Радіо Юрченко

Історія вам на ніч: про світлину, пам'ять і нашу нову книжкуЄ у мене одна цінна річ, що лежить з документами "на виніс" (та тривожна торба, яку я теоретично маю встигнути вхопити у разі чого) — ось це фото, датоване 1931м роком. Тут моя сім'я з боку Ба, якої на світлині немає — вона народиться тільки через 9 років. З шістьох людей живими я застала лише двох, імена знаю чотирьох і зовсім не знаю одну. Найстарший на фото — мій прапрадід, а двоюрідний дідо Павлуша, якого я знала вже дуже-дуже стареньким, тут ще хлопчик. Живих нині — на фото вже немає......в друк поїхала "А тепер і спитати немає кого" етнологині і дослідниці Анни Ніколаєвої — книжка, що пояснить з чого почати дослідження роду, де і як шукати інформацію, а з тим — зібрати уламки родинної пам'яті. І ось поки ми перехоплюємо у редакції "естафету", плани складаємо і, загалом, активно працюємо — я не могла не згадати про це моє фото. Про прапрадіда, імені якого я не пам’ятаю (Ба ще має згадати), жінку, яку зовсім не знаю, і всіх тих, хто за ними, чиїх облич я ніколи не бачила, чиїх доль не чула. Поки що.Я обіцяла вам історію, але не вийшло, немає — її складати, як пазл, вишуковуючи детальки. І добре, що у мене тут буде путівник, а з ним, сподіваюсь, відновлена і збережена (не лише у торбі "на виніс") пам'ять. Придивіться і ви. Нам всім, думаю, є що шукати, збирати і берегти❤️‍🩹

Мій марафон читання "робочих пдфок" продовжується — не можу не розказати вам хоча б коротко про ці книжки:📙Дочитала "Усі персонажі вигадані. Або ні" Юлії Лаби... і пішла вимагати у авторки наступну книжку, бо мені треба ще, і ще, і ще таких історій. Якщо ви полюбляєте книжки Емілі Генрі (а я люблю, дуже) — то щиро раджу наших "Персонажів", якраз ще можна передзамовити😉📙В процесі "Там, де живуть книжки" Віталія Дуленка — історія книжкової блогерки, якій від незнайомого відправника приходить книжка про... неї ж і її минуле. Про усі ці таємниці (а може і сталкінг) — пізніше, а поки ловлю флешбеки, бо ж тут пандемія з карантинами і багато книжок — які часи, ну?! Теж, до речі, вже відкрили передпродаж.📙І третя книжка, яку я поки лишу в секреті (але вже цього тижня анонсуємо і стартуємо передпродаж), та вже скажу: носитимусь, як з "Кастою". Її, щиро вважаю, важливо прочитати кожному і кожній, не побоюсь — фундаментальна і така обіймальна нам всім річ❤️‍🩹Тим часом у черзі ще три-п'ять-більше пдфок... процес, мабуть, безкінечний😁

Мій стан в приблизно один і той самий період вже третій рік поспіль:Слів не вистачає. Слів так багато. Слів не знаю, неможливо дібрати.Спочатку був щоденник Надії Сухорукової — "Маріуполь. Надія" — книга, після якої я довго мовчки дивилась в стіну, намагаючись осягнути прочитане. За рік був фільм — Мстислав Чернов отримав премію BAFTA за "20 днів у Маріуполі". Я подивилась стрічку не рухаючись, а потім довго дивилась в стіну. І ось, сьогодні."Камінь, папір, ножиці" — стрічка, що заснована на реальних подіях повномасштабного вторгнення — так само отримала премію. Я сіла дивитись, з 4 хвилини 17 секунд — вже крізь стіну своїх же сліз, а потім знову в свою стіну...Мені би так хотілося, щоби такі фільми і книжки були вигадками — але, на жаль. Мені би так хотілося, щоби журналісти писали якісь буденні новини, а не щоденники блокади, режисери — знімали художнє кіно за своїми задумами, а не фіксували злочини нелюдів, а актори грали ролі, а не такі долі, щоби доль таких не було. Але. Мені би так хотілося, щоби українці і українки могли демонструвати світові інше — у нас такі талановиті люди. Але. Реальність інша. Так давно інша.Світ має читати, чути і бачити. Ми — продовжувати робити своє. Світ має не забувати. Ми — нагадувати. Світ має. Ми теж.Подивіться цю стрічку, доки вона доступна, з надзвичайно сильною роботою Олександра Рудинського — вона про наше, спільне. Потім, можливо, ви дивитиметесь в стіну. Після цього, перевірено, повернетесь в свою лють. Продовжувати робити все від себе залежне.Бо росія досі існує.

