працювати, якщо ти не щасливий, бо кінець-кінцем для чого тоді це все?• Те, що наш час обмежений, робить його ціннішим, хіба не так? Ціннішим за гроші, найціннішим за все інше. Ти не можеш часу заробити, не можеш його купити. Мине година, тиждень, місяць, рік – а ти більше ніколи їх не повернеш.🎧 Sparks – ColdplayВидавництво Старого ЛеваБільше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️

Любовні листи до серійного вбивці - Таша Корьелл4/5 - ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Ця історія починається з ідеї, яка одразу чіпляє. Головна героїня пише листи засудженому серійному вбивці - спершу з цікавості, потім із потреби бути почутою, а згодом усе це перетворюється на небезпечну одержимість. Листування поступово стирає межу між спостерігачем і співучасником, між фантазією та реальністю, і стає складно усвідомити, хто насправді контролює ситуацію.Книга тримається насамперед на психології. Тут немає гонитви за різкими сюжетними поворотами - натомість є повільне, липке занурення в думки, самообман і внутрішні тріщини. Авторка дуже точно показує, як внутрішня порожнеча й потреба у зв’язку можуть змусити людину тягнутися навіть до темряви, якщо та хоча б удає зацікавленість. Листування поступово оголює те, що героїня воліла б не помічати в собі, і змушує дивитися на власні мотиви без зручних виправдань.Окремо хочеться відзначити, що ця історія звучить доволі свіжо в межах жанру. Це не класичний трилер про пошук злочинця і не типовий роман — радше несподіваний діалог між цими двома форматами. Саме такий фокус і вирізняє книгу серед подібних історій.Найцікавіше тут - не сам серійний убивця, а реакції на нього. Він радше інструмент, каталізатор, який дозволяє показати, як легко ми можемо романтизувати зло, якщо воно подане спокійно й майже ніжно. Книга постійно балансує між симпатією та відразою, змушуючи ловити себе на дуже некомфортних думках. І в цьому її сила - вона не намагається нікого виправдати, але й не спрощує ситуацію до чорного і білого.І, мабуть, важливий момент: не варто знецінювати подібні книги лише через те, що ви особисто вчинили б інакше. Література рідко пишеться про конкретного читача - вона радше досліджує людський досвід загалом. Те, що хтось не впізнає себе в цій історії, не робить її менш правдивою. Люди мають різні межі й різну вразливість, і ця книга саме про це.Героїня часто дратує своїми рішеннями, небажанням бачити очевидне й упертістю у самообмані. Але, мабуть, саме в цьому й задум: вона не має бути зручною чи приємною. Вона жива, поламана і часом відверто неприємна - як і багато людей у реальному житті.Мінусом для мене стала надто очевидна кінцівка. У певний момент усе складається так, що фінал легко читається наперед. Хоча важливо зазначити: серійний убивця тут і справді не головний. Тому навіть передбачуваність розв’язки не вбиває сенс історії - бо вона не про «хто винен», а про «чому все так».«Любовні листи до серійного вбивці» - це похмурий, тривожний психологічний трилер про внутрішню порожнечу, емоційну прив’язаність і небезпечну ілюзію близькості. Книга, яка читається швидко, але залишає після себе багато запитань. Не про кохання - про його підміну. 🌟ВСЛ I Книжкова подружаня#відгук_на_книгу

окремий допис для того, аби ви якнайкраще роздивилися цю краси від Старого Лева 😍🔸 «Непрохані поради для вбивць від Віри Вон» Джессі Сутанто власниця чайної, Віра Вон - дуже завзята китайська матуся, яка, окрім особистого життя свого сина, цікавиться ще й чаєм, настільки, що стає самопроголошеною експерткою з усіх чайних питань! але, одного ранку, прокинувшись, Віра виявляє тіло мертвого чоловіка прямо у своїй крамничці.жінка переконана, що саме вона зможе розслідувати справу і ніяка поліція не впорається так добре, як вона сама.тож чайна детективка бере справу у свої руки і починає винюхувати злочин 🤠 🔸 «Кохання та Джелато» Дженна Еванс Велч після втрати матері,шістнадцятирічна Ліна виконує останнє її бажання — їде до Італії. дівчину мучать питання, на які вона не має відповіді:• чому покійна мати відправила її в подорож? • і чому, цілих шістнадцять років приховувала рідного батька? на допомогу Ліні приходить давній мамин щоденник, а ще — кохання та джелато ~ • ~ #поповнення_на_поличках

