Статистика telegram channel - @radioyurchenko

Історія залитої бетоном Стіни Пам’яті — багаторічної роботи неймовірних митців АРВМ — болить мені з моменту, як я вперше (і востаннє) побачила Володимира і почала відкривати для себе їхню з Адою історію. Митці, які так уважно ставились до теми втрати і працювали з осмисленням смерті, поваги до прощання і поховання — були свідками смерті витвору, яким жили багато років. Совєти цю втрату (і страту) організували — заливши тоннами бетону те, що так важко митці створювали, працюючи практично без вихідних, зранку і до ночі. Те, що мало би бути підтримкою у втраті — перетворилось у саркофаг. Я часто бачила Стіну. Мій шлях до дідуся з дитинства був дорогою й через неї. Та з часом мені довелось бачити її частіше.З того моменту зустрічі з Володимиром до здачі цього матеріалу в друк в моїй сім'ї сталося шість смертей, чотири — минулого року, дві були дуже довгими і страшними. Одну я й досі не можу прийняти. Між здачею в друк і виходом журналу сталася сьома...Мені завжди складно про це говорити, але я вірю, що це необхідно. Що нам треба вчитись говорити і чути. Щоб десь стати опорою, а десь — проживати, якимись способами, про які я не знаю. Від того не болітиме менше, але в певні миті — можливо, триматиме. Так і склався цей текст.Історія Стіни Пам'яті велика, як і сам задум митців (зокрема, ми скоротили мій текст на 25 тисяч знаків до журнальних 8), велична, як і погляди Рибачук і Мельніченка, і болюча, як і сама тема. І мені дуже хочеться, щоб про неї дізналось якомога більше людей. Як колись дізналась я. І вона мене більше не відпустила. Прошу, дізнайтесь і ви — в новому Reporters, у "Великій красі".Дякую Марічці Паплаускайте за віру в мене. Дякую Вірі Курико — зараз з сиротами шкірою — моїй редакторці в цій роботі. Дякую Анастасії Струк, яка ідеально візуалізувала цей текст. Дякую всій команді The Ukrainians і окремо музею-майстерні АРВМ.Дякую Насті Кулик і Юлі Прядко — першим читачкам і моїм вічним мотиваторкам. Дякую Марті Госовській, яка, почувши що матеріалу у мене більше, взрощує мені крила — хтозна, хтозна що буде.Цей текст — найважливіше нині для мене, бо окрім історії АРВМ тут чимало сокровенного. Про Неї, ту, яка б зараз пишалась так, як ніхто і ніколи не буде. Для Неї, шляхом до якої тепер завжди для мене буде похована Стіна.Я так тебе люблю, Ба. Мені так тебе не вистачає, Ба. Я страшенно скучила, Ба. Твоє оленятко.

Одним із завдань Кирилові від КГБ (тоді ще МГБ) у 1948 році було доповідати про реакцію націоналістів на процес Віктора Кравченка.1. Хто такий Кирило? А це ще одне "кодове" ім'я Петрова, хоча основним у справі лишається "Іванов"2. А Віктор Кравченко? Тут цікавоВіктор Кравченко — українець, працівник закупівельної комісії срср у США, який відмовився повертатися додому у 44-му і лишився на Заході. А у 46-му вийшла його книга "Я обрав свободу" (до речі, виходила у Смолоскипа), в якій він критикував сталінський режим, розповідав про масовий терор та Голодомор. Книжка стала бестселером у США і Європі, а совєти тим часом влаштували цілу кампанію проти неї і автора на Заході. Кравченко подав до суду на французьку комуністичну газету, яка звинувачувала його у брехні. От саме цей процес і згадується в "тз" Іванову, він же Кирило, він же Петров.А от українські націоналісти ставилися до Кравченка прохолодно — попри критику сталінізму, він ще був проти незалежності України.Суд, до речі, він виграв. Так і книга, і гучний процес стали потужними ударами по репутації совка в світі. Отак.

