Саакян 🇺🇦

Трішки про проксі війну рф та України.RFI підтвердило, що українські військові активно присутні в західній частині Лівії, провівши ціле розслідування.Понад 200 українських офіцерів та експертівЗа даними двох добре поінформованих лівійських джерел видання, в Лівії дислоковано понад 200 офіцерів та експертів української армії за угодою з урядом Тріполі на чолі з Абдельхамідом Дбейбою. Ці українські військовослужбовці перебувають у трьох місцях.По-перше, за даними джерел, вони базуються в Академії ВПС у Місраті. На цьому великому об'єкті також присутні турецькі, італійські та американські сили Африканського командування. Там же розташований британський розвідувальний центр.За даними джерел, у українських військових є друга повністю обладнана база для запуску повітряних і морських безпілотників у місті Завія, приблизно за 50 км на північ від столиці, дуже близько до одного з найбільших нафтових комплексів Лівії – Меллітах.Спеціалізовані об'єктиУкраїнські експерти займають територію, яку їм надало уряд Тріполі, і яка має прямий вихід до моря. Видання зазначило, що восени 2025 року там проводилися роботи з укріплення об'єкта та оснащення його злітно-посадковими смугами й антенами.Третій об'єкт, як повідомили джерела, використовується для координаційних зустрічей між українськими силами та лівійською армією. Він розташований у штабі 111-ї армійської бригади, на дорозі до аеропорту Тріполі.

Нова арена конкуренції держав: навіщо Україні збірна з кіберспортуЩе кілька років тому сама постановка питання про національну збірну з кіберспорту в Україні звучала б для багатьох як екзотика. Мовляв, є “справжній спорт”, а є комп’ютерні ігри. Проте світ уже давно живе в іншій логіці. І новина про те, що Федерація кіберспорту України стала офіційним National Team Partner Esports Nations Cup 2026, цікава не як новина для вузького кола фанатів Counter-Strike чи Dota. Вона цікава як симптом: держави дедалі активніше заходять туди, де формується увага нових поколінь. Україна, схоже, вирішила не пасти задніх. У сучасному світі міжнародна конкуренція давно вийшла за межі дипломатичних нот, торговельних балансів і телеефірів. Країни змагаються ще й за символічну присутність – за те, щоб бути помітними у середовищах, де народжуються нові звички, нові лояльності і нові моделі глобальної уваги. Саме тому кіберспорт уже не можна відмахнути як від “дитячої забавки”. Коли турнір між національними збірними збирає сотні заявок з усього світу, а організатори будують окрему модель підтримки національних програм, це означає просту річ: на наших очах формується ще одна міжнародна арена, де державна присутність стає частиною великої гри. Україна увійшла до числа країн, відібраних серед понад 630 заявок із більш ніж 150 держав і територій, а сам турнір пройде 2–29 листопада 2026 року в Ер-Ріяді. Для України в цьому сюжеті важливий не стільки сам факт участі, скільки формат. Бо клубні успіхи — це добре, але збірна – це вже інша політична і символічна якість. Це історія не про комерційний бренд, а про прапор, представництво і право країни бути впізнаваною в новому глобальному середовищі. У ХХІ столітті soft power працює не лише через книжкові ярмарки, фестивалі авторського кіно чи публічні лекції в університетах. Вона працює і там, де щодня перебувають мільйони молодих людей. І якщо Україна хоче бути сучасною державою, їй доведеться вчитися говорити з цими аудиторіями їхньою мовою – без меншовартості й без зверхності. Тим більше, що це не випадковий інформаційний сплеск. Кіберспорт в Україні офіційно визнали видом спорту ще у вересні 2020 року, у липні 2021-го федерація отримала національний статус, а згодом була представлена й перша національна збірна. Тобто нинішня історія – це не імпровізація “під новину”, а продовження процесу, який триває вже кілька років. Інше питання, що раніше багато хто не сприймав ці зміни серйозно. Але проблема тут не в кіберспорті. Проблема в інерції мислення, яка часто заважає Україні вчасно побачити нові майданчики впливу. Показово й інше: цей напрям в Україні вже давно перестав триматися лише на ентузіазмі. У червні 2025 року UESF офіційно оголосила про нове керівництво федерації, яку очолив Максим Кріппа; окремо NAVI ще у 2022 році повідомляли, що він став мажоритарним власником клубу у 2018-му. Це не привід зводити всю історію до однієї постаті, але це важливий маркер: кіберспорт вийшов із стану субкультури, коли на нього дивилися як на тимчасове захоплення. Там уже є організаційна вертикаль, приватний ресурс і розуміння, що без інституцій держава не присутня ніде – навіть у, здавалося б, “несерйозних” сферах. Звісно, варто уникати зайвого пафосу. Статус партнера ще нічого не виграв. Попереду – відбори, формування складів, конфлікти інтересів, випробування організаційною спроможністю. І все це Україна вміє ускладнювати власними руками. Але суть новини все одно не зникає: сучасна держава або присутня там, де формується нова глобальна культура, або добровільно погоджується на роль спостерігача. У нинішніх умовах Україна не має розкоші бути лише спостерігачем. Тому історія зі збірною з кіберспорту – не про те, що хтось раптом прирівняв комп’ютерну гру до футболу чи боксу. Вона про інше: світ змінює карту престижу, впливу і міжнародної видимості швидше, ніж це готові визнати консервативні суспільства. І якщо Україна хоче не лише оборонятися, а й нав’язувати себе світові як сучасну, живу, конкурентну країну, їй доведеться бути присутньою і на таких майданчиках.

