​​📚 Душниця — Володимир АренєвВидавництво: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА📚 Нещодавно, обговорюючи доцільність і припустимість звичних нам речей, назв чи топонімів у вигаданих світах, я запропонував таку ідею: а що, як кожен вигаданий світ розглядати як паралельний? Як у серіалі "Вир світів", "Хроніках Амбера" чи тому ж "Ріку і Морті", де кожен наступний світ відрізняється від сусіднього лише незначними деталями.🎈 Так от, всесвіт "Душниці" — це дуже близький до нашого вимір. Начебто такий звичний, проте з низкою відмінностей. І головна з них — релігія. Ні, християнство нікуди не поділося. Проте воно розвивалося зовсім іншою гілкою, де перемогло вчення, що душі померлих необхідно зберігати (помістивши їх у повітряні кульки) до Страшного Суду. Бо ж Суд цей має відбутися одночасно для всіх.🎈 І саме навколо такої кульки з душею дідуся головного героя й закручується сюжет книги. Адже сам дід був із "дикунських" південних земель, де вчення про душниці не прижилося. А отже, навряд чи хотів би опинитися замкненим у такій кульці після смерті...🎈 Проте я хотів би більше сказати не про сюжет, а про власні враження від книги. "Душниця" — це той випадок, коли підліткова книга здатна сподобатися і дорослим. Бо хоч шкільно-побутова сторона для мене залишилася в далекому минулому, фантастична складова тримала до самого кінця. Тому певною мірою я навіть трохи заздрю юнацтву, яке читатиме цей твір у школі.📚 Ну і якщо порівнювати "Душницю" та "Пана Малодоброго", то останній усе ж був мені ближчим саме своєю фолково-міфологічною складовою. Проте саме в "Душниці" розкриваються деякі питання, що залишилися після прочитання "Пана". Але хоч би якими близькими й водночас різними були ці дві книги, я точно чекатиму на третю.#прочитав