Ви не повірите: я прочитала фентезійну історію і не лише все зрозуміла (ю ноу, у мене з цим проблеми), а ще й лишилась в захваті🥹"Озерний вітер" Юрка Покальчука — це дуже красива повість з химерним світом дохристиянської української міфології. Тут і русалки, і куці з куциками (про цих я вперше дізналась), і лісовики, і перелесник — і ще так багато всіх. А найголовніше — Озерний княжич Волин, якого ще підлітком (і тоді ще звичайним хлопцем) фактично викрала Царівна О. Він живе в одному віці, не пам'ятаючи зовсім свого людського життя — серед всіх тих потойбічних істот. Доки не зустрічає на березі озера звичайну дівчину...Читала я її радше "по роботі" і неабияк цьому втішена, бо оця вся не-розумію-нереальне я могла цю історію пропустити. А так як театр Гармидер вирушає в тур з гастролями-прем'єрою "Озерного вітру" — вистави за твором Покальчука, а проєкт цей твориться у співпраці театру, Фронтери, Алгоритму дії і Дому Пако — то я точно нічого не пропущу.Не пропустіть і ви. Ось ми вже і продаж квитків по більшості міст сьогодні відкрили. Ловіть озерний вітер тут💨

— Вони? Приходити почали постійно. Не ховалися, а поводились так, ніби вони тут великі хазяїни. Мали би ту свою роботу приховувати, натомість ставили «волги» неподалік дому.Слухали нашу квартиру. Стіни були нашпиговані. Сиділи вони в сусідній квартирі й у верхній. Я не знаю, чи зверху нині хтось живе зі старих сусідів, чи там уже хтось інший. Та мені ніколи й не було цікаво дивитися, як вони там ті дроти провели. Хай хоч зараз слухають. Так утомилася я на це все звертати увагу. Кажу оце — і відчуваю, як стомлююся.Вони щодня знали, про що ми говоримо. Нам ніяк було побути удвох. Розумієте, немає самотності, навіть якісь інтимні речі за тобою занотовують. Чули, як він звертався до мене на ім’я. Як я просила його щось допомогти. Тоді це було неприємно, а сьогодні вже майже не пам’ятаю.У спальні над ліжком була дірочка, зовсім непримітна. Ось вам і життя. Мені чомусь смішно, коли я це згадую.«Просто я їх ніколи не боялася. Так і запишіть». Уривок із документальної книжки «Вулиця причетних» Віри Курико

Мене б не дивувала ця книжка, якби вона не була видана у 1928 році — охохо, пан автор був дуже сміливим для свого часу😏 Але шлях, який пройшов "Коханець леді Чаттерлей" до своєї повної версії, відверто вражає. Начиталась, то розкажу і вам.Вперше книжка англійського (це важливо) письменника була видана приватно (я так розумію, можна це назвати самвидавом) у 1928 в Італії, а за рік — у Франції. Книжка виходила й у Великій Британії, й у США в 30х, але у значно скороченому і цензурованому вигляді.Нецензурована версія "Коханця" вийшла у Британії (тобто на батьківщині автора) аж у 1960 році — після цілого судового процесу проти Penguin Books за Законом про непристойні публікації (одним із головних зауважень було занадто часте вживання у тексті слова "fuck" і похідних від нього). Опустимо процес, в кінці кінців було оголошено вирок — невинні. Буквально за тиждень після нього Penguin нарешті видали повну книжку і, якщо вірити Вікі, в перший день продажу увесь перший наклад (200 тисяч примірників, ого-ого) був розкуплений.А в другому виданні 1961 року в "Коханці" з'явилась присвята від видавця 12 присяжним — "трьом жінкам і дев'ятьом чоловікам, які винесли вердикт "невинні" і тим самим вперше зробили останній роман Лоуренса доступним для публіки у Великій Британії".Але книжка була заборонена в Австралії (тут ще й разом з книжкою про судовий процес — так, і така є, я би почитала), Канаді, Японії, Індії й США. Цікаво що заборона в першій була переглянута після таємно ввезеного британського примірника і надрукованого величезного накладу — резонансно, тож вплинуло на книжкову цензуру. У Канаді ж відбувся окремий судовий процес, як і в Японії — тут суд визнав винних і оштрафував перекладача і видавця. В Індії ж до відповідальності за статтею кримінального кодексу притягнули бомбейського книгаря, який продавав нецензурований примірник. А в США взагалі відбувалася окрема історія: окрім судових процесів навколо книги, розбирались ще й з забороною на показ її екранізації. Словом, ого.Сподіваюсь, я вам не набрехала своїми переказами усього, що перечитала про ці процеси😅 А як набрехала — розкажіть, будемо разом з цим розслідуванням! Але, енівей, справа гучна і точно важлива в світовій книжковій галузі.А наше ж видання від ВСЛ розкішне, з абсолютно прекрасним перекладом Соломії Павличко і так, усіма тими сценами і формулюваннями, що у 2026 році дуже дивують своєю наявністю у творі 1928 року. З того ж я і починала!Все, Іра хвате, всіх обіймаю, ночі з цікавими книгами чи сном (як забажаєте) бажаю, радіо вимикаю😘

