Я, взагалі, не хотів ділитися цим записом. Мені загалом зараз набагато складніше ділитися чимось сокровенним чи щирим у публічному просторі, спілкуватись з аудиторією. Бо кількість очей, встромлених у кожну дію чи слово - більшає з кожним роком, а відвертість - це ворог в першу чергу для відвертого, як нас з пацанами вже неодноразово навчило життя. Окрім цього, суть програми ще й ділитися дуже… інтимним досвідом, якихось комплексів пубертату, неприйняття себе, т.д. Аби допомогти підліткам і дорослим, в першу чергу - на власних помилках. І, чесно, я хотів залишити це на просторах інтернету для «самих уважних». Але… Я там говорю речі,які, можливо - зроблять тобі трішечки легше. Можливо, ти почуєш це,і зрозумієш, що ти - не один. Що інші люди переживали такий самий біль чи кумедні ситуації, і що воно все пройде, і ти виростеш і станеш тим, ким хочеш бути. В нас навіть рядки є в нові виставі:КОЛИ СВІТ ТАКИЙ ВЕЛИКИЙ,НУ А ТИ – МАЛЕНЬКИЙ,КУДИ ТИ СЕБЕ ДІНЕШ,ЖЕНЯ ЧИКАЛЕНКО? СВІТ ТАКИЙ ВЕЛИКИЙВ НІМ УСІ ДОРОСЛІБУРЯ ОТОЧИЛАМІЙ МАЛЕНЬКИЙ ОСТРІВ.
От для великого світу, аби зберегти твій маленький острів - ділюся... P. S. «Грустна піанінка» на фоні - це дуже й дуже крінжово :)Але ідея проєкту - чудова.