Друзі, ми знову з вакансією в Лабораторії😉Шукаємо відповідального та організованого комірника для роботи на складі нашого інтернет-магазину. Основні обов’язки:- приймання та розміщення товару на стелажах;- формування замовлень для відправлення клієнтам;- виконання вантажно-розвантажувальних робіт із - використанням складської техніки (максимальне навантаження на одну особу – до 30 кг);- проведення інвентаризацій;- робота з ТЗД/сканером.Наш кандидат:- має мінімальний досвід роботи зі складськими процесами;- володіє навичками роботи з ПК (бажано знання 1С, ERP, WMS);- дотримується корпоративних цінностей: чесність, професіоналізм, командна робота, результативність, відданість;- має бажання працювати та розвиватися.Графік роботи: понеділок — п’ятниця, з 9:00 до 18:00.Локація: Київ, метро Почайна.Переваги роботи з нами:- офіційне працевлаштування, оплачувані лікарняні та відпустки;- комфортні умови на складі;- знижка на придбання книг;- підтримка та наставництво під час випробувального терміну.Надсилайте резюме або мотиваційний лист на пошту [email protected] з темою листа «Вакансія: комірник».Наша людина, ми тебе шукаємо і чекаємооо🧡

Майже видавниче закулісся: якщо робоче обговорення промоції "Під подушку чи під ялинку" з Дар'єю Анцибор у нас було дійсно робочим, то з "Дредами" все перетворилось на батл. Уявіть самі, збираються разом колись біґьорл (нині авторка книжки), колись емо (нині випускова редакторка, Дзвінко, привіт!) і колись балансуюча між нефоркою-металюгою-панкухою (нині оце ж я!) — попрацювати над книжкою про субкультури. Почали з суперечок хто крутіший (ну це ж очевидно!!!), закінчили спогадами і, куди без неї, ностальгією.Але ж і працюємо, ось вже перша презентація скоро! Компанія збирається крашо-драйвова: рокстар Колос (після цього посту я піду в 100500 раз слухати пісню про бібліотеку і літературу, то моя улюблена), легенда хіп-хопу Фоззі (у мене вже на фоні грає "Вавілон") і наша дорога авторка Дар'я Анцибор, яка знає про субкультури все (і нам розкаже). Модеруватиме цей двіж колись панк (соулмейт же!) Євген Синиця🔥Панкували ви, оці стійки на вулицях робили (вибачте, я з іншого табору і не дуже шарю, якраз і послухаю) чи як наша випускова — приходьте згадувати! А як ні, то приходьте — все розкажемо!Сейв зе дейт: 7.02, трушний Сенс на Хрещатику, 19:00😎🤘

Ви вже мабуть чули, що після інавгурації Трампа величезна кількість програм зовнішньої підтримки зупинено на 90 днів. Тепер значна кількість відомих нам проектів, медіа й громадських організацій опинилися під загрозою закриття.Тому несу кілька проектів, які я підтримую сама, й прошу підтримати вас, й також закликаю ділитися таким на своїх сторінках в соцмережах.📌 Ветеран хаб у Вінниці й Лінія підтримки Вони вимушено призупинили діяльність. Хаб працював із 2020 року. Це майже 20 тисяч відвідувачів й відвідувачок й понад 9 тисяч наданих послуг ветеранам і ветеранкам. Як їх підтримати можна дізнатися на їхній офіційній сторінці.📌 Платформа UkraїnerМожливо ви знайомі з книжками — «Деокупація», «Бахмут», «Маланка» і тп. Це велика команда, яка понад 8 років знайомить світ із Україною. Як їх підтримати – читайте на офіційній сторінці. І купуйте їх книжки 🙌🏼📌 Спільнота The Ukrainians Якщо ви досі вагались – то саме час доєднатися до Спільноти з найкращим в Україні літературним репортажем, подкастами, ексклюзивними матеріалами, амбасадорськими торбинками, друкованими журналами й приємними бонусами від партнерів.Більше про Спільному й те, чому важливо її підтримати саме зараз – читайте тут. Раджу ще звернути увагу на сторінку Алли Кошляк і по можливості підтримати її флешмоб.Зараз ми маємо стати опорою тим, хто нонстоп був опорою для нас, навіть там, де можливо ми й самі того не очікували 🫶🏼

