cмутний.

Я, взагалі, не хотів ділитися цим записом.Мені загалом зараз набагато складніше ділитися чимось сокровенним чи щирим у публічному просторі, спілкуватись з аудиторією.Бо кількість очей, встромлених у кожну дію чи слово - більшає з кожним роком, а відвертість - це ворог в першу чергу для відвертого, як нас з пацанами вже неодноразово навчило життя.Окрім цього, суть програми ще й ділитися дуже… інтимним досвідом, якихось комплексів пубертату, неприйняття себе, т.д.Аби допомогти підліткам і дорослим, в першу чергу - на власних помилках.І, чесно, я хотів залишити це на просторах інтернету для «самих уважних».Але… Я там говорю речі,які, можливо - зроблять тобі трішечки легше.Можливо, ти почуєш це,і зрозумієш, що ти - не один. Що інші люди переживали такий самий біль чи кумедні ситуації, і що воно все пройде, і ти виростеш і станеш тим, ким хочеш бути. В нас навіть рядки є в нові виставі:КОЛИ СВІТ ТАКИЙ ВЕЛИКИЙ,НУ А ТИ – МАЛЕНЬКИЙ,КУДИ ТИ СЕБЕ ДІНЕШ,ЖЕНЯ ЧИКАЛЕНКО?СВІТ ТАКИЙ ВЕЛИКИЙВ НІМ УСІ ДОРОСЛІБУРЯ ОТОЧИЛАМІЙ МАЛЕНЬКИЙ ОСТРІВ. От для великого світу, аби зберегти твій маленький острів - ділюся...P. S. «Грустна піанінка» на фоні - це дуже й дуже крінжово :)Але ідея проєкту - чудова.

#ДЕ_ВАТУЛЯ Ех, яка, насправді, чудова історія із цією роллю!Вчора Сашко на аукціоні згадав за це, і я вирішив сюди теж написати. Так би мовити — зафіксувати.У тій романтиці персонажа Ватулі не мало би існувати взагалі. Як його немає зараз, хоча можна трошки пофантазувати і сказати, що Ватуля — це солдат УНР.Ватуля зʼявився, коли на кастинг прийшов Рома Рогоза.Прочитав усмішку Остапа Вишні — і підкорив серденько нашого режисера.А Сашко відчуває «своїх» людей, вкотре переконуюсь: якщо на когось під час кастингу каже, що він нам треба, — то цьому точно треба довіряти.Сашко якось своїм режисерськими оком бачить майбутнє, людина яскраво сяє!І от стоїть Рома…Але ж всі ролі вже розібрані…Але ж хлопчик — то такий класний!Його не можна втрачати!— Рома! Будеш Ватуля!— Хто???— Актор у Курбаса був такий, неважливо…Хто би міг подумати, що Рома з нами пройде вогонь і воду?І з молодого Ватулі стане дорослим Хвильовим. Мені так хочеться побачити, який твій шлях буде далі…Дякую тобі, Ром…Тож ось де Ватуля — завжди з нами. 🥲

