SOS

🆘 SOS: НовиниВ нашій рубриці про команду — людина, без якої благодійного фонду “СОС Штаб громадянської оборони” не було б взагалі. Людина, про яку кажуть дуже різне. І з якою команда неодноразово переконувалася: простих рішень не буде. Саме завдяки йому 4 роки тому, в ці самі дні, люди, які їхали з-під обстрілів, знаходили підтримку і розуміння, що робити далі. У банкетній залі готелю, призначеній для свят і весіль, були розстелені матраси — бо всі номери вже були зайняті людьми з потягів. Прихисток, їжа, інформація. Цілодобовий кол-центр: оператори пояснювали, де поселитися, куди звернутися, хто може прийняти. Сток-центр на Соборній — тисячі людей отримали там одяг, засоби гігієни, дитяче харчування. «Сім’я не розмовляла зі мною пів року. Я прийняв ці рішення сам і поставив під загрозу їхній добробут. Але тоді я не розумів, як можна інакше», — каже Анатолій Ковальський, керівник фонду. Для грантодавців і партнерів — він візіонер. Архітектор змін, ініціатор і рушій проєктів.“Я просто шизік”, — сам про себе каже Анатолій. І, чесно кажучи, ми частково згодні. Бо нормальній людині було б страшно вписуватися в релокацію лікарні: гроші, відповідальність, відсутність гарантій. Але сьогодні в Оринині працює лікарня європейського рівня. І сюди їдуть не тільки з Кам’янця — з різних областей. Програма “Дітям війни” —  на сьогодні понад 3,5 тисячі дітей з прифронтових і деокупованих територій пройшли психоемоційну реабілітацію в Кам’янці-Подільському. Простіше: жили в безпеці, отримали допомогу, яку не могли отримати вдома. Програма “СОС-Турбота” — підтримка людей похилого віку: медична, психологічна, натуральна допомога. Це проєкти, за які було страшно братися. Але після першого кроку зупинитися вже неможливо. І ще одна суперсила Анатолія — він знаходить людей, які готові в це вписатися і викластися на повну. Команда “СОС Штабу” невелика, але росте, вчиться і вже створює власні проєкти. Ми ще точно будемо не погоджуватися. І, скоріше за все, голосно. Бо ми живі люди. Які щодня роблять маленькі речі, що разом змінюють чиєсь життя.Сьогодні “СОС Штабу” офіційно 4 роки. Сьогодні це не просто Анатолій Ковальський зі своїми сміливими ідеями і команда фонду з восьми осіб. Це сотні людей, які змогли долучитися до роботи організації, щоб підтримати інших — волонтери, місцеві бізнесмени, фермери, члени команди, які завдяки отриманому досвіду почали власні проєкти. Це десятки тисяч людей, які отримали підтримку в найскладніший час. Це історія, яка почалася з однієї людини, яка не змогла залишитися осторонь. #SOSновини

🆘 SOS: НовиниУ нашій рубриці “Про команду SOS” — людина, яку майже неможливо знайти на фото чи відео організації. І це попри те, що в команді він майже з самого початку.Водночас саме ця людина була присутня майже на всіх заходах усіх проєктів фонду “СОС Штаб громадянської оборони”.Наш відеограф, оператор і монтажер. А ще — піцайоло і просто щира людина — Микола Козін. Людина за кадром.До війни Микола працював відеооператором на Маріупольському телебаченні. Після важкого шляху евакуації він опинився у Кам’янці, щоб уже у 2022 році стати частиною команди “СОС Штабу”.Саме йому ми завдячуємо якісними кадрами і професійними відео. Важко навіть сказати, скільки сотень роликів було знято за цей час.Скільки людей — дорослих і дітей — розповіли свої історії в об’єктив камери. І скільки годин було проведено за монтажем.Робота в Штабі — це справді екстремальні умови.У шалену спеку — знімати дітей на екскурсії. У холод — спускатися з ними в каньйон. А іноді й лізти в печеру Атлантиду.Годинами знімати майстер-класи чи психологічні активності, щоб потім ущільнити весь відзнятий матеріал в одну хвилину — але саме в найцікавішу хвилину.Сьогодні Микола — військовий.І по контенту організації дуже помітно, що камера працює значно рідше і знімає якось інакше — не так.Але і зараз Микола залишається частиною нашої організації. Без нього наша історія була б зовсім іншою — точно не такою яскравою і точно не з виставленим кадром з правильним освітленням.Ми бережемо камеру і час від часу витираємо з неї пил.Щоб після повернення Микола зняв наше найжаданіше відео.Відео перемоги.#SOSновини

