Логотип телеграм спільноти - Bitcoin, інвестування, гроші - Лінивий CRYPTO інвестор
YOUTUBE канал по фронтенду
Підписуйся на канал Frontend Shinobi, щоб отримувати найсвіжіші техніки, поради та інструменти для веб-розробників. Хочеш бути в тренді? Хочеш створювати стильні сайти та веб-додатки? Тоді тобі точно сюди!
АААААА хочу підписатисяяяяя!!!
Логотип телеграм спільноти - Сергій Притула
Сергій Притула
Посилання на канал: https://t.me/serhiyprytula Мій фейсбук - https://www.facebook.com/serhiyprytula/ Інстаграм - https://www.instagram.com/siriy_ua/ Youtube - https://www.youtube.com/prytula БАЗА МОНО - https://base.monobank.ua/89gMbvnkrTu7sR
Приєднатися
Логотип телеграм спільноти - STERNENKO
STERNENKO
Допомога ЗСУ https://www.sternenkofund.org/donate 🫶🏻Фонд @sternenkofund ❗️Нікому не пишу, не прошу гроші, поповнити рахунок чи щось купити. Усі збори на армію публічні. Російська мова у коментах заборонена.
Приєднатися
Логотип телеграм спільноти - ББС Небесна Кара 54 ОМБр
ББС Небесна Кара 54 ОМБр
Офіційний канал Батальйону Безпілотних Систем Небесна Кара, 54 ОМБр Наше гасло: "Зло - має бути покарано! Ворог - має бути знищений!" Приєднуйтесь до нас, підримуйте нас! Більше донатів - більше контенту! Дякуємо! Зворотній зв'язок: [email protected]
Приєднатися

Статистика telegram каналу - @rozpovid

Логотип телеграм спільноти - Розповідь пошепки: поезія, казки 2021-10-16

Розповідь пошепки: поезія, казки

Кількість підписників:
190
Фото:
88 
Відео:
 
Посилання:
114 
Категорія:
Блоги
Опис:
Вірші, фентезі, міські легенди, історії, що я чую їх. Всі тексти належать одному автору - Юлії Баткіліній
Приєднатися

Кількість підписників

День: 0
Тиждень: -1
Місяць: +1
Всього:
190

Середній перегляд на повідомлення

День: +289
Тиждень: +320
ERR: 128.72%
ERR (24): 152.11%
Середній за 30 днів:
245

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Розповідь пошепки: поезія, казки - @rozpovid