Або я на порозі видатного відкриття,або історія - любить водить мене по колу.Коли мені було 22, завершив написання «Ти [Романтика]», ми перейшли до процесу її розповсюдження, який більше нагадував голлівудське кіно, ніж музичний реліз.Разом із Миколою Шмундиром ми ходили по радіостанціях, медіахолдингах, до продюсерів, власників великих компаній, людей, які могли допомогти цьому альбому знайти свого слухача.У руках — флешка. На столі — Bluetooth-колонка.Поруч — роздрукований лірик-бук із текстами й малюночками від руки, щоб слухати було трохи цікавіше, щоб ще хоча б на зайву секуду утримати увагу «людей в піджаках».Вони слухали.А потім майже завжди звучала одна й та сама фраза.— Це дуже сміливо.Потім ще раз.— Дуже-дуже сміливо.Я питав:— То, може, ви допоможете... це… розповсюдити?І майже завжди чув одну відповідь.— Навряд чи хтось зрозуміє. Але це дуже сміливо!Ніколи до цього я не міг уявити, що слова «дуже сміливо» - можуть мати негативну конотацію.Минуло багато часу. Ми писали «РЕБЕЛІЮ».Я показував друзям перші демки.«Стус». «Черкаська правда». «Биківня».«Наш час настав».І цього разу все було інакше.«О, це нова вистава МУР? Дай послухати!»Люди просили залишити їм записи, перекидали демки одне одному, слухали по колу. Писали через тиждень, що досі не можуть викинути ці пісні з голови, захоплено чекають!..І я, наївний, подумав:«Ну все. Схоже, етап «це дуже сміливо» - ми якось пережили»....Зараз ми робимо третю виставу.Про Євгена Чикаленка.І життя, здається, має дуже своєрідне почуття гумору. Бо я показую демки друзям, партнерам, людям, чия думка для мене важлива... І я чую надзвичайне:— Це дуже сміливо. Дуже-дуже сміливо!— То...— Навряд чи хтось зрозуміє. Але це дуже-дуже сміливо!

Довгі роки між мною і пацанами не вщухає одна дискусія. Ткаченко - суворо вважає, що таланту не існує, Заїка - так само, я - навпаки, що є людини, яким "з неба дано", люди, трішки більше брахманом в лобік поціловані. Але. Не талант - змушує людину лишатися годинами після усіх, відтискатися і стрибати, робити повне кардіо - співаючи по колу пісню, аби натренувати дихалку. Не талант - змушує скуповувати книжки, читати їх одна за одною, сторінка за сторінкою - очі свої притупляти об них, зовсім не обовʼязкових для виконання задачі.Не талант - робить тебе присутнім на кожній репетиції, не талант - викликає в залу, не талант - відправляє у пошук до викладачів вокаулу, парикхмакерів, реквізитор...Словом. Я не знаю, яка сила заволоділа Грішею Нікіфоровим, але так, як він сьогодні грав Семенка - так ніхто на сцені "Романтики" нічого ніколи не грав. Не впевнений, що в нього вийде повторити такий успіх, просто тому, що Гріша Нікіфоров - людина, а не дух, але.Я колись сказав це Деменко, "Ось заради таких моментів - й існує твоя професія",сьогодні можу повторити, тільки на носочки треба стати, аби дотягнутися - і йому. І я знаю, що цей текст - жахлива "послуга",бо ви ж тепер, не бачучи, будете будувати собі надвисокі очікування...Але раз ви бачите ці літери,значить я вірю,що він зможе їх справдити.

3:30 ночі.Як раз пишу цей момент в сценарії. Вже 45 сторінок, 36 тисяч символів, а це лише 5-та пісня... Відчуваю страх. Вперше, з часів репетицій Романтики. Не знаю, чи добре це, чи погано.Точно знаю, що пісня "Ким мені бути?" - стане моєю... чи не улюбленою, з усієї творчості МУР,особливо голосом Деменко. А от що я точно НЕ знаю, так це - чи зайде суспільству історія про меценета-фермера, який жив 150 років назад))))00))З іншого боку, я розумію важливість задачі, яка перед нами стоїть.Бо, ну, будемо відверті, Симоненку, Чорноволу, Хвильовому чи Курбасу - байдуже, в загальному заліку "слави небесної", є про них вистави, чи ні. Вони й так - "склалися" в Пантеон. А от Женя Чикаленко, чи навіть другорядні персонажі, типу Професор Смоленський,про якого - ви точно-точно нічого не чули... (не бійтесь, півроку тому - я теж не чув), чи дивляться вони згори? чи радіють, що десь 20-річні люди почали розгрібати кожен день їх життя, аби розповісти цілій країні? ну, я маю на увазі,чи сам факт того, що я сиджу над клавіатурою ось так, о 3-30, і пишу про нього,чи може вже сам цей факт - зробити його, десь там нагорі - щасливим?"а може Боги - злі", "їм - все одно", і взагалі це я просто спати дуже хочу, і від цього пишу цей сентиментальний текстик. взагалі - це просто прокрастинація, перед новим абазцем.але вітаю, ви тільки що побули зі мною у вітальні,наче навпроти сидите, поки я пишу. я саме на такі репліки й відволікаюся.чай будеш?Інший Женя, якого я люблю не менше, ніж Чикаленка,нещодавно сказав мені: "Тільки не вздумай втрачати голод!",і про це - я теж замислився.Бо я так змагався з собою минулим, коли Ребелію писав,а зараз? Зараз, якщо дуже чесно - не змагаюся.Можливо, це добре, і дає певну творчу свободу. Ти вже мислиш виключно в рамках: "Як мені кльово це зробити?", або простіше "Я просто хочу, аби так було!",не думаючи: "А чи це - краще, ніж було раніше?!", "А чи ми точно себе перевершили?!".Тому, це або дає творчу свободу,або... Я зроблю чотирьохгодинну виставу про агронома,яку ніхто, крім таких же, як я - не зацінить. Точно знаю, що люблю зараз. От в усіх сенсах, такої любові не відчував ніколи.Ні в житті. Ні в команді. Ні до того, про кого пишу. Женєчка Чикаленко, чи ти се чуєш? Подай мені хоч якийсь знак, я нікому не скажу.

