Запекла книгожерка

Коли перечитувала «Воно», замислилась, що оця тємка з конкретним містом як головним або як мінімум значущим персонажем — прям цікава і визначна фішечка американських горорів чи близьких до горору жанрів.Це я про те, що для нас умовні топоніми типу Деррі (і інші містечка авторства Кінга), Ґотем, Саннідейл, Амітивілль, вже не кажучи про Твін Пікс чи Сайлент Гілл — такі ж впізнавані і промовисті, як і імена персонажів, які за ними стоять.Я тут зараз буду теоретизувати і дивитись на різні ймовірні причини цього феномену, але майже впевнена, що про щось таке йшлося у нонфіку «Анатомія жаху» Серафими Білої, який незабаром вийде у Жоржі, хоча точно вже не пригадаю, бо моя памʼять — мій ворог😄Так от, оця ідея локалізованого горору, коли ми не просто говоримо про абстрактне прокляте місто, а коли саме назва цього конкретного міста стає синонімом зла і злочинності, коли це зло не можна викорінити, не знищивши саме місто — це дуже американський троп, не надто притаманний іншим культурам.Навіть коли він просочується у європейський горор, наприклад, відмінності все одно лишаються — головним чином у тому, що ці «імена» не стають достатньо гучними, виразнішими за імена героїв і лиходіїв.Причин цьому феномену може бути декілька, але здебільшого вони коріняться в історії самої Америки.👶 Це відносно молода країна, тож горор тут більше привʼязаний до географії, а не до часу.Простіше кажучи, у Європі зло частіше «успадковують» — наприклад, за якісь давні родові гріхи або типу того, тоді як в Америці воно «оселяється».Точніше, давно оселилось і жило собі, нікого не чіпаючи, аж доки люди не вторглись на його територію і не потурбували його.💀 До того ж, багато американських «проклятих міст» виросли буквально на кістках — на місці старих індіанських поселень, що були винищені; на їхніх же кладовищах і могилах.І так, це, звісно ж, не тільки про Америку, але тут йдеться про колоніальну провину і страх помсти, яка знаходить своє відзеркалення у горорі.Можливо, інші колонізатори цю провину відчувають не так сильно, а можливо, корінне населення Америки просто спромоглося сильніше налякати своїх завойовників і створити потужніший міф про свою кровожерливу і мстиву магію.Або ж ми знов повертаємось до тези, що Америка занадто молода, щоб боятись чогось сильніше за зло, що походить з самої землі.А може, тут йдеться про заперечення ідеї, що зло може коренитися у людині і бути безпричинним — воно натомість приходить іззовні, отруює місто, ґрунт, середовище, і тільки тоді вже просочується в людські серця.Загалом, що б за цим не стояло, мені це спостереження видалось дуже цікавим. Раніше я якось не дуже на це зважала, аж доки не почала пригадувати всі ці «злі» американські містечка.У нас, до речі, є як мінімум один автор, що намагався створити щось подібне — я говорю про Данила Клочка з його Холодним полем. Але не думаю, що такий підхід приживеться в українському горорі, бо він відчувається чужорідним і не дуже відповідає нашому світосприйняттю і історичному контексту.Думаю, у цю пʼятницю ми із Товариством Опівнічників обов’язково поговоримо про це детальніше ☺️🤡 До речі, вже дивились першу серію Welcome to Derry?Фото — з оцього шикарного артпроєкту, де прихильниця Кінга на псевдо Kassiopeya відтворила топографію Деррі у мініатюрі на основі книги 🤩#темнатеорія