Будь-яку розмову я зведу до книжок. Що на навчанні в бізнес-школах я не раз закривала якісь питання фразою "а от у нас якраз є книжка про це", в розмовах з друзями "о, схоже якраз було в такій-то книжці", часом і з сином... І ось, вчора.Майже третя ночі, подивились з чоловіком четверту серію четвертого сезону "Дивних див", і ця не навчена досвідом людина вирішила мене спитати про деякі дії КГБ (наче ж не спойлерю). Пффф.Спочатку був міні-екскурс в структуру, невеличка історична довідка, потім хтозна чого я згадала про "Чорнобильське досьє КГБ", справу Стуса і шістдесятників, "Таємниці письменницьких шухляд" між іншим, далі переключилась на одну з найкрутіших книг — "Архіви КГБ" Едуарда Андрющенка! О, точно, Андрющенко! Нова ж книжка! "Агент з ведмедиком", Домонтович! Переказала всі пости, які читала у автора, про створення цієї книжки, своє передзамовлення і очікування!Словом, людина пішла спати в пів четвертої ранку, з купою цікавої інформації. Щоправда, я не знаю, чи дала таки відповідь на питання, з якого все почалось — але то вже нюанси.А ви вже передзамовили? Бо як ні, то будьте обережніші в спілкуванні зі мною😅

