Статистика telegram channel - @shakescribe

ON THE SITE OF A MULBERRY-TREE;Planted by Wm. Shakespeare; felled by the Rev. F. GastrellThis tree, here fall'n, no common birth or deathShared with its kind. The world's enfranchised son,Who found the trees of Life and Knowledge one,Here set it, frailer than his laurel-wreath.Shall not the wretch whose hand it fell beneathRank also singlyâthe supreme unhung?Lo! Sheppard, Turpin, pleading with black tongueThis viler thief's unsuffocated breath!We'll search thy glossary, Shakespeare! whence almost,10And whence alone, some name shall be reveal'dFor this deaf drudge, to whom no length of earsSufficed to catch the music of the spheres;Whose soul is carrion now,âtoo mean to yieldSome tailor's ninth allotment of a ghost.До речі, сам сонет. Данте Габріель Росетті не став його публікувати (вилучив зі збірки Poems (1867) безпосередньо перед публікацією), тому він існує або в рукописі, або в гранках. Оспівана в сонеті шовковиця - легендарне дерево, яке буцімто посадив сам Шекспір і яке пережило і його, і всю його родину, допоки його не зрубав преподобний Ф. Ґастрел. Втім, зв'язок шовковиці із родиною Шекспіра є доволі сумнівним.

Пісенних "Гамлетів" і "Джульєтт" ми не те, щоб вичерпали (насправді, їх, особливо останніх, вичерпати складно), але час рухатися далі. Наприклад, до "Річарда ІІІ". Звісно, натхненням для пісні може виступити найвідоміша цитата з цієї історичної хроніки "A horse! A horse! My kingdom for a horse!". Нею приблизно в один і той самий час надихнулися італійський неофолк-гурт Spiritual front та англійський бард Френк Тернер. Перші випустили однойменну пісню у 2006 році на альбомі Armageddon Gigolo - похмурі віолончелі й заворожуючий речитатив. Другий записав композицію My Kingdom for a Horse у 2007-му, на альбомі Sleep is for the Week - навколофілософські роздуми під гитару. Ще знайшовся амстердамський дует під назвою My Kingdom for a Horse з композицією The King, текст якої починається зі славнозвісної цитати, ніби Річард ІІІ таки вирішив стати романтиком і ставить собі питання "What is the king without his queen?". Навряд чи хтось буде оспівувати самого Річарда ІІІ, подумали ми, і одразу ж натрапили на цю композицію від нашого улюбленого проєкту Horrible Histories, яка допомагає встановити історичну справедливість й розвіяти тюдорівську пропаганду, до якої доклався й головний герой цього каналу (бо такі були часи).

Сьогодні в нашому репертуарі знову "Гамлет", але дуже незвичний і практично невідомий на наших теренах. Уявіть собі - Прага, 1959 рік, три чеські музиканти, композитори й автори пісень - Їржі Сухи, Їржі Шлітр та Фердінанд Хавлік - започатковують театр мініатюр "Семафор" (він, до речі, існує й дотепер). Репертуар театру складався з гумористичних сценок і жартівливих, в подекуди й ліричних пісень авторства його засновників. Пісеньки потім виходили окремими альбомами, сприяючи популярності театру. На альбомі 1969 року TOULAVÍ ZPĚVÁCI ("Мандрівні співці") бачимо цілих дві пісні про Гамлета: PÍSEŇ HAMLETA O HVĚZDÁCH ("Гамлетова пісня про зорі") і Píseň pro Hamleta ("Пісня про Гамлета"). Перша - лірична; в ній не простежується переосмислення образу Гамлета - скоріш за все, Гамлет як оповідач тут - просто примха автора: K ránu, když hvězdy blednou, volají z oblohyabych jím ještě jednou pomohl na nohy,a každá z ních se třpytí, jak blůza subrety,modrou a zlatou nití vyšitá před letyBezradně hledím na ty ulomky krištáľu,a čtu jím inzeráty ze starých žurnalů.Ближче до ранку, коли зірки згасають, вони кличуть з небащоб я допоміг їм знову піднятися на ногиі кожна з них виблискує, як блузка субретки,вишита синіми та золотими нитками багато років томуЯ безпорадно дивлюся на уламки кришталюі читаю ним рекламу зі старих журналів.Друга ж пісенька, навпаки - дуже бадьора й театральна. В ній Гамлета закликають припинити постійно питати "Бути чи не бути?" й покласти, нарешті, той клятий череп: Páně Hamlete, proč se ptáte: Být či nebýt?A proč nemoudře pro se máte: Být či nebýt?Vraťte tu lebku do hrobu, je plná mikrobůA odpovězte konečně na to vaše: Být či nebýt?Пане Гамлете, чому ви питаєте: Бути чи не бути?І чому ви безглуздо сперечаєтеся: Бути чи не бути?Покладіть цей череп назад у могилу, він повний мікробівІ нарешті дайте відповідь на своє: Бути чи не бути?