Розповідь пошепки: поезія, казки
🥳Вітаємо Юлію Баткіліну з днем народження!
Нехай муза завжди буде поруч, слова легко складаються в історії, а читачі з нетерпінням чекають на кожну вашу нову книгу! Бажаємо невичерпного натхнення, цікавих сюжетів, вірних друзів і безліч можливостей для здійснення творчих мрій. Нехай життя буде сповнене пригод, як найкращий роман, а всі сторінки майбутнього пишуться щасливими подіями.
🧡Дізнатися про авторку більше можна в інтерв'ю
📚СВОЯ ПОЛИЦЯ #деньнародження #сучукрліт
65
25-03-23 10:08
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Я ще думала написати довгий допис про, так би мовити, історію цієї історії (бо вона шукала мене більше десяти років, дуже тихо підкрадаючись - і знайшла), але це трохи згодом, час для цієї байки прийде. Поки що я коротенько: Видавництво "Ранок" уже розмістило анонс, цього року готується книга, над якою я внутрішньо волала від легкості тексту і складності підготовки з серпня 2023 року. У цього тексту дуже багато натхненників і помічників, і не всіх з них я можу назвати.
Drago, який шукав мені валяння шерсті і перекривання стріх, фоткав експонати в музеях, радив, як пофарбувати тканину, обговорював маршрути угону худоби, ділився досвідом реконструкції і підтримував, не дасть збрехати. Або Інна Ковалишена, без якої брейншторми до цієї книги і питання науковим консультантам вмерли б, не народившись, певно... Наукові консультанти, які слухали мої дурнуваті дилетантські питання. Або... я напишу багато розгорнутих подяк, бо в цій пригоді я ніяк не могла би бути сама, це -- перші.
Отже, фентезійний світ, але це приблизно 5 століття нашої ери, приблизно Дніпро і Почайна, духи лісів та річок, боги та герої. Звичайний хлопчисько Зима гадки не має, що опинився в епіцентрі змагання за владу і першість між трьома братами-духами, синами річкової господині. Ну як не має..поки не опиняється в її річковій господі як гість і заручник. А його друзі Деян, Рута, Любомир і Лада йдуть на пошуки, бо "добрий чоловік все по волі ходить", і немає нічого дивного в тому, щоби пройти багато-багато стежок задля зниклого друга. Це -- лише початок їхньої дороги, дуже нелегкої: бути героєм легенди ніколи не просто і не зручно.
В часи, коли старі казки були свіженькими мемами, ще і не таке траплялося - але дорослішання лишалося дорослішанням, і мені йдеться про нього, а ще про магію, дружбу і обіцянки, які не варто давати наосліп. Тут буде багато з казок, багато зі снів, і трохи води з Почайни. До останньої я ж торкнулася фізично - і це буде одна зі сторінок передісторії. Бо ніщо в цьому ланцюжку подій не було просто так.
Це перша з серії книжок, тож я прямо зараз волаю над другим томом. Я так довго виступала по реалізму, що й сама почала забувати, як я люблю фентезі -- і хто зі мною не так давно знайомий, може, навіть і не знає. Ось.
Авторка малюнку на обкладинці - Вікторія Ющенко.

103
25-02-28 07:38
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

У неї всередині – храм. Потемніле від часу, повне протягів склепіння монастиря, в якому давно всі померли. Ікони винесли, настоятелька поїхала з місією у краї, де отруйні змії і яскраві квіти, а можливо, яскраві змії і отруйні квіти – щось із цього її убило. Хрести познімали, коли боролися з релігією і не перемогли. Лавки винесли, коли просто все закінчилося. Вона дістає довгий широкий бич і б’є себе по плечах, і дивиться у віконце з вибитим вітражним склом, де немає більше очей святого.
Їй здається, що якщо біль буде достатньо сильним, якщо страждання заповнить її вщерть, ця пустка розверзнеться, і всередину загляне творець усіх храмів і усіх пусток світу. Скаже: “Ти була чесна. Ти не жаліла себе. Ти не шукала собі винних. Твоя сорочка розірвана. Твоя спина в крові. Ти не можеш спати. Ти схопила запалення. Я благословляю тебе і дарую тобі право нарешті не страждати. Я покараю інших, хто не бичує себе, хто не прийняв своєї провини. Іди, дитя моє, ти прощенна, тепер це припиниться. Я не можу покарати тебе сильніше, ніж ти вже покарала себе сама. Ти молодець”.
Щоразу, коли її душа закипає від несправедливості, коли її життя трощить божевільний вітер, коли помирають найближчі, коли рвуться по живому любові і покликання, їй хочеться взяти довгий бич з металевими кінчиками – і бити себе до смерті, так, наче в собі вона вбиватиме ворога, наклепника, убивцю, крадія, дітогубця, тих, до кого не дотягнешся. Ту себе, що плутає дати, ту себе, що не подужала, збрехала, зрадила, через яку кришиться світ. Проте десь іще далі за храм у її душі є місце – можливо, задній двір, що заріс навпіл отруйними та лікарськими рослинами, дурманом і полином, материнкою і шипшиною. Там щебечуть птахи. Там синє небо. Там сидить хтось лагідний і терпляче чекає, коли вона вийде до нього. Тоді він скаже, що це так ніколи не працювало. Вона боїться цієї миті, бо не певна, чи у нього є інша ідея, на що їй спертись тепер.