У цих двіжів з орденами є важливий оптимістичний аспект.Є така монгольська група the Hu. Ви, очевидно, її чули, вона дуже популярна, дуже качає, дуже красиво, завжди, коли я їду одеськими степами я вмикаю the Hu.Це абсолютно фашистська група, максимально налаштована на те, щоб глорифікувати те, що в історії всього іншого світу називається словами "іго" і "навала". Пісні там про те, що молодь забула пам'ять батька - Чінгізхана, не хоче скакати по степу на коні, не пам'ятає свисту тятиви лука, не хоче брати іноверців у полон і розповсюджувати велике Тенґрі по всьому світу, прокидаючи імперію від моря до моря.Ну тобто жоден з музичних доробків Третього Рейху не долітає до рівня пред'яв цих хлопців.Але всім похуй, всі просто слухають музику і всіх качає.І правильно.Тому що всі розуміють, що за цими хлопцями стоїть не міць їхньої агресивної небезпечної держави, а просто кінний цирк дю солєй.Все дуже сильно зміниться, якщо Монголія стане ядерною державою і почне розбудовувати мільйонну армію.Так і у нас.При міністрі Гриценко можна було у військову доктрину Україну вписувати хоч трансграничні удари по Любліну і кожну бригаду називати іменем "героїв Волинської різанини". Поки видно, що тренд на те, щоб все продати а на здачу співати тужливі пісні - ось вам орден Білого орла і хрест Французькой Булкі, добро пожалувать. А коли у тебе найефективніша армія в Європі то всі починають дуже напружено ставитися взагалі до всього і з великою цікавістю ставитись до кожного навіть віддаленого натяку на те що ти хочеш реалізувати тексти групи the Hu.Просто деякі люди при цьому нормальні, а деякі - йобнуті, тому деякі реагують розумно, а деякі дуже тупо, але це вже таке життя.

але ще крутіше в наш час,читаються промови цього парубка.Гітлер зараз у Європі скрізь. Наші спроби наступу поступово блокують-ся, і ми повинні методично й рішуче готуватися до кампаній у 1941 і 1942 роках. Два чи три роки - невеликий час, навіть для наших життів, сповнених небезпек. Це ніщо для історії нації,і роблячи найшляхетнішу справу у світі, будучи єдиним борцем за свободу всієї Європи, ми не повинні шкодувати ці роки чи бути стомленими тяжкою працею і боротьбою протягом цього часу. Наша енергія в майбутні роки не буде обмежена єдино захистом себе і свого майна. Багато можливостей може відкритися для нас, що уособлюють сили на землі і на морі, і ми повинні бути готовими користуватися вигодами цих моментів. Один зі способів прискорити кінець цієї війни — це переконати ворога, не словами, а справами, що в нас є і бажання і засоби не тільки на те, щоб іти не зупиняючись уперед, але і щоб завдавати серйозних і несподіваних ударів. Шлях до перемоги може виявитися не таким довгим, як ми очікуємо. Але ми не маємо права на це розраховувати. Хай він буде довгий чи короткий, важкий чи легкий, ми повинні пройти його до кінця.