Друзі, моя робота в Лабораторії завершується— наступні 2 тижні я писатиму багатьом особисто, зв'язуватиму і розв'язуватиму. А далі кожен з нас — я і видавництво мого серця — піде своїм шляхом. Впевнена, чудовим: Лабораторія — як сильний бренд, а я, за власним, як-то кажуть, бажанням, вже його фанаткою (завжди!).Це були неймовірні 5 років. Я прийшла в маленьке крафтове видавництво з 5 книжками, але шаленими планами, і з невеличкою, але фантастичною командою справжніх мрійників. А нині це одне з найпрогресивніших видавництв, за яким стоїть стільки крутих профі, що зібрати всіх на одному фото мені так і не вдалось (та і яке б фото всіх вмістило?). Я починала з смм і була сама собі маркетингом, а тепер це ціла команда людей, які дали мені можливість (про яку я й мріяти не могла) бути на чолі цього драйву. Я прийшла на початок і росла разом з Лабораторією — кілька разів точно стрибнувши вище своєї голови (Лабораторія ж зробила це більше).Описувати всю роботу — видиму багатьом чи ту, що лишилась закуліссям — не вийде, на це книга ціла потрібна. Але я не можу не подякувати, вже вибачте, лонгрідом — цього я втримати не в силах.Дякую партнерам, книгарням і всім-всім нашим друзям — ми стільки зробили разом, ви стільки зробили для нас, ви стільки робите. Дякую медіа, журналістам і блогерам — без вас так багато не вдалось би і не вийшло. Дякую нашим читачам і читачкам, без підтримки яких Лабораторія не сталась би.Дякую нашим авторам і авторкам! Я писатиму кожному і кожній, мені так багато треба вам сказати! Працювати з вами, бути дотичною до шляху вашої творчості і роботи, бути з вами — це велике щастя і честь для мене. І далі — я завжди в першому ряду ваших шанувальників, голосно аплодую і захоплююсь!За книжками на полицях завжди стоять люди. Ні, не так — Люди. Дякую Антону за досвід і уроки, які мене ростили. Дякую Лізі, Андрію, Віталію і Марті — хочу бути як ви, коли виросту!Дякую бухгалтерії, без якої моє "я тут щось не розумію" так і лишалось би "я тут щось не розумію". Дякую складу, особливо за стоїцизм щоразу, як я "колеги, поможіть бабі найти книжку, не баче". Дякую редакції — ви для мене, усі, просто титани, без вас нічого б не було!!! Дякую за ваші терпіння і витримку поговорити зі мною про кожне "є питання". Дякую артдирекшену — вашу роботу я впізнаю серед тисяч, серце йокне від захвату, перевірено. Дякую українській редакції — акули, майстрині найкращих книг, невпинні — леді, ну побережіть трішки мій гаманець!!! Дякую продажам і закупівлям — ви як мама, яка розрулить все, що дитя напридумувало!Маркетинг. Мої прекрасні, мої найкращі, мої love of my life! Я на небі, відколи вас знайшла, дякую за то шо ви завжди зі мною! Ремарк би тут якось поетично б сказав, а я скажу — це був космічний вояж-вояж. Show must go on, кохані, не зупиняйтесь, всі троянди світу ваші!Оупен і Книготранжири — ви зрозумієте — мені так з вами пощастило. Мені ніколи не вистачить слів, щоби описати свою вдячність. Люблю вас!Дякую кожному і кожній хто був чи зустрічався зі мною на цьому шляху, ці чудові 5 років. Вони були прекрасними.Що далі? А я не знаю. Наступний місяць планую позайматися англійською, ЯДС і розібратися в усіх марвелах — я завинила одному чудовому Хлопчику, який весь цей час заряджав мене "мам, іди роби маркетинг!". А ще трішки згадати що то таке спорт — завинила я і спині, яка рада за маркетинг, але ну типу, пані, рухайтесь. І ще трішки — книжок почитати, он їх скільки вже видано!А далі побачимо. Далі точно буде — розкажу вам, як сама дізнаюсь😉

Обіцяла 4 січня увірватися на термінове включення. Будемо вважати, що трохи завідпочивалася, бо ось воно ) Ви питали і чекали, і всьо такі єсть: "Агент з ведмедиком" Едуарда Андрющенка поїхав в друк, вжеможна передзамовляти! 🎉Там 672 сторінки пригод письменника-агента Віктора Домонтовича, які мій чоловік відкопав в архівах та інших джерелах і про що я два роки поспіль задовбалася слухати на кухні: перехід лінії фронту, зникнення безвісти, "поховання живцем", зв'язок із загубленими агентами, Великий терор, Холодна війна, дружба, кохання і зрада. В книжці не тільки про Домонтовича, а й про інших діячів культури й науки - Юрія Шевельова, Івана Багряного, Омеляна Пріцака, Максима Рильського, ціла купа відомих імен. А ще про чекістів, які розробляли інтелігенцію. Про українську діаспору в Німеччині. Словом, про все, що крутилося й бурлило в ті часи довкола Домонтовича і поруч.У книзі немає спроб засудити або виправдати те, що робили її герої. І немає нудятини та сухого переказу архівних справ: читається, як пригодницький роман, але все - з життя. І найцікавіше, що все це багато років було суворо засекречено. Кілька поколінь дослідників понад 30 років безрезультатно і безнадійно питали в різних спецслужб про справу Домонтовича, тому коли в 2024 році мій чоловік зміг її отримати в архіві - це для нього було справжнім фурором. Книжка виходить у Vivat, але якщо хочете підтримати сімейний бюджет та отримати автограф Едуарда та закладинку каналу - передзамовляйте ось тут напряму у автора. Почне підписувати і відправляти, як тільки книжка приїде з друку. Ціна дуже божеська, як для такої величенької книжки: 483 грн за передзамовленням (потім буде 569). Має вийти приблизно за півтора місяця. А я поки пішла доскладати останні пазли та дослуховувати підручник з генетики "Колонію" ☺ Побачимося, як і обіцяла, вже в понеділок )