142
25-02-20 11:33
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

І тоді розумієш, як же ти збіса скучила.
Набридай мені, будь ласочка.
Пали цигарки, вари каву, нарікай на щось.
Зараз нічого хорошого не знімають, от були часи,
знаєш, хто пробувався на цю роль? Але провалився.
Коли-небудь ми виберемося в далеку подорож.
Коли-небудь ми двитимемося на зорі і мерзнутимемо.
Коли-небудь цей лічильник, скільки годин лишилося бути разом, варити каву, перетягувати ковдру, планувати покупки, піти все ж таки в те дурнувате кіно – зупиниться, і там лишиться тільки “доки смерть не розлучить вас”.
Їм набридли ці плюшеві жопки і це всюдисуще кохання,
нашо його комерціалізувати,
нащо показувати всім, з ким ти спиш,
тут же діти ходять.
Дивляться, як хтось із милицею, у чомусь військовому, чомусь цивільному і чомусь позиченому обирає печиво, набирає номер, забирає повітря про запас.
Лічильник стоїть на нулі, бо я так збіса скучила.
Бо розлука - це життя.
Нова нормальність, нова реальність, що єси на землі, на картах діпстейту, на шкірі, і плоті, і крові, побачити його ще раз дай нам сьогодні, або завтра, або колись, побачити і не вмерти.

158
25-02-14 09:06
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Хтось рахує моїх загиблих.
Перебирає пам’ятні речі.
Біль мій, вивернутий зеленавим нутром на сонці, перебирає.
Каже: “Я не знаю цих людей.
Цього, як ти кажеш, що любив поезію.
Цього, як ти кажеш, що готував смачнючі цинамонові коржики.
Цю, як ти кажеш, що словами обіймала світ аж до далеких островів Пасхи, про які я теж не дуже маю певність, що вони є.
Нікого з них.
І тобі їх ліпше не знати.
Це заважає ясно бачити велич творів Достоєвського,
красу пітерських холодних вод,
яких я теж не побачу ніколи, але маю певність, що вони є.
Зґвалтування заборонене, пані, тільки тоді, коли зґвалтовані чогось для мене варті.
Може, у нас були спільні друзі у соцмережах?
Може, хтось із них отримував Оскара?
Може, вони мені щось дарували?
Ні? Шкода.
Убивство дітей заборонене, пані, лише якщо це сертифіковані діти,
правдивість існування яких доведене телеведучим, що я його знаю з дитинства.
Решта можуть і потерпіти, якщо убивають їх поважні люди, присутні в культурі з мого дитинства”.
“Нам все одно доведеться миритись, - каже, - ми маленькі люди.
Не треба тут оце вивертати.
Головне лишатись людьми.
Читати “Злочин і кару”.
Слухати класичну музику.
Носити довгу спідницю.
Про зґвалтування мовчати.
Побої припудрювати.
Ховати швидко.
Не дивитися вгору.
Бути успішним.
Любити своїх рідних, поки їхні життя не зажадало котресь із поважних людей”.
Він додає: “Треба прощати. Це десь було точно написано. А то ти гірша за них”.
Він заварює швидкорозчинне прощення, воно відгонить болотом, штучним сиропом, обіцяно смак полуниці – насправді смак блювотиння.
Прощення у нас таке.
Любов у нас отака.
Дружба між народами, різноманіття і велика література.
У нас є ще віра, але прострочена, але це нічого. Зачекайте.
У мене є лиш одна цеглина, щоб кинути в це криве дзеркало.
У мене геть немає віри.
Але що, окрім цеглини і “Йдіть до біса”, що можна тут відповісти,
якщо ти ще не прострочений сам?