🆘 SOS: ДітиІноді ми навіть не уявляємо, які ланцюжки подій запускає одна, здавалося б, невелика дія. Колись це була просто поїздка до Чернівців на Сьомий форум інклюзивності від ГО «Чернівецьке об’єднання “Захист”». Поїхати підтримати колег, подивитися, послухати. Без особливих очікувань. На сцені тоді виступали представниці ГО «Говори» і презентували свій пристрій “TippyTalk” , який допомагає спілкуватися людям з порушенням мовлення. За два місяці дівчата приїхали до нас у Кам’янець-Подільський, де провели навчання для фахівців. А сьогодні, на початку березня 2026 року, 5-річна Емілія вперше опанувала вказівний жест. І так, за допомогою “TippyTalk”.Для більшості людей це може виглядати як дрібниця. Просто жест. Але насправді за цим стоїть колосальна робота: сотні повторень, терпіння Ірини Газиної, сенсорної терапевтки центру, підтримка батьків і віра, що маленький крок може змінити цілий світ. Вказівний жест — це початок контакту з цим світом. Це перший крок до комунікації, до мовлення, до можливості сказати: «Я тут». Для маленької дівчинки Емілії сьогодні цей світ відкрився трохи більше. Іноді одна подія запускає десятки і сотні ланцюжків, про які ми навіть не здогадуємося. Саме тому ми працюємо. Саме тому навчаємося. Саме тому об’єднуємося з колегами і шукаємо нові підходи. https://www.facebook.com/talk.org.ua?mibextid=wwXIfr&rdid=sd7m2Vw1InfIo0E9#https://www.facebook.com/zahystcvБудь-які питання щодо роботи Центру сенсорної інтеграції “Сяйлик” за телефоном: +380504768580.#SOSдіти

🆘 SOS: НовиниУ березні Благодійному фонду “СОС Штаб громадянської оборони” виповнюється 4 роки.Ми активно і з гордістю висвітлюємо наші проєкти, їхніх учасників і партнерів. Але команда проєкту часто залишається за кадром. До дня народження організації ми відкриваємо рубрику “Наша команда”. З часу заснування фонду колектив змінювався — то ставав великим і шумним, то зменшувався залежно від масштабу проєктів. Люди доєднувалися, створювали спільні ініціативи. Хтось тут навчився нового, хтось — навпаки, щиро ділився досвідом. Ганна Дубовська — людина, яка в організації з самого початку. Вона доєдналася як журналістка — і тут знадобився її досвід роботи на телебаченні та ведення власного YouTube-каналу “Непопсовая Юкрейн”, який мав більше 4000 підписників, а відео про хасидських жінок набрало 500000 переглядів. Благодійний фонд — це не статична організація і не виробництво. Діяльність змінюється постійно — залежно від запиту і потреб людей. Тож із часом тут доводиться робити ВСЕ. У 2023 році Ганна створила Жіночий клуб і однойменний телеграм-чат. Сьогодні це простір, де жінки підтримують одна одну, діляться корисною інформацією, разом проводять час і вже реалізовують власні проєкти. Більшість учасниць знає Ганну як організаторку заходів для жінок ВПО — психологічних тренінгів, спортивних занять, творчих майстерок, екскурсій, волонтерських акцій. Мало хто знає, що основна робота Ганни — це написання проєктних заявок. Це не просто опис ідей чи активностей — це прорахунок бюджету, можливих ризиків, залучення партнерів і бенефіціарів. Це десятки сторінок обґрунтувань і доказів. І в результаті — можливість безкоштовної реабілітації для сотень дітей із прифронтових територій, медична і психоемоційна підтримка людей із вразливих груп населення, профорієнтація, навчання. Цікаво, якщо скласти докупи всі заявки, написанні Ганною за ці роки, скільки буде важити цей стос?Новий напрям роботи організації, який став можливим завдяки Ганні, - центр сенсорної інтеграції для дітей з розладами аутистичного спектра “Сяйлик”. Важко оцінити важливість такого центру для Кам’янця-Подільського, не занурившись у цю чутливу тему. Тут допомогу дитині надають комплексно, адже у зв’язці працюють різні фахівці. Безкоштовну допомогу вже отримали кілька дітей із сімей вразливих груп, а попереду — проєкт, у якому заняття зможуть відвідувати десятки дітей з РАС. Тож виграти грант для Ганни — це найбільше задоволення. Бо це не просто її перемога — це підтримка сотень людей.Головне кредо Ганни: “Якщо не можеш бігти до своєї мети — іди. Не можеш іти — повзи. Не можеш повзти — просто ляж у напрямку своєї мети”. Ми щиро бажаємо чітко бачити свою мету і впевнено йти до неї. А тепер — кілька фактів про нашу Ганну — людину чуйну, уважну і багатогранну: • писала пісні і грала на гітарі • уміє в’язати гачком, на спицях, плести макраме • робила брошки з бісеру • захоплювалася французьким кіно • захоплювалася оригамі • розводила кролів, качок і гусей • одного разу на вулиці спіймала індика і з’їла йогоЗізнаємося: один із цих фактів — абсолютна неправда. Знаючи Ганну не перший рік, вгадаєте, який саме? Пишіть у коментарях.#SOSновини

