Статистика telegram каналу - @rozpovid

Логотип телеграм спільноти - Розповідь пошепки: поезія, казки 2021-10-16

Розповідь пошепки: поезія, казки

Кількість підписників:
186
Фото:
84 
Відео:
 
Посилання:
112 
Категорія:
Блоги
Опис:
Вірші, фентезі, міські легенди, історії, що я чую їх. Всі тексти належать одному автору - Юлії Баткіліній

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-08-11
Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-08-04
Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Розповідь пошепки: поезія, казки - @rozpovid

Всім привіт. У мене тут одразу дві події, і в чудовій компанії.
Завтра, 6 серпня, о 16:00 я буду в ефірі з Мандрівною бібліотекою з Луганська. У інстаграмі, @lugounb. Я виїжджала з малою лише одного разу, а вони евакуйовані двічі -- з Луганська і зі Старобільська, продовжують працювати і нести людям книжки та трохи розради. Будемо говорити про "Перехід", українську мову і любов, сподіваюся. Бо для чого все, якщо не задля любові.
А 8 серпня -- вечір із Марко терен "Тим, хто почує". Чудова компанія, розкидана світом. 19:00 (за Києвом).
Учасники: Євген Єльпітіфоров, Юлія Ілюха та Марко Терен. Ну і я.
Організатор — Українські Мовні Кола
🏠 Google Meet — покликання на подію буде надіслано на вашу електронну адресу після проходження реєстрації.
Вхід — вільний, але всім учасникам буде запропоновано зробити добровільний донат будь-якого розміру на комплектуючі для мавіків.
Реєстрація обовʼязкова за посиланням:
https://forms.gle/RdpsFdgJVe2DFVvK9
❗️Захід 14+❗️
Моє вікно у навколишній світ відчинятиметься тут.

Зображення до поточного посту у каналі "Розповідь пошепки: поезія, казки" - @rozpovid
121
24-08-05 07:35

в борні духовній тьотя люся
зміцніла наче той сенсей
штрикає голкою у ляльку
і промовляє всім добра

189
24-07-30 08:56

Щастя миті одної простеньке.
Наливаєш холодного чаю.
Акуратно, і склянка не тенькне.
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Я не плачу і навіть не гуглю
“як повіки під ранок склепити”.
Кожень день наростає, мов гуркіт,
а тоді ударяє у спину.
Я пливу, як гаряче повітря,
як невчасне недовге цвітіння,
Пізнє сонце висмикує вістря
із моєї слабенької тіні.
Варіантів тепер небагато:
це прикмета і місця, і часу.
Я танцюю. А в голову гатить:
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати?

245
24-06-27 13:26

«Нічого, над нами сьогодні не падало», --
Каже моя подруга. І поправляє окуляри.
«Над нами теж».
Я сідаю дивитися серіал.
Якнайтупіший.
Вона кохала його, він її не кохав,
Обоє вони вдягалися як притрушені.
Я відписуюся від усіх новин.
Проте з усіх кутків до мене шепочуть голоси,
Тихі-тихі,
Ледь чутні.
Іноді вони нагадують гуркіт у ринві.
Іноді – крапання з крану.
Іноді – як ллється вода з чайника.
Кажуть: «Ми зібрали дощову воду,
Ми набрали велику ванну,
Ми полагодили басейн,
Ми носили чашками,
Ми носили каструлями,
Та в кібуці Беері немає
Дітей,
Щоб скупати їх».
Моя подруга далеко, вона поправляє окуляри.
Жива.