"Як музика - це пристрасті пожива,То грайте!" - говорить герцог Орсіно на початку комедії "Дванадцята ніч" і у нас немає жодних заперечень цьому заклику.Звернення до шекспірівських образів - загальне місце популярної музики, починаючи ще з американських чорношкірих менестрелів і водевілів буремних 20-х минулого століття. Тому цікаво дослідити цей багатющий пласт звуків, слів і сенсів, чим ми й плануємо займатися у квітні. Звісно, що з вітчизняним шекспірівским пророком Віталієм Козловським не зрівняється ніхто, але незле подивитися на те, які образи, теми, топоси й мотиви з Шекспіра експлуатує сучасна світова музика. Сьогодні у нас - сингл британського гурту Dire Straits 1981 року Romeo and Juliet. Спочатку ця композиція у 1980 році увійшла до альбому Making Movies, а за рік була випущена окремою платівкою. Мелодична пісня про невдале кохання, яку лідер гурту Марк Нопфлер створив після розриву з американською співачкою Голлі Бет Вінсент. Ніхто не помирає, але Ромео й Джульєтта йдуть кожне своїм шляхом, що в моменті може здатися не менш трагічним, ніж смерть.

Коли у передмові до першого повного зібрання творів Шекспіра - так званого Першого Фоліо 1623 року - Бен Джонсон писав, що Шекспір "не для певної епохи, а на всі часи", він, мабуть, не уявляв, до чого все дійде. Шекспір вже давно вийшов за межі книжкових сторінок і театральних помостів, і нас анітрохи не дивує, коли ми бачимо знайомі образи й впізнаємо всім відомі цитати в рекламі, політичних промовах, торговельних марках тощо. Таким само звичним є й запозичення шекспірівських сюжетів і образів у якості ілюстративного матеріалу для досліджень у різних галузях гуманітарного знання. Психологи, зокрема, невтомно черпають скарби з шекспірівського канону: зокрема, Зіґмунд Фройд вибудовував концепцію Едипового комплексу з опертям на нездорові стосунки між Гамлетом і Гертрудою. У 2006 році психологи Чжун Чен-Бо і Каті Лілієнквіст ввели в науковий обіг поняття "ефект леді Макбет" - нав'язливу схильність злочинців до гігієнічних процедур, на які вони переносять бажання очистити совість. Нейрофізиологи вбачають у "Королі Лірі" прекрасну ілюстрацію всіх етапів хвороби Альцгеймера, а для економістів і юристів ця трагедія - джерело так званої "проблеми Короля Ліра", тобто випадків катастрофічного занепаду сімейного бізнесу внаслідок нездатності засновника ефективно передати активи спадкоємцям. Сучасні управлінські теорії також не гребують ілюструвати свої положення шекспірівськими сюжетами. Найвідоміший випадок - праця Пола Корріґана "Шекспір про менеджмент", в якій вчинки високопоставлених шекспірівських персонажів аналізуються з точки зору управлінської ефективності. Якщо книжку читати довго, то по мережі розкиданий цілий розсип статей про уроки менеджменту від шекспірівських персонажів.