❗️ВАЖЛИВИЙ ЗБІР НА ІННОВАЦІЙНУ ТЕХНОЛОГІЮ❗️Маємо ДУЖЕ гарні новини!Разом із українськими виробниками ми розробили нову проривну технологію у сфері FPV-дронів.Вона надасть нашому війську вкрай потрібну перевагу. У росіян немає протидії, вони нічого не зможуть вдіяти. Ворог понесе більші втрати, а наші воїни зможуть нищити його ще ефективніше!Із міркувань безпеки найближчі місяці ми триматимемо цю розробку у секреті🤫Тепер потрібно її масштабувати і це відбудеться у два етапи:1. Міністерство оборони вже працює, щоб такі дрони надходили за державними поставками. Але цей процес потребуватиме часу, який ми просто не можемо втрачати.2. Тому наш фонд вже залучатиме фінансування з усіх можливих джерел. Поки триватимуть необхідні бюрократичні процедури, нові дрони вже будуть нищити ворога.🎯Тож оголошуємо великий збір на 100 мільйонів гривень!Що ми закупимо?Цілий комплекс засобів для 20 підрозділів: більше 3600 дронів, 30 ретрансляторів та 30 носіїв під них.🫙Банка тут: https://send.monobank.ua/jar/TaP8wA8j6 💳Карта Приват 5168752135776451💶Більше реквізитів: https://www.sternenkofund.org/donate❗️Просимо максимально поширити цей допис. Це справді прорив. І вкрай важливо зараз рухатися ДУЖЕ швидко, щоб бути на два кроки попереду ворога.ДОНАТЬТЕ НА СЕКРЕТНИЙ РУСОРІЗ!