249
25-02-04 09:31
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

“Чому ви не виїхали? Чому не побереглися?
Зрештою, може, для вас у цьому вторинна вигода?
Усе відносно, приміром, Лиса гора не лиса,
приміром, часто усі ваші скарги – суцільні виверти”.
Ми любимо жертв, що тримаються правил жертовності.
У нас для цього є такі курви гарного тону.
Курси? Хотіли сказати ви – “курси”?
Ні.
Чи бити на звук, чи прислухатись до брехні?
Триматися тут, а чи утікати галасвіта?
Всесвіт тримає ніж біля горла галактики.
Каже, що це лише така еротична гра.
Всі згодні, всі задоволені, все гаразд.
Чому ви не виїхали?
Чому ви не вилетіли,
чому не спинили Землю?
Така довжелезна чорна смуга у зебри.
Вистачить кожному.
Всім.
І тобі, тобі.
Щока підставлена, сукровиця на губі.
Нецензурована в небі кривава смуга.
Вистачить всім, не питайте уже, чому ми…

187
25-01-21 09:59
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Не з першого разу складали англійську мову,
або математику, або трудове виховання,
вдивлялися у полуду оцю зимову,
шкільна технічка цикорій собі заварювала.
Історик приходив, солідний і бородатий,
журнал відкривав, починав з середини списку.
Казав, що найголовніше для нас – не дати,
а пам’ятати: за всю історію людства
людство жило у мирі всього три місяці,
і цього часу достатньо, щоби повіситись,
сховати в матрасі трохи чужої валюти,
втекти світ за очі,
може, підсидіти завуча,
але розумієте, цього комариного писку
не вистачає, щоб народитися і померти,
доживши при тому якихось притомних цифр,
побудувати млина, вивчитися на медика,
тим паче діждати онуків, такий вже цикл.
Ніхто не хотів це слухати і складати.
Зубрили дати.
І забували дати.
– Виходьте до дошки, що там Полтавська битва?
Все з вами ясно, за що мені ці страждання.
Казав, що історію треба дуже любити,
як з варяг у греки, як із Мексики в Данію.
– А ти не любиш навіть на вихід по булочку.
Це не контрольна, це якийсь безкінечний саспенс.
Тобі би варто подумати, про що ти турбуєшся,
а то ще в бандерівці запишешся
(записався).
(Загинув)
(Пропала на виїзді із Вовчанська)
(Відповідала на всі “ну що ти?” мовчанкою)
(Давно за кордоном)
(І ще)
(І ще за кордоном)
(Поранені, але вимушені продовжувати)
(Народжує. В цьому є безумовна надія)
– Почекайте, дзвінок для учителя, не радійте.
Він трошечки ватник, а ми всі трошечки довбні.
На дошці рівняння, і всі в ньому невідомі.
Плакати в підсобці іще не здалися цвілі:
Лягайте ногами до вибуху, поки цілі.
Історія розгортається, як судома.
Якщо це кінець історії, він б’є, мов кінець бича.
Будь ласка, сідайте. Нам це тепер вивчати.

216
25-01-20 19:22
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

“Що мені зробити, – питає, – аби тобі не боліло?”.
Ми ладні на все, щоби чужий-свій-найближчий біль припинив тиснути на наш власний.
Не переживай, все буде добре.
Тримайся там.
Думай про хороше.
Що б там не було, хай там як, все тільки на краще, ти ще зустрінеш, ти ще народиш, ти ще танцюватимеш,
вдар лихом об землю,
бо я хочу тебе вдарити.
Я хочу вдарити тебе,
їх,
цей світ, недосконалий і хворий,
зробити що-небудь, щоб це припинилося.
Це не припиняється.
Люди – кришталеві сосуди із мовчзним задушеним криком,
крихкі,
прозорі,
квапляться на роботу,
бояться розбитися,
тамують свої тріщини, що загрожують розірвати дзвінку оболонку і вихлюпнути нестерпне у всесвіт.
Найважче у цьому – перестати ховатися.
Найнестерпніше у цьому – знати, що ти нічого не можеш зробити, аби це припинилося.
Найважче у цьому – спитати, що я можу зробити, аби твій біль тривав
і не знищив тебе, поки не настане полегшення.
Знати, що, можливо, відповіді немає, але ти принаймні спробуєш.
Я просто побуду тут,
доки сідає сонце,
доки триватиме ніч,
доки крапля тепла, яку вдалося зберегти у кришталі зі здушеним болем
примножується, якщо розділити її із кимось.