“Збір для Супергероїв” – об’єднувальний фанатський збір коштів в межах проєкту фонду “Повернись Живим” – Дронопад, у партнерстві з Фанконом, видавництвом КСД та телеканалом 1+1 Україна. Всі зібрані кошти будуть спрямовані на підтримку бригади “Азов”.💥 ЯК ВЗЯТИ УЧАСТЬ?Донатити та/або відкрити допоміжну банку і підсилити збір своєю аудиторією!💥 ДОЛУЧИТИСЬ ДО РОЗІГРАШУ.🔹 Донать на монобанку від 200 грн (кожні 200 грн = 1 шанс)🔹 Більше донатів — більше шансів! (400 грн = x2, 2000 грн = x10)🔹 Для інших банків: обов’язково лишай контактні дані у коментарі🔹 При великих донатах став не рівну цифру (наприклад, 2817 або 10004). Так ми зможемо визначити найбільший донат (іноді бувають однакові суми).🔗Посилання на банку за лінком у біо🎁 І серед усіх, хто підтримає збір, ми розіграємо унікальні призи:📖 нові книги Анджея Сапковського з автографом + повний комплект видання Відьмака;🎮 PlayStation 5 в ексклюзивному “відьмацькому” дизайні;📚 Комплекти коміксів що розповідають про пригоди Білого Вовка та артбук Світ Відьмака.🎲 Настільна гра Відьмак. Шлях призначення - ДелюксЗа найбільший донат від видавництва @ksd_bookclub 📚Даруємо стільки книжок, скільки тисяч гривень у найбільшому донаті!🔹 10 000 грн = 10 книг🔹 50 000 грн = 50 книг🔹 100 000 грн = 100 книгІ так далі, все залежить від ваших донатів!⚡️А бонусом переможцю стане екскурсія за лаштунки програми “Сніданок з 1+1” і знайомство та фото з ведучими. Ну і звичайно ж VIP квиточки на FANCON 2026!Поспішайте, адже 1 жовтня ми закриваємо збір та оголосимо переможців 🎁🔗Посилання на банку:https://send.monobank.ua/jar/AEcTQmsUmXГроші автоматично йдуть на рахунок «Повернись живим» (не мені). Справжні супергерої теж потребують допомоги. Об’єднуємось заради перемоги.Долучайся і ти. Разом ми творимо силу! 💛💙

🩸 Одного дня 19-річна Лінда Велфорд зустріла на вечірці у барі Міккі Калві, що саме святкував своє звільнення після 8-річного увʼязнення за збройне пограбування, і це було шалене й палке кохання з першого погляду.🔪 За три роки вони одружились, а ще за кілька років Лінда Калві і сама розпочала свою, так би мовити, блискучу кримінальну карʼєру, яка зрештою зробить її найвідомішою ґанґстеркою Британії на прізвисько «Чорна вдова».🪶 Спершу водійка для втечі, Лінда зрештою «заробила» мільйон фунтів стерлінгів грабунком, та у рубриці #вбивчіписьменники ми зосередимось на тому, що вона здобула імʼя і як літераторка — але вже після того, як декого вбила.У шлюбі із Міккі, Лінда народила доньку і сина, але сімейна іділія тривала недовго — чоловіка застрелила поліція під час спроби втекти з чергового місця злочину. Лінда, якій сьогодні вже 77, досі намагається довести, що правоохоронці тоді перевисили свої повноваження.❤️ Через деякий час Лінда вступила у нові стосунки із іншим членом їхньої банди, Ронні Куком, що довго домагався її уваги і, за її словами, спершу ставився до неї мов до принцеси, хоч і був одружений з іншою.💀 На відміну від Міккі, Ронні був не тільки грабіжником, але і вбивцею.Більш того, Ронні якось навіть сказав Лінді, що це саме він винен у смерті її чоловіка, бо навмисно замкнув двері автівки у день його смерті, щоб той не встиг втекти з місця злочину. Таким чином він хотів позбутися конкурента, бо вже був закоханий у Лінду.