В інтернеті можна побачити її фотографії. На пагорбі у трояндовому саду стоїть телефонна будка. Із засклених стін відкривається морський краєвид. Усередині класичний чорний телефон із диском. Шнур від нього гойдається на вітрі.Кадзе но денва — вітряний телефон. Ітару Сасакі поставив будку у своєму саду в місті Оцучі за місяць після цунамі. Кожен може прийти порозмовляти з тими, кого йому бракує.Гості заходять по одному всередину. Прикладають слухавку до вуха. Спираються на стіну. Схиляють голови. Може, розповідають про себе. А може, тільки щось запитують. Розмова, яку несе вітер, триває довгі хвилини.Хто вірить у те, що в непідключеному телефоні нічого не чути, той нічого не почує.А хто слухатиме дуже уважно, можливо, почує відповідь.Про цей телефон писали у більших і менших періодичних виданнях, не лише B Японії. Упродовж трьох років будку вітрів відвідало понад десять тисяч осіб. Вони залишали записи у пам'ятній книзі, що лежить поруч.Xтоcь написав: «Нарешті я сказав: “До побачення"».— "Ґанбаре!", Катажина Боні💭