Rahim Itegez і не тільки

Сьогодні в рилсах мені кілька разів попадалися пародії на реаліті-шоу на кшталт ждули і вагітна в 16, і я ледь не збожеволіла від усвідомлення, що це симулякр симулякра, а ми все більше потопаємо в нескінченній рекурсії копій, дедалі сильніше втрачаючи зв’язок із реальністю.для тих, хто не в курсі, я зараз спробую коротко накидати концепцію: за Бодріяром симулякр — це копія оригіналу, якого вже не існує або ніколи не існувало взагалі. Наприклад, щаслива сім'я в рекламі майонезу — люди в залитій сонцем вітальні сидять за одним столом, разом обідають, жартують і, можливо, навіть підколюють одне одного, і всім своїм виглядом показують, як вони люблять один одного і щасливі бути поруч та поливати вареники майонезом — це симуляція щасливої сім'ї, яка в реальності навряд чи існує, нам показують гіпертрофовану реальність і намагаються видати її за справжню — купіть наш майонез і ви теж будете жити і відчувати себе як ця щаслива задоволена сім'яабо інший приклад — соцмережі — часто люди не спочатку переживають щось, а потім діляться цим в інстаграмі, а переживають щось, щоб поділитися цим в інстаграмі — поїхати до Парижа, щоб викласти в сторіс фото на тлі Ейфелевої вежі або Джоконди в Луврі — у підсумку спосіб життя, що транслюється в соцмережах, стає важливішим за саме життя, ми більше не насолоджуємося реальністю, ми шукаємо гарний кадр і створюємо контент.ще один симулякр — естетика клин-гьорл, фоточки з йога-залу, з салатом і ранковим смузі, матча на кокосовому, макіяж, що імітує відсутність макіяжу, а за кадром залишається пляшка пива з воблою, кабачки з мазіком об 11 вечора і 2 пачки айкоса на день — нам транслюється естетика життя, якої в житті не існуєі ось наступний рівень — це симуляція симуляції; симулякр 2 або навіть 3 порядкуу нас в реальності є таке явище як підліткова вагітність — шоу “вагітна в 16” імітує/інсценує реальність, в якій живуть герої цього шоу, підганяючи її під свій сценарій і наративи, які хочуть донести через це шоу — а пародія на це шоу, яку знімають блогери, імітує вже саме шоу, оперуючи кліше та впізнаваними візуальними прийомами. ніхто не намагається посилатися на реальних вагітних підлітків, є лише циркуляція впізнаваних шаблонів.те саме можна сказати і про моду та фешн-індустрію з її різними естетиками, як я писала вище про клін-гьорл, або олд-мані, коли бренди нав'язують нам необхідність виглядати так чи інакше або дівчата та хлопці намагаються виглядати як представникі «старих грошей», не будучи ними, але створюючи симулякр і викручуючи його до такої міри, щоб усі навколи починали вірити, що їхня реальність — це гра в поло, університети Ліги плюща й срібна ложка в роті, а не дорослішання в панельному будинку на околиці третього світу.усвідомлення цієї багатошарової гіперреальності трохи зводить мене з розуму і з’являється відчуття, що ми всі, як суспільство, провалилися в кролячу нору постмодерну, пролетіли її зі свистом і вилетіли з іншого боку, але на іншому боці немає нічого, крім імітацій життя та імітації реальності, і від цього здається, що нам усім пізда. а що з усім цим робити, я розповім вам у наступних серіях, де я буду розмірковувати про дистопію, мета-модерн і бімбо-екзистенціалізм, не перемикайтеся)