🎩 Через якийсь час Ронні потрапив за ґрати, але приставив до Лінди приятеля, щоб той стежив, чи зберігає вона йому вірність.Та Лінда Ронні не кохала і чекати на нього не збиралась, тож завела інший роман. Після смерті Міккі, чоловіки її цікавили лише як спосіб добре провести час, сама ж вона повністю зосередилась на криміналі і поставила собі за мету стати видатною злочинницею, щоб реалізувати мрії коханого.🔪 Не вдаватимусь в деталі надто сильно, але зрештою Лінда теж потрапила до вʼязиці за грабіж, а після свого звільнення спробувала найняти кілера, щоб вбити Ронні, бо якось той погрожував життю її сина, якщо вона його зрадить.🩸 Тим кілером був новий коханець Лінди, і план полягав у тому, щоб вбити Ронні, коли той прийде до будинку Лінди — та хлопець нібито промазав, тож жінка вихопила в нього зброю і прикінчила Ронні власноруч.Втім, хоч зрештою її і відправили до вʼязниці за це вбивство, Лінда досі стверджує, що ця кров не на її руках, і що насправді Ронні зʼявився на порозі її будинку несподівано, а коханець пристрелив його, захищаючи Лінду.🚬 У вʼязниці Лінда провела 18,5 років, де, до слова, познайомилась із Майрою Гіндлі, коханкою і напарницею вбивчого письменника Ієна Брейді, про яку відгукалась як про «дуже розумну жінку», хоча їхня перша зустріч ледь не завершилась бійкою, бо Лінду сильно обурювала участь Майри у вбивстві дітей.📕 А після звільнення Лінда кардинально переглянула свої погляди на світ та власне минуле і відкрила у собі письменницький талант.Спочатку видала автобіографію під назвою «Чорна вдова» — це прізвисько вона отримала тому, що всі її чоловіки або вмерли, або потрапили за ґрати.Тоді стала працювати над кримінальними трилерами — наразі пише вже сьомий і сподівається, що її твори зможуть деромантизувати кримінальний світ і відвернути людей від бажання чинити злочини.

Мабуть, мої почуття після прочитання цієї — це найдивніше, що сталося зі мною за рік.🪶 Текст абсолютно шикарний; переклад — взірцевий і неймовірно вражає тим, яка робота за цим стоїть; сюжет надзвичайно складно сплетений, нетиповий і досконалий.Але, на жаль, з самою історією ми точок перетину так і не знайшли, і мене спантеличують ці мої суперечливі враження. 🚬 З одного боку, я зачарована тим, як створена ця книга, та з іншого — мені було страшенно нудно і нецікаво її читати.Це вийнятково крутий мікс жанрів, але якби треба було приблизно визначити ключовий, я б сказала, що це інтелектуальна міжчасова фантастика, що стартує у не надто далекому минулому і, перестрибуючи через рандомні часові відрізки, сягає дуже далекого майбутнього.👁 Усі розділи написані у різних стилях, жанрах, темпах і формах: пригодницький роман, модерністський текст, шпигунський детектив, абсурдистська сатира, кібернитична антиутопія і постапокаліптичний фольклор.⏳ Історія не цілісна і складається з кількох епізодів, які ніби і не повʼязані безпосередньо ані сюжетами, ані жанрами, але мають спільний мотив насилля та боротьби за свободу і ніби накладаються одна на одну, перетинаючись буквально і приховано.Структура дуже цікава і нестандартна. Книга мов пазл, який збираєш з кутиків, але повну картинку не розгледиш, доки не дійдеш до центру — хоча поступово щось більш-менш зрозуміле вимальовується.У книзі 6 епізодів, і перші 5 обриваються на пів слові, перетікаючи один в інший. Центральна оповідь, яка в якомусь сенсі є ключем до всього і, можливо, єдиною справжньою історією, відразу подається у повному вигляді, а тоді у зворотному порядку починає збиратись решта замальовок.Я однозначно вражена, але історія не зачепила мене ані емоційно, ані атмосферно — хіба інтелектуально. А цього, на жаль, мені замало, щоб отримати від книги справжнє задоволення🫠Втім, книга таки однозначно варта уваги, і певна, багато кому вона може сподобатись по-справжньому.📖 «Атлас хмар»✍️ Девід МітчеллВидавництво Жорж