212
25-01-17 09:32
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Я – невидимка.
Мені не дають слова на застіллях та у сварках,
мене не питають, коли цей божевільний автобус, грюкаючи старим залізом,
укотре повертає не туди –
пам’ятаєте балони із написом “пропан”,
ой, та не так це й важливо.
Мої жарти лишають над світом тріскучу порожнечу, в якій – ані тіні сміху.
Мені кажуть “як справи? А, ну так!” - і ніколи не зазирають у вічі, ніколи навіть не починають слухати.
Але варто мені схибити,
я сліпну від прожекторів,
я глухну від динаміків,
і всі мікрофони наставлені на мене,
всі погляди свердлять в мені наскрізні діри, і крізь них видно запилюжені старі декорації: колодязь, хатинка, хмарочос зі скла і бетону, зореліт, грибочок для найменших, ой, він галюциногенний, 18+.
І всі бачать, яка у мене всередині порожнеча,
і всі бачать, яка стара і недоглянута сцена,
і всі бачать, що в цьому театрі погорілому
всі нормальні люди давно вже звільнились.
А я стою посеред цієї неочікуваної уваги, хрипнучи від паніки і холодного усвідомлення, що мене почули й побачили.
І відчуваю, що крізь наскрізні дірки від людських поглядів потроху росте насіння,
заховане в моєму невидимому всесвіті.
Воно не питає у них, чи можна.
Воно не бере своїх паростків назад, не вибачається.
Воно пробиває старі декорації, запилюжені лаштунки, дошку, якою його квапливо накриває завгосп,
цеглу,
бетон,
кристалічну ґратку діаманта.
Пророщує мене в мені,
щоб я нарешті проклюнулася.

152
25-01-16 13:20
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

“Ну і чим ви тепер відрізняєтесь від росіян?” – питає простір між окулярами і підборіддям.
У вас видно лють, прикрийтеся,
у вас видно біль - накиньте щось,
тут ходять діти,
як вам не соромно.
Ви агресивні,
ви не любите домовлятися,
ви дивно реагуєте на звичайні речі,
чому вас не можна чіпати руками?
чому вам не можна читати Блока?
вам не здається, що у двадцять першому столітті вже має бути соромно бачити такі застарілі кошмарні сни,
де вас убивають,
де всіх убивають,
де будинки падають, складаючись, мов карткові,
і вас веде безликий конвоїр крізь нескінченні коридори у темряві.
Власне, тінь конвоїра, якого шляк трафив іще у тридцять дев’ятому, але до пекла його чомусь не беруть,
та і хто тут оце все робитиме -
оця контра?
оті в кулярах?
оті без окулярів?
Ніхто, крім нього.
Ви не любите росіян, і чим ви відрізняєтеся від них, я вас питаю,
адже росіяни теж себе не люблять.
Потрібні якісь таблетки,
потрібна якась терапія,
потрібне якесь пояснення, щоб мені не було так страшно в одному всесвіті з вашою ненавистю, болем, тугою, сумом, втратою, будинками, що склалися, мов карткові.
Безлика тінь конвоїра з діркою у формі п’ятиконечної зірки поверх провалля, де мала бути голова,
мовчки стоїть за спиною мовця.
Вона не має жодних таблеток, терапії, ітуїтивного письма, малювання по точках карми, і тим паче не має жодних пояснень.
Вона нікуди не поспішає.

169
25-01-14 20:53
Web версія
Пряме посилання