271
23-10-31 19:20

«Стоїмо біля входу, медичних сестер посунувши,
Із ножами у чорних лапах, у нас вимоги.
Народи його, жінко, ми зробимо з нього сумочку,
Народи його, жінко, а ми його зжеремо.
Приведіть своїх діточок, діточок,
Бо інакше це порушення прав вовчка,
Бо голодний сидить під ліжком у вас вовчок,
І чекає.
Що ти лінуєшся, понаприходять ніжні
Та народжувати просто, чуєш, дурепо.
А ми під дих тобі копняка, а під горло ніж йому,
Так і бабки родили у полі, либонь не репнули.
Приведіть мені своїх діточок, діточок,
А то це знущання над культурою бабая.
Бо бабай голодний, а інші приводили, і нічого,
І ще поруч стояли».
І коли ти прокидаєшся серед ночі від липкого жаху,
гарно знати, що в тебе ніж, і ще багато чого.
Щоб спитали, чого ти зла, чого ти психуєш,
Ну так же гарно сиділи, нащо за го…

59
23-10-10 13:45

Це вересень -- тихо стоїть на порозі,
не в змозі
освідчитись першим.
Його пальці тремтять,
Його шкіра бліда.
Кав’ярня на розі порожня, вода
Відключена знов у кварталі.
Стоїть. Говорити не в стані.
Цей вересень. Тихо тамує свій біль.
І айстри його кольорові
Жоржини не кольору крові,
А жовті, коралові, білі…
І кожну він душу живу забере,
Та це ще помітити треба.
Це – вересень.
Листя і небо.

46
23-09-28 07:44

**
Світ тече, наче лава, яскраво горить, як ватра,
За горами встають міста, а іще - руїни.
Входять грози у степ вагомо і вайлувато,
Що, свої не усі насправді були своїми?
Що, болить, розумахо, твій неспокійний розум?
Замість серця оте зосталося – припікає…
Всі готуються до облоги і до морозу,
І до темряви, і до привидів на порозі,
До відсутності слова доброго і лікарень.
Світ не скоро запахне дощами і чебрецями,
А обійми не будуть радісні і колишні.
Той навіки уже не виконав обіцянок,
Ті повернуться, ненадовго і неутішні.
Незагоєні.
Не спокійні.
Невиліковні.
Вайлувата гроза.
Тривога.
Червона повня.

36
23-09-25 20:08

Мені здається, що я - старий цвинтар.
В якому мертві і портрети мертвих
на білій емалі, на чорному граніті,
Живі, усміхнені.
Мертві в глибину, в глибину, на поверхні мертві.
Цвинтар, де щодня ховають когось
в однострої.
Він так любив читати, покладіть із ним книжку.
Він так любив музику, покладіть йому сопілку.
Я так його кохаю,
Покладіть мене з ним.
Вирощував квіти, викладав фізику,
Ненавидів жовтий колір,
Мріяв злітати на Марс,
Поїхати в Антарктиду і сфоткатись,
Одружитися в липні,
Побудувати дім
З виноградом на всю південну стіну, з муралом на всю північну.
Я навіть не всіх їх знала,
Але я не певна, що цвинтарі мусять аж так добре
Знайомитися з тими, хто ліг у землю.
Небо, птахи,
Прапори нескінченні,
Подзьобана дощем стара огорожа.
Решта начебто не входить у список.
Я просто не знаю, як подужати бути цвинтарем,
Коли я просто людина,
І навіть їх знала
Не всіх.

45
23-09-16 14:42

А вітер піднявся і витер
Кожну літеру з написаних, кожне незбите дихання,
Кохати тебе – це прокидатися до будильника,
До дзвінка, до поганих новин.
І в порожнечі сірого передсвітанку,
В гіркоту калинову
Казати собі, що здалося.
Кохати тебе – це як відрізати волосся,
А воно відростає,
А воно відростає
Знову.
І колись, коли час відчикрижить останнє пасмо,
І холод піде по шиї,
Я думаю, буде так: дещо лишилося,
Коли всесвіт розпався.
Дещо у ньому лишилося.
Можливо, відлуння старої пісні,
Можливо, спогад, який вічно летить у всесвіті.
А ми ж обирали готелі і лаялися на сервіс,
А ми ж були дуже нудні і прісні,
Тільки колись сиділи на карематі за супермаркетом,
Погризані комарями, із ліхтарями
І полювали на білі серпневі зорі.
Так і лишиться щось прекрасне, що ніколи не догоряє.
Неілюзорне.

53
23-09-14 09:46