Запекла книгожерка

Дві речі, які мене найбільше розчаровують у книжках, це:👁 Коли мені обіцяють трилер, але він виявляється любовним романом із трилерними декораціями, які насправді є дуже другорядними, бо історія насамперед про кохання і повністю зосереджена на цьому👁 Коли українські тексти нащось наслідують сетинги американських фільмів замість того, щоб передавати наші реалії, бо це робить історії штучними і меншовартісними, повністю вбиваючи правдоподібність і позбавляючи мене шансу повірити у те, що відбувається на сторінкахЯк не сумно, у цій книзі я побачила комбо цих двох явищ.Мене дуже зацікавило її позіціонування, бо коли йдеться про книжки, засновані на реальних подіях, я очікую побачити щось дуже особисте, глибоке і вартісне.Та мені здається, та болісна і важлива реальна історія загубилась у штучних намаганнях авторки зробити книгу захопливою, динамічною і масовою замість того, щоб виплеснути історію такою, якою вона має бути — некомфортною, невідшліфованою і химерною.Я б припустила, що це така собі терапевтична романтизована фантазія молодої жінки, яка намагається оговтатись від досвіду навʼязливого переслідування, використовуючи письменництво як інструмент для власного відновлення.І я щиро співчуваю авторці через те, що ій довелося пережити досвід сталкінгу, і припускаю, що ця книга була її способом взяти свій страх під контроль і хоча б у власній фантазії змінити історію таким чином, щоб позитивні емоції витиснули весь жах і біль, але я не є прибічницею літератури як терапії у тому сенсі, коли книжка пишеться для читачів, а не для себе.Це історія про дуже травмовану жінку, і маю відзначити, що проживання цієї травми зображено досить непогано, але і тут мені не вистачило погляду із середини, бо ми бачимо ситуацію лише збоку, як переказ подій, і через це історії бракне щирості і відвертості.Ще одним мінусом для мене стало те, що книга підтримує і навіть активно просуває небезпечні і шкідливі стереотипи, осбобливо гендерні — з тих, де жінки завжди поводяться як істерички і ненавидять одна одну, а хлопці дивляться романтичні фільми із перекошеним обличчям і люто страждають від цього.З плюсів же можу назвати дуже непогану лекцію по кібербезпеці — там згадується багато нюансів, які більшість людей ігнорує і випускає з уваги.Я б сказала, що найбільша проблема книги — позіціонування, бо свою аудиторію вона знайде.Мабуть, я б шукала її десь серед поціновувачів легких дарк романів, бо це насправді дуже легкий любовний роман із темними елементами.📖 «Він буде поруч»✍️ Єва ВайдаВидавництво Віхола

Знайшла прикольне дослідження про горорні історії з Reddit, автори якого спробували розібратись, що робить страшну історію по-справжньому страшною 😈Дослідили 123 000 оповідань за 2008-2020 роки з трьох найбільших горорних спільнот на платформі — r/NoSleep, r/ShortScaryStories та r/CreepyPasta — та кількох звичайних сабредітів, аналізуючи слова, теми, сюжетну структуру та епізоди, де безпосередньо виникає страх, і дійшли кількох цікавих висновків, які я тут коротко підсумую:1️⃣ Популярність тих чи інших тропів змінюється разом із суспільствомНа початку 2010-х переважали готичні тексти про прокляті будинки з привидами і потойбічних істот, що у цих будинках оселяються, але поступово акценти змістились до бодігорору, теми хвороб, пандемій, лікарень — особливо під час ковіду, бо горор завжди «паразитує» на актуальних страхах.Та при тому, що теми постійно оновлюються, сама структура горорних текстів лишається дуже схожою.2️⃣ Найстрашніші монстри — людиноподібніТобто, істоти, що дуже сильно нагадують людей, але не є ними.Якщо спиратися на лексику, якою описані ці монстри в горорах, то це будуть «клоуни», «диявол» (очевидно, що зʼявляється майже у людській подобі), «створіння», «силует», «перевертень».Автори повʼязують це з ефектом моторошної долини, пояснюючи, що «неправильність» такої не-зовсім-людини видається нам значно моторошнішою за умовного дракона. (Чи за лавкрафтіанське прадавнє зло😄)3️⃣ Є набір слів, які майже гарантовано зʼявляються в гороріАвтори придумали для них власний показник SSToP (Scary Story Token Prevalence, приблизний переклад — Поширеність лексеми у страшних історіях).Звісно ж, досліджувались англомовні тексти, але серед лідерів виявили такі слова:😈 eyeless (безокий)🐼 scarecrow (страховисько, опудало)😐 cryptid (криптид, істота, наукових доказів існування якої не існує)😈 skinwalker (перевертень, але не обов’язково той, що вовкулака)🪦 headstone (надгробок)При цьому, в хорошому горорі майже ніколи не зустрічаються абревіатури або поширені інтернет скорочення, а «страшні» слова ритмічно концентруються біля ключових сцен, мов музичні акценти.4️⃣ Але «Страшні слова» і «страшні емоції» — не одне і те самеІ страшна лексика не гарантує, що історія лякатиме, але вона може лякати і без використання цих слів.5️⃣ Страх не рівномірний, а ритмичнийІ страшні речення в хорошому тексті розкидані хаотично, а історія розвивається циклами, де напруга чергується зі спокоєм.Три основні паттерни: 👉 спокій 🖇 напруга 🖇 кульмінація 🖇 фінал👉 страшний початок 🖇 затишшя 🖇 ще страшніший фінал👉 кілька хвиль страхуДля аналізу вони застосували сингулярний розклад (SVD) — метод, який дозволяє виділяти основні «моди» або патерни.Вони буквально пишуть, що окремі моди працюють приблизно так само, як гармоніки у Фур'є-перетворенні: кожна історія складається з кількох базових ритмів напруги, а не з одного універсального шаблону.6️⃣ Люди майже не пишуть горор зранку Більше фан-факт, але все одно цікавий😈Найменше історій публікується у ранкові години, до полудня.#темнатеорія

Психологічний трилер у сетингу дарк академії, що розпочинається із загадкової смерті і розвивається паралельно у двох часових лініях та розповідає історію сестер із досить великою різницею у віці, які, втім, проходять дуже схожий шлях.От тільки для однієї з них цей шлях виявиться фатальним, а іншій лишиться проживати наслідки, переосмислювати власні помилки, які призвели до цього, та поставити точку у цій довготивалій і руйнівній історії.Цікаво, що деякі інші персонажі зустрічаються на шляху обох сестер, і через цю різницю ракурсу, їхні портрети стають обʼємнішими та багато що говорять про маски, які носять люди.У центрі історії — тема привілею як форми насильства і того, наскільки небезпечною є система, що не лише толерує, а навіть просуває класову та соціальну нерівність.Фактично, весь сюжет побудований навколо питання, чи можливо взагалі перемогти таку систему, якщо вона сама визначає, що є нормою та істиною.Якщо вона заснована на спадковій елітарності, закритих звʼязках і правилах, що діють лише для обраних.І чи є шасни вижити у ній для людини, яка опинилась тут випадково.Події розгортаються у Прінстоні, студенткою якого авторка сама була, тож передати атмосферу і змалювати сетинг у неї вийшло дуже переконливо.Трилери з сюжетами, заснованими на тому, що звичайна посредня персонажка чи персонаж з середнього класу потрапляє в супер-елітне середовище та офігіває від безпринципності, збоченності і відстутності моральних орієнтирів його представників, дуже часто віддають штучністю і нереалістичністю.Але це не той випадок — тут нема перебільшень, стереотипів чи перебільшень, все виглядає дуже правдоподібно.Це також історія про брехню як спосіб виживання і різні відтінки цієї брехні: зі страху, заради любові, карʼєри чи влади.І брешуть тут буквально всі — малознайомим людям, близьким, рідним і, звісно ж, собі.Тож як і в реальному світі, всі персонажі тут сповнені неоднозначності і суперечностей, а книга просочена відчуттям постійної недовіри.Також йдеться про расизм, при чому з позиції персонажок змішаної раси — темношкірих азіаток. Дуже цікавий і небанальний ракурс, що дозволяє розкрити цю доволі популярну сьогодні тему ще глибше.Історія повільна, але багатогранна, атмосферна і цікава.Не шокує неочікуваними твістами, але по-своєму захоплює і затягує.І хоч, як я вже писала, починається зі смерті, все ж вона не стільки про вбивство, скільки про те, як престиж, страх втратити статус і бажання бути «своїм» поступово змушують людей відмовлятися від правди.Детективна інтрига тут лише інструмент для розмови про владу, привілеї та сімейні травми.📖 «Товариство брехні»✍️ Лорен Лінґ БраунВидавництво КСД

Вже у серпні стартує літня літературна школа в Карпатах🔥Це неймовірна можливість поєднати насичений відпочинок в горах з інтенсивним навчанням танеформальним спілкуванням з крутими письменниками й однодумцями 💃🗓 3-8 серпня 2026✅ 6 днів активного крутого дозвілля у горах✅ Чисельні лекції, майстер-класи, public talks та практичні зайняття із лекторами і кураторами✅ 10 спікерів — топових українських письменників, літературознавців, редакторів та інших фахівців сфери✅ Повне занурення у власну творчість, натхнення і мотивація👥 Серед спікерів: Макс Кідрук, Павло Деревʼянко, Олександр Бойченко, Ростислав Семків, Богдана Романцова, Оксана Зьобро, Оксана Пендерецька, Ніка Чулаєвська, Катерина Самойленко та Катерина Близнюк.📍 Місце проведення — маєток «Сокільське», і тут від себе скажу, що місце просто шикарне🔥Кілька басейнів, бари, гарні альтанки, озеро, гори із печерами у пішому доступі💅Колись мала там триденний корпоративний відпочинок із колегами, і це був один із моїх накращий вікендів у Карпатах 🥰Реєстрація і всі деталі тут 🖇 https://litosvita.com/litschool/#реклама

Історія трагічна і жаска, але бляха, якби моя машина ремонтувала сама себе, я б, мабуть, теж ігнорувала усі дзвіночки, дзвони і навіть гонги про те, що ситуація не дуже здорова 😄Насправді, «Крістіна» виявилась значно глибшою і цікавішою, ніж я уявляла її по тих абстрактних деталях про сюжет, які знала до початку читання.Така собі історія бридкого каченяти, який одного дня знаходить те, що кардинально змінює його життя, дає йому міцний внутрішній стрижень, впевненість, здатність постояти за себе і заслужити на кохання найгарнішої дівчини у школі.Але, звісно ж, всі ці зміни мають ціну, і то дуже високу.🌹 Віднаходячи власний голос, головний герой насправді втрачає субʼєктність.👄 Зміцнюючи волю, він безнадійно губить здатність до волевиявлення.👁 Отримуючи те, про що донедавна не міг навіть мріяти, він по суті позбувається усіх бажань, окрім єдиного — того, що руйнує все його життя.І якщо прибрати містичну складову, виходить історія про небезпечну залежність і безперспективні намагання відповідати протиречивим суспільним очікуванням, ігноруючи власні прагнення.Бо ж головний герой відпочатку є цікавою, багатогранною і непересічною особистістю, що виразно підкреслюється тим, як його бачить найкращий друг, він же фокальний персонаж першої і останньої частин книги.Але він також є аутсайдером, що підсвідомо прагне визнання соціуму, одночасно намагаючись виправдати сподівання власних батьків — і саме з цього конфлікту народжується його бажання віднайти власне «я», мати щось тільки для себе, яке зрештою стає нищівним.«Стосунки» героя з машиною є дуже влучною метафорою абʼюзивних стосунків, бо ж розвиваються за сценарієм, що моторошно нагадує той, де одна травмована особа зустрічає іншу і глибоко проникається прагненням врятувати її, а тоді непомітно розчиняється у цих намаганнях, втрачаючи звʼязок із реальністю і опиняючись у небезпечній ізоляції від усіх, хто раніше був присутній у її житті, і з переконанням, що виходу із цієї ситуації не існує та нікому нема діла до її долі, а якщо і є, то це все лише заздість.Бо ж перш ніж занапастити його життя, Крістіна дає героєві саме те, чого йому так бракувало: відчуття сили, приналежності й винятковості.А перш ніж повністю підкорити його, дарує ілюзію бунту, відстоювання власних кордонів та автономії.А ще роман демонструє дуже різні моделі стосунків батьків і дітей: як підтримуючі, довірливі і партнерські, так і співзалежні, вимагаючі і деструктивні — останні саме на прикладі головного героя.І зрештою, перший великий акт його непокори призводить до абсолютної залежності, і в цьому й полягає найбільший горор і трагедія цього роману.Тож ця історія значно більша за традиційний троп про одержимість чи проклятий обʼєкт, тому я дуже рада, що ми обрали її для обговорення у книжковому клубі.📖 «Крістіна»✍️ Стівен КінгВидавництво КСД

На свіжу «Обсесію» я бачила дуже суперечливі відгуки, тому поділюсь своїм, але буде трошки спойлерно.Ідея зі «стережись своїх бажань» далеко не нова, але мені сподобалось це конкретне її прочитання.Для мене це дуже хороший камерний горор про те, що чувак, який світом сприймається як милий хороший хлопець, насправді є конченим гівном, яке повністю заперечує жіночу субʼєктність — тобто, максимально життєва історія, якщо ми відкинемо всю магічну мішуру.Мені подобається це зміщення акцентів, де головний герой по суті є найбільшим злом, а дівчина, що ніби грає роль монстра, насправді виступає жертвою.Відсутність бекграунду «антагоністки» дуже промовисто підкреслює те, що головний герой відпочатку бачить у ній лише шмат мʼяса і по суті відразу розуміє, що його бажання спрацювало і призвело до шалено руйнівних наслідків, але ніхуя не хоче із цим робити і перекладає провину на жертву, бо йому в принципі комфортно — він-бо бажане таке отримав, хай і не все йде гладесенько.Другорядні ж персонажі своїми реакціями лише підкреслюють, що суспільство повністю толерує віктімблеймінг і у будь-якій незрозумілій ситуації спочатку звинуватить жінку.Одним словом, як на мене, все дуже влучно, правдоподібно і актуально.Ну і по якості зйомки, режисури, музичного ряду і акторської гри мені теж дуже ок, тому я у команді тих, кому фільм зайшов.

Зазвичай аудіокнижки я слухаю фоном під якісь буденні справи, і цей процес може розтягуватись у мене на місяці — по 2-3 розділи за раз із невеликими паузами.Але цей трилер я прослухала залпом, бо зупинитись було неможливо.По-перше, дуже ефектна та харизматична головна героїня із вельми яскравим голосом і уявою.Мабуть, її я можу назвати головною принадою книги, і вже тільки заради цього знайомства варто її читати.По-друге, офігенно цікаве саме розслідування.Із тих сюжетів, де злочин стався давно, але перше розслідування призвело до хибних висновків, а обвинувачення так і не було нікому висунуте, тож справедливість встановлюється через роки і вже ентузіастами, а не правоохоронцями.І закрутився цей сюжет дуже захопливо і багато в чому непередбачувано, хоча якщо придивитись дуууже уважно, то можна вловити, куди дме вітер.А ше тут є дуже глибинний портрет жертви насильства під різними кутами, ретельний аналіз світогляду, який у цієї жертви формується, проживання травми і широка репрезентація усіх можливих варіацій абʼюзу — тема доволі популярна у сучасних трилерах, але аж такий «букет» зустрічається не так часто.І багато рефлексії на тему віктімблеймінга, які у тому числі зводяться до тези, щоЛюди не вірять жінкам, які дають відсіч. Ну і загалом, динамічно, таємниче та атмосферно. Якби я оцінювала тексти зірочками, їх тут було б доволі багато.📖 «Прислухайся до брехні»✍️ Емі ТінтераВидавництво Vivat, аудіоверсія від Абук.

Останні пару тижнів я мало що постила, але фактично у нас із донькою був майже щовечірній кіномарафон, тож зараз я набомблю мікровідгуків на фільми, які ми переглянули за цей час:🎬 «Клініка» (2018) — мокʼюментарі, непогане, місцями доволі непередбачуване, дуже атмосферне🎬 «Сновиди» (1999) — хороше, але варто зважати на рік зйомки. Десь вайбувало «Милими кістками»🎬 Про «Чарівник Країни Оз: Ходячі мерці» я вже писала, але далі були ще дві частини «Вінні Пуха: Кров і мед». Прикольний трешачок і чаруючий талант продюсерки у тому, щоб повністю забити на все, що було базою у першій частині, і переписати історію у другій 😁 Чекаю на продовження із нетерпінням🎬 «Заборонені плоди» (2026) — десь із вайбами «Чаклунства» і «Heathers», десь перегукається з творами Мони Авад — у тому числі по сюрності і стильності, десь дуже натуралістичне, хоча і гіперболізовано. Доволі голівудське, але дуже хороше🎬 «Полтергей» (2006) — тут я не визначилась до кінця, чи це лютий крінж, чи чорна комедія на межі геніальності. Але репрезентація ЛГБТ аж сочиться стереотипністю. Та щось у цьому точно є🎬 «Йогануті» (2016) — династія Деппів із династією Смітів зібрались і намутили прикольну, хоча і доволі стандартну голівудську чорну комедію. Не шедевр, але під певний настрій дуже ок🎬 «Безневинні» (2021) — оце прям дуже хороше, європейське, мабуть шо артхаусне, ніби трошки фентезійне, та хоч головні герої — діти, не варто чекати чогось дитячого і мʼякого. Про банальність зла і буденну жорстокість. Є неймовірно тригерні сцени, тому дивитись варто обережно 🎬 «Будинок на Хантед Гілл» (1999) — чарівний банальний слешерок кінця 90х, майже класика. Примітивненький, але такий ностальгічно-прекрасний 🥰 Дуже у стилі «13 привидів»🎬 «Не бійся темряви» (2010) — ідеально, як все у дель Торо. В його класичній манері

Класний трилер.З тих, де складно будувати якісь теорії, але очевидно, що відбувається щось надзвичайно заплутане та багаторівневе, і далеко не все пояснюється природним порядком речей, чого я не очікувала.Слоу бьорн, психологічний, зачіпає теми повільного, але неуникного руйнування стосунків у родині — цю лінію розписано просто божественно, болісного проживання втрати, складнощів із прийняттям, жагу і наслідки помсти.І з одного боку, сюжет не надто реалістичний, а скоріше кінематографічний, бо все одночасно і надто складно, і надто добре складається — в житті вирогідність стількох вдалих співпадінь дуже низька.Та з іншого, це дійсно захопливо саме через цю складність, бо неймовірно цікаво розплутувати цей клубок хитросплетінь, де за кожними зачиненими дверима ховаються ще дві.Ну і атмосфера мені дуже імпонувала, хоча в цілому я не надто люблю історії із подібним тропом.На надмірну кінематографічність страждає і фінал, хоча це було цілком очікувано і в якомусь сенсі навіть бажано.З книжок авторки ця навряд стане моєю улюбленою — це місце поки займає «Крейдяна людина», але історія дуже достойна.📖 «Інші люди»✍️ С.Дж.Тюдор Видавництво КСД

Коли я вперше побачила цю книгу, то дуже зраділа, бо це мав би нарешті бути саме класичний трукрайм — реальні кейси із детальним розбором, документальні, а не художні тексти, та і вибірка виглядала дуже привабливо.Проте на практиці, з усіх принад тут лишиласть тільки крута добірка справ, дійсно цікавих по всіх параметрах, різномаїтних і частково нових для мене.Ну і неперевершений редакторський коментар на одній із цих справ — читати можна вже тільки заради нього 😏А от якість авторської роботи засмучує, та й в мене є обґрунтовані підозри, що самій авторці книга була потрібна виключно як іміджевий інструмент, тож писала вона її, спираючись не на власний інтелект.Забагато ліричних і драматичних, а часом майже істеричних відступів.Авторський голос загалом надто гучний як на документалку.Надмір пафосу та зайва художність.А от фактажу критично мало, при чому навіть наявні факти не завжди витримують перевірку на точність, а часом протиріччя видно неозброєним оком.У передмові авторка, яка є психотерапевткою і має досвід у судовій медицині та конкретно із серійними вбивцями, декларує, що мета книги — проаналізувати, як мислить злочинець, розібрати його мотиви і підсвітити жертв, що отримують замало уваги у суспільстві.Але в результаті ці цілі не досягаються.Формулювання часом такі обтікаємі, що деталі злочинів часто ніби в тумані, ясно тільки, що це жахливо страшні, огидно мерзенні, безжально бездушні жорстокі чудовиська та ненаситні монстри, що вчиняють макабричний танець смерті наліво і направо (с)🤪Логічні висновки, як злочинці перейшли від своїх збочених бажань і ідей до власне до дій, теж не дуже простежуються, бо навть коли це озвучується, не дуже зрозуміло, яким чином авторка таких висновків дійшла.Жертви просто перераховані, без обіцяної уваги до їхнього життя, місцями з дуже сумнівними трактуваннями із нотками віктімблеймінга, але жодних деталей і жодного реального співчуттяЗ хорошого — книга підкреслює, що за злочинами серійників часто стоїть мізантропія і конкретно мізогінія, що система дуже часто здає збій як там, де злочину можна було уникнути, так і там, де вона мала б виконувати свою виправну функцію, і що насправді помітити, що ваш сусід — серійний вбивця, можливо, але для цього треба широко розплющити очі.І ще раз підкреслю, що добірка справ дуже якісна, там є, про що замислитись і що прорефлексувати. І це те, що втримало мою увагу до кінця.📖 «Серійний вбивця по сусідству»✍️ Емма КенніВидавництво Yakaboo Publishing