🆘 SOS: НовиниПро нас пишуть! У газеті Подолянин вийшов матеріал про нашу фахівчиню — пані Марину  Мартиненко, сенсорну терапевтку центру розвитку “Сяйлик”Для нас це важливо. Бо коли про роботу центру пишуть міські медіа — це означає, що тема підтримки дітей з розладами аутистичного спектра та їхніх родин стає видимою. Сенсорна інтеграція — це не «модний термін», а реальна допомога дітям, які мають труднощі з концентрацією, координацією, сприйняттям сигналів тіла та навколишнього світу. І пані Марина — одна з тих спеціалісток, які працюють з цим професійно та системно. Центр розвитку “Сяйлик” у Кам’янці-Подільському - це простір, де працює команда фахівців різних напрямків — сенсорні терапевти,АВА-терапевт, логопед, дефектолог, психолог, - і кожна родина тут може знайти підтримку. Пані Марина й інші фахівці Центру розвитку “Сяйлик” чекають на всіх, кому потрібна кваліфікована підтримка, консультація або просто порада. Довідки про роботу центру та запис на консультацію за телефоном:+380 96 494 23 24#SOSновини

🆘 SOS: ДітиНам дуже пощастило, що Лесі Галунко не сподобалося бути ветеринаром. І пощастило не тільки нам, але й маленьким відвідувачам центру розвитку “Сяйлик”.Леся - АВА-терапевтка. Шлях у нову професію для Лесі почався не з диплома, а з любові. Перше своє навчання вона пройшла заради свого сина Марка. Вона хотіла зрозуміти, як допомогти дитині, як вплинути на поведінку, як навчити комунікувати зі світом.Так Леся Галунко стала АВА-терапевткою. Спочатку для свого сина, а потім і для інших дітей - маючи величезне бажання допомогти Адже її знання змінюють життя родин, які виховують дітей з особливостями розвитку, на краще.ABA-терапія — це наука про поведінку.Вона допомагає зрозуміти, чому дитина поводиться саме так, і навчити її нових навичок — просити, взаємодіяти, гратися, спілкуватися.Це не про “змусити”.Це про довіру, мотивацію і маленькі кроки вперед.Леся каже, що найперше у роботі — це стосунки.Дитина має сама захотіти сісти за стіл.Відчути, що тут безпечно.Що її розуміють.І лише тоді починається справжня робота.Фахівців з ABA-терапії в Україні дуже мало, а у невеликих містах — одиниці.Тому нам по-справжньому пощастило, що така уважна, досвідчена і тепла спеціалістка працює саме у нашому центрі розвитку “Сяйлик”.Найбільша радість для Лесі — це результати.Коли дитина, яка раніше мовчала, вперше говорить слово.Коли замість крику з’являється жест “так” або “ні”.Коли батьки вперше можуть просто поспілкуватися зі своєю дитиною.Це маленькі кроки. Іноді помітні лише для її професійного погляду. Але саме з них складається нова якість життя.А ще Леся колекціонує фігурки жабок. І завжди усміхається.  І, здається, має суперсилу — знаходити підхід навіть до найскладніших маленьких сердець.Записатися до Лесі на заняття ви можете за номером +380 96 494 2324.Центр розвитку “Сяйлик” чекає на вас за адресою вул. Лесі Українки, 99.#SOSдіти