Двоє мої друзів та земляків Сергій Стуканов та Станіслав Федорчук зробили цікавезний проєкт - «Люди світла» на Українському радіо. Прем'єрний епізод про карколомні перипетії життя Івана Дзюби й аналізують засади його світогляду. Чому літературознавець називав українську Донеччину Атлантидою й що робив задля того, аби її віднайти? Чому одна з останніх збірок його есеїв дістала назву «Донецька рана України» й у який спосіб, на думку Івана Дзюби, її можна загоїти?"1950-ті й 1960-ті роки. В Україні дедалі сильніш розгортається систематична політика русифікації, що покликана знищити українців духовно, перетворивши їх на мовчазний матеріал для формування «нової історичної спільності – радянський народ». За цих умов в середовищі дисидентів та інтелектуалів з’являється і підпільно поширюється стаття, що справляє ефект вибуху ядерної бомби. «Інтернаціоналізм чи русифікація?» – таке питання виносить у заголовок своєї самвидавної праці молодий літературознавець з Донецька Іван Дзюба. Спираючись на багатющу джерельну базу, він неспростовно доводить, що за вітриною «дружби народів» в СРСР здійснюється лінгвоцид – вбивство мови. А отже – й вбивство нації...Більше в епізоді

3. "Довга гра" та удари по світовій економіціІран робить ставку на те, що час грає проти США. Їхня стратегія розрахована на місяці, а не на дні .Закриття Ормузької протоки: Це "атомна бомба" Ірану в економічній війні. Через цю протоку проходить близько 20% світової нафти. Загроза мінування або обстрілів танкерів уже паралізувала судноплавство і підняла ціни на нафту вище $100 за барель . Це має на меті вдарити по кишенях американських виборців і змусити Вашингтон піти на поступки .Щоденні обстріли: Навіть нечисленні, але регулярні удари по території Ізраїлю (наприклад, по Тель-Авіву 8-9 березня) мають на меті не стільки військове, скільки психологічне виснаження, змушуючи мирне населення постійно ховатися в укриття .4. Активізація "Осі опору" по всьому регіонуНова стратегія передбачає не ізольовану війну Ірану, а тотальну регіональну пожежу за участі всіх союзників .Проксі-сили: Хезболла в Лівані, хусити в Ємені, шиїтські ополчення в Іраку та Сирії розглядаються не просто як союзники, а як передові загони, що вже вступили в бій . Хусити відновили атаки на судна в Червоному морі, а "Катаїб Хезболла" погрожує базам США в Іраку .Чому це ефективно: Це створює для США проблему "одночасності", змушуючи розпорошувати сили між кількома фронтами, що робить війну нечувано дорогою та складною .5. Вивчені уроки: Афганістан, Ірак та УкраїнаІранські стратеги не просто імпровізують, а спираються на глибокий аналіз невдач США в регіоні .Уроки минулого: З досвіду війни в Афганістані та Іраку Іран зробив висновок, що перемогти США у відкритому бою неможливо, але їх можна змусити відступити у затяжній партизанській війні, яка не має чітких ознак перемоги .Нова іранська стратегія — це ставка на виживання будь-якою ціною. Вона офіційно відмовляється від спроби здобути військову перемогу на користь політичної. Іран прагне затягнути конфлікт, зробити його економічно нестерпним для США та змусити Вашингтон вийти з гри, навіть якщо сама країна зазнає колосальних руйнувань.