вчора я дочитала «книгу Еміля» і, може, не готова до цієї розмови, бо як сформулювати те, що досі осмислюєш і що стало для тебе настільки твоїм 🐐але якщо не напишу про свої враження зараз, то лишу їх тільки для себе.власне, я боялась братись за цю книжку. через настанови на пошук якихось ключів, через вплетення в сюжет скандинавської міфології, через те саме «нічого не зрозуміло, але дуже цікаво», бо я часто боюсь не зрозуміти. але потім побачила коментар пана автора, що можна просто читати — то й почала просто читати.Еміль не вміє спати. Взагалі. А його мама час від часу все забуває, не впізнає сина та не пам’ятає власного імені. Щоб їй допомогти, у Еміля є ритуал, якому треба слідувати до останнього слова.Вдвох вони переїжджають туди, де їх ніхто не знає, — на засніжений острів, де доводиться жити у школі. І якось вночі у порожніх шкільних коридорах лунає дзвінок телефона. Еміль підіймає слухавку та впізнає голос брата, що помер кілька років тому: «Допоможи мені повернутися!».Та як повернути того, хто помер? Як не втратити себе у світах, де між можливим і неможливим — тонка межа, а кожна помилка може коштувати життя? Що насправді забула мама Еміля? І чи варто їй це нагадувати? і як же я кайфонула від цього тексту, від його структури, алюзій, від того самого незрозумілого, яке потроху збиралось у пазлик і з кожною сторінкою виливалось болем, сумом, надією й любов'ю.усе в цьому світі або заради любові, або через любов, або не має значення. це була темна (в)мандрівка, інколи по-справжньому моторошна. якщо відкинути фентезійну складову, це все ж історія про травми, чорні жалі і такий важкий смуток, що буквально заважає мамі любити свою дитину. але фентезі все ж невіддільна частина цієї книжки — загадкова, потаємна, заворожуюча. в її світах живе багато створінь, добрих, злих, ображених, самотніх, чарівних. і мені сподобалось насправді вплетення в цей текст міфологічних мотивів. в ході читання я все ж трохи гуглила окремі моменти, які вдавалось вловити, проходила цей шлях пошуку відповідей з Емілем, хлопчиком-без-сну. до слова, надзвичайно цікавим персонажем. вони всі тут цікаві, особливо тоді, коли намагаєшся зрозуміти, хто ким є насправді. і хай інколи мені здавалось, що мій мозок таки може вибухнути після деяких епізодів, це була чудова подорож засніженим островом, світами і, зрештою, мріями.я дуже полюбила цю книжку. а ви?👁️#русяпатякаєпро_прочитане

У ВСЛ мега сильні анонси на 2026 рік! Буквально кожна книга — це пряме попадання в серденько! (Книжкові боги почули мої молитви!) Елізабет Ґілберт, «Довгий шлях до річки» — відверті мемуари про кохання, що межує з руйнацією. Історія дружби, яка переросла у пристрасть і залежність. Ґілберт без прикрас пише про стосунки, що здатні як відкрити шлях до зцілення, так і розбити серце вщент. Книжка-сповідь про найсильніші почуття. Арундаті Рой, Mother Mary Comes to Me — інтимна сповідь легендарної письменниці. Арундаті Рой досліджує свої складні, але й формотворчі стосунки з матір’ю — жінкою-стихією. Це текст про любов, втечу і повернення, про біль втрати, який стає чорнилом для нових історій. По секрету скажу, що перевидання інших її романів майже 100% можливе в честь виходу нової книжки!Рейчел Кларк, «Історія одного серця» — драматична документальна історія про «жорстоку арифметику» трансплантології. Долі двох дітей перетинаються: для однієї родини це трагедія втрати, для іншої — шанс на порятунок. Книжка про серце — не просто як про орган, а як про символ надії та людяності. Туве Янссон, «Донька скульптора» — квиток у світ дитинства Туве Янссон, де реальність переплітається з дивом. Серед батькової майстерні й морських пейзажів зароджується та сама уява, що згодом подарує світові мумі-тролів. Атмосферна проза, сповнена тепла, солоного вітру і тихої магії.Халед Госсейні, «І гори відлунювали» — Пронизлива сага про брата і сестру, розлучених жорстокою долею. Від Кабула до Парижа, крізь покоління й континенти, автор досліджує невидимі нитки, що пов’язують нас із рідними. Себастьян Баррі, «Час давнього бога» — ліричний і глибокий роман про відставного поліціянта Тома Кеттла. Його спокійне життя в старовинному замку біля моря руйнує давня справа про католицьких священників звинувачених у сексуальному насиллі. Це книга про пам’ять, втрати й таємниці. Ольга Карі, «Хто вбив Лору Палмер?» — збірка автофікшн-оповідань про те, що зазвичай замовчують. Це чесна розмова про жіночі травми, стигму та досвіди, які важливо проговорити вголос. Болісна, але необхідна проза, що вийде друком у 2026 році. Чи зацікавила вас якась із цих історій? Діліться в коментарях! 👇

