Запекла книгожерка

На свіжу «Обсесію» я бачила дуже суперечливі відгуки, тому поділюсь своїм, але буде трошки спойлерно.Ідея зі «стережись своїх бажань» далеко не нова, але мені сподобалось це конкретне її прочитання.Для мене це дуже хороший камерний горор про те, що чувак, який світом сприймається як милий хороший хлопець, насправді є конченим гівном, яке повністю заперечує жіночу субʼєктність — тобто, максимально життєва історія, якщо ми відкинемо всю магічну мішуру.Мені подобається це зміщення акцентів, де головний герой по суті є найбільшим злом, а дівчина, що ніби грає роль монстра, насправді виступає жертвою.Відсутність бекграунду «антагоністки» дуже промовисто підкреслює те, що головний герой відпочатку бачить у ній лише шмат мʼяса і по суті відразу розуміє, що його бажання спрацювало і призвело до шалено руйнівних наслідків, але ніхуя не хоче із цим робити і перекладає провину на жертву, бо йому в принципі комфортно — він-бо бажане таке отримав, хай і не все йде гладесенько.Другорядні ж персонажі своїми реакціями лише підкреслюють, що суспільство повністю толерує віктімблеймінг і у будь-якій незрозумілій ситуації спочатку звинуватить жінку.Одним словом, як на мене, все дуже влучно, правдоподібно і актуально.Ну і по якості зйомки, режисури, музичного ряду і акторської гри мені теж дуже ок, тому я у команді тих, кому фільм зайшов.

Зазвичай аудіокнижки я слухаю фоном під якісь буденні справи, і цей процес може розтягуватись у мене на місяці — по 2-3 розділи за раз із невеликими паузами.Але цей трилер я прослухала залпом, бо зупинитись було неможливо.По-перше, дуже ефектна та харизматична головна героїня із вельми яскравим голосом і уявою.Мабуть, її я можу назвати головною принадою книги, і вже тільки заради цього знайомства варто її читати.По-друге, офігенно цікаве саме розслідування.Із тих сюжетів, де злочин стався давно, але перше розслідування призвело до хибних висновків, а обвинувачення так і не було нікому висунуте, тож справедливість встановлюється через роки і вже ентузіастами, а не правоохоронцями.І закрутився цей сюжет дуже захопливо і багато в чому непередбачувано, хоча якщо придивитись дуууже уважно, то можна вловити, куди дме вітер.А ше тут є дуже глибинний портрет жертви насильства під різними кутами, ретельний аналіз світогляду, який у цієї жертви формується, проживання травми і широка репрезентація усіх можливих варіацій абʼюзу — тема доволі популярна у сучасних трилерах, але аж такий «букет» зустрічається не так часто.І багато рефлексії на тему віктімблеймінга, які у тому числі зводяться до тези, щоЛюди не вірять жінкам, які дають відсіч. Ну і загалом, динамічно, таємниче та атмосферно. Якби я оцінювала тексти зірочками, їх тут було б доволі багато.📖 «Прислухайся до брехні»✍️ Емі ТінтераВидавництво Vivat, аудіоверсія від Абук.

Останні пару тижнів я мало що постила, але фактично у нас із донькою був майже щовечірній кіномарафон, тож зараз я набомблю мікровідгуків на фільми, які ми переглянули за цей час:🎬 «Клініка» (2018) — мокʼюментарі, непогане, місцями доволі непередбачуване, дуже атмосферне🎬 «Сновиди» (1999) — хороше, але варто зважати на рік зйомки. Десь вайбувало «Милими кістками»🎬 Про «Чарівник Країни Оз: Ходячі мерці» я вже писала, але далі були ще дві частини «Вінні Пуха: Кров і мед». Прикольний трешачок і чаруючий талант продюсерки у тому, щоб повністю забити на все, що було базою у першій частині, і переписати історію у другій 😁 Чекаю на продовження із нетерпінням🎬 «Заборонені плоди» (2026) — десь із вайбами «Чаклунства» і «Heathers», десь перегукається з творами Мони Авад — у тому числі по сюрності і стильності, десь дуже натуралістичне, хоча і гіперболізовано. Доволі голівудське, але дуже хороше🎬 «Полтергей» (2006) — тут я не визначилась до кінця, чи це лютий крінж, чи чорна комедія на межі геніальності. Але репрезентація ЛГБТ аж сочиться стереотипністю. Та щось у цьому точно є🎬 «Йогануті» (2016) — династія Деппів із династією Смітів зібрались і намутили прикольну, хоча і доволі стандартну голівудську чорну комедію. Не шедевр, але під певний настрій дуже ок🎬 «Безневинні» (2021) — оце прям дуже хороше, європейське, мабуть шо артхаусне, ніби трошки фентезійне, та хоч головні герої — діти, не варто чекати чогось дитячого і мʼякого. Про банальність зла і буденну жорстокість. Є неймовірно тригерні сцени, тому дивитись варто обережно 🎬 «Будинок на Хантед Гілл» (1999) — чарівний банальний слешерок кінця 90х, майже класика. Примітивненький, але такий ностальгічно-прекрасний 🥰 Дуже у стилі «13 привидів»🎬 «Не бійся темряви» (2010) — ідеально, як все у дель Торо. В його класичній манері