Повертаючись до теми отруєнь. Безумовно, найбільш "отруйною" п'єсою Шекспіра є "Гамлет" - три персонажа в ній гинуть від отрути на сцені, і ще один - поза сценою, за фабулою твору. Цікаво, що до цілком звичних способів отруєння - отруєння питва й змащення леза отрутою - в "Гамлеті" бачимо ще й нестандартний варіант: за словами Привида, Клавдій влив отруту йому у вухо. До того ж, Гамлет-король, вочевидь, був знавцем отруйних речовин: він називає конкретну отруту, яку застосував проти нього підступний брат. У Першому Фоліо фігурує слово hebenon, у кварто - hebona. Проте досі незрозуміло, яка саме отрута мається на увазі, адже це слово фігурує в шекспірівському каноні лише раз. Існує кілька версій, яка саме рослина може переховуватися за назвою отрути. Серед можливих компонентів найперше називають сік болиголова (hemlock), адже побутова англійська назва цієї рослини схожа на hebenon, до того ж, слово hemlock неодноразово фігурує в інших шекспірівських трагедіях. Другим імовірним кандидатом у hebenon є блекота (henbane), назва якої також співзвучна з Клавдієвою отрутою. За описом Привида, симптоми, які виникли при контакті з отрутою, дуже нагадують ефект від болиголова - миттєве згортання крові: "...І звурджується кров від неї, Як від краплини оцту молоко. Загусла тут раптово кров і в мене..." (Дія 1, акт 5, переклад Григорія Кочура)Про цей ефект Шекспір, ймовірніше за все, вичитав у "Природничій історії" Плінія. В тому ж джерелі згадується й небезпека від контакту соку блекоти з вушними протоками. Третій кандидат у hebenon - чорне дерево (ebony, в шекспірівські часи це слово писали з h - hebony). Втім, концентрація отруйних речовин у чорному дереві значно нижча, ніж у болиголова й блекоти.

У Міжнародний день театру незле згадати, що Шекспір буквально просочував свої твори згадками й розмислами про акторське ремесло, сутність сценічної гри та природу театру. Всі пам'ятають славнозвісне порівняння світу зі сценою, а людське життя - із п'єсою, що містить сім дій ("Як вам це сподобається", ІІ: 7). Проте у Шекспіра чимало й інших цікавих згадок. Сутність єлизаветинського театру ніхто не вхопив краще за Полонія: "The best actors in the world, either for tragedy, comedy,history, pastoral, pastoral-comical, historical-pastoral,tragical-historical, tragical-comical-historical-pastoral; sceneindividable, or poem unlimited. Seneca cannot be too heavy, norPlautus too light. For the law of writ and the liberty, these arethe only men." (ІІ: 2)Полоній. Та ні бо, найліпші ігреці у світі. І вони грають усе на світі: трагедію, комедію, історію, пастораль, пасторальну комедію, історичну пастораль, трагічну історію, трагікомічно-історичну пасто- раль, нерозривну дію, баї навіть нерозбивну подію. Від Сенеки не посиніють, від Плявта не розплямкаються, он які вони. Єдині у своєму роді, коли йдеться про текст писаний чи то про відсебиці.(Переклад Ігоря Костецького)Дійсно - актор єлизаветинського театру, хоч і мав певне амплуа, але в його межах був майже універсальним. Чисті коміки, як і чисті трагіки, звісно, були потрібні будь-якій трупі, проте її кістяк складали саме актори-універсали, яких можна було ввести на будь-яку роль за будь-яких обставин. Тому з днем театру і нехай мистецтво служить постійним джерелом натхнення!

Весна іде, тепло несе, і тій весні радіє все! І ми також радіємо й повертаємося до вас із проміжними підсумками й перспективами навколошекспірівського книговидання в Україні. В кінці минулого року видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА потішило випуском світового бестселеру - товстого тому "Шекспір. Біографія" Пітера Акройда. Видавництво "Атена" включило цілих три томи шекспірівських творів у серію "Роза вітрів" (і це ще не кінець, шекспірівський компонент серії буде продовжено). Сьогодні на передзамовленні у видавництві "Основи" знаходиться вже культова книжка відомого американського шекспірознавця Стівена Ґрінблата "Бард і його світ. Як Шекспір став Шекспіром" (Will in the World: How Shakespeare Became Shakespeare; переклад Ярослави Стріхи). У "Атені", крім другої черги шекспірівських томів, планується й публікація науково-популярної книжки відомої британської шекспірознавиці Емми Сміт "Знайомтеся - Шекспір" (This is Shakespeare; переклад Дар'ї Москвітіної) - передзамовлення поки що не оголосили, але обкладинку вже активно обирають. Тому цієї весни маємо непогані шанси суттєво збагатити свої шекспірівські полички.