Вчора учасники горор туру питали про горори з осінньою атмосферою, тож вирішила зібрати невеличку добірку:📖 «Воно» Кінга — вічна класика, і хоча книга не виключно про осінь, до осінньої атмосфера пасує ідеально. Ну і ще у жовтні ми обговорюватимемо цю і наступну книгу з добірки у Товаристві опівнічників😌📖 «Життя хлопця» Маккемона — тут є всі чотири пори року, але загальний настрій книги осінньо-ностальгічний, а темп чудово пасує для ранніх прохолодних вечорів📖 «Ритуал» Невілла — отут прям пізня осінь, тож саме зараз ідеальний час для неї📖 «Ніч у самотньому жовтні» Желязни — тут навіть додаткових пояснень не треба, назва говорить сама за себе. Мастрід на кожну осінь😌📖 «Вересневий дім» Орландо — варто встигнути до кінця вересня, щоб проникнутись атмосферою книги📖 «Убивця лісу» Мохамед: похмурий сетинг, темний страшний ліс, безвихідна ситуація — що може бути більш осіннім?📖 «Нашіптувач» і решта цього циклу Каррізі — не зовсім горор, але трилер, що сильно тяжіє до горору і має потужні осінні вайби📖 «Дім на Збіччі» Мітчелла — невеличка, але дуже атмосферна й моторошна осіння історія. В одному з епізодів події розгортаються під вечірки на Геловін📖 «Тринадцята казка» Сеттерфілд — знов не зовісм горор, але має яскраві горорні елементи і відчувається дуже осінньою📖 «Зайчик» Мони Авад — теж стартує восени разом із навчальним семестром📖 «Уявний друг» Чбоскі — більша частина подій охоплює саме осінь📖 «Книгоїди» Дін — фентезі, але дуже темне, горорне і осіннєА якщо нема сил на повноформатну прозу, осінь ідеально підійде для збірок кортоких оповідань — наприклад, «Нічного сеансу» Бабая, «Чорного телефону» Гілла, або ж Блеквуда чи Ширлі Джексон.

🦇 «Салимове лігво» — одна з тих книг Кінга, яку я досі не читала, але планую найближчим часом — відразу після того, як перечитаю «Воно»😅Цього року книзі виповнюється 50 😱 років, на честь чого цього жовтня вийде ювілейне видання з передмовою Джо Гілла, яку вже опублікували у New York Times.Ось вам кілька цікавих цитат звідти:🤩Я засидівся допізна і подивився «Салимове лігво», після чого більше не спав плюс-мінус до літа 1980-го» (Фільм вийшов у 1979)🤩«Салимове лігво» — одна з чотирьох найбільш впливових історій про вампірів, що коли-небудь розповідались: тільки «Дракула», «Інтерв’ю з вампіром» Енн Райс і (пробачите, гейтери) «Сутінки» Стефані Меєр так само глибоко встромили свої зуби в масову уяву. 🤩Готель Оверлук і Країна Оз під поверхнею можуть мати більше спільного, ніж ви здатні запідозрити. 🤩Зло впливає на життя кожного; яке б це було полегшення, якби воно набуло (не) людської форми і його б можна було б витягнути з труни на сонячне світло, щоб воно померло з криками у полумʼї. 🤩Щойно ти даєш злу обличчя і ікла, щойно надаєш йому агентності, стає можливим уявити силу, яка здатна йому протистояти, світло, яке здатне розвіяти тіні. Повний текст тут.