Класний трилер.З тих, де складно будувати якісь теорії, але очевидно, що відбувається щось надзвичайно заплутане та багаторівневе, і далеко не все пояснюється природним порядком речей, чого я не очікувала.Слоу бьорн, психологічний, зачіпає теми повільного, але неуникного руйнування стосунків у родині — цю лінію розписано просто божественно, болісного проживання втрати, складнощів із прийняттям, жагу і наслідки помсти.І з одного боку, сюжет не надто реалістичний, а скоріше кінематографічний, бо все одночасно і надто складно, і надто добре складається — в житті вирогідність стількох вдалих співпадінь дуже низька.Та з іншого, це дійсно захопливо саме через цю складність, бо неймовірно цікаво розплутувати цей клубок хитросплетінь, де за кожними зачиненими дверима ховаються ще дві.Ну і атмосфера мені дуже імпонувала, хоча в цілому я не надто люблю історії із подібним тропом.На надмірну кінематографічність страждає і фінал, хоча це було цілком очікувано і в якомусь сенсі навіть бажано.З книжок авторки ця навряд стане моєю улюбленою — це місце поки займає «Крейдяна людина», але історія дуже достойна.📖 «Інші люди»✍️ С.Дж.Тюдор Видавництво КСД

Коли я вперше побачила цю книгу, то дуже зраділа, бо це мав би нарешті бути саме класичний трукрайм — реальні кейси із детальним розбором, документальні, а не художні тексти, та і вибірка виглядала дуже привабливо.Проте на практиці, з усіх принад тут лишиласть тільки крута добірка справ, дійсно цікавих по всіх параметрах, різномаїтних і частково нових для мене.Ну і неперевершений редакторський коментар на одній із цих справ — читати можна вже тільки заради нього 😏А от якість авторської роботи засмучує, та й в мене є обґрунтовані підозри, що самій авторці книга була потрібна виключно як іміджевий інструмент, тож писала вона її, спираючись не на власний інтелект.Забагато ліричних і драматичних, а часом майже істеричних відступів.Авторський голос загалом надто гучний як на документалку.Надмір пафосу та зайва художність.А от фактажу критично мало, при чому навіть наявні факти не завжди витримують перевірку на точність, а часом протиріччя видно неозброєним оком.У передмові авторка, яка є психотерапевткою і має досвід у судовій медицині та конкретно із серійними вбивцями, декларує, що мета книги — проаналізувати, як мислить злочинець, розібрати його мотиви і підсвітити жертв, що отримують замало уваги у суспільстві.Але в результаті ці цілі не досягаються.Формулювання часом такі обтікаємі, що деталі злочинів часто ніби в тумані, ясно тільки, що це жахливо страшні, огидно мерзенні, безжально бездушні жорстокі чудовиська та ненаситні монстри, що вчиняють макабричний танець смерті наліво і направо (с)🤪Логічні висновки, як злочинці перейшли від своїх збочених бажань і ідей до власне до дій, теж не дуже простежуються, бо навть коли це озвучується, не дуже зрозуміло, яким чином авторка таких висновків дійшла.Жертви просто перераховані, без обіцяної уваги до їхнього життя, місцями з дуже сумнівними трактуваннями із нотками віктімблеймінга, але жодних деталей і жодного реального співчуттяЗ хорошого — книга підкреслює, що за злочинами серійників часто стоїть мізантропія і конкретно мізогінія, що система дуже часто здає збій як там, де злочину можна було уникнути, так і там, де вона мала б виконувати свою виправну функцію, і що насправді помітити, що ваш сусід — серійний вбивця, можливо, але для цього треба широко розплющити очі.І ще раз підкреслю, що добірка справ дуже якісна, там є, про що замислитись і що прорефлексувати. І це те, що втримало мою увагу до кінця.📖 «Серійний вбивця по сусідству»✍️ Емма КенніВидавництво Yakaboo Publishing