«Творче обʼєдннаня» - як вирок...Так-с, ну це, звісно, фантастика.Те, що несеться після мого коментаря під постом U24 про "Most Sold Out Вистави" - переходить межу логічного.Єдине, що я зробив — не змовчав там, де побачив неточність.Я розумію, що в наш час - думку свою варто б сховати поглибше, особливо, якщо маєш за собою якусь кількість послідовників. Але, я пишу це зараз, бо не хочу дозволити окремій частині суспільства - перекрутити моє зауваження до неточності великого медіа, в засіб антагонізувати мене до колег по театральному цеху. Я ніде і ніколи не знецінював театри та інші вистави. Я радію прориву «Пітьми», розповідаю в сторіс та рекомендую все мистецтво, яке мені відгукнулося, а в моєму телеграм-каналі - ви не знайдете жодної негативної рецензії на будь-який український театр, навіть якщо він мені не зайшов.Але, ефект «зіпсованого телефона» в наш час - страшна сила. Тому, просто повернимось до першоджерела - мого коментаря під постом U24.Якщо ви вчитаєтесь в мій коментар – я прямо написав, що в цей пост варто б «додати ще вистав», і загалом, як багато в нас крутого й прекрасного. Я ніколи не заходив би в пост із «найкращими» чи «найглибшими» виставами — бо це суб’єктивно.Але коли є рейтинг “Most Sold Out Plays”, який базується на чіткій метриці — проданих квитках, то не додати вистави МУР — це вже не питання смаку.Чому мені не байдуже на «якесь там медіа»?Тому що U24 — не виняток, а черговий приклад системної історії: ігнорування діяльності МУР частиною медіа та особистостей.Зазвичай про це не говорять — бо назовні все виглядає добре.Але такі речі мають властивість накопичуватись.Коли ти вчергове дізнаєшся, що редакція великого видавництва N не додає МУР в будь-який список, бо «Поки ми живі, ніколи їх там не буде!», а паралельно зіштовхуєшся з тезами: «О, та МУР легко – в них купа спонсорів і грошей, а ти спробуй державному театру вижити...», так, наче ці спонсори і гроші в черзі стоять чи з неба падають, а не те, що команда піарників та продюсерів оббиває усі пороги, аби домовитись за партнерство.І виходить цікаво:якщо державний театр знаходить фінансування — це «прорив»,якщо ми — це «комерція».Взагалі, картина вийшла показова.«Творче обʼєдннаня» - як вирок.Музичні рейтинги не беруть - бо ми занадто театральний проєкт.Театри не беруть - бо ми занадто музичний проєкт.Освітяни - бо ми занадто розважальні,Розважальні - бо занадто освітяни.Це не завжди видно ззовні, бо результат - перекриває процес. Але я - помічаю, бо знаходжусь в кімнатах, де про це говорять, не домовляються і не пускають. Постійно. І мені вже сил не стало терпіти таку «вибіркову сліпоту» від u24.Хоча, це все зрозуміло. І чому - теж зрозуміло.Просто мені не вистачило терпіння та мудрості на це не реагувати. Найкраща з рецензій - це те, що під «Наш час настав» викладають відео з поверненням полонених, а під глядацькою залою – черга в кожному місті.І можна сказати: «це важливіше», так, але це не скасовує факту: МУР системно ігнорують або спрощують до зручних ярликів — «не театр», «не шоу», «не концерт».Я розумію, що моя задача — рухатись далі і не озиратись.Але інколи, кількість несправедливого болю та ігнорування досягає свого піку, і навіть в мене - здають нерви від такого. Прямо як коли однокласники кидаються твоїми підручниками по аудиторії.Тільки аудиторія – побільше, а замість підручників – добре ім’я творчого угрупування, яке, якщо ви добре подумаєте, нічого, крім великої користі та любові – цій нації не приносить.

Коли ти бунтуєш...Ви взагалі розумієте, яку дивовижну найобку було проведено над жінками?Як прийнято святкувати 8 березня у пост-радянському просторі?"Прикраса колективу", "Дєффачкі", "букєт тобі і кольє, на твою красіву шию", "чарівна стать", "любімиє", "міліон розочєк тобі"... це все такий пиздець, якщо чесно.Це як святкувати день звільнення від рабства - вручаючи мотику й мішок. Майже всю сучасну історію,жінки боролися за право голосу, за право мати власний рахунок у банку, за право вирішувати, чи мати їм дитину, за право виходити на вулицю без чоловіка, за право працювати на рівні з чоловіками, щоб їх не оцінювали лише за їх зовнішність,а в нас, люди все ще святкують це,підкреслюючи, що найголовніші якості жінки - це "жіночність" та "краса".Ви знали,скільки хуйні терпіли жінки письменників, аби письменники - були тими, кого ми знаємо?Ви знали, скільки жінок - не стали письменниками?Не стали художниками, не стали поетами, не стали режисерами?І не тому, що їх розстріляли, арештували, вбили чи відправили у С.Л.О.Н.ʼа,а просто тому, що на них повісили дітей, кухню, і поржали у відповідь на їх ідеї, бо "ХА-ХА, БАБА СОБІ ШОСЬ ДУМАЄ!"Цей прекрасний день,в першу чергу - є святом боротьби й перемоги. Перемоги, за яку велась битва всю історію.Жіночої перемоги, яка, як показала економіка, охорона здоровʼя, культура, політика, мистецтво, наука... - вигідна і жінкам, і чоловікам.І взагалі,і сьогодні, і завжди,давайте ставитись до жінок,як В. Симоненко до України:"....Я тебе ненавиджу чуттями всіма,Коли ти примітивна й на лубок похожа,Коли думки на лобі у тебе нема.Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро..."Ви ж любите Симонека? І Україну?От і жінок - любіть саме так.