#четвер_видавничий аби виговоритися😅Трішки стихли емоції після публікацій наших двох великих анонсів видавничих планів на 2025 рік і, звісно, є що сказати:Перше і найголовніше — дякуємо❤️‍🩹 Такі анонси — момент хвилюючий, особливо для команди, яка давно все знає, готує, але розказати не може. За всіма цими книжками стоять люди: фідбек для нас дуже важливий, а в дні відкриття планів — особливо. Робота несеться, а ми вихоплюємо ваші слова і відчуваємо неабияку підтримку. Дякуємо за це безкінечно🥰Так, ваше розуміння і підтримка — безцінні. Тут вже дозволю собі сказати загалом: кожне видавництво працює на те, щоби всі книжки вийшли вчасно, не затримались і, власне, стались з читачами. Але видання книжки — процес багаторівневий, а непередбачуваних обставин вистачає. Нікому не хочеться затримок чи переносів, але, на жаль (чи на щастя), часом це трапляється (а часом — необхідність). Для реалізації планів робиться все можливе, а розуміння — дійсно велика підтримка.І до анонсів. Чи це все? Хех, ні😊 Ми ще обов'язково розкажемо вам про класику, тільки ось зараз собі дозволю малесенький спойлер: Пруст вже поїхав в друк і, сподіваюся, вже зовсім скоро відкриємо передзамовлення🥳 А також готуємо чимало книжок українських авторів і авторок — тут такеее, що я вже не знаю як мовчати, та всьому свій час. Впевнена, і потішимо, і здивуємо.Словом: працюємо, попереду ще багато крутих книжок! І вкотре: дякуємо вам, ви зробили дні анонсів справжнім святом для нашої команди. Щиро, ваша Лабораторія🧡

В інтернеті можна побачити її фотографії. На пагорбі у трояндовому саду стоїть телефонна будка. Із засклених стін відкривається морський краєвид. Усередині класичний чорний телефон із диском. Шнур від нього гойдається на вітрі.Кадзе но денва — вітряний телефон. Ітару Сасакі поставив будку у своєму саду в місті Оцучі за місяць після цунамі. Кожен може прийти порозмовляти з тими, кого йому бракує.Гості заходять по одному всередину. Прикладають слухавку до вуха. Спираються на стіну. Схиляють голови. Може, розповідають про себе. А може, тільки щось запитують. Розмова, яку несе вітер, триває довгі хвилини.Хто вірить у те, що в непідключеному телефоні нічого не чути, той нічого не почує.А хто слухатиме дуже уважно, можливо, почує відповідь.Про цей телефон писали у більших і менших періодичних виданнях, не лише B Японії. Упродовж трьох років будку вітрів відвідало понад десять тисяч осіб. Вони залишали записи у пам'ятній книзі, що лежить поруч.Xтоcь написав: «Нарешті я сказав: “До побачення"».— "Ґанбаре!", Катажина Боні💭