Коли як не зараз читати “Вівці цілі” Євгенії Кузнєцової? Де ще ти зможеш знайти хоча б дрібку того СПРАВЖНЬОГО святкового, зимового настрою?Не оцього прилизаного “ми поставили ялинку під Мераю Кері, випили келих просеко і дивимось Один удома-2”, а нашого, українського. Те що ми пам’ятаємо з дитинства: всі оці святкові забобони, сварками і сім’єю, друзями, які з’являються нізвідки. І навіть чимось новим, – Миколаєва небесна дорога, – Яна відкрила рота і дивилась вгору.– Це – мобільна група ППО, – сказав Максим. Сюжету як такого тут немає. І почавши читати цю книгу я був не здивований, оскільки у “Спитайте Мієчку” ситуація ідентична. Я прийшов за вайбом, який я у підсумку і отримав.У нас тут все розгортається навколо Максима, який переїхав до свого хворого батька, колишнього лікаря, для якого вони з Любою (доглядачкою) влаштовують “прийоми” пацієнтів, як у давні часи Юхимовича. І на Романа пацієнткою стає нова-стара сусідка сім’ї Максима Яна, яка приїджає досліджувати цю місцевість. Цю снігову, холодну, з відключеннями світла місцевість. +1 до вайбу. І все. І далі ви спостерігаєте, на мою думку, за дуже крутим різдвяним фільмом, в якому кожен знайде щось своє. Про кожне зимове свято, яке святкують українці, які традиції (про які я навіть майже ніколи не чув). І боже, як же це було прекрасно! Її спокійно можна було прочитати за один вечір, чого мені категорично не хотілось робити, тому що хотілось розтягнути кожну сторінку цього. Кузнєцова пише настільки колоритних персонажів, що смішно і страшно від того, що в них ти впізнаєш власну родину. А, от ти де, — сказала вона до Максима. — Уявляєш, двох дітей народила твоєму батькові, а він мене й не впізнав. Ото так все життя з тими узістками своїми прокрутив, а мене зараз признав за завлабо-раторією. А завлабораторією в нього була стара противна баба. Навіть і в безпамʼятстві примудрився мені плюнуть в душу… Мені було так тепло і я так не хотів, щоб ця історія закінчувалась. Вона настільки світла, навіть не дивлячись, що ближче до кінця зійшла у меланхолію. Але ось така вона, ця історія. І вона прекрасна, по-своєму!#Peachвідгук

Емма Гезерінґтон, «Це Різдво», Видавництво Старого Лева 🌟Цю книгу я додала в різдвяну романтичну добірку — і тепер розумію, що трохи схибила. Їй значно більше пасувало б місце серед добірки психологічної прози."Роуз завжди любила Різдво, але тепер усе змінилося. У пошуках затишку та усамітнення вона тікає до котеджу в Донеголі, щоб у тихій сільській місцині провести святковий час лише сама. Чарлі вперше у житті планує зустріти Різдво на самоті. Можливо, для когось це найпрекрасніша пора року, але не для нього. Не цього року. Тож він винаймає котедж у тихому поселенні. Та коли у двері котеджу увійшла незнайомка, обоє розуміють, що їхнє помешкання для відпустки заброньовано двічі. Кожен сподівався провести це Різдво наодинці, але життя може змінитися назавжди, якщо двоє раніше незнайомих людей, — а в кожного свої внутрішні травми, — погодяться провести його разом." Книга виявилася не такою легкою, як я очікувала. Це не ромком і не солодко-ванільна різдвяна історія. В книзі немає інтимних сцен. Так, тут є розвиток романтичних стосунків, але передусім — це роман про людей за 30, з власними травмами, кризами, внутрішніми зламами й спробами зібрати себе заново. У кожного героя свій біль, свій досвід і своя потреба, яку треба навчитися чути. Це історія про проживання горя, відновлення й зцілення ❤️Тут багато психології, уважності до внутрішніх процесів. Водночас це не важкий текст, а радше підтримувальний і терапевтичний. Не порожній, не поверхневий, із думками, які хочеться забрати з собою. "Коли ти впала на дусі, завжди пам'ятай про силу простих речей, дорогенька. Це ті речі, які допомагають нам пережити найтемніші дні. Спостерігай за природою, слухай улюблені пісні, поговори з хорошим другом, спечи смачний торт. Це дрібниці, які допоможуть тобі підійнятися. " "Немає жодних правил. Горе не кваплять, моя люба. І точно так само немає доброго чи поганого часу, щоб знову усміхатися після втрати когось близького. Тому ніколи не бійся всміхатися знову. Пам'ятай це, будь ласка. Якщо через когось або щось ти усміхнулася, то вважай це вдалим днем." Взагалі, ця книга трапилася зі мною дуже вчасно і відгукувалась зовнішнім подіям та внутрішнім процесам. Ось цей "аутотренінг" я точно забираю як готовий шаблон побудови опори на себе:"Знаю, що насподі душі я сама собі маяк.Я – надія. Я – безпека. Можу витримати будь-яку бурю. Я стоятиму твердо й міцно, хай би як хвилі вдарялись і розбивались об мене, хай би який хаос панував у світі і хай би які виклики кидало мені життя.Я можу приглушити своє світло, коли мені потрібен відпочинок. Можу світити яскраво, та найбільше направлятиму світло так, аби бачити свою дорогу і допомагати й захищати інших на їхньому шляху. Я сама собі маяк." Раджу, якщо любите психологічні романи, історії про зцілення і доросле кохання — з легкою різдвяною ноткою. Якщо проживаєте втрату стосунків, книга взагалі може бути терапевтичною.👎 Не підійде, якщо шукаєте щось максимально легке, солодке й суто розважальне.Мені книга дуже зайшла. Я точно пам’ятатиму її як теплу історію про відновлення зі світлим фіналом.#кт_добіркаКниготерапія📗Підписатись