🆘 SOS: НовиниРік тому ми, як благодійна організація, робили все, щоб Мирноградська лікарня змогла працювати та приймати людей.Сьогодні ми знову тут — разом із журналісткою «Суспільне Донбас» Юлією Підголою. Вона бачила, як директорка лікарні Ольга Володимирівна Гостєва разом із чоловіком вантажила обладнання у фури в Мирнограді — під обстрілами.Сьогодні Юлія побачила, як лікарня відновилася у селі Оринин Кам’янець-Подільського району.Вона знову зустрілася з Ольгою Володимирівною — не на подвір’ї лікарні, куди одразу після виїзду був приліт, а у світлому кабінеті.Юлія поспілкувалася з пацієнтами лікарні. Серед них — і місцеві жителі, і мирноградці, які приїжджають до своїх лікарів.Дороговартісне обладнання збережено і працює.Попереду ще багато роботи. Для багатьох мирноградців втрата домівки досі така ж болісна, як і рік тому.Благодійний фонд «СОС Штаб громадянської оборони» на чолі з Анатолієм Ковальським продовжує підтримувати лікарню. Віримо, що попереду в нас буде ще багато приводів розповісти про її роботу й успіхи.#SOSновини

🆘 SOS: Новиниhttps://youtube.com/shorts/YKQ8udYxwSo?feature=shareДесятиріччя досвіду зібрані в одній програмі оздоровчого фітнесу для леді 60+ Людмилою Чаплигіною.Попри люті морози, її заняття з функціональної гімнастики не переривалися - жінки за розкладом приходили у залу та зігрівалися рухом і спілкуваннямЛюдмила - переселенка з Криму ще з 2014-го, очолює «Громадську організацію переселенців України в м.Кам’янець-Подільський». І всі ці роки вона пропагує активний образ життя не просто словами, а конкретними діями - її спортивна група існує вже 10 років.Команда “СОС Штабу”, закутана в 100 шарів одягу, іноді підкрадається і підглядає за невтомними пані. Пишаємося нашими енерджайзерками і вкотре обіцяємо собі почати зарядку з понеділка.Для пані Людмили важлива якість занять, тож одночасно можуть тренуваатися не більше 10 учасниць. Наразі працює дві групи. Заняття безкоштовні для всіх охочих приєднатися. Як для корінних мешканок Кам’янця, так і для вимушено переміщених осіб.Коли: о 10:00 у понеділок, віторок, четвер, п’ятницю.Де: Соціально-культурний центр “Подвір’я”Телефон для запису: +380 98 282 33 77#SOSновини