Ну що, у мене нарешті випадково зʼявилось трохи вільного часу, тому склала топ прочитаного за літо:📖 «Інститут» — класна, дуже «кінгівська» історія, і доволі класний серіал. Жорстка, нещадна, десь дарк-академічна і дуже емоційна📖 «Хочу покласти всьому край» — сюрреалістичний і параноїдальний саспенс з густою і запаморочливою атмосферою, який поглинає і потім довго не відпускає📖 «Всі ми лиходії» — похмуре фентезі з вайбом приреченості, яке я дуже довго хотіла побачити українською, і нарешті дочекалась📖 «Парфуми» — мій незмінний фаворит. Безмежно красивий, з надзвичайним стилем, еталон трилеру📖 «Тінь мертвого бога» — брутальне темне фентезі від українського автора, на вихід якого я дуже чекала, і тепер щиро сподіваюся, що він невдовзі видасть щось іще📖 «Життя хлопця» — шикарний і ностальгічний горор про рік з життя хлопця-підлітка📖 «Група підтримки останніх дівчат» — дуже класне переосмислення слешера📖 «Із пекла» — неперевершений графічний роман від неперевершеного Аланан Мура📖 «Скотомогильник» — збірка дуже крутих, незвичайних, яскравих і брутальних горорних оповідань Дімки Ужасного📖 «Дім на Збіччі» — моє поки перше знайомство із Мітчеллом, але це кохання з першої спроби, бо це дуже красивий, захопливий і магнетичний текст

Тільє подобається мені до тих пір, поки я не надто уважно придивляюсь до загадок і пазлів, прихованих у тексті. Хоча це, фактично, його головний коник, та це не той рівень, на якому мені до душі досліджувати книжки.Але ця трилогія, з якої я поки прочитала тільки перші дві частини, доволі хороша і без ретельної уваги до секретів, прихованих між строк, і спроб розгледіти всі анаграми і шифри.Історія багаторівнева і комплексна, дуже чорна і приголомшливо жорстока, але є в ній і певна моторошна краса й образність.Перша частина — «Незавершений рукопис» — розширений прийом «книга в книзі». Це буквально незавершений рукопис персонажа, що зʼявиться у другому томі, дописаний його сином, який також там фігуруватиме, і вона певним чином відзеркалює те, що чекає на читачів у «Це було двічі».А ключовою ідеєю другого тому я б назвала загравання із вічною тезою про те, що творці темного й моторошного мистецтва — не дуже здорові психічно люди, мʼяко кажучи. І загравання це на такій тонкій межі, яка може навіяти думку, що автор має на увазі і самого себе та змушує читачів відчувати провину та почуватись не дуже хорошими людьми через те, що цей текст їх захоплює.У другому томі дуже багато мистецтва у різних формах, але частіше йдеться про мистецтво трансгресивне — тобто, провокативне, таке, що свідомо виходить за межі норм, табу й моральних заборон.Тільє і сам порушує дуже багато табу і зазирає у найглибші нетрі темряви.З цікавих тез — взаємозв’язок мистецтва і вбивства і те, що одне працює на службі у іншого.Часом автор вдається до деяких досить банальних і заїжджених прийомів, вибудовуючи сюжет, але робить це так, що це майже перестає бути дурним тоном.В якісь моменти текст заворожує.Це дуже якісні і достойні трилери, які навіть можна згодом перечитати, щоб роздивитись більше нюансів. І дуже цікавий вибір для обговорення, тож можна брати на книжкові клуби.Історія навіть у цих двох томах відчувається цілком завершеною, але я певна, що далі автор таки змусить поглянути на неї під новим кутом, тому на продовження чекаю.📖 «Незавершений рукопис»📖 «Це було двічі»✍️ Франк ТільєВидавництво Фабула

Цю книгу варто читати без останнього розділу, і тоді вона буде прекрасна. Це глибокий, вдумливий, дуже проникливий психологічний трилер з цікавою проблематикою і добряче закрученим сюжетом.Схожий на кілька трукрайм-історій, але лише деякими деталями, і на реальному злочині таки не заснований.🌸 В історії не одна, а дві зниклі жінки, що щезають одна за одною у невеличкому тихому й безпечному передмісті.Більш того, одна з них зникає разом із шестирічною донькою, і до самого фіналу не буде остаточно зрозуміло, чи це співпадіння, чи між справами таки є звʼязок і який саме — хоча версій буде купа.💃 Фокальних персонажів кілька, і авторка дуже влучно балансує між їхніми ракурсами.⏳ Часових ліній теж кілька.🥀 Хороший стиль, темп, динаміка — в міру повільна, але без затягування.