Про погрози «Видавництву», нашим авторам, книгарням та читачам.Як ви пам'ятаєте, минулого тижня проходив перший тур в Україні, метою якого була промоція квір літератури. Ми презентували видані нами романи «Майже хороші хлопці» та «Анна, яку я кохала». Перша же зустріч у Вінниці обернулася хуліганством та завданням матеріальної шкоди: невідомі особи облили фарбою вікна книгарні «Є». Паралельно нам почали погрожувати у соцмережах: агресивно закликати зривати наступні презентації, облити нашу команду кислотою, розбити вікна книгарні і т.д. (Всі скріни ми прикріплюємо в каруселі).На щастя всі наші презентації супроводжувались охороною та поліцією, за що ми дуже дякуємо книгарні «Є».Ці нападники завжди ховають обличчя, бояться поліції та ТЦК, використовують неповнолітніх (наприклад, у Рівному був випадок з двома підлітками-хлопцями, які ставили провокаційні питання, намагаючись створити конфлікт). Організації, до яких належать нападники, новостворені, незалежно від назв, ці гейтери користуються дуже послідовною праворадикальною гомофобною, антисемітською, расистською аґендою (тобто цілковито тотожною pocійській), яку транслюють через анонімізовані телеграм-канали і мали би повноцінно переслідуватися згідно українського законодавства.Найефективніша протидія — унеможливлення існування організацій, які декларують все вищеперелічене, блокада майданчиків, які дозволяють їм транслювати ненависть. Без організованого нацьковування, заходи завжди проходять без жодних проблем.Також нагадаємо, предметом аґресії є не тільки наш видавничий колектив, не тільки наші автори, а й всі, для кого ми, власне, працюємо — наші читачі та відвідувачі заходів, незалежно від їх тематичного спрямування, адже ми випускаємо літературу та комікси широкого соціального спектру. Йдеться, переважно, про підлітків та молодь, яким коментатори ненависницьких пабліків теж не соромляться бажати найгіршого.Саме існування організацій, які декларують «расову чистоту» та «очищення суспільства» уже є неприпустимим. Намагання їх нав'язати свою повістку, диктувати що може видаватися, які заходи можуть проводитися, хто може ті заходи відвідувати, коли все робиться згідно чинного законодавства — неприпустиме. Погрози, цькування, хуліганство, як метод досягнення зазначених цілей неприипустимі і потребують пильного розгляду правоохоронними органами. Протидія, доступна нам зараз — невиконання умов шантажистів, розголос, непорушна віра у права людини, взаємопідтримка та апеляція до правоохоронних органів. Всі роки роботи Видавництва ми постійно зіштовхуємось з гомофобними закидами та цькуванням від подібних організацій, попри це ми продовжуємо працювати й робити масу корисного. Ми бачимо, як Україна прогресує і віримо, що все, що віддаляє нас від середньовіччя та pociї, іде на користь нашому суспільству.Дякуємо за підтримку й розголос. Продовжуємо працювати для вас, зустрінемося у книжках, побачимося на презентаціях.

Останні років 8 я майже не дивлюсь нічого крім ну дуже очікуваних стрічок на кшталт "Яремчука" і всіх мультиків, на які, замість чогось свого, ходимо з сином у кіно (розказати вам про посіпак, наприклад?). Але тут коліжанки нарадили, подивилась і йду вам радити (хоча, скоріш за все, ви то все мабуть вже бачили😁):🎞"Ідеальні дні" — про чоловіка, що живе в Токіо і працює прибиральником громадських вбиралень. Герой веде спокійне і розмірене життя, дотримуючись чіткого розпорядку дня — і тут би сказати про маленькі радощі буття, як-от фотографування гри світла в деревах чи їх вирощування... але от у нас з коліжанками рефлексії були дуже різними — від важливості бачити ці маленькі дрібниці до самотності цього чоловіка та навіть якогось суму від цієї стрічки. Дивіться з кимось, цікаве обговорення потім гарантоване.🎞"Зона інтересу" — про життя родини за парканом Аушвіцу в часи Другої світової. Сім'я ж не з простих — комендант табору Рудольф Гьосс з дружиною і дітьми старанно вибудовують життя і побут мрії, доки тут же, просто за стіною, гинуть люди. Ось цей фільм вже "моє-моє", до холоду і стріт шкірою, а тонка і влучна візуалізація, власне, зони інтересу цих людей — слів немає. Вже вибачте, не можу не порівнювати з "Кастою", в якій є не менш пронизливі "візуалізації" того часу. Мені тут йдеться про цинічну буденність, яка стоїть за жахливими злочинами — і паралелі нині самі просяться.🎞"Три білборди за межами Еббінга, Міссурі" — про жінку, яка будь-що намагається досягти розслідування і покарання тих, хто вбив її доньку — бо ж поліція винних не знайшла і справа лишилась нерозкритою. Для цього вона орендує три закинуті білборди, що стають постійним нагадуванням про злочин не лише для правоохоронців, а й для місцевих жителів. Та, в маленькому містечку, таке прагнення справедливості сприймається дуже по-різному... ооооох😭💔 Ось тут я на 23й хвилині готова була знімати телек з кронштейну і йти по хатам (на годиннику було пів першої ночі). Про цей фільм я тепер можу говорити довго і багато, але підсумовуючи: це як "Каста". Якщо ви раптом пропустили — виправляйте це! Тільки попереджу, що ревла рази 3.І буду вдячна, якщо порадите щось зі свого топу до перегляду — щоб же Юрченко не одними посіпаками єдиними. Радіо вимикаю, сильних фільмів вам бажаю!