Ще щось я може дочитаю, а може і ні — то най будуть вже підсумки з найкращим прочитаним. Цьогоріч не ділю, отак суцільним списком, з тих, що Зі мною сталася Книга:▪️"Нерухомість", Анна Грувер▪️"Чобіток Зельмана", Олена Стяжкіна▪️"Людина на перехресті", Ігор Козловський▪️"Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька", Віра Курико▪️"Мене звати Дуся", Єлизавета Бурштин▪️"Сестри Річинські", Ірина Вільде▪️"Гора з плечей", Марія Фабрічева▪️"Вівці цілі", Євгенія Кузнєцова▪️"Твоє, моє і наше Різдво", автори і авторки Лабораторії▪️"Довга хода", Стівен Кінг▪️"Необхідні речі", Стівен Кінг▪️"Велике коло", Меггі Шипстед▪️"Якщо ви розкажете", Греґґ Олсен▪️"Пташиний короб", Джош Малерман▪️"Поховані в небі", Пітер Цукерман, Аманда Падоан▪️"Мідноголовий демон", Барбара Кінґсолвер▪️"Те, що видно звідси", Маріана Лекі▪️"За відсутності чоловіків", Філіпп Бессон▪️"Ви говорите про мого сина", Філіпп Бессон▪️"Шаґґі Бейн", Дуглас СтюартНа наступний рік нічого не планую, тільки побажаю собі начитатися😁 А у вас як читацький 2025 минув? Діліться улюбленим!

Люди страшніші за вигаданих монстрів, а найбільше зло робиться їхніми ж руками, або дочитала такого-Кінга-як-я-люблю.Маленьке містечко, нова крамничка всякого-вінтажного і такий приємний продавець — Ліленд Ґонт добре знає що і кому треба, ще й продає ті "необхідні речі" за дуже приємною ціною. А жителям Касл-Року (кінгомани повернуться в знайоме місце) звісно щось та й треба — те, чого не вистачало, що нагадує хороші часи, чого дуже хочеться — у Ґонта все є. Щоправда, заплатити треба двічі: раз грошима, а вдруге — невеличким розіграшем, всього лиш жарт, іншої людини. Дрібниця ж, а бажане стане власністю.А от до чого все це призведе — читайте у Короля.Я душна. Якщо сказати мені "Кінга не читаю, не люблю жахи", я кидаюсь з довгою лекцією про різножанровість автора (ну це факт). Та найголовніше — про соціальну складову його творів, яка завжди на першому місці. От і в "Необхідних речах" так.Зло не завжди очевидне, частіше за все воно приходить тихо і навіть з посмішкою. Воно може бути чемним, уважним і дуже терплячим — не змушуючи, а обережно переконуючи зробити якусь дрібничку, якій, звісно, є пояснення і виправдання. Зло бачить слабкі місця і вміло ними грається. Створює умови, які покажуть в людях найгірше, хоч воно і почнеться з наче-нічого-такого вчинку.Одноосібна маленька шкода може призвести до колективної масштабної катастрофи, а велике безумство складається з багатьох особистих рішень. І зло це добре знає. Зло продасть необхідне, а купить натомість відповідальність за вчинки, які призведуть до трагедії. Люди самі все зроблять своїми руками. Самі собі стануть монстрами. І багато з них того не усвідомлять.Люди самі, бо справжні жахи часто не про привидів-скрімери-щось ще. А Кінг це загорне в майстерну упаковку, що неможливо відірватися, перев'яже стрічкою, що часом дихати складніше, і додасть листівочку, як нагадування, що добре є. Просто іноді воно в людях, в нас може проявитися занадто пізно.