Шекспірові, звичайно, далеко було до родини Борджіа, але своїх героїв він отруїв чимало: достатньо згадати Ромео, Гамлета-батька, Гертруду, Клеопатру, Регану, а також ще кілька спроб і задумів, які не здійснилися. Та вперше драматург вивів на сцену отруту саме в "Ромео і Джульєтті": приголомшений чутками про смерть Джульєтти, Ромео купує в аптекаря каламарчик з отрутою й таємно вертається до Верони, щоб вкоротити собі віку на могилі коханої. Йому не може завадити навіть ошуканий наречений Паріс - видовищна бійка у фамільному склепі Капулетті й безглузда загибель Паріса мали б додати драматизму цій і без того напруженій сцені. У Ромео була про собі зброя - чому ж він обрав такий "немужній" спосіб піти з життя? Можливо, тому, що Шекспір підживлював тут ксенофобський стереотип про італійців-отруйників (так, слава сімейства Борджіа не лише добре розповсюдилася континентальною Європою, а й перетнула Ла-Манш). Взагалі, отрута вважалася ознакою підступу й моральної слабкості; труїти могли жінки, яким була недоступна зброя, або ж, як покаже "Гамлет" ниці й підлі чоловіки. Ромео, звісно, не такий, але після бід, які впали на його голову, складно звинувачувати його в тому, що він шукав легкої смерті. До речі, що ж там за рідина була в тому каламарчику, який Ромео придбав за сорок дукатів? Спочатку розберімося, це багато, чи мало? У середньовічній роздробленій Італії уніфікованої валюти не існувало, кожна місцевість карбувала свою монету. Верона 14-15 сторіччя випускала срібні гроші, а от золоті дукати (так, ті самі, які давав у борг Шейлок) карбувала Венеційська Республіка. Одна така монета важила 3,5 грами золота, і її ціна сьогодні, враховуючи злет цін на золото, в середньому дорівнює 9-10 тисяч доларів. Можете самі порахувати, що Ромео віддав за пляшечку вартість непоганої квартири в центрі Києва. Аптекар наобіцяв йому, що отрута там така, що Хоч вдвадцятеро більше сили майте,вона вас прожене зі світу враз.(пер. Василя Мисика)То що ж там за така вбивча й швидкодійна отрута? Мусимо визнати, що ксенофобський стереотип про італійців був таким обґрунтованим - у середньовічній Італії зналися на отрутах. У тексті трагедії назва рідини у каламарчику не уточнюється - отрута та й отрута. З того, що нам відомо про популярні у Середні віки смертельні рідини, це може бути настоянка аконіта (його інші назви - вовкобій та чернечий каптур) або арсен - ці отрути діють миттєво, блокуючи дихальні шляхи. Інколи до цього переліку додають цианістий калій, але Ромео точно ним не труївся, адже цианід вперше був синтезований лише у 1782 році.

Про сьогоднішній Дванадцятий день Різдва, і про Дванадцяту ніч, яка йому передує, ми вже неодноразово писали, але сьогодні згадуємо про традицію дванадцятої ночі - весселінґ. Вессел - традиційний напій Дванадцятої ночі, який готували з гарячого елю з додаванням прянощів і печених яблук. Вважається, що найперша церемонія весселінґу описана у хроніці Джеффрі Монмутського "Історія королів Британії": Ровена, донька саксонського найманця Хенгіста, піднесла майбутньому королю Вортігерну чашу гарячого вина зі словами "Waes Hael!" (доброго здоров'я). В тюдорівські часи весселінґ був дуже популярною розвагою останньої різдвяної ночі - у велику ємність наливали вессел і ходили з нею вулицями, пригощаючи всіх бажаючих. Звісно, хода супроводжувалась піснями, найвідоміші з яких - Here We Come A-Wassailing (нам відома версія ХІХ століття, але вважається, що ця вессельська пісня значно старша) і Gloucestershire Wassail. Для любителів кулінарних експериментів, навчитися готувати вессел можна у авторки каналу That Shakespeare Life - вона ділиться рецептом традиційного яблучного напою. У Шекспіра wassail теж згадується, але не в різдвяних, а скоріш у загальносвяткових або загальпиятикових контекстах. А от його сучасник Бен Джонсон у віршованій присвяті "To Sir Robert Wroth" пише саме про веселу традицію публічного частування: "The jolly wassail walks the often round,In their cups are their cares drowned...".