🆘 SOS: ДітиНаші кабінети в Центрі розвитку «Сяйлик» наповнені обладнанням — гойдалки, м’ячі, моторні доріжки. Але без рук і знань фахівців це лише іграшки.Саме спеціалісти перетворюють їх на інструменти, що змінюють життя дітей і їхніх батьків. На заняттях діти навчаються розуміти своє тіло: рухи, рівновагу та дотики.Одна з таких фахівчинь — Марина Мартиненко, сенсорна терапевтка центру «Сяйлик».Пані Марина приїхала до Кам’янця-Подільського з Бахмута. За плечима — багаторічний досвід, напрацьовані навички й болісне усвідомлення: кожен її день без роботи — це дитина, яка вчасно не отримала необхідної підтримки. Саме тому Марина разом із колегою і землячкою Оленою звернулися до Благодійного фонду “СОС Штаб громадянської оборони”: вони були готові працювати, знали, що їхня робота критично потрібна, але в новому для них місті не було відповідного простору.Так з’явилася ідея створення центру сенсорної інтеграції для дітей з розладами аутистичного спектра. Це було лише питання часу — коли з’явиться підтримка і в одному місці зберуться фахівці без клієнтів і діти без фахівців.«Я захопилася цією спеціальністю, бо дуже цікаво бачити, як змінюються діти після занять. Як радіють вони й батьки. Це важка робота, але вона дає колосальне моральне задоволення — від того, що ми справді можемо допомогти», — говорить Марина.Пані Марина 17 років пропрацювала у Будинку малятка в Бахмуті, де були діти з різними формами захворювань і де допомогти вдавалося не завжди. Марина свідомо обрала шлях, у якому її знання й навички мають відчутний результат — роботу з дітьми з РАС.Марина не ставить діагнозів і не робить медичних висновків. Вона бачить, де в дитини «обривається» ланцюжок сприйняття світу, і допомагає відновити його.Іноді шлях до результату дуже довгий. Деколи, щоб навчити дитину складати пірамідку, може знадобитися рік. Але заняття за заняттям Марина терпляче повторює з дитиною вправи — і рано чи пізно результат з’являється.За чотири місяці роботи центру «Сяйлик» сталося багато маленьких, але надзвичайно важливих досягнень: хтось навчився перестрибувати через предмет, хтось — переносити башточку. Один хлопчик почав упізнавати своє ім’я, інший — відчув власні руки з додатковою вагою. Часто це шлях через сльози й крики — і завжди завдяки надзвичайному терпінню фахівців.Чи легко це? — Ні.Чи варто таких зусиль? — Безумовно.«Іноді ти пів року повторюєш одне й те саме. А потім — раз, і дитина раптом робить те, чого ми так довго вчилися. Радіють усі: батьки, спеціалісти і сама дитина», — ділиться Марина.І чим раніше батьки звертаються по допомогу, тим більше шансів вплинути на сенсорну систему дитини. Для багатьох родин цей дорогоцінний час було втрачено через війну: евакуація, пошук житла, роботи, адаптація. Діти чули вибухи, обстріли, переживали страх, який не завжди можуть висловити словами.«Війна вплинула на всіх. Якщо дорослі страждають від панічних атак, дітям ще важче — вони не завжди можуть пояснити, що з ними відбувається», — пояснює Марина.💡Не завжди батьки вчасно помічають якісь порушення або відхилення від норми. А буває і навпаки — занадто тривожні батьки бачать проблему там, де її насправді немає. Пані Марина й інші фахівці Центру розвитку “Сяйлик” чекають на всіх, кому потрібна кваліфікована підтримка, консультація або просто порада. 📌 Довідки про роботу центру та запис на консультацію за телефоном:+380 96 494 23 24#SOSдіти

🆘 SOS: ДітиМоже здаватися, що сенсорна інтеграція — це щось суто «дитяче» і стосується лише роботи фахівців у спеціалізованих центрах.Насправді - це про кожного з нас. Особливо зараз, під час війни.Сенсорна інтеграція - це здатність мозку отримувати, обробляти й поєднувати сигнали від тіла та середовища: дотик, рух, звук, рівновагу, напруження м’язів. Саме завдяки цьому ми можемо заспокоюватися, концентруватися, орієнтуватися в просторі й відчувати себе в безпеці.У дітей ця система ще формується, тому вправи з сенсорної інтеграції такі важливі для розвитку, навчання та емоційної стабільності.У дітей з розладами аутистичного спектру цей процес відбувається інакше й часто складніше. Саме з цим і працюють фахівці центру сенсорної інтеграції «Сяйлик» - допомагають дитині налагодити зв’язок зі світом і з собою.У дорослих сенсорна система нікуди не зникає. Ми просто звикаємо до своїх відчуттів і багато що робимо автоматично. Але під час війни вона часто перевантажується: стрес, тривога, шум, небезпека, втома.Коли сенсорної регуляції бракує, це може проявлятися як дратівливість, напруга в тілі, проблеми зі сном, складність зосередитися, відчуття «я не на своєму місці». Це не діагнози - це сигнали, що нервовій системі важко і вона потребує підтримки.Саме тому робота центрів сенсорної інтеграції для дітей має значення і для дорослих. Вона нагадує: шлях до спокою часто починається не з розмов, а з тіла.Якщо тілу хочеться простого — тепла, руху, обіймів чи навіть покатати по підлозі кульки з пупирками — можливо, варто його послухати.#SOSдіти