🫠 Тут розглядається дуже багато травм: травма раптової втрати близької людини, травма жертви надзвичайно жорстокого злочину, і що найцікавіше — почуття членів родини, до яких повертається та, кого вони вже не очікували побачити живою.Розглядаються дуже повільно, чуттєво і ретельно, без уникання некрасивого і неконвенційного боку питання.Ну і не тільки ці травми, але решту я не перераховуватиму, бо буде занадто спойлерно.👉 В тексті дуже багато гачків: деякі вказують правильний напрям, деякі збивають з нього, через що напруга постійно зростає, а версій виникає все більше й більше.Для мене пазл склався лише майже під самий кінець, але отут і почались проблеми 🌞Точніше, до моменту, коли авторка почала пояснювати всі нюанси, все ще було доволі добре — навіть коли в загальних рисах вже було зрозуміло, хто що накоїв і приблизно чому.Але самі пояснення… ну, я, чесно кажучи, не знаю, як так взагалі вийшло, бо це прям дуже топорно, скомкано і нереалістично. Тобто, проблема навіть не в загальній логіці, а у конкретних діях, які просто нікуди не налазять.Таке враження, що авторка не вкладалась у терміни здачі рукопису або в кількість символів, тому останній розділ дописала однією лівою із закритими очима. Ну бо іншого пояснення в мене нема 🤷‍♀️💌 Але книга справді хороша, якщо оцей останній розділ уникнути. Дуже цікаві ракурси, дуже заплутана і напружена справа, дуже тривожна атмосфера. Справжній page-turner.Тому рекомендую, незважаючи на невдалий фінал — бо то менше 1% від тексту.📖 «Зникла жінка»✍️ Мері КубікаВидавництво ARTBOOKS

Зустріла у Тільє цей цікавий термін, який раніше не чула, хоча саме поняття мені знайоме. І, звісно ж, мій внутрішній душніла підштовхнув мене покопатись глибше😄Виявляється, в області вивчення плагіату ведуться серйозні дослідження, щоб визначити, де конкретно пролягають його межі.⛔️ В колах дослідників плагіату, кріптомнезія — тема табуйована: хоча все і свідчить про те, що це явище цілком реальне і стикалась із ним ледь не кожна людина, довести її доказовими методами практично неможливо.🪶 Найвідомішим випадком є кейс Гелен Келлер — сліпоглухонімої письменниці, яка втратила слух і зір у ранньому дитинстві, але це не завадило їй стати першою сліпоглухонімою людиною у світі, що здобула ступінь бакалавра (вчилась вона у Редкліфф-коледжі Гарварду), вивчити кілька іноземних мов і досягти світової відомості як авторці, лекторці і активістці.Коли Гелен було 11, вона написала оповідання «The Frost King», яке опублікували у шкільній газеті, і воно виявилось настільки успішним, що його передрукував великий журнал для незрячих.😱 Та за рік виявилось, що історія мало дуже багато спільних рис, іноді цілі рядки і абзаци, що повторювали оповідання «The Frost Fairies» іншої письменниці, Марґарет Кенбі.Гелен була у розпачі і стверджувала, що ніколи не чула про цей текст, але через деякий час одна з її викладачок згадала, що багато років тому читала його дівчинці.У школі провели «трибунал», щоб визначити, чи можна вважати цей випадок плагіатом, а чи Гелен дійсно не пам’ятала нічого про оповідання Кенбі і «вкрала» його несвідомо.І хоч дівчинку зрештою виправдали — на її бік став і директор школи, і кілька відомих культурних діячів, серед яких Марк Твен і Александр Белл, — ці події так глибоко травмували її, що вона кинула писати художні тексти і ледь не відмовилась від письменництва взагалі.До речі, деякі моменти у «Незавершеному рукописі» наштовхують мене на думку, що історія Гелен якось іще повʼязана із книгою, не тільки згадкою цього явища.Подібні історії ставались і з іншими письменниками: 🪶 Роберт Луїс Стівенсон після написання «Острову скарбів» ніби як зненацька помітив, що у творі багато елементів, підозріло подібних до текстів Вашингтона Ірвінга; 🪶 у текстах Семюела Колріджа виявили багато запозичень, у тому числі майже дослівних, з творів інших поетів і письменників;🪶 Умберто Еко сам відмічав, що деякі уривки з його «Імʼя Рози» нагадали йому якусь книгу з його домашньої бібліотеки, і він запідозрив, що несвідомо запозичив елементи з неї.Я думаю, сюди ж можна віднести і деякі епізоди плагіату, які закидали Кінгу.Є схожі історії і серед музикантів, і у кіноіндустрії, і насправді важко провести чітку межу і зрозуміти, свідоме запозичення або несвідоме. Але термін зберігайте, у хазяйстві може знадобитись😁#запеклі_слова