Думаю, у цього трилера є всі шанси сподобатись широкій аудиторії через бурхливий екшн, велику кількість карколомних твістів на 180 градусів, легку неперевантажену мову і те, що авторка ретельно пройшлась по поширених больових точках і трендових темах, не стримуючись у гіперболізації.Історія побудована переважно на тропах, притаманних психологічному трилеру: ґазлайтинг, економічний і побутовий абʼюз, відсутність справжньої близькості і довіри у стосунках, післяпологові ментальні складнощі, ревнощі і таке інше, але я б не віднесла цей трилер до псхологічних, бо для цього йому бракує глибинних рефлексій та емоційної ширості, а динаміка зависока.Твістів кілька, і вони вгадуються, але не всі одразу, а кожен у свій час, хоча супер-неочікуваними я б їх не назвала — з моїм багажем переглянутих в прочитаних трилерів, було стійке відчуття, що це ж було вже 😄Загалом, це історія про те, як одна на позір ідеальна родина в один момент стрімко руйнується через таємниці минулого, коли до молодого подружжя в гості приїздить перша донька чоловіка.Але тут дуже непогано прописані небезпеки, які приховує в собі патріархальна модель стосунків і так звана «традиційна модель сімʼї», помножена на життя у ізольованій місцині. Ота сама, де йдеться не про партнерство, а про ієрархію.При чому, навіть із художнім перебільшенням, її проблематичність прочитується досить чітко і однозначно.Персонажі стереотипні, що для подібних трилерів типово, але яскраві і викликають багато емоцій. Негативних, переважно, але для жанру це властиво і не ж мінусом.У головної героїні багато внутрішньої мізогінії, вона дуже намагається вписатись в стандарти, при цьому не має сили духу висловити свої справжні думки і почуття. Намагається маніпулювати, але виходить в неї не дуже.Її чоловік здебільшого ніби непоганий, але зі слабким емоційним інтелектом і легко ведеться на маніпуляції та має виразні абʼюзивні прояви.А його старша донька настільки редфлег, що буквально могла б відразу зайти у перший кадр із червоним прапором в руках. Та хоч її психопатичність немов списана з методички, авторка таки лишає простір для того, щоб викликати у читачів сумніви щодо сюжетних перипетій.Але навіть при всій цій стереотипності, з книги можна почерпнути важливі тези.Наприклад, якщо партнер вас не чує, то ваші стосунки безнадійні.А ще про те, що у будь-якого абʼюзу завжди є свідки, але вони з різних причин обирають не бачити його.На мій смак, все це краще б працювало на екрані, бо в книжках мені хочеться бачите щось більш глибоке, витончене і сенсовне, та перш за все — більш реалістичне, але це таки непогано, коли хочеться просто розвантажити мозок і відволіктись.📖 «Не дозволяй їй залишатися»✍️ Нікола СандерсВидавництво КСД

«Своя полиця» запрошує на «Read&Meet» — мікс вечора презентацій авторів і авторок та швидких побачень.Кожен автор чи авторка матимуть пʼять хвилин для того, щоб розповісти про себе і продемонструвати презентацію у довільній формі (показати свої книжки, цікаві факти про письмо чи власний досвід, або ж поділитися мемами), а після цього учасники події матимуть можливість поспілкуватися з авторами 1 на 1 по пʼять хвилин, як на швидких побаченнях😌Реєстрація обов’язкова, аби всім вистачало часу поспілкуватися з авторами та авторками.Форма для реєстрації тут.⭐️Цього разу на вас чекає зустріч з такими авторами та авторками: ✨Авторка фентезійної трилогії «Двоповня» та оповідань у збірках Катерина Самойленко✨Авторка наукової фантастики «Одинак і Місяць» Юлія Сиромолот✨Автор епічного фентезі «Сага про Золотокрилих» Віталій Кун✨Авторка детективу «Дівчина в озері» Світлана Флікян✨Автор трилеру «Острів» Кирило Тесленко✨Авторка фентезі «Вандалізм» і «Чаклунка і культ» Валерія Савотіна✨Модерує подію Олена Кузьміна   🗓 Дата і час: 10 червня, 19:00📍Місце: «Книгарня «Є», Лукʼяненка, 29 #реклама