з цього витекає, те що мені не дуже цікаво, що там відбувається у світі моди, які там тренди, дизайнери тощоз цього випливає й те, що модою займатися мені теж не дуже хочеться. ну, точніше, не так: я вважаю, що поки що мені нема чого сказати, а робити одяг просто заради того, щоб робити одяг, я не дуже хочу, але я не хочу закривати ці двері для себе остаточно. я думаю, що, можливо, в майбутньому у мене з’явиться історія, яку я захочу розповісти і показати, як це було з останньою колекцією. а взагалі, мені, напевно, більше хотілося б придумувати одяг для людей, які мають проблеми з одяганням, наприклад тих, у кого немає рук або у кого моторні функції погано контролюються. мені здається, що цепо-перше, відповідає моєму внутрішньому переконанню, що одяг повинен виконувати насамперед функціюпо-друге, полегшує життя людей і відповідно приносить користь+ це, звичайно, вирішення квесту, як зробити функціональний одяг ще й красивим.на роботі я часто думаю про те самеу роботі з ортопедичним взуттям ми насамперед вирішуємо задачу "допомогти людині/полегшити біль/уповільнити розвиток хвороб ніг/і т. д." і тільки потім думаємо про дизайн, через що часто взуття виходить досить потворним. тому що функція стоїть вище за красу, а не навпаки. і мені ось було б цікаво робити взуття і корисним в ортопедичному плані, і красивим одночасно (правда, у мене в голові взагалі 0 думок про дизайн будь-якого взуття 😅 але це діло наживне))

привіт! я вже трохи більше місяця відпрацювала в майстерні з виробництва ортопедичного взуття і хочу трохи розповісти про це.взагалі, я не зовсім працюю, я проходжу аусбілдунг. у Німеччині так називається система дуальної освіти, при якій людина освоює якусь професію, проходячи реальну практику на виробництві і теорію в Berufschule (ПТУ по-нашому). я ходжу в майстерню 4 дні на тиждень з 7 до 16 години і роблю там всяку роботу руками, а 1 день на тиждень ходжу в беруфшуле з 8 до 15 і слухаю лекції. Навчання триває 3 роки, але якщо ти молодець і руки у тебе не з дупи, то можна скоротити до 2 років (такий мій план)я відпрацювала вже півтора місяця і поки що мені все дуже подобається. мені цікаво дізнаватися нове, цікаво саме те, що я вчуся/працюю в компанії ортопедичного взуття, тому що там ніколи немає двох однакових черевиків і всі моделі дуже різні. Ну і те, що ортопедичне взуття — це медичний продукт, теж приваблює мене, тому що ніби така робота допомагає людям комфортніше рухатися, полегшувати біль, допомагає уповільнити розвиток якихось хвороб скелета і т.д.зараз багато моєї уваги йде на це, мені потрібно освоювати нову професію ще й німецькою мовою, і тому я зовсім мало (точніше, зовсім не) займаюся одягом), хоча ті замовлення, які надходять, ми, звичайно, відшиваємо і відправляємо.я поки завантажу фотографії та відео, а ви, якщо у вас є питання, сміливо задавайте))

знаєте, що я зрозуміла відколи використовую додаток для ведення гардеробного щоденника (якщо можна його так назвати)? що у бренді катастрофічно не вистачає "верха".я зрозуміла, що в мене є купа класних суконь і я їх все дуже люблю і мені подобається їх носити, але я працюю вдома і рідко кудись виходжу, і, відповідно, рідко одягаю всю цю красу.загалом, у холодну пору року я щодня одягаюся досить однаково – штани/оверсайз футболка/світшот чи светр. останнім часом ще часто почала носити кімоно з футера з начосом. мені із цим взагалі окей, я писала, що хочу, щоб у мене була просто уніформа, яку я ношу щодня, так воно в принципі й виходить. але поки я над усім цим розмірковувала, я прийшла до думки, що сукня, все-таки не така універсальна річ і скоріш за все, більшість з нас/вас сукні щодня не носять. і тому потрібно додати більше верха!тому що мені здається зі штанами в Rahim Itegez загалом проблем немає. я б додала додам ще пару моделей штанів, яких, як мені здається, не вистачає, можливо ще одну спідницю. а ось над різноманітнішим та утилітарним верхом (при чому на всі сезони) треба подуматичи є у вас думки чого вам не вистачає в гардеробі?