Минулого року США фактично відмахнулися від пропозиції України поділитися досвідом боротьби з іранськими дронами. У редакції є навіть презентація, яку Зеленский залишив Білому дому з пропозиціями відкриття хабів на Близькому Сході для відбиття потенційної атаки Ірану шахедами.Як пише Axios, українська сторона пропонувала Вашингтону технології та практичні рішення, які вже довели свою ефективність проти Shahed — зокрема дешеві системи перехоплення і тактику протидії масованим атакам. Йшлося навіть про презентацію для американських військових і можливість використання цього досвіду для захисту баз США на Близькому Сході.Але тоді інтересу майже не було.Парадокс у тому, що саме Україна сьогодні є головною лабораторією війни проти дешевих ударних дронів. І поки частина західних систем ППО збиває Shahed ракетами вартістю в сотні тисяч або мільйони доларів, українці змушені шукати рішення, які коштують у десятки або сотні разів дешевше.Тепер, коли іранські дрони атакують об’єкти США та їхніх союзників, до українського досвіду раптом починають придивлятися значно уважніше - пише Axios

Дванадцять років війни...На початку повномасштабного вторгнення ми були ще наївними — тепер стали значно більш розчарованими, але й тверезішими. Ми покладали великі надії на інших, сьогодні ж дедалі більше шукаємо опори в собі. Ми не до кінця знали собі ціну — і тепер головне не впасти в іншу крайність та не переоцінити себе.Як суспільство ми подорослішали на війнуУкраїна фактично стала каталізатором пробудження Європи, яка десятиліттями ігнорувала глобальні загрози. Ми раптом побачили, що дорослі держави можуть бути недалекоглядними. І водночас — що вчорашні "діти" здатні поводитися значно відповідальніше й зріліше. Ми опинилися у вирі глобальних трендів тоді, коли інші ще не до кінця їх усвідомлювали. І мали унікальну можливість спостерігати, як це усвідомлення повільно приходить до них — поки ми весь цей час тримали для них небо.Можливість — якої не хотіли і не просили.Цього року ми побачили, як через 19 років після мюнхенської промови Путіна Європа нарешті прийняла виклик і почала відповідати. Хтось скаже — аж 19 років. А хтось зізнається: ще недавно важко було повірити, що ми взагалі доживемо до цього моменту. На наших очах — ціною поту, крові, життів і надзусиль тисяч українців — Європа стає повноцінним геополітичним суб’єктом. І вже з Україною всередині. Це наслідок не лише російсько-української війни — це наслідок того, якою виявилася сама Україна.Ми отримали шанс не просто декларувати ефемерний "вектор інтеграції", а здобути конкретних друзів і партнерів. Сьогодні низка європейських держав стоїть з Україною пліч-о-пліч — у питаннях євроінтеграції, безпеки, спільної відповідальності за майбутнє континенту.Водночас досвід із НАТО, із поведінкою Сполучених Штатів щодо Гренландії та з іншими епізодами показав: іноді краще мати чесних і надійних партнерів, ніж формальних союзників, які можуть погрожувати або намагатися розміняти тебе в ширшій грі.Ми також тверезо подивилися на ворога. Він не такий слабкий і не такий дурний, як дехто хотів би вірити. Але саме тому те, що ми тримаємося й буквально вигризаємо своє майбутнє, ще більше підкреслює нашу силу. Одна річ — воювати з чмонями, інша — протистояти тим, кого бояться навіть ті, хто ще вчора здавався нам сильнішим. І, зрештою, ми дедалі чіткіше бачимо глибину ціннісної різниці з частиною Заходу. Коли звучить питання: "Навіщо вам гідність, якщо гине стільки людей?", — між нами й тими, хто так мислить, відкривається прірва глибша за Маріанську. Бо для нас гідність — не абстракція, а основа існування.Наше коло самоусвідомлення, здається, проходить усі 360 градусів: від формули "Україна — не Росія" до відповіді на складніше запитання — а чим є Україна насправді. Саме це сьогодні захищають український народ і армія. Саме для цього ми виборюємо час. І саме це, зрештою, стане фіналом війни: усвідомлена Україна в захищених кордонах, із гарантованою можливістю розвитку — як чітке й зрозуміле уявлення про себе і своє місце у світіЧаси, коли можна було відсидітися, минули — і вони дуже дорого коштували Україні.Сьогодні ми вже стали невід'ємною частиною глобальних процесів. Будь-які наші кроки й дії більше не відбуваються в умовному буфері між Росією та Європою, не десь на периферії Заходу. Вони відбуваються в самому серці Європи — і розходяться колами, впливаючи на інші країни та суспільства. Наша корупція здатна підірвати не лише віру у власні оборонні програми, а й спричинити політичну кризу в державі, яка допомагала Україні. Наш шлях євроінтеграції — його успіхи й провали — стає аргументом для цілої низки політичних сил і лідерів за кордоном. Слова, сказані в Україні владою, опозицією, відставними командувачами, миттєво розлітаються провідними світовими медіа.Ми більше не маленькі. Але чи здатні ми не повторити помилку нашого ворога — не плутати велике за розмірами з великим по суті — величним, залишається відкритим питанням. І це той іспит, який наше політичне покоління складатиме фактично весь свій шлях.

💬 «Це дурна війна за територію. Схоже, вони не хочуть воювати одне з одним», —Віткофф на Fox News про війну в Україні.Короткі цитати:💬 «Вони сперечаються через цю територію. Знаєте, усі розкидаються словом «гідність», але що дає вам гідність, коли відбувається стільки вбивств?» 💬 «Ми з Джаредом Кушнером сподіваємося, що представили обом сторонам кілька пропозицій, які дозволять їм зустрітися протягом наступних трьох тижнів і, можливо, навіть приведуть до саміту між Володимиром Зеленським та володимиром путіним».Стів Віткофф не виключив, що до цієї зустрічі може приєднатися і Трамп.💬 «Сподіваюся, найближчими тижнями ви почуєте хороші новини».Віткофф також сказав, що путін із ним завжди чесний.💬 «Мене критикували за те, що я 8 разів зустрічався з ним. Мені потрібно було зрозуміти, які його мотиви, його цілі тощо. І я справді вважаю, що багато з цих зустрічей зараз стають дуже актуальними» ▫️ Американські посередники не розуміють причин цієї війни, а також цілей, які ставить собі росія.▫️ Віткофф не бачить різниці між агресором і жертвою.▫️ Команда перемовників Трампа, відкидають концепцію суверенітету України, адже для українців в цьому контексті «гідність» дорівнює «суверенітет». ▫️ Американці «заходять» прості пояснення і прості рішення щодо країни, яка знаходиться за тисячі кілометрів від них, не заглиблюючись, на основі поверхневих вражень, тому успіх посередництва США при такому підході, малоймовірнийА чому так відбувається, писав і пояснював у блогу ще раніше

Ранок міг би бути добрим. Але поки одні комунальники герої, які щодня рятують міста після обстрілів, інші - демонструють, як виглядає управлінський абсурд у чистому вигляді.З 9 січня в будинку, де я живу відсутнє опалення. Спочатку це було прямим наслідком російського обстрілу. Але вже за кілька днів проблема стала рукотворною: воду з системи не злили, і в морози порвало труби. Хоча казали, що злили.Далі ситуація розвивалася за максимально поганим сценарієм.У мінус 15 управляюча компанія вирішила запустити систему. У під’їздах з третього по шостий це закінчилося водоспадами всередині, затопленими квартирами і навіть «гейзером» з третього поверху назовні. Особливість будинку, сталінка, — труби замуровані в зовнішні стіни — зробила наслідки ще гіршими.Наші перший і другий під’їзди тоді не запускали — було очевидно, що стояки замерзли. У квартирі з 9 числа температура трималася на рівні близько +7 за наявності електрики 3-5 годин на добу. І коливалася між -2 і +2, коли її не було. У найсильніші морози ми ще й три доби сиділи без світла, і нікому до того діла не було, хоча попереджали, що будинок просто промерзне.Після цього порвало вже й батареї в квартирах — по моєму стояку їх довелося зрізати на всіх поверхах.Здавалося б, у такій ситуації рішення очевидне:визнати масштаб проблеми, не імітувати запуск системи, дати людям прогноз і можливість організувати обігрів альтернативно, подати в список будинків без опалення, але ніт."Ми ремонтуємо, і в список "без опалення" не подамо" і продовжували говорити, що «опалення буде запущено», переносячи дедлайні технічно неможливого ремонту.Сьогодні зранку воду таки «запустили».Буквально пустил воду в хату — у квартири.Там, де було очевидно, що цього робити категорично не можна, - зі стелі просто почала литися вода.Тож цей текст я пишу, змінюючи тазики посеред кімнати. Матюкаючи і ЖЕК з управляючою кампанією, які бояться визнати свої помилки і чим далі роблять ще гірше, і КМДА, яка чудово знає про ситуацію у нас в будинку. Але абсурд і технічна безграмотність правлять бал. На останок, сантехнік ЖЕКу казав, що пускати воду не можна, але "з гори тиснуть", і ймовірно це не останній пуск, тож порадив закупити тазики побільше, бо попереду нові морози, а потім буде відлига і новий пуск опалення, бо тиснитумуть, що "треба знову спробувати".

⚡️ ЗБИТО/ПОДАВЛЕНО 38 РАКЕТ ТА 412 ВОРОЖИХ БПЛА➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖У ніч на 03 лютого (з 18:00 02 лютого) противник здійснив комбінований удар по Україні із застосуванням ракет різних типів повітряного, наземного базування та ударних БпЛА. Усього радіотехнічними військами Повітряних Сил зафіксовано 521 засіб повітряного нападу:- 4 ракети “Циркон”/“Онікс” (район пуску ТОТ АР Крим);- 32 балістичні ракети Іскандер-М/С-300 (район пусків – Брянська обл. – рф., ТОТ Криму);- 7 крилатих ракет Х-22/Х-32 (із повітряного простору Брянської обл. – рф);- 28 крилатих ракет “Х-101/Іскандер-К” (акваторія Каспійського моря, Курської обл. – рф);- 450 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших типів із напрямків: Брянськ, Курськ, Орел, Шаталово, Міллерово, Приморсько-Ахтарськ – рф., близько 300 із них – "шахеди".❗️Основні напрямки удару – Київщина, Харківщина, Дніпропетровщина, Вінниччина, Одещина.Повітряний напад відбивали авіація, зенітні ракетні війська, підрозділи РЕБ та безпілотних систем, мобільні вогневі групи Сил оборони України.💥 За попередніми даними, станом на 09:30, протиповітряною обороною збито/подавлено 450 цілей – 38 ракет та 412 безпілотників різних типів:- 4 ракети “Циркон”/“Онікс”;- 11 балістичних ракет Іскандер-М/С-300;- 3 крилаті ракети Х-22/Х-32;- 20 крилатих ракет “Х-101/Іскандер-К”;- 412 ударних БпЛА різних типів.Зафіксовано влучання 27 ракет та 31 ударних БпЛА на 27 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 17 локаціях.Інформація щодо 6 ворожих ракет уточнюється.Атака триває, в повітряному просторі декілька ворожих БпЛА. Дотримуйтесь правил безпеки!✊ Тримаймо небо!🇺🇦 Разом – до перемоги!

Згоден з оцінкою цілей і стратегій війни у 2026 році Валерія Пекаря:Стратегія росії полягає в тому, щоб, по-перше, поклавши неміряну кількість людей, поступово просуватися на фронті; по-друге, атаками на інфраструктуру примусити суспільство погодитися на будь-які умови угоди; по-третє, залякуючи Європу, примусити її припинити підтримку України, а якщо не вийде, то дочекатися приходу до влади євроскептичних антиукраїнських популістів; четверте, обіцянками фантастично вигідних бізнес-проєктів тримати Трампа подалі від інструментів тиску на росію.Стратегія України полягає в тому, щоб, по-перше, вбивати більше окупантів, ніж Москва здатна мобілізовувати; по-друге, дальніми та середніми ударами вибивати логістику, військове виробництво та коштовні невідновлювальні ресурси (літаки, ППО тощо); по-третє, дальніми ударами вибивати нафтопереробку та нафтоекспорт, заганяючи російську економіку в дефіцит; четверте, схилити Європу до активніших дій; п'яте, постійними дипломатичними танцями тримати Трампа подалі від інструментів тиску на Україну.Стратегія США полягає в тому, щоб, натиснувши на слабкого (в їхньому уявленні це Україна), швидко примусити його до угоди на умовах сильного, забезпечивши собі лаври миротворця, можливість зосередитися на інших питаннях та гарантію, що росія не колапсує й не потрапить в руки Китаю. Окрім того, треба розбити європейську єдність, щоб Європа не стала центром сили.Стратегія Європи полягає в тому, щоб виграти час на переозброєння та розгортання збройних сил, на внутрішньополітичну та європейську консолідацію, на те, щоб пересидіти Трампа.Стратегія Китаю полягає в тому, щоб дочекатися послаблення всіх сторін, остаточного розриву США з Європою, остаточного послаблення росії, та отримати необхідні ресурси, ринки збуту та майданчики розвитку без силових дій.Стратегія всіх інших полягає в тому, щоб половити рибу у каламутній воді.В цій системі координат ми житимемо 2026 рік.