Сьогодні у нас в Борщагівському клубі був вечір конспірологічних теорій, і я поділюсь з вами тією, яку презентувала на обговоренні 😁У мене вже був допис про вбивство Джона Леннона, але чоловік на ім’я Стів Лайтфут стверджує, що за цим вбивством насправді стоїть… Стівен Кінг 🌚Якщо точніше, Лайтфут заявляє, що за вбивством насправді стояли Річард Ніксон та Дональд Рейган, а Кінг був безпосередньо виконавцем, тоді як Чепмен — підставна особа, яка взяла на себе провину, щоб істина не розкрилась.Цю теорію нібито доводять заголовки з преси, реклама та статті, що виходили за кілька днів до і безпосередньо після вбивства, і в яких були зашифровані таємні послання і анаграми від замовників виконавцеві.Лайтфут наводив конкретні приклади заголовків, у яких ніби як приховані анаграми. Наприклад, брав заголовок про політику чи економіку, переставляв у ньому літери та заявляв, що там зашифровано фразу: «Кінг, убий Леннона за наказом Рейгана». Також Лайтфут вважав, що певні комбінації слів та фотографій на обкладинках були прямим сигналом для Кінга «прокинутися» та розпочати підготовку до злочину.А ще він співставив фото спражнього вбивці, зроблене під час його затримання, і Кінга, розгледівши їхню схожість при цьому ракурсі зйомки, тож стверджував, що саме Кінга поліція заарештувала на місці злочину із «Ловцем у житі» в руках.У якості пояснення, чому Кінг погодився виконати таке замовлення, Лайтфут посилається на версію про шантаж.Ніби як Ніксон і Рейган хотіли заткнути Леннона через його антивоєнні висловлювання, а ФБР тим часом підловило Кінга на компрометуючому злочині, повʼязаному із неповнолітньою дівчиною і сексуальною експлуатацією дітей, тож йому запропонували угоду — зняти з нього звинувачення в обмін на вбивство Леннона 😳Лайтфут настільки одержимий цією теорією, що десятиліттями подорожує США у фургоні, на якому було написані звинувачення проти Кінга.Він також видав книгу брошуру, де виклав цю теорію у деталях.Серед іншого, Лайтфут переконаний, що те, що сам Кінг не подає на нього до суду і не заперечує своєї ролі у вбивстві, також є безсумнівним доказом його провини.А ще Лайтфут вважає, що Кінг не просто вчинив злочин, а й зашифрував власне зізнання та деталі вбивства у своїх літературних творах.Наприклад, у «Мертвій зоні», що вийшла за рік до вбивства Леннона, Кінг нібито зашифрував головне пророцтво, бо у книзі йдеться про чоловіка, що готується застрелити відомого політичного діяча з гвинтівки. А на обкладинках першого видання ще й було зображено обличчя Кінга, частково перекрите тінню та оптичним прицілом.А «Здібного учня», що вийшов через 2 роки після вбивства, Кінг ніби як написав із почуття провини як метафору того, як уряд США (нацист у сюжеті) шантажував самого Кінга (хлопця), змушуючи його стати вбивцею.«Крістіну» Кінг вже ніби написав як погрозу самому Лайтфутові, який розповсюджує «істину», подорожуючи країною. Образ машини-вбивці — це немов попередження від Кінга про те, що Лайтфута «переїдуть або вб'ють у дорозі», якщо він не припинить своє розслідування.Та загалом, Лайтфут проаналізував ледь кожне оповідання Кінга, де фігурували фанати, рок-музиканти або переслідування зірок (наприклад, «Мізері»).А будь-яку згадку про зброю, Нью-Йорк (де вбили Леннона) або психічно нестабільних персонажів він називав «підсвідомими зізнаннями» автора, у якого нібито здавали нерви після скоєного.У 1990х роках, Лайтфут навіть намагався добитись відповіді від Кінга, поставивши питання йому особисто під час прямого телевізійного засідання міської ради в Каліфорнії.Лайтфут підійшов до мікрофона під час сесії публічних коментарів, щоб «заскочити» автора зненацька, але Кінг спокійно попросив поліцію вивести його. Цей інцидент залишається одним із небагатьох випадків, коли Кінг напряму визнавав існування цього міфу.Продовження в коментарях 👇

На фото — передсмертна записка Ізраеля Кіза, одного з найбільш відомих серійних вбивць США, історія якого згадується у книзі «Серійний вбивця по сусідству».І тут я пишу про нього, бо в якомусь сенсі його можна зарахувати до #вбивчіписьменники — звісно шо із великою натяжкою, але най буде.У листі — претензійна поезія Кіза, присвячена вбивству. Прочитати важко, тому в коментарях опублікую окремо оригінал і переклад (не літературний), щоб ви мали шанс «насолодитися» цим пафосом і нарцисичним самодрочерством.Справа Кіза досі викликає величезну цікавість у трукрайм спільноти, і дехто схильний вважати його ледь не генієм (цю ідею він і сам активно транслював), тоді як інші поділяють думку, що чувак просто був лише трошки розумнішим за середньостатистичного викритого серійника, бо спромігся ретельніше продумати, як роками уникати покарання і лишатись непоміченим.🩸 За офіційними даними, на його руках кров 3 людей.Під час допитів ФБР, він натякав, що жертв було близько 11, але ця інформація ніколи не була підтверджена.За деякими легендами, це число значно більше, але є серйозні причини у цьому сумніватись.Для дослідників трукрайму, він цікавий тим, що і сам непогано дослідив трукрайм, не мав чіткого портрету жертви і вбивав, кого прийдеться (з доведених — це подружжя Карріє у 2011 і 18-річна бариста Саманта Кеніг у 2012), ретельно готувався до вбивств і ніколи не вбивав двічі в одному місці чи поруч із домом та мав щось на кшталт кодексу, бо принципово не чіпав дітей і молодих батьків.Але я б поставила на те, що насправді спільноті він цікавіший через нарцисичну харизму, епатажні висловлювання і такий собі вайб кіношного психопата-супергенія, який із безпечної відстані може виглядати привабливо.В деяких подкастах, присвячених його справі, також згадується сценарій для телесеріалу чи фільму його авторства, у якому ніби як йдеться про хлопця, що вбивав людей у лісі, патрав іхні тіла, як мисливець патрає здобич, і скидав рештки у туалетні ями в національних парках.Втім, ані документованих згадок про цей сценарій, ніби як виявлений під час обшуку його будинку, ані самого тексту ніде у відкритому доступі нема.Також Кіз ніби як неодноразово заявляв, що творці популярних кримінальних фільмів і серіалів вкрали його вбивчі ідеї, як реально втілені, так і ті, що він планував втілити.Але знов таки, з підтверджених свідчень, він лише в одному інтерв’ю, уривки якого зберіглися в мережі, заявляв, що це саме він вигадав звʼязувати запʼястки жертв пластиковими стяжками, а тоді вже цей прийом стали використовувати в кіно.Персонаж Кіза багато в чому нагадує мені Ніколаса Кло, про якого я писала у «Вбивчих письменниках» — людину, що вважала себе надзвичайно розумною, пишалась своєю належністю до серійних вбивць, якими щиро захоплювалась, але навіть на цьому поприщі великих успіхів (на щастя) не досягнула.І як вбивчий письменник також не лишила надто цікавого спадку, хіба кілька пафосних рядків.Ми будемо детальніше говорити про нього і про інших персонажів книги «Серійний вбивця по сусідству» вже за півтора тижні, і я планую підготувати ще цікавих матеріалів, бо в книзі мені цього катастрофічно не вистачає🥲Фото з архівів ФБР.

Режисер «Монахині», одного із найкасовіших фільмів Всесвіту «Закляття», приїжджає в Україну! 😱Корін Гарді — гість та член журі міжнародного конкурсу фестивалю глядацького кіно Миколайчук OPEN 2026!Британський режисер, який однаково впевнено працює як з авторськими інді-горорами, так і з великими студійними франшизами, відвідає Чернівці під час фестивалю, що відбудеться 13–20 червня 2026 року.Світову популярність Гарді отримав після виходу «Монахині» — одного з найуспішніших фільмів всесвіту The Conjuring. Також режисер відомий горором «Із темряви», серіалом «Банди Лондона» та музичними відео для The Prodigy й інших світових артистів.Нещодавно Корін Гарді представив новий фільм «Свисток» (Whistle), який Fangoria назвала «поверненням золотої епохи підліткових горорів», а Empire — «безкомпромісним горором зі справжнім оскалом». Після релізу стрічка очолила рейтинги AMC+ та Amazon Channels у США. У своїх роботах режисер поєднує практичні ефекти, похмуру атмосферу та фізичне відчуття напруги — саме те, за що його цінують фанати жанру по всьому світу.На Миколайчук OPEN Корін Гарді не лише оцінюватиме міжнародний конкурс, а й